4 стадії інертності. Перемога над Мальтою – найгірший матч збірної з Ребровим
Розбір причин жахливої гри української команди.
Збірна України вимучила перемогу над Мальтою у передостанньому матчі кваліфікації Євро-2024 – 3:1.
Однак гра, яку показала команда, була найгіршою за останні декілька років. Востаннє схожий сценарій й не пригадати – щоб зійшовся і рівень суперника, і рівень перформансу.
Розбирати це – дуже боляче. Все тому, що відповідь ледь не на кожну претензію – інертність у діях футболістів.
Тільки от претензія у цьому випадку не лише до них, бо це не було наслідком виключно фізичної втоми, а водночас й повної безідейності. А це вже зона відповідальності тренерського штабу Сергія Реброва.
Про всяк випадок вкотре нагадаємо, що йдеться про зустріч із Мальтою, а не Англією/Італією. Тому нічого зайвого – просто докази «стоячого» футболу збірної у кожній фазі гри. Та єдиний момент, де можна знайти позитив (і то не від хорошого життя).
Інертність у білд-апі
Україна, як очевидний фаворит матчу, повинна була взяти м’яч під контроль та з позиції сили розвивати свої атаки. Якщо перший пункт було виконано (мальтійці особливо не заперечували), то другий – провалено.
Так, м’яч дійсно був у нас – але на власній половині у захисників без просування. Або ж на чужій, тільки вже з просуванням назад. Головна проблема – відсутність пропозицій, руху, динаміки, щоб хоча б якось розхитати суперника, який вибудував блок з четвірки футболістів у центрі поля та здвоював фланги. Нагадаємо втретє, що це збірна Мальти.
Доходило до комічного – не маючи адресатів, Забарний, який взагалі-то у «Борнмуті» навчився протягувати м’яч самотужки та лізти у вільний простір, почав видавати діагоналі абикуди. Банально тому, що не бачив, як перейти в атаку по-іншому:
Або ж наступний приклад, коли пас отримав Миколенко. Усі гравці збірної – у безпосередній близькості до опонентів, які їх фактично накривають. Жоден не робить рух на допомогу Віталію, а Зінченко так взагалі просить передачу, лінія для якої перекрита. Ким повинен бути фулбек «Евертона», щоб якось її виконати – загадка:
Все це епізодично зводилося до того, що Миколенко з Караваєвим просто лупили один одному лонгболи з флангу на фланг, щоразу опиняючись в ідентичній ситуації – День Бабака, не інакше.
Щодо Зінченка та Судакова – нехай вони іноді й виявляли ініціативу, але навряд можна назвати подальші дії або своєчасність цих відкривань успішними.
І якщо у першому таймі «не могли», то у другому, таке враження, «не хотіли». Знову кілька прикладів.
Тут капітан пару секунд постояв з м’ячем у пошуках партнерів – потім пас на ближнього (Мудрика), а той на центрбеків:
Тепер Миколенко. Начебто розганяє атаку після перехоплення:
Проте всі стоять (у центрі взагалі діра), тож вирішує віддати назад на Сватка:
Інертність в атаці
Не важко здогадатися: якщо у першій фазі помітні величезні труднощі з командною динамікою та знаходженням зон/ліній для передач, то у фінальній третині з насиченим захистом Мальти – тим паче.
Кому у цій ситуації повинен віддавати вперед Миколенко?
Рятівна опція від інерції у збірної була одна – про неї згодом, вона, спойлер, на тому ж фланзі. На паралельному – провалений експеримент з Ванатом у ролі вінгера, який насправді читався, але явно під інші умови. Не під закидання та відсутність накопичення гравців у синіх футболках навкруги нього (відповідно – відсутність можливості розіграшів трикутників/ромбів).
Усі інші варіанти, які залучалися по ходу – теж не про динаміку:
– закинути на Довбика, який по 5-10 секунд боротиметься із захисниками корпусом (у цих випадках – безсенсовно, бо під нього й так мало відкривались);
– спроби дальніх ударів з не найзручніших позицій;
– навіси фулбеків від втоми очікування інших пропозицій.
Інертність у пресингу
Усе це дуже часто призводило до контратак, до яких Україна виявилася неготовою. Тут два початкових враження:
1. Збірна вважала, що м’яч відбиратиметься сам;
2. Збірна вважала, що Мальта і так з тим м’ячем нічого не зробить.
Але ні, мальтійці якраз знали, що з ним робити – лупити вперед у напрямку форвардів, які залишалися фактично 2 в 2 проти центрбеків (бо лінія ж наче висока, всі попереду). Один з яких Матвієнко з постійними кіксами після верхових пасів, інший – Забарний з ненайкращою позиційною грою у цьому матчі.
Мальта, сама того не очікуючи, не отримала жодної протидії для своєї пріоритетної тактики. Моменти, які їй вдавалося створювати – наслідок боротьби та відскоків на вологому газоні, з чим захисниками апріорі важче впоратися, ніж нападникам.
Аж настільки багато свободи Україна давала заточеному на вертикальний футбол опоненту:
Найгірше – реакція на втрати. Є дуже показові моменти, які впадали у вічі ще під час перегляду матчу у лайві.
Українці втрачають м’яч на правому фланзі:
Але пресинг настільки неефективний, що мальтійці встигають:
– вирішити не бігти в контратаку;
– розвернутися з м’ячем назад;
– розіграти декілька пасів;
– загалом за 10-12 секунд після перехоплення діагоналлю отак перевести гру на протилежний вільний фланг.
Схожа історія – одразу через 30 секунд.
Неточний пас та втрата України у центрі:
Імітація тиску:
Внаслідок якого мальтійські футболісти ледь не втрачають володіння та ще тричі «обстукуються» у зоні поблизу, а згодом без жодного опору спокійно віддають на голкіпера:
Інертність у захисті
Ну і заключний пункт – небажання зустрічати атакувальних виконавців Мальти. Все та ж сама в’ялість, жодного руху та тиску на гравців, які знаходяться з м’ячем.
Українці не «втикались» у суперника, щоб його «налякати», змусити метушитися та помилитися, зашкодити першочерговому плану. А просто дивились, чекали та намагались передбачити, що ж вони робитимуть далі.
Прогнози дій мальтійців, м’яко кажучи, цього вечора не справджувалися. Наприклад, коли чомусь ніхто не очікував, що вінгер перекладе собі під ліву та проб’є:
А початок наступної атаки після цієї, до речі, переплітається з попереднім пунктом – «шалений тиск» на захисників із м’ячем:
Попри усі недоліки Мудрика, треба визнати – без нього була б катастрофа
Мова не лише про матч з Мальтою, а й про попередній з македонцями, за який вінгер «Челсі» отримав чергову порцію критики.
За таких ігрових умов, які запропонувала збірна, вибуховість Мудрика (нехай не завжди доречна та продумана) хоча б якось підвищувала темп. Так, іноді було не в такт. Так, іноді Михайло надто переоцінював власні здібності та перетримував гру. Так, зазвичай у завершальних стадіях ініціативність ні до чого не приводила.
Однак це створювало якийсь хаос на футбольному полі, якийсь рух, якусь паніку (навіть якщо вона була з обох сторін). Це заплутувало, спантеличувало, дратувало – те, що зі суперниками мало б траплятися за комплексної підготовки конкретних розіграшів та ідей.
З Північною Македонією позитив щодо активності Мудрика відійшов на другий план через втрачені моменти та загалом сприятливий командний результат і відносно терпиму гру.
Протистояння ж з Мальтою навпаки підсвітило, наскільки важливі його ривки та проходи (як зараз трендово – «жжжжж»).
Фото: інфографіка Tribuna.com, скриншоти трансляції MEGOGO, УАФ, Jonathan Borg/Global Look Press
