Україна вперше зіграла з гібридною роллю Зінченка – вийшло не ідеально, але потенціал у цієї ідеї є

Збірна України все ж не змогла створити сенсацію у групі відбору Євро-2024 з двома грандами – зіграла внічию з Італією (0:0) у вирішальному матчі, поступившись супернику за очними зустрічами.

🤬 Арбітр не призначив чистий пенальті в ворота Італії на 90+3-й – Україна не потрапила напряму на Євро

Намагаємось оперативно розібратись, на що сподівався тренерський штаб у цьому протистоянні та чого не вистачило для перемоги.

Ребров довірився Сватку – змінив схему та поставив його у трійку центрбеків

У своєму анонсі стартового складу збірної УАФ дала звичне для нас розташування, де увагу привернула одна позиція – поява Сватка замість Матвієнка у центрі захисту.

Мотиви Сергія Реброва та його штабу стали зрозумілі вже на старті матчу – Україна нарешті ризикнула та пішла на експеримент. Сваток у ньому відігравав одну з головних ролей.

Річ у тому, що команда обрала варіант з гібридною схемою. Без м‘яча перебудовувалася у 5 захисників – трійка центрбеків разом з Миколенком зліва, а також з Коноплею та Зінченком на флангах.

На полі це виглядало ось так:

Гравець «Дніпра-1» опинився у ролі олдскульного «ліберо», коли опускався нижче Забарного та Миколенка для страхування.

Тому й зрозуміло, чому у запасі залишився Матвієнко – на цій позиції Реброву не потрібен був гравець з хорошим пасом чи технікою, що є у Миколи, а типовий високий та потужний оборонець. А жертвувати Миколенком, який знаходиться у шаленій формі, було б нелогічно.

Загалом потенційні причини цього нестандартного рішення наступні:

1. Україна хотіла мінімізувати розриви між центрбеками і фулбеками, а також заповнити простір в обороні для компактності. Все тому, що Італія з приходом Спаллетті стала вертикальною – гравці атаки розміщуються широко, щоб розтягувати суперника. Це чудово спрацювало у першій зустрічі – тоді українці мали багато проблем та провалів перш за все на флангах.

2. Україна хотіла мінімізувати небезпеку при навісах. В Італії це ледь не головна зброя в атаці з моменту призначення Спаллетті. Наприклад, у першій зустрічі «скуадра» виконала 20 таких подач, 7 з яких були точними. У Леверкузені не спрацювало – бо двом центрбекам (один з яких високий Сваток, а не Матвієнко) у цій зоні допомагав ще Миколенко.

А інколи лінія захисту взагалі складалася з 6 футболістів, що змушувало італійців відходити від прямолінійності та видумувати щось цікавіше.

3. Україна хотіла мінімізувати небезпеку від пасів за спини. Навіть якщо такі передачі проходили проти Коноплі чи Зінченка, то вони мали підстраховку. Показовий момент, як Миколенко в ефектному підкаті зупинив схожу комбінацію.

Ключовою була роль Зінченка – спрацювало не ідеально, але помітно потенціал ідеї

Втім, ключова фігура перебудови – не Сваток, а Зінченко. Саме під нього Ребров спробував підлаштуватися, використавши напрацювання Мікеля Артети.

В Олександра була гібридна роль – при позиційних атаках Італії він сідав лівим захисником у середніх та низьких блоках:

Як тільки Україна перехоплювала м‘яч та була перспектива тривалого володіння, то Зінченко миттєво зміщувався в опорну зону, а Миколенко страхував фланг:

Не сказати, що це спрацювало ідеально. Були свої мінуси, як, наприклад, втрата одиниці у пресингу попереду, бо Олександр просто фізично не встигав підтягуватися з глибини. Через це його функції повинен був виконувати Степаненко, але зрозуміло, що йому не вистачало мобільності та швидкості:

Відповідно, Зінченко був мало залучений у побудову атак на чужій половині – інколи складалося враження, що його креативу й не вистачає, коли Судаков відправлявся наліво та не мав партнера для коротких розіграшів (справа натомість така опція була завдяки Циганкову).

Є дві причини, чому задум епізодично ставав проблематичним:

1. Збірна лише вперше спробувала цей хід – потрібно більше часу, щоб відпрацювати такий складний механізм;

2. Збірна все ж грала другим номером, коли в «Арсеналі» під інвертовану роль навпаки заточений атакувальний стиль.

Проте все одно є чітке переконання, що 5-4-1 Україні потрібна якраз для матчів з топами. Це зараз склалося неоднозначне враження – бо потрібно було обов’язково перемагати для прямого виходу на Євро. Але коли наступного разу збірна зустрінеться з грандом, то жертвування потенціалом Зінченка в атаці заради спокою та компактності позаду сприйматиметься значно позитивніше.

Тим паче, що глибока позиція Олександра не лише теоретично допомагатиме стримувати суперника, а й провокуватиме вихід з оборони через короткі передачі, а не виноси. Наприклад, як тут, коли Україна красиво відрізала лінії тиску італійців:

Україна непогано стримувала Італію – за виключенням стандартів та помилок Коноплі

Склавши разом попередні пункти, зовсім не дивно, що Україна загалом непогано впоралася у захисті. Проте не бездоганно.

