Екскурсія лондонськими дербі. З ким заруба у «Челсі»? А за що фани «Арсенала» та «Тоттенгема» ненавидять один одного?
Костянтин Варварик розібрав усі протистояння.
Михайло Мудрик та Олександр Зінченко відтепер живуть в одному місті – але не так, як на те ще з місяць тому натякала Влада Зінченко. Тепер вона пише в інстаграмі «London is Red», а сам Мудрик обіцяє «make London Blue».
Насправді ж українців у Лондоні узагалі троє. Єгор Ярмолюк представляє «Брентфорд» – клуб, який сам його тренер Томас Франк після перемоги над «Ман Сіті» назвав «просто автобусною зупинкою в Гаунслоу».
Тож чи будуть ворогами Мудрик, Зінченко та Ярмолюк? А хто там узагалі ворогує?
Футбольна карта Лондона: 13 професійних клубів, загалом вистачить на повноцінний чемпіонат
Для початку розберімося з географією Лондона. Фактично місто складається з більш ніж однієї адміністративної одиниці. Є City of London – центр міста. Є так званий «поштовий Лондон» – центральна частина міста, у якої в поштовій адресі люди так і пишуть: London, United Kingdom. Він складає близько 40% Greater London («Великого Лондона») – який ми і сприймаємо за Лондон. Тож далі Лондоном ми й називатимемо саме його (бо район Гаунслоу, наприклад, у «поштовий Лондон» не входить) – тим паче, що й мер Лондона керує ним усім.
Так от, у Лондоні просто достобіса клубів – назбирається на повноцінний чемпіонат. Лише у перших чотирьох професійних дивізіонах налічується 13 клубів – ось як їх розкидало по карті:
Найстаріший із них, до речі, «Фулгем», заснований ще 1879 року. Він ще й став причиною появи іншого – «Челсі». Бізнесмен Гус Меарс придбав стадіон «Стемфорд Бридж» й хотів здати його в оренду «дачникам», однак ті відмовилися – тоді він вирішив заснувати власний клуб.
Окрім того, є ще купа напівпрофесійних клубів. У Д5 (найнижчий загальнонаціональний дивізіон) грає 4 клуби – «Барнет», «Бромлі», «Дагенем-енд-Редбридж» та «Велдстоун» (а «Барнет» та «Даґ&Ред» навіть претендують на плей-оф за підвищення). У Д6, де є дві регіональні групи (останній доступний за замовчуванням у Football Manager) – ще три: «Далвич Гамлет», «Гемптон-енд-Річмонд Боро» та «Веллінг Юнайтед». У Д7 – 12 клубів, розкидані між двома регіональними групами, у Д8 – ще 10. Любительські клуби ж налічуються сотнями.
І при цьому всьому у місті лишається незайнятою ще й національна арена, «Вемблі». На ній проводять виключно фінали й матчі збірної – лише час від часу можуть виникати розмови про переїзд туди деяких команд через реконструкцію власних арен, з яких реальністю стали лише ігри «Тоттенгема» у 2017–2019 роках.
Лише з цих 42 клубів можна зібрати повноцінну футбольну піраміду України: по 16 клубів в УПЛ та Першу лігу, і 10 в Другу лігу – саме стільки грає у турнірах цього сезону.
Не дивно, що у такому географічно обмеженому місці площею трохи меншою за два Києва, протягом століть (у Д8 грають в тому числі клуби, засновані у 1910-1920-х) сформувалися історичні протистояння. Надто глибоко у напівпрофесійний та любительський футбол не лізтимемо – це тема для окремого дослідження, яке цікавіше провести на місці й наочно (тож поки чекаю перемоги, щоб втілити його в реальність).
Дружніх стосунків між клубами фактично немає – було б дивно для команд з одного міста чи регіону. Більшості усе одно одне на одного, як-от «Брентфорду» з «Арсеналом» – лише невелика принциповість через приналежність до одного міста. Утім, є ціла низка дербі – у ступені принциповості й історії яких тепер і розберемося.
Підемо за годинниковою стрілкою по карті.
Дербі Північного Лондона
Певне, найпринциповіше з усіх протистоянь. Виникло воно, щоправда, як протистояння між Північчю та Півднем Лондона ще наприкінці ХІХ – початку ХХ століть. Перші ознаки загострення зʼявилися ще у 1910-му – коли «Арсенал» зрештою переїхав на «Гайбері» попри протести «Тоттенгема», «Челсі» та ще кількох команд. Таким чином команди опинилися фактично за квартал один від одного. Однак надпринциповим воно стало у 1919-му.
