Чим збірна України Реброва краща, ніж команда Петракова
Порівнюємо роботу двох тренерів.
У листопаді після завершення року для збірної України ми детально розбирали, що змінилося у команді за перші кілька місяців роботи Сергія Реброва головним тренером. Там були як побутові аспекти, як ось поява довгоочікуваного відчуття стабільності, так і безпосередньо ігрові моменти.
Відтоді пройшло не так багато часу, а матчів збірна взагалі не проводила – зробить це лише наприкінці березня у вирішальних дуелях за вихід на Євро-2024. Однак процеси, які відбуваються навколо команди, підштовхнули до чергових роздумів. Наприклад, що вже зараз ситуація здається набагато кращою, ніж була з попереднім коучем, Олександром Петраковим. Звісно, це більш комплексна система, ніж окремі рішення двох тренерів, але разюча різниця все одно присутня.
Розберемо це у порівнянні «збірна Петракова»/«збірна Реброва», акцентуючи у першу чергу на помилках першого та їхнє виправлення у виконанні другого. При цьому зберігаючи у пам‘яті, що за змінами стоять багато людей, а не хтось один конкретний.
Збірна стала відкритішою – найбільший контраст у поведінці тренерів
Навряд можна сказати, що раніше в УАФ були якісь суттєві проблеми з контентом та показом зборів команди: відео, інтерв‘ю, рубрики одразу на кількох каналах тощо. Проте це часто перекривалося якраз доступом до інформації, якою володів та міг озвучити хіба що головний тренер. Довго перераховувати «легендарні» пресконференції Петракова не будемо, просто вкотре згадаємо, як він закрився від фанів та ЗМІ після ситуації, коли надто відверто висловився щодо ймовірного конфлікту з Русланом Маліновським. Наслідок – конференція на 37 слів із закидом «так буде завжди», начебто плювок на підлогу після 0:0 із Шотландією, уникнення прямих відповідей на запитання.
Парадокс, але Ребров історично теж не виглядав зразком спілкування з журналістами – навіть його перші брифінги на посаді здавалися доволі «сухими» та «вимушеними». Але він, схоже, як мінімум розуміє важливість донесення думок до вболівальників. Так, є один протилежний приклад – «секретний» спаринг з «Лехією» перед вирішальним матчем проти Італії, коли ніхто до кінця не знав, що ж там відбувається. Однак тоді якщо від когось й був публічний виступ, то саме від тренера, який дав короткий коментар.
Яскраві ж приклади трапились на початку підготовки до березневого циклу. Команда тільки днями приїхала в Іспанію, а у Реброва було вже дві зустрічі з пресою – пресконференція з оголошенням списку викликаних футболістів (розширено про переваги такого підходу писав Олександр Сажко) та брифінг на вокзалі із кількома підопічними перед відправленням потяга.
Чому викликали цього гравця, а не іншого? Ось можливість запитати та почути відповідь. Що там з Віктором Циганковим, чи встигне він відновитися? Ось вам можливість запитати та почути коментар.
Це спільна робота УАФ, яка полягає у деталях, але на тлі періоду Петракова ці деталі стають приємним бонусом.
Ребров поки дотримується своїх ігрових принципів, а Петраков свого часу піддався тиску суспільства
Трохи перестрибнемо до футбольної складової, про яку у листопаді через відсутність призми порівняння з Петраковим не було нагоди згадати. Відверто кажучи, за малюнком гри у 2023-му Ребров мав невдалі матчі, навіть кілька. Він почав з акуратного та прагматичного акценту на результат та побудови перш за все організованої роботи захисту. Водночас був яскравий маркер ігрового бачення коуча – вертикальність та хист до швидких атак (значно вищий пріоритет, ніж у затяжного володіння, наприклад). І загалом від жодного з напрацювань, які простежувалися у матчах, тренерський штаб не відмовлявся попри те, що вони не завжди давали результат.
Проте це звична історія – так і проходить поступова побудова. Петракову цього досягти не вдалося з однієї причини – він неначе прогнувся під тиском суспільства та почав ставити той футбол, у який не звик грати.
Усі ж пам‘ятають перші матчі під його керівництвом? Зокрема Фінляндію – 5-4-1 (чи 3-4-3, як кому завгодно), вертикальність, динаміка у центрі з Шапаренком та Циганковим на лівому фланзі. Це насправді виглядало доволі симпатично та мало потенціал. Тим паче, що ефективність схожого стилю була доведена на тріумфальному молодіжному чемпіонаті світу. Але ввімкнулись вболівальники та ЗМІ, які скептично поставились до кардинальних змін після італійського штабу Андрія Шевченка з його ставкою на володіння. Не виключено, що й команда не сприйняла нові ідеї, адже довелося перелаштовуватися зі спокійного футболу на агресивний та інтенсивний.
