Гендерсон зрадив свої ж цінності, переїхавши в Саудівську Аравію. Й завдав серйозного удару по боротьбі за рівні права для ЛГБТ+
Його цінності усе-таки мають ціну.
Джордан Гендерсон – ще одне придбання Саудівської Аравії цього літа. «Аль-Іттіфак» ще офіційно не оголосив про трансфер, але капітан «Ліверпуля» вже попрощався з командою та тренується зі своїм новим клубом. І хоч усі трансфери у країну, очільник якої ймовірно замовив одне з найжорстокіших вбивств сучасності, дуже сумнівні з етичної точки зору, переїзд туди Гендерсона викликає найбільше питань.
Перш ніж дійти до власне колонки, суперкоротко поясню, чому мені болить ця тема. Я гей – власне, тому для мене тема прав ЛГБТ+ не порожній звук. Так, я народився таким і почав це усвідомлювати ще з відносно дитинства, а єдиною «ЛГБТ-пропагандою» були змагання на ОІ-2012 з плавання, які показували по телевізору. Ні, я ніколи не кидався, не кидаюся і не кидатимуся на усіх чоловіків підряд – але це вже тема для колонки не на спортивному сайті.
(І так, якщо ви хочете написати щось образливе у коментарях щодо цього у мій бік, то не марнуйте власного часу на це – конструкцію «бодіпозитивна транс-феміністка ЛГБТ-пропагандон», якою мене вже якось назвали у коментарях «Трибуни», ви навряд переплюнете).
***
Також дуже важливе нагадування: ЛГБТ+ – не політичний рух! Це просто загальний термін на позначення усіх осіб не гетеросексуальної орієнтації. Бути геєм ще не означає підтримувати «КиївПрайд», іншими словами.
***
Навіть у «гейропейському» сучасному світі бути геєм все ще нелегко – а у чоловічому футболі, де комʼюніті, за відчуттями, одне з найтоксичніших й найгомофобніших, ще важче. В АПЛ немає жодного відкритого гея, у топ-5 лігах – один, загалом з чинних футболістів їх можна порахувати на пальцях.
Випереджаючи коментарі – так, це проблема, і так, права ЛГБТ+ у футболі – точно не головна проблема в Україні зараз. Але задумайтеся на секунду, скільки разів ви чи ваші знайомі невимушено кидалися фразами на кшталт «ну що ти як гей», «ти що, баба», гомофобною лайкою на літеру «п», кидалися в одне одного гейсько-«ноугомо» жартами (чорт, та навіть Пуйоль це робив) або ж перетиналися з коментарями під новинами про камінг-аут тієї незначної кількості футболістів, які зважилися на це, типу «одноклубники занервували в роздягальні»? Отож-бо.
Власне, через це деякі ліги, яким (зі слів) не байдуже на соціальні проблеми, кооперуються із відповідними громадськими ініціативами – щоб боротися із цими проблемами. І саме АПЛ була чи не головним двигуном у боротьбі за рівні права для ЛГБТ+ через щорічну акцію Rainbow Laces. А вже екскапітан «Ліверпуля» Джордан Гендерсон – одним з її головних спікерів.
Важливість акції він підкреслив ще у 2020-му. Тоді один з вболівальників прийшов під твіт Гендерсона з райдужною повʼязкою і пояснив, чому це важливо для нього: «У 17 років я зробив камінг-аут, я важко пережив свої підліткові роки, але єдине, що завжди змушувало мене почуватися як вдома, це «Ліверпуль». Те, що я бачу це, для мене – щось неймовірне, це дійсно так!».
Гендерсон йому відповів: «Ти ніколи не йтимеш сам, Кіте. Якщо носіння пов’язки #RainbowLaces допомагає навіть одній людині, то це прогрес. У «Ліверпулі» раді всім. Сподіваюся, тобі сподобалася сьогоднішня гра».
А у 2021-му у передматчевій програмці у рамках тієї ж кампанії чітко окреслив свою позицію – перепрошую за довгу цитату, але вона важлива і сутнісно дуже чітка:
«Моє бачення щодо [гомофобії] майже таке ж, як і щодо будь-якої іншої форми дискримінації в грі, незалежно від того, чи вона стосується раси, релігійної нетерпимості, інвалідності чи будь-якої іншої. Я ніколи особисто не відчував жодної з цих несправедливостей у своєму житті досі, тому я ніколи не можу і ніколи не буду стверджувати, що розумію проблему так, як ті, хто страждає від невігластва інших.
Але я вважаю, що коли ти бачиш щось явно неправильне і таке, що змушує іншу людину відчувати себе виключеною, ти повинен стати з нею пліч-о-пліч. Ти також зобов’язаний краще ознайомитися з проблемами, з якими вони стикаються.
Ось де вкорінена моя власна позиція щодо гомофобії у футболі. Окрім того, що я футболіст, я перш за все батько, чоловік, син, брат і друг для людей у моєму житті, які так важливі для мене. Думка про те, що будь-хто з них почуватиметься виключеним із гри або відвідування футбольного матчу просто за те, що вони є та ідентифікують себе тим, ким вони є, вражає мене».
І от саме у цій активній і невимушеній – бо більшість інших футболістів не були настільки чіткими у підтримці рівних для ЛГБТ прав – підтримці й полягає основна проблема переїзду Гендерсона у Саудівську Аравію.
Просто кілька фактів про ситуацію з правами ЛГБТ у новій футбольній країні:
• Законодавство дозволяє карати за секс з особою своєї статі смертною карою, довічним увʼязненням, штрафами, ударами батогом та депортацією.
• Про удари батогом не жарт – у 2014-му 450 таких, а також три роки увʼязнення присудили 24-річному чоловікові, який домовлявся про побачення з іншими чоловіками у твіттері.
• У медіа про ЛГБТ+ можна згадувати лише з відповідними примітками про «занепад Заходу», «аморальність» та «хворобу».
• У країні попри усе це існують особи ЛГБТ+ – однак їхнє життя, по суті, відбувається із «подвійним дном». Про повноцінну відкриту любов нема й мови.
Момент для коментарів про релігію – окей, вибачте, але я не сприймаю встановлені майже дві тисячі років тому закони, які забороняють людині кохати людину.
Я згоден з тейком, що не мені вирішувати майбутнє Гендерсона – і що гроші та можливість попрацювати зі своїм колишнім одноклубником йому особисто, можливо, були важливіші.
Але цим переходом він також показує, що за 700 тисяч фунтів на тиждень він вже в першу чергу футболіст-заробітчанин, а потім – «батько, чоловік, син, брат і друг для людей у моєму житті, які так важливі для мене». Думка, що «за те, що вони є та ідентифікують себе тим, ким вони є» тебе може вбити офіційна влада країни за Х доларів вже не вражає.
І це має одразу кілька негативних наслідків для боротьби за рівні права для ЛГБТ+ у футболі (та й загалом).
Цим вчинком Гендерсон показав, що його цінності буквально мають ціну. Через це, у мене особисто зʼявляється великий сумнів – а наскільки щирим був Гендерсон, коли писав ті слова про важливість рівних прав? А це взагалі Гендерсон писав? Якщо ні, то хто автор? І що з цього питання думає сам Гендерсон?
Цим вчинком Гендерсон сповільнив будь-яку роботу щодо рівних прав для ЛГБТ+ у режимах з «законною гомофобією». Саудівська Аравія, а з нею й інші такі держави – включно з РФ, до речі – ще раз переконалися, що їм можна не робити кроки у бік бодай нейтрального ставлення до осіб ЛГБТ+, не кажу вже про якесь позитивне ставлення, чи, о господи, визнання партнерств юридично. Вони ще раз переконалися для себе – за гроші можна просто взяти й «придбати» буквально головного спікера щодо прав ЛГБТ+ у своїй сфері.
Цим вчинком Гендерсон поставив під сумнів усі акції на підтримку ЛГБТ+ у футболі. Якщо капітан одного з найбільших клубів світу, припустімо, говорив це просто заради капіталізації трендової теми, то де гарантії, що інші люди не роблять це з тією ж метою? Тут, до речі, хочеться згадати й про Лігу 1 з її примусовими райдужними номерами – що звучить класно, якщо не згадувати, що тій же лізі (єдиній у топ-5, до речі) начхати на те, що її футболісти дотримуються посту в Рамадан – і їм треба для цього паузи.
Найцікавіше, що Гендерсона ніхто не просив виступати на підтримку ЛГБТ+ – він міг просто промовчати, і всім було б байдуже, як і щодо 99% футболістів. Натомість Гендерсон показав, що йому байдуже на тих, з ким він казав, що стоїть пліч-о-пліч. Лишається питання – а чи варто тепер іншим йти пліч-о-пліч кудись із Гендерсоном.
Фото: The Independent, Football365
