«Дівчинка затулила дуло танка м’ячем. Зрозумів, що це символ». Історії спортивних фотографій, які побачив увесь світ
Одна з них навіть потрапила на виставку у штаб-квартирі НАТО.
Спортивний фотограф Микола Синельников отримав спеціальну відзнаку за свій проєкт «Stop War» від Міжнародної асоціації спортивної преси. Також українець зайняв четверте місце в номінації «Photography/Portfolio» в конкурсі AIPS Sport Media Awards.
Ви точно могли бачити ці фото – на Tribuna.com ми публікували підбірку потужних світлин зі спортивних об’єктів по всій Україні, які зруйнована росія.«Tribuna.com виставила їх однією з перших. Ці фотографії потім стали досить відомими у світі. Але знімати було дійсно складно», - говорить Синельников.
Ми поговорили з фотографом про ідею проєкту, історії фотографій та його мрію.
«Шкодую, що довелося зняти такі фото у своїй країні»
Задум зняти такі фото-історії зародився в Миколи ще 7 років тому. З 2015 року фотограф збирав на своєму комп’ютері подібні референси. Наприклад, фото з проєкту «Help sport», коли відомі українські спортсмени позували на тлі зруйнованих спортивних об’єктів і таким чином закликали владу країни звернути увагу на спорт.
Також Синельникова колись вразило фото, як діти в Азії грали в баскетбол біля стіни колумбарію (місце захоронення урн з прахом після кремації). І відоме фото українських військових, які грали у футбол баскетбольним м’ячем на трасі під Дебальцевим, як раз під час перемир’я.
«Тобто, за 7 років до початку зйомки я почав збирати якісь референси. Але це не означає, що я кожного дня знаходив подібні приклади, бо спортивна воєнна фотографія та ще й з якимось сторітеллінгом взагалі не існувала. Принаймні, я не знаю жодної такої серії. Бачив фотографії з Сирії та Афганістану. Запам’яталась дівчинка з баскетбольним м’ячем посеред зруйнованого Алеппо. Це були поодинокі фотографії, але вони дійсно брали за душу.
Я розумів, що можу створити щось у цьому напрямку і, може, навіть краще. Тому ця ідея була в мене дуже давно. Я, насправді, шкодую, що довелося це зняти в своїй країні. Звісно, краще б цих фотографій не було. Я планував поїхати кудись в Сирію, Вірменію, Азербайджан чи якусь іншу країну. Але так вийшло, що війна прийшла в мій дім. На жаль, нікуди їхати не довелось. Я зняв майже все це на тих локаціях, які знав у мирний час».
«Вирішив зробити щось нестандартне, що точно приверне увагу і до України, і до спорту»
Ці фотографії – це не комерційний проєкт. Синельников не завантажував їх на фотостоки, а виклав у вільний доступ.
«Я з самого початку розумів, що це не комерційна історія. Роблю це заради перемоги і щоб розповісти всьому світу, що відбувається. На жаль, новинна стрічка з кожної війни однакова - це розпач, зруйновані будинки.
Вже до квітня-червня всім приїлась одноманітна стрічка новин з України, почали втрачати увагу до цієї тематики. Тому я вирішив зробити щось нестандартне, що точно приверне увагу і до України, і до спорту. Я міг би зняти таку серію не зі спортсменами, а з лікарями, вчителями. Але я спортивний фотограф - знаю спортсменів, зруйновані локації, вмію знімати спорт».
Перші фотографії з проєкту Микола зняв на свій день народження.
«Я зробив собі такий подарунок. Гроші, які я міг витратити на те, щоб поїхати з друзями відпочивати, я виділив на те, щоб поїхати Україною і зняти цей проєкт. Це невеликі гроші, але треба було декілька днів, щоб подорожувати, десь жити, були певні організаційні моменти.
Читав навіть у коментарях до допису Зеленського, коли президент виставив ці фотографії, що це були американські актори, а його офіс виділив мільйонний бюджет, що все було професійно. Мені дуже сподобався цей коментар, бо я знаю, за які гроші я все це зняв, за які терміни і на яку техніку. Тому такі слова викликали у мене тільки посмішку. Мені кидали лінки на якісь російські форуми, де писали, що тінь не в той бік падає. Є ціла теорія змови з приводу того, чи висаджувались американці на місяць. Так і тут: чи був Синельников у Харкові, чи дійсно він знімав все це, чи це все фотошоп?