Річ у тім, що тоді Перший дивізіон збільшили з 20 команд до 22. І треба було вирішити, кому надавати місця на новий сезон. Останні два в останньому довоєнному сезоні зайняли «Челсі» та «Тоттенгем». Першим автоматично вирішили лишити місце – усе через те, що 19 сходинку вони програли «Ман Юнайтед» завдяки договірному матчу останніх з «Ліверпулем». Також без проблем місця отримали «Дербі» та «Престон», які зайняли перші два місця у Другому дивізіоні. А от за третє місце відбувалося голосування серед представників членів Футбольної ліги – обирали між 3-6 місцями Д2 («Барнслі», «Вулвергемптон», «Арсенал», «Бірмінгем») та власне «Тоттенгемом». У підсумку президент «Ліверпуля» та ліги Джон Маккенна, за сумісництвом друг власника «Арсенала» Генрі Норріса нібито видав палку промову на підтримку канонірів – хоча це більше схоже на легенду, оскільки тогочасні газети саме цього епізоду не згадують. Хай там як, але серед усіх клубів проголосували саме за шосту команду Д2 – «Арсенал» – з мотивацією того, що вони увійшли до ліги раніше за «шпор» (хоча «Вулвз» і «Барнслі» туди увійшли раніше). З тих часів, до речі, «Арсенал» з еліти не вилітав й досі.
«Тоттенгему» через це довелося провести сезон у Д2, який вони все ж у підсумку виграли. Однак, звісно, такої ганьби пробачити вони не могли.
«Шпори» протягом довгого часу лишалися клубом меншого калібру, аніж «Арсенал» – фанати останніх на початку 2000-х почали святкувати «день святого Тоттінгема» (є також версія «Тоттерінгема»), момент у сезоні, коли «Тоттенгем» не міг їх математично обійти. Уперше святкування довелося припинити у сезоні 2016/17 – «шпори» стали віцечемпіонами ліги, тоді як «гуннери» задовольнилися лише 5-м місцем. Відтоді «Арсенал» ще жодного разу не фінішував раніше «Тоттенгема» (навіть коли вони провалювали сезон, «Арсенал» все одно провалювався сильніше) – цього сезону, схоже, святкування повернуться вперше за 6 років. Однак саме посилення «Тоттенгема» у плані результатів додало ще більшої принциповості протистоянню.
Як не дивно, найвідоміший футболіст, який встиг побувати в обох клубах – Гаррі Кейн, який починав в академії «Арсенала».
Однак найбільше фанати «шпор» ненавидять Сола Кемпбела – той у 2001-му не продовжив контракт із клубом, щоб вільним агентом перейти в «Арсенал». Ось так його зустріли на трибунах:
А найкращим бомбардиром дербі до Кейна був Еммануель Адебайор, який встиг пограти в обох клубах (але фани «Арсенала» ненавидять його за святкування, яке той видав проти них у матчі за «Ман Сіті»).
Власне, останній матч лише довів принциповість протистояння: інцидент з ударом фанатом воротаря «Арсенала» Аарона Ремсдейла – лиш зайве тому підтвердження.
Статистика: перемог «Арсенала» – 81, «Тоттенгема» – 61, нічиїх – 51.
Дербі Північно-Західного Лондона
Під цим поняттям виокремлюються протистояння «Челсі» з «Арсеналом» та «Тоттенгемом» – між двома останніми ми щойно розібрали інше.
«Челсі» – «Арсенал»
Це протистояння не входить до числа «традиційних», як «канонірів» із «Тоттенгемом» – «Челсі» трохи повибрикувався щодо переїзду «Арсенала», та й по тому. Проблема у тому, що фанатам обох клубів потрібен був принциповий суперник – традиційні для «пенсіонерів» «Фулгем» та «Мілволл» були з ними в одному дивізіоні доволі рідко, а «Арсеналу» тоді було просто нецікаво з «Тоттенгемом» – надто великою була різниця.
Особливо чітко ворожнеча викристалізувалася у 1990-2000-х – коли «Челсі», особливо після приходу Романа Абрамовича, почав регулярно змагатися з «Арсеналом» за перемоги у турнірах. Хоча ще до того, у 2003-му, фанати «Челсі» в опитуваннях вже називали «Арсенал» головними ворогами, тоді як фанати «Арсенала» вважали «Челсі» третіми за ненавистю (після «МЮ» та «Тоттенгема», якщо цікаво).
У підсумку, це чисто турнірне протистояння – у якому «Челсі» мав трохи більше успіху у ХХІ столітті. Зокрема, й у єдиному в історії лондонському єврокубковому фіналі.
Статистика: перемог «Арсенала» – 81, «Челсі» – 66, нічиїх – 59.
«Челсі» – «Тоттенгем»
Це протистояння теж стало радше турнірним, аніж історичним – до 1967-го фанати обох клубів були зайняті іншими місцевими суперниками й не надавали цим матчам особливого значення. Аж поки у фіналі Кубка Англії не зустрілися команди – уперше дві команди з Лондона. «Тоттенгем» той матч виграв 2:1.