Як тільки справа доходила до стандартів, то починався повний хаос у карному.

Італія мінімум 4 (!) рази конвертувала свої стандарти у хороші моменти. Щастило, що вони закінчувалися не ударами у площину воріт Трубіна (за 90 хвилин було всього 2).

1. Конопля загубив Дзаніоло на дальній штанзі, а той скинув у центр під удар, який пролетів вище:

2. Розіграш з виходом Барелли під дальній удар – сейв Трубіна:

3. Удар з лінії воротарського, якому зовсім трохи не вистачило точності:

4. Момент на дальній штанзі, але тут врятував офсайд:

Існувала й інша серйозна проблема – фланг Коноплі, де розважався К’єза. До Забарного, як і до Степаненка, є запитання, чому до цього взагалі доходило. Тобто чому не працювала підстраховка ще на підступах до карного.

Найбільше питань до капітана, бо це у першу чергу його зона відповідальності. Достатньо поглянути на розміщення у цьому епізоді – Конопля у стилі Зінченка зміщувався у центр, через що після втрати не встигав за гравцем на своєму фланзі, якого не перехоплював Степаненко.

А загалом Юхим просто страждав проти вінгера «Ювентуса» – той загалом виграв в українців 11 з 18 дуелей, заробив для гірника жовту та зробив 2 ключових передачі. Конопля для порівняння виграв тільки 2 з 13 єдиноборств, 4 рази сфолив та стільки ж разів дав суперникам себе обіграти.

Критичними були наступні провали:

1. Супермомент Італії, коли врятував Трубін – все почалося з програної боротьби Коноплі:

2. Федеріко втік від Юхима, а Распадорі забракло якихось сантиметрів, щоб замкнути простріл:

Все це потягнуло за собою ще ряд проблем – провали на правому фланзі вплинули на Циганкова, який довго взагалі не зустрічався з м’ячем попереду. А навіть якщо зустрічався, то або не мав якісної допомоги від Коноплі, або Юхим вкрай невдало розпоряджався його пасами та накликав контратаки на власні ворота.

Є яскравий приклад, який не потребує зайвих коментарів (хоча цікаво, що Циганков тут претензії висловив Довбику, який, ймовірно, на його думку мав відкриватись на ближню штангу):

Ребров пішов атакувати аж на 70-й хвилині – повернув 4-3-3 та Зінченка у центр

До ініціативності та налаштування гравців з плином часу почало виникати все більше питань. Україна в плані атаки видала хороший стартовий відрізок, а потім неначе думала виключно про оборону, хоча мала перемагати.

Ребров відносно довго тягнув з тим, щоб йти на ризик, очікуючи на шанси у поодиноких контратаках. Але, найімовірніше, остаточно пересвідчився у помилковості стратегії вичікування десь на 60-й хвилині. У цей відрізок у вічі впали одразу 2 показових моменти.

1. Величезні розриви – жоден з гравців атаки не має підтримки:

2. Циганков опинився абсолютно самотнім у контратаці та загнав себе у глухий кут:

Тому на 68-й Ребров просигналізував підопічним, що пора відмовлятися від гібридної 5-4-1 та повертатися до звичних 4-3-3. Жестикуляцію тренера навіть впіймали оператори трансляції:

Ситуація змінилася миттєво – Україна почала активно підтискати Італію у заключні 20 хвилин. Ось пару доказів:

1. Спроба кількісного високого пресингу:

2. Зінченко на позиції справа в атаці:

3. 7 гравців біля чужого карного:

На жаль, конвертувати це у реальні шанси не вдалося. Італійці закрилися позаду, а створити щось проти насиченої оборони було складно. Не вистачало руху та нестандартних рішень.

Тож Ребров таки вдався до замін, щоб оживити команди – але аж на 79-й хвилині. І вийшло не надто вдало. Перш за все, через логіку цих замін – з поля пішов Циганков, який вміє діяти проти компактного захисту, але залишився Мудрик, який цього вечора провалювався навіть у рідній стихії (в епізодах на просторі). Михайло допустив багато технічного браку (зокрема у прийомах м’яча), декілька разів невдало ліз у дриблінг та змарнував єдину гольову можливість у другому таймі:

Однак сподобалося, що нехай заміни й були пізніми, але направленими на атаку – Піхальонок замінив опорника Степаненка у центрі, Сікан вийшов у пару до Довбика, у компенсований час замість Сватка з’явився Маліновський.

І як завжди – хто знає, якою була б реакція на рішення Реброва, якби стратегія виправдала себе в плані результату. Це цілком могло трапитися на 90+3-й хвилині, коли Мудрик мав шанс реабілітуватися – проштовхнув м’яч у карному та наткнувся на очевидний фол, що «дивом» не побачили іспанський арбітр Мансано та асистенти на ВАР.

Збірній України знову не дали пенальті у вирішальній грі: зараз – проти Італії, торік – проти Уельсу

Збірна України зіграє в плей-оф відбору Євро: всі потенційні суперники

«Емоційно вважаю, що був пенальті». Ребров, Спаллетті та гравці – про нічию збірної України з Італією

фото: інфографіка Tribuna.com, скриншоти трансляції MEGOGO, Federico Gambarini/Picture Alliance