Тоді камінь у бік менеджерських якостей тренера, бо він не змусив гравців повірити, що його філософія теж може бути успішною. Або зайти зовсім з іншого боку – припустити, що Петраков почав ставити ті вимоги, які у загальному сприйнятті не підходили під ростер виконавців – і на це було витрачено багато дорогоцінного часу. У будь-якому з випадків є його провина.
І Петраков відмовився від своїх принципів та принаймні майже увесь 2022-й проводив більше «на багажі» попередника, ніж на основі власного бачення. Про це свідчила і формація, і вибір складу (повернення Маліновського, який за інтенсивністю явно не вписувався у старі 5-4-1), і статистичні показники. Постійна метушня «туди сюди» – хороший опис тих подій.
Натомість у збірній Вірменії український фахівець поки залишається відданим власним конспектам. Хоча з журналістами там теж діалог поки складний.
Ребров уже вдруге поспіль оголосив склад, який викликав мінімум критики
Чергові флешбеки з часів Петракова, коли частина викликаних гравців – це необхідність, бо «про них усі пишуть», а ще частина – це подекуди незрозумілі кадрові рішення. Таким чином він постійно розривався між двома світами – і це призводило до хаосу, відсутності балансу, запитань про склад тощо.
Ребров починав не набагато краще – на перших зборах покладався швидше не на актуальну форму гравців, а на їхні минулі заслуги та досвід. Така обережність мала сенс, але не містила нічого спільного з очікуваною «революцією» (залученням нових виконавців чи перспективної молоді).
Втім, в цьому плані ситуація теж змінилася. Ще у листопаді питань до заявки збірної виникло мінімум, а гравці у поганій формі все ж отримало мало хвилин на полі (як Яремчук, який на тлі поганої клубної форми нарешті «поступився» місцем у старті Довбику). Березень 2024-го – знову доволі логічний вибір, де суперечки теоретично можуть виникнути хіба щодо кількох дрібниць.
Тут, напевно, порівнювати слід не з одним Петраковим, а загалом з усіма тренерами. Суб‘єктивне враження, але подібного балансу не було давно. Забігаючи наперед треба зазначити, що куди важливіше, як Ребров керуватиме цими ресурсами у плей-оф відбору на Євро-2024. Тільки це тема для розмови на 26 березня або, не дай боже, на 21-ше число.
Починає простежуватися певний зв‘язок між усіма збірними
Зовсім коротко про «вертикаль», яку хтось вважає міфічною, а хтось навпаки високо оцінює бажання налагодити структуру між збірними. Для завчасних гучних висновків зарано, але точно помітно, що тренери активно співпрацюють один з одним: головний тренер U-21 Унаї Мельгоса був разом з колективом U-17, який здобував путівку на Євро, а новий коуч U-19 Дмитро Михайленко розповідав, що тісно спілкувався з іспанським фахівцем та Ребровим з моменту призначення на посаду. Риторичне питання – чи контактував настільки близько з колегами Петраков та на якому професійному рівні відбувався цей діалог?
Інший приклад функціонування системи – тимчасовий виклик шістьох гравців молодіжки на тренування дорослої збірної в Іспанії, допоки не приєднаються усі легіонери. Невимушене вирішення точкових проблем – те, чого не вистачало раніше.
Шевченко, схоже, теж взяв певні обов‘язки на себе у цьому питанні – в інтерв‘ю неодноразово наголошував на налагодження зв‘язків з молодими українськими футболістами, які перебувають за кордоном.
***
А тепер трохи опустимо планку оптимізму. Те, що сьогодні стан справ у збірній дає більше впевненості та спокою, ніж за часи Петракова – це добре. Однак водночас це не якесь досягнення, яке варто переоцінювати на поточному етапі. Ба більше, ця реакція переважно пов‘язана з позафутбольними речами напередодні вирішального березневого циклу.
Ситуація просто нарешті відштовхнулася від найнижчої точки, що створює картинку покращення. Підкріпити це відчуття залишається успішнішими результатами, ніж у попереднього тренера. Перераховані ж фактори прогресу – це передумови для того, аби легше впоратися з поставленим завданням.
Фото: dpa picture alliance, Matteo Ciambelli/DeFodi Images, УАФ, ФА Уельсу