Однак ключовим приводом для нелюбові до «Тоттенгема» з боку фанатів «Челсі» став сезон 1974/75. Обидві команди боролися за виживання у Першому дивізіоні, і за три тури до кінця мали усі шанси удвох шубовснути у другий. «Шпори» виграли 2:0, що зрештою допомогло їм вижити – зіграй команди унічию, врятувався б «Лутон»:
Усе скінчилося бійками між вболівальниками – зрештою, а що ще фанатам «Челсі» лишалося робити?
Відтоді «Челсі» довго хотів реваншу, хоч довелося чекати ледь не до ХХІ століття – як і з «Арсеналом», лише успіхи в останні роки змогли задовольнити запит «синіх» на перемоги у принциповому протистоянні. Хоча символічно, що й «Тоттенгем» свій останній трофей (не рахуючи Кубку Ауді), Кубок ліги, виграв у 2008-му саме проти «Челсі».
Статистика: перемог «Челсі» – 77, перемог «Тоттенгема» – 54, нічиїх – 43.
Дербі Докерів
А це протистояння – суто історичне. У його зародку обидва клуби, «Мілволл» та «Вест Гем» (тоді ще «Теймс Айронворкс»), складалися переважно з докерів – вантажників у доках по обидва береги річки Темзи. Принциповість полягала у тому, що вони були працівниками однакових за профілем підприємств-конкурентів – звісно, їм хотілося бути першими й на полі. Додало ненависті й те, що коли у 1926-му робітники Східного Лондона страйкували, робітники-члени та фанати «Мілволла» відмовилися доєднатися через те, що більшість учасників страйку були повʼязані з «Вест Гемом».
Більшість матчів між командами – 60 з 99 на цей час – відбулися ще до Першої світової війни. Однак ненависть усе одно не вщухла. Напевно, найвизначнішою, якщо можна так сказати, подією стала смерть вболівальника з групи хуліганів «Мілволла» у 1976-му, якого унаслідок бійки тих із групою хуліганів «Вест Гема» переїхав потяг. Останні її фактично святкували, навіть склавши відповідний чант: «West Ham boys, we’ve got brains, we throw Millwall under trains» («Хлопці з «Вест Гему», у нас є мізки, ми кидаємо «Мілволл» під потяги»). У 1987-му перед очною зустріччю команд фанати «Мілволла» вбили ножем 19-річного фаната «Вест Гема» – поліції так і не вдалося встановити вбивць.
Бійками закінчувалися й рідкісні протистояння у ХХІ столітті – урядовці засуджували «повернення до 80-х» та зрештою заспокоювалися, бо «Вест Гем» повертався в АПЛ, де «Мілволла» не було ще з 1990-го.
Наймирнішим, певне, моментом стала акція фанатів «Мілволла» у сезоні 2010/11, коли «Вест Гем» Авраама Гранта безнадійно боровся за виживання. Ті замовили банер «Авраам Грант – легенда «Мілволла», який пролетів над стадіоном «Вігана», де свій матч грали «молотобійці».
Враховуючи, як «Вест Гем» грає в АПЛ зараз, можливо, наступна серія протистоянь станеться у Чемпіоншипі вже наступного сезону –перша з 2012-го.
Статистика: перемог «Мілволла» – 38, перемог «Вест Гема» – 34, нічиїх – 27.
Дербі Східного Лондона
Суто географічне протистояння, до якого ще відносять «Дагенем-енд-Редбридж», який грає у Д5. Усі три команди зустрічаються між собою украй рідко – «Вест Гем» та «Лейтон Орієнт» востаннє грали між собою у 1987-му, а з «Даг&Ред» після його утворення зі злиття двох клубів – узагалі жодного разу. Сам «Даг&Ред» епізодично перетинався з «Лейтоном» – провели 4 сезони в одному дивізіоні.
Певне, якщо ви спитаєте сучасного фаната «Вест Гема» про принциповість матчу з «Лейтон Орієнт», він просто скаже: «Що?»
Статистика: перемог «Вест Гема» – 19, перемог «Лейтона» над «Вест Гемом» – 5, нічиїх – 4.
Дербі Південного Лондона
Теж суто географічні протистояння, та ще й майже у кожного клубу є свої, більш принципові. У «Мілволла» – вищезгадане з «Вест Гемом», у «Кристал Пелас» – з «Брайтоном», у АФК «Вімблдон» – з «МК Донс», «Саттон» так досі зі своїх нонлігових часів скалить зуби на «Бромлі». Лиш «Чарльтон» вважає своїм головним принциповим суперником «Мілволл», але ця ненависть не надто взаємна (про це далі).
Хоча фанати «Кристал Пелас», наприклад, недолюблюють «Чарльтон». Ті свого часу мали залишити «Веллