Пеп і «Сіті» – молодці. Але не варто забувати, що їхній успіх – ще й наслідок безкарності
Про пляму на треблі «містян».
Пеп Гвардіола нарешті виграв ЛЧ без Мессі! «Ман Сіті» здобув історичну перемогу! Требл, зрештою! Про це й суміжне говоримо й ми у матеріалах «Трибуни», й увесь світ, який цікавиться футболом бодай трохи.
Зрештою, хвалять Пепа та «Сіті» заслужено: це справді одна з найсильніших команд в історії футболу (якщо не найсильніша). Гвардіола йшов до цієї перемоги не один сезон – набивав болючі шишки, натрапляв на диво «Реала», отримував багато критики за надто ризикові експерименти.
І тренер, і гравці, й уболівальники мають повне право святкувати цю перемогу – адже «Ман Сіті» тепер вже точно може зватися грандом європейського футболу. Але на кожне таке свято повинен прийти душніла, який його зіпсує неприємними нагадуваннями. Цього разу роль такого душніли дісталася мені.
Так, ви правильно здогадалися – мова піде про порушення «Ман Сіті» правил ФФП. Тим паче, що саме цього сезону тема почала знову активно обговорюватися (а потім так само активно затихла), адже АПЛ висунула клубові звинувачення у близько сотні епізодах порушень фінансових правил з 2009-го.
«Нічого ж ще не доведено», – скаже вболівальник «Сіті». Й матиме рацію. Справедливо – звинувачення ліги ще не є остаточним вироком.
При цьому вже трохи підзабулося, але ж у «Сіті» були ще епізоди з порушенням фінансового фейр-плею на рівні УЄФА. У 2014-му організація штрафувала клуб (на 49 млн фунтів), а у 2020-му в рамках іншої історії апеляційна палата CAS навіть врятувала (!) «Сіті» від відсторонення від ЛЧ – при цьому зберегла штраф (зменшивши з 30 млн євро до 10) і визнання клубу винним у порушенні ФФП.
Це вже не підозри – це рішення про те, що «Ман Сіті» не жив за правилами, за якими жили всі інші клуби. Так, в цьому винен не лише сам клуб – та ж АПЛ нічого не робила зробити аж до 2018-го, коли почала розслідування, а УЄФА єврокубковий бан організувала з юридичними помилками та зі строком давності, що збіг у частині епізодів, що дало можливість клубові в Лозанні його скасувати.
Але при цьому ці рішення – фактична безкарність. 60 млн фунтів сукупних штрафів від УЄФА (нехай та намагалася і більше, але, чорт, ви могли там розслідувати це без порушень?) – смішні гроші для «Ман Сіті». Якщо у шейха Мансура є кішка, то, переконаний, вона за час володіння шейхами клубом зʼїла їжі на більшу суму, ніж «Сіті» витратив на ті штрафи.
І тут ми переходимо у небезпечну зону «а якби». А якби «Сіті» витрачав стільки, скільки мав право, і не малював фіктивні спонсорські угоди, то чи грав би за клуб Голанд? Де Брюйне? Едерсон? Стоунз? Гріліш? Аке? Бернарду? Марез? Діаш? Родрі, зрештою? Чи тренував би їх Гвардіола? Хтось, може, й так – «Сіті» б усе одно лишався дуже багатим клубом, але точно не всі. Бо клуб їх усіх просто б не зміг собі дозволити: їхні заробітки у «пізніших» сезонах від ТБ, призових, фанатів стали прямим наслідком більш ранніх витрат, які клуб не мав би собі дозволяти.
Пеп навіть точно б не мав лишатися у клубі після того, як CAS залишив визнання «Сіті» винним у порушенні ФФП – бо обіцяв піти: «Я сказав нашим людям: «Розкажіть мені про підозри». Я дивився на них і вірив їм на 100 відсотків з першого дня, тому я захищав клуб через це. Я сказав: «Якщо ви мені збрешете, наступного дня мене не буде. Я піду, і ви більше не будете моїми друзями».
Історія треблу цього «Сіті» – про тренерський геній Гвардіоли, селекційний геній Бегірістайна, футбольний геній усіх гравців, і одну з найсильніших команд в історії світового футболу. Але також ця історія – про те, що вона стала можливою завдяки нечесній грі.
І про це памʼятатимуть ще довго.
Фото: Maurizio Borsari/Global Look Press, Paul Terry/Global Look Press