Я з самого початку розумів, що фото будуть дуже нестандартні і може виникнути багато питань. Я у кожній локації знімав короткий backstage на відео. Це доказ того, що зйомки насправді були, що це були справжні спортсмени, а не актори і що не було ніяких голлівудських спецефектів».
Фото з проєкту «Stop war» стали вірусними і потрапили не лише в підбірку світлин від соцмереж президента України, але й на різні виставки. І взагалі отримали широкий резонанс у світі.
«В цьому і полягає впізнаваність цих фотографій, бо вони не мають аналогів. Є такий термін – спортивна воєнна фотографія. І я не знайшов, щоб хтось робив щось подібне. Може, це якийсь новий напрямок. Мені колеги писали, що це есе, сторітеллінг… Тобто, я отримав від них близько 10 різних термінів. Я сам не можу чітко сказати, до якого напрямку цю роботу віднести.
Про фото справді багато писали й говорили. В Німеччині художня школа взяла фотографії і там вони намалювали дві картини з них, виставили на аукціон, продали, а гроші передали на ЗСУ. Мені сподобалась ця ідея і цей творчий підхід. Це дуже нестандартно».
«Фото символізує те, що спортсмени проти війни»
Дівчина закриває дуло танка баскетбольним м’ячем на Михайлівській площі в Києві – одна з найбільш потужних та символічних світлин з цього проєкту. Спорт – один з майданчиків, щоб говорити про війну світу та допомогти Україні перемогти ворога.
«Фото, звісно, постановочне, але я його поставив першим в альбом, бо воно символізує те, що спортсмени проти війни. Дівчинка баскетбольним м’ячем закриває дуло танка - ця ідея народилась у героїні фото. Коли ми приїхали на місце зйомки, то на площі з виставленою технікою було дуже багато людей. Ми зрозуміли, що ніякі рухи з баскетбольним м’ячем не вийдуть. Можна лише щось статичне зняти, але воно має бути кричуще.
І дівчинка в один момент сама взяла й затулила дуло танка м’ячем. Я зрозумів, що це той символ, що нам треба. Але в цей момент до нас підбігли якісь жіночки. Вони розмовляли українською, але були дуже агресивно налаштовані: навіщо ми це фотографуємо, що ми хочемо? Вони дуже сильно попсували мені нерви. Якщо вони це прочитають, хочу передати їм великий привіт через рік.
Після цього ми просто не могли там стояти, бо нам не дали зробити більше кадрів. Там не було поліції, просто пересічні люди не давали знімати. Таке напруження емоцій було у суспільстві на той час, на жаль. Люди боялись всього незрозумілого. Людина з фотоапаратом – це ворог-шпигун. Не став сваритися, бо це безглуздо. Просто ми закінчили зйомку».
«Поліція, тероборона і навіть ДСНС – всі мене зупиняли»
Ця світлина стоїть у Синельникова на обкладинці у фейсбук. Фехтувальники у зруйнованому залі спортивного клубу у Харкові - одне з найбільш впізнаваних фото проєкту.
«Дуже хотів зробити серію з фехтування, тому віддав всього себе, щоб все вийшло. Був там за 4 місяці до війни. Звичайно, я побачив новину про те, що зал зруйнований. Але там охорона, собаки, потрапити всередину навіть зруйнованого будинку дуже важко. І я ніяк не міг вирішити це питання. Лише ввечері перед виїздом вдалося узгодити, що мене пустять.
Нам сказали, що все розміновано, але було небезпечно навіть пересуватись, тому що шматки скла, арматури стирчали всюди. Також було дуже важко знайти фехтувальників з екіпіруванням у червні минулого року, адже всі виїхали. Коли ми знімали, то за вікном щось бахкало у Салтівці, були якісь прильоти.
А головне - ніхто не розумів, що я знімаю і для чого. Навкруги глобальна катастрофа, все вибухає, а він каже, що спортивний фотограф і просить впустити його у зруйнований будинок. Мене перевіряла СБУ у Харкові, якісь активісти намагались спіймати. Поліція, тероборона і навіть ДСНС – всі мене зупиняли. Я зібрав джекпот з усіх структур, які взагалі можуть щось перевіряти, попри те, що у мене була військова акредитація, посвідчення журналіста НСЖУ та спортивного журналіста. Це дуже заважало роботі.
Навіть спортсмени не завжди розуміли, що я хочу зробити, хоч я і пояснював, що треба блокувати росіян, а для цього потрібні світлини. Чітко розумів, навіщо ці фотографії, що я хочу показати і якого результату прагну – блокування росіян та білорусів на міжнародній арені».
