Україна – Італія. In-depth analysis
Вступ
Довгий текст з поясненнями сучасних тенденцій, розвитку футболу, і глибокий тактичний аналіз матчу України проти Італії.
Маленький відступ, для розуміння, сучасного напрямку – реляціонізм у футболі. Нажаль у нашому футбольному середовищі, багато речей проговорюються з великим запізненням, або й взагалі інформація не доходить до широкого загалу вболівальників.
На даний час є дві основні парадигми розвитку футболу. Позиціонізм і зовсім нова реляціонізм (або релятивізм). Якщо з позиціонізмом усе більш-менш зрозуміло. Мова про звичне розташування гравців у власних зонах, з метою, як змога краще покривати простір, і рухати м’яч у цих межах. Більшість сучасних тренерів є прихильниками позиціонізму.
«Не ми шукаємо м’яч, а м’яч знаходить нас» - Гвардіола. Мається на увазі, що гравці займають потрібні зони на полі, або позиції, а м’яч рухається у цих межах.
Реляціонізм у певній мірі заперечує прописні істини і є зворотною стороною медалі. У даному випадку, гравці значно менше, прив’язані до зон власної діяльності. Вони можуть і мають рухатись у природній для них спосіб, формуючи взаємодії у двох (Tabela, дослівний переклад у нас це – гра у стінку, але в оригінальному значенні, це ширше поняття). Не обов’язково грати у дотик, можна у два, чи три дотика, це взаємодія двох гравців). Взаємодія у трьох, це і побудова трикутників, і гра на третього. Діагональні, або вертикальні розташування від трійки футболістів, що називають – Escadinha.
Усі ці речі покликані вирішити проблему проходження позиційного захисту суперників. Але у спосіб котрий гравці бачать інтуїтивно, формуючи, ті, чи інші взаємодії на власний розсуд. Ще однією особливістю є «тілтинг», це коли гравці розташовуються дуже близько один від одного, переважно на невеликій ділянці поля. З метою швидких коротких взаємодій між собою.
Лучано Спалетті, є одним з найбільших прихильників цього футболу в Європі, тож для того, щоб зрозуміти, гру його команд, потрібно відійти від звичних уявлень про побудову позиційних атак у сучасному футболі.
Звичайно, багато з вище наведеного є і у позиціоністів. Крім цього важко буде віднайти наставника, котрий буде догматично підтримувати, лише одну з парадигм. У великій мірі це пошук балансу, як атакуючих, так і захисних дій. Але якщо провести умовну лінію від А, де будуть наставники прихильники позиційного футболу, такі як Гвардіола, то на іншому кінці буде – Фернандо Дініз, а Спалетті розташується десь посередині, та все ж ближче до бразильського тренера.
Тактичний аналіз
Але є дещо спільне, між усіма цими наставниками. Їх можна об’єднати у бажанні домінування на футбольному полі, через контроль м’яча, і території. Якщо у когось були сумніви, що італійці будуть прагнути контролювати гру, і можливо спробують зіграти надійніше від захисту, то вочевидь, такі люди мало знайомі з роботою Лучано Спалетті. Його команди грають від захисту, лише у тому випадку, коли суперник їх змушує так грати, і ніколи по-іншому.
Чи були можливості в України, змусити італійців грати від захисту? В теорії, можливо. Але на практиці, це зробити вкрай важко. Нижче на малюнку зображено спробу України високого пресингу і відповідно розташування «скуадри» у початковій фазі розвитку атаки. Стрілками позначено рух гравців, а також зони у котрих мають працювати гравців, формуючи кількісну перевагу для виходу з оборони в атаку, через короткий і середній пас.
У цифровому значені, маємо – 8 гравців (включно з воротарем) котрі готові, протидіяти високому пресингу, і трійку нападників розташованих на одній лінії з захисниками. Таким італійці легко формують кількісну перевагу на будь-якій ділянці у першій третині поля. А залучення більшої кількості гравців до пресингу, є дуже ризикованим, адже можна отримати ситуацію три в два вже у другій зоні.
З іншого боку певні спроби від синьо-жовтих були. Але в цілому завдання Реброва було, як змога щільніше вибудувати захист у другій і третій зоні поля. Тому варіант з 5-4-1, виглядав доволі надійно.
Якщо порівняти два цих знятки, то буде добре видно, що обидві команди, розташовані однаково, але м’яч у різних зонах футбольного поля. 3-2-5 від Італії і 5-4-1 від України.
Першочергове завдання було вирішити проблеми покриття простору в котрому працюють "інсайди". На знятку нижче, варто звернути увагу на стрілки від Дімарко і Фраттезі, це ті зони, у котрих вони мали працювати, а відповідно Миколенко і Забарний, висуватись до них, щоб обмежувати у просторі суперника, але у той же час, встигати при потребі закривати власні позиції у захисті.
Формування – 3-5-2, загалом є фактично наріжним каменем у всіх топових клубів сучасності. Це дозволяє використовувати будь-які недоліки, чи розриви у лінії захисту команди, котра захищається. Наступний зняток, це приклад, яким чином, може бути звільнена зона за спинами захисників, у позиційній атаці.
У динаміці добре видно, що Забарний маркується по «інсайду» Дімарко, і цей рух від нашого захисника, є сигналом до дій від італійців. К’єза взаємодіє з Дімарко, взаємодія у двох – «Tabela». А виконавська майстерність дозволяє розрізати захист, і отримати дуже хороший момент.
Окремо можна згадати, про стандартні положення, оскільки кутових до перерви було – 7. І три з них були розіграні, тому один з них розглянемо. Цікаво, що Спалетті використовував усіх – 10 польових гравців, безпосередньо у штрафному майданчику, або біля нього. Дімарко котрий з ближньої стійки вибігає під передачу, формує перевагу чотири в три, за межами штрафного. А інші гравці Італії у штрафному, блокують вихід захисників. Таким чином, маючи кількісну перевагу італійці вивели на ударну позицію – Бареллу.
Усе що вище, це приклад класичного позиційного футболу.
Тепер перейдемо до реляціонізму.
Tilting
На даний час, можемо говорити, що спільною рисою команд, наставники котрий дотримуються, чи симпатизують принципам реляціонізму, є близьке розташування гравців один біля одного, і біля м’яча. Переважно це відбувається на одному з флангів поля.
Такий підхід якнайкраще сприяє використанню атакуючих дій, таких як, гра у стінку, діагональній взаємодії у трійках, і загалом швидкості руху м’яча. Якщо відстань між партнерами надто велика, тоді використання вище наведених взаємодій, менш ймовірна.
Вище на двох зображеннях показано, яким чином Італія формує «тілтинг» на фланзі, і зі зміщенням ближче до середини поля. Знизу в динаміці видно швидку взаємодію між трьома гравцями, і виходом на ударну позицію.
«Тілтинг» має на меті не лише завдання ускладнити захист супернику, але й так само убезпечує команду котра так розташовується від контратак. Справа у тім, що у випадку розташування на краю, при втраті м’яча, є можливість перейти до пресингу великою групою гравців. Плюс лінія поля слугує «додатковим захисником». Саме ці зони на краю поля, є зручними і загалом є маркерами, для початку активного пресингу.
The YO-YO
Це концепція, котру можна перекласти, як повернутись до початку. І не дивлячись на те, що звучить вона просто, це можливо головний, або ключовий фактор для реляціонізму.
У більшості випадків, коли наставник бачить, що певна зона з одного краю атаки, переповнена захисниками, то він дає підказку змінити сторону атаку, перевести м’яч на протилежний фланг. Це логічно, адже, якщо на одному краю, багато гравців, то на іншому їх менше. Але у нашому випадку, принцип «YO-YO», працює зовсім в іншому напрямку.
Вище на знятках показано, яким чином Італія використовувала цей принцип у матчі. На першому малюнку, бачимо «тілтинг» гравців на лівому крилі атаки, і у центрального захисника є можливість перевести м’яч на протилежний край. Але він цього не робить, продовжуючи вести атаку лівим флангом. На другому така можливість переведення є уже у Жоржіньо. Але суть полягає у тому, щоб знову ж таки наситити один з флангів великою групою гравців, і тоді вести швидку коротку взаємодію.
Після того, як Італія завершила щільне розташування на фланзі, вони починають взаємодіяти. Шляхом зміни позицій, у них двічі виникає варіант гри на третього. Перший невдалий третій зняток. І останній це повторення, попередньої ситуації, але уже з вбіганням Дімарко у вільний простір.
Нижче у динаміці показаний, уже третій варіант для Жоржіньо в одній атаці, перевести м’яч на протилежний край. Але і з третьої спроби цього не відбувається. Натомість є продовження гри на одному краю.
Це основні засади реляціонізму, котрі зараз набирають популярності у сучасному футболі. Перевага полягає у тому, що скільки б суперник не аналізував ваших матчів до гри, не шукав засобів нейтралізації атак, знайти сталі методи неможливо. Тому що гравці діють у природній для них спосіб і власний розсуд вирішують проблему подолання щільного захисту.
У той же час, це не означає, що наставник котрий є прихильником самоорганізації гравців на полі, чи його команди зовсім не використовують діагональних переведень м’яча. Звичайно, основна мета, задіяти велику групу гравців на одному фланзі, і якщо протилежний край буде зовсім вільний, це ідеальний варіант для переведення. Але також, це можуть бути не такі вже й значні розриви у лінії захисників.
Вище на малюнку показано одну з тих ситуацій, коли Італія не знайшла продовження атаки через лівий фланг нападу, і відбулось переведення м’яча на протилежний край. У захисті України є помітні розриви між Зінченком і Миколенком і Миколенком з Сватком. Ці вільні зони, і є головною метою команди, що веде напад.
У першому таймі італійці володіли значною територіальною перевагою, використовуючи, як принципи позиційного футболу, так і принципи «тільтингу», «йо-йо». Якщо аналізувати цифри, тоді в Італії було – 284 передачі, проти – 140 в України, 412 – тактико-технічних дій, проти – 253, 10 – ударів, проти – 2… Але у другому таймі Спалетті відмовився від концепції реляціонізму. І «скуадра» працювала виключно у розумінні позиційного футболу.
Вище зображено класичний приклад «ізоляції» для К’єзи у другому таймі. Тут важливу роль також відграє – Скамака, котрий постійно на відміну від Распадорі формував глибину атаки, тим самим відволікаючи захисників, і не дозволяючи їм зміщуватись по горизонталі. К’єза отримував простір і вирішував ці ситуації завдяки власній індивідуальній майстерності.
Звичайно основні зусилля України були направлені на стримування Італії. Але разом з тим, були і певні підходи в атакуючих діях. В атаці Україна переходила на 3-2-4-1, фактично так само, як Італія, але з нижчими позиціями від Судакова і Циганкова, тому є різниця і у вираженні цифрового позначення схеми.
Зінченко переміщався у центральну зону, Конопля займав максимально високу і широку позицію в атаках, а "ключем" до захисту італійців мали бути Циганков і Судаков і зонах виділених на малюнках. Довбик формував глибину атаки.
Окрім вище наведеного епізоду, варто пригадати, ще одну атаку через правий край, з активним підключенням від – Коноплі. По перерві, не відразу, але Ребров почав вносити зміни у розташування команди. Можна почати з дрібних, таких як Зінченко змінювався позиціями з Миколенком, у тих випадках, коли наша збірна вела захисті у другій зоні поля, повертався у ширину захисту, якщо весь блок команди опускався з нижню третину.
Приблизно з 65 хвилини, синьо-жовті перейшли на - 4-3-3 під час володіння м'ячем. Хоча шлях до воріт Італії був тим самим, через ті ж зони між лініями захисту італійців.
Чому саме через ці зони було найпростіше і найефективніше розвивати атаки. Справа в тім, що Італія веде захист у системі 4-1-4-1, і ці зони є найбільш вразливі, для цієї формації.
Ще один з прикладів позиційної атаки українців у системі – 4-3-3. Тут варто сказати, що основна взаємодія і здатність використати вільний простір у захисті Італії у зонах між півзахисниками і захисниками, що зображено на малюнках вище, була від Судакова і Циганкова.
У тих випадках, коли ситуативно, цей простір між би заповнювати – Степаненко, продовження вертикального руху м’яча зупинялось. Тарас безперечно топовий виконавець стосовно дій проти м’яча, але навиків роботи в атаці між лінями захисту, йому вочевидь не_вистачає.
Останній приклад позиційної атаки України, після проведених замін. Тут радше можна сказати, що Україна повернулась до розташування – 3-2-4-1. Але так чи інакше, пошук вільних зон, залишився тим самим.
У підсумку по перерві, зважаючи на зміни від Спалетті і Реброва, гра вирівнялась. Можливо, стала більш зрозумілою і прогнозованою. Навіть звичною, адже обидві команди відштовхувались від позиційного футболу. Стосовно статистичних даний, то у другому таймі. ТТД України – 298, проти – 304 в Італії, по – 176 точних передач, удари 5 – 7, перевага за ключовими передачами – 6 – 4.
Напевне не можна сказати, що Україна заслужила на перемогу, але у футболі не завше виграють ті команди, котрі більше роблять, досить часто, результат вирішують дрібні помилки, удача і інші фактори, котрі важко піддаються опису.