Ця світлина могла бути ще більш вражаючою – не вистачило однієї деталі.
«Я заздалегідь бачив всі локації, де я хочу знімати. В інтернеті є спеціальні програми, де можна, наприклад, прорахувати захід сонця. Воно мало бути десь о 20:00 чи о 20:30. Це б дало дуже гарне червоне світло, і я чекав цього моменту. Думав, що у нас вийде дочекатись заходу сонця. Але, по-перше, там було небезпечно знаходитись, а по-друге, мій єдиний потяг відходив з Харкова близько 21 години вечора, і я просто не дочекався.
Ця світлина могла бути ще кращою. Коли я стояв на вокзалі з речами, то бачив світло від цього червоного сонця, яке я, на жаль, не застав. Цей пазл і так було дуже складно зібрати».
«Якщо фото буде одним з аргументів надати нам на два танки більше, то я буду дуже задоволений»
Ще одна зруйнована локація в Харкові - школа №134. Хлопці та дівчата тренуються на баскетбольному майданчику поруч зі своєю зруйнованою школою.
«Це дійсно справжній майданчик і тренування. Я приїхав, дочекався, коли там діти будуть грати в баскетбол і зняв це. Там поряд є майданчик для волейболу та тенісний стіл, але ніхто не грав ні в настільний теніс, ні у волейбол.
Зі мною зв’язались представники НАТО в Європі і я віддав це фото на виставку в європейську штаб-квартиру, щоб ці фотографії побачили всюди. Якщо це буде одним з аргументів надати нам на два танки більше, то я буду дуже задоволений. А якщо завдяки цим фотографіям нас приймуть в НАТО, або дадуть F-16 чи танки, то я вважатиму, що я трохи перевиконав план».
А це стадіон «Динамо», де, попри руйнування, продовжує тренуватися регбійний клуб «Легіон XIII».
«На цій арені в декількох місцях були зруйновані трибуни і плямами посічена бігова доріжка. Були також прильоти по самому полю, але вони неочевидні, бо їх засипали і вони заросли. Ця пляма на бігових доріжках була дуже показова – її ні з чим не сплутаєш. Навіть людина, яка ніколи не бачила, як виглядає приліт від снаряду, зрозуміє, що це не хтось там виколупав.
Коли я приїхав, там було тренування з легкої атлетики і тренування з регбі. Ще там є велика дірка під трибунами - я її теж знімав. Вже вдома подивився і вирішив, шо це дуже вдалий кадр, і треба його відібрати. Якщо не помиляюсь, вони навіть командний календар зробили з цими фотографіями.
Був випадок, коли мене зачинили на стадіоні. Це трапилося в Чернігові на стадіоні імені Гагаріна. Всі спортсмени пішли, а я ще хотів просто без спортсменів пофотографувати якісь загальні плани для себе. Поки збирався – все закрито. На стадіоні височенний паркан і охорона десь з того боку. Я поліз через паркан і тільки так врятувався. Був і такий курйоз».
«На деяких локаціях охорона погрожувала рушницями»
Центр Федерації тенісу України в Ірпені. Після 24 лютого нові тенісні корти мали приймати дитячий турнір, натомість їх було знищено обстрілами та бомбардуваннями протягом місяця.
«У кожної фотографії є своя історія. Не всі вони веселі, є сумні. Це зараз я з посмішкою розповідаю, коли все вдалося. А були моменти, коли я був в реальному розпачі. Ми приїхали на тенісний корт у Ірпені, де було пряме влучання. Все навколо побито, значні пошкодження від вибухів. Це закрита територія, і я запитав дозволу. В той день було дуже спекотно, я простояв 1,5 години на пекучому сонці.
Мене мали впустити всередину, але ніхто цього не робив – там стояв охоронець з собакою. Я сів біля входу і сказав, що не піду, поки не зроблю знімки. Інколи, не все йде за планом через людський фактор, фактор недовіри та непорозуміння. На деяких локаціях охорона погрожувала рушницями. Вони не стріляли, але показували, що у них є зброя. Хоча це не військовий об’єкт і я нічого не порушував. У мене були всі дозволи та акредитації. Але, не дивлячись на це, був дуже великий стрес.
Коли вийшла перша серія і ці фотографії стали трохи впізнаваними, то стало легше. Люди почали розуміти, що я знімаю і навіщо. Я виїжджав на виставки в Європу, і у Львові митники сказали, що знають мої роботи. Я був здивований. А справа в тому, що на львівському вокзалі у переходах є виставка «Київ незламний», в рамках якої є чотири мої світлини. І вона подорожує містами України.
Але коли я був на вихідних у Запоріжжі, то мене зупиняли тричі. Я ходив і шукав зруйновані спортивні майданчики, які мені підійшли б. А мене перевіряли, одного разу навіть фотографували, робили запити. Через це я витратив втричі більше часу і зняв всього одну локацію. Світлина поки не готова».
Басейн «Акваарена» у Харкові. Багаторазовий призер чемпіонатів Європи та світу з плавання, учасник чотирьох ОІ Ігор Червінський стоїть у непрацюючому басейні.
«Це пустий басейн. Я не міг залити воду, щоб хтось там плавав. Та й не хотів цього. Показував так, як воно є. Спортсмен сам зайшов в басейн. Я сказав йому, щоб він просто погуляв, а я сфотографую. Він багато років плаває, але у порожньому великому басейні стояв вперше. Це були дуже дивні почуття для нього.
Він намагався щось зробити - накинув собі на плечі перегородку для басейну, як манто. Розповідав, що це за басейн, які класні змагання тут були. Там ще є олімпійські кільця на задньому плані. Я побачив цей ракурс і зробив цю світлину».
«Я просив спортсменів закривати обличчя, щоб показати, що вони не хочуть бачити такі руйнування»
Футбольне поле на Оболоні в Києві. Ракета влучила у будинок, однак саме поле вціліло – там продовжують грати дитячі команди.
«У мене є фотографії з усіх локацій, які постановочні. Я просив спортсменів закривати обличчя, щоб показати, що вони не хочуть бачити такі руйнування. А потім, коли я передивлявся матеріал вдома, зрозумів, що якісь динамічні фотографії цікавіші. Я ці закриті очі майже ніде не виставляв. Лише, якщо не помиляюсь, футбол і теніс.
Коли діти дограли, я підійшов і запитав, чи можу я зробити цю світлину. Вони не заперечували. По ракурсу цей кадр було дуже важко зняти, бо дітки маленькі, а будинок дуже великий. Мені було складно передати цю різницю, щоб вона була органічною. Трохи пошукав, як це зробити».
Це фото теж потрапило у підбірку світлин від Зеленського.
«Навіть не думав, що ці фотографії потраплять до прес-служби Ватикану, що вони будуть на виставках у Канаді. Гадав, що приурочу їх до якогось українського свята чи дня спорту. Я виставив фотографії на своїй сторінці у Фейсбук. До ранку вони зібрали сім лайків і все. Я дуже постарався, щоб зробити ці фото, вклав у них все, що я вмію – і така реакція. А потім мені регбісти написали, щоб я відкрив публікацію, щоб її можна було репостити, бо я зробив її закритою. І я такий: «Блін!»
І тільки я відкрив її, почались репости, коментарі, лайки, публікації у групах, у соцмережах, на сайтах. Ці фотографії за добу стали вірусними. Виявилось, що слід бути уважним. Хоча на той момент була велика втома. Коли приїхав додому, то десь добу просто лежав і дивився в стелю. Нічого не робив, взяв на добу відгул на роботі, щоб мене ніхто не чіпав. Кожну історію я пропустив через себе, щоб максимально правдиво, правдоподібно, якісно донести до світу».
«Хотів би знімати Олімпіаду в Парижі без росіян»
Тепер у Миколи Синельникова є мрія – попрацювати на Олімпіаді, але щоб у Парижі не було російських та білоруських атлетів.
«Ці фото вже розповіли світу все, що я хотів донести до людей. В мене є ще локації – Запоріжжя, Херсон, Миколаїв. Але зараз нові правила для журналістів. І я задаю собі питання, чи варто? Якщо мені будуть весь день будуть псувати нерви, а потім під кінець дадуть зробити світлину, то мене може просто не вистачити.
Я хочу знімати українських спортсменів, як вони виступають. Не приховую, що у мене є мрія: хочу, щоб збірна України поїхала на Олімпіаду. І якщо буде така нагода, хотів би знімати Олімпіаду в Парижі без росіян.
Треба собі ставити якісь цілі. Це буде дуже важко, але у мене є така мрія. Потроху йду до цієї цілі, але спочатку треба зробити так, щоб там не було росіян та білорусів, щоб ми змогли представити нашу національну команду. Над цим ще треба постаратись».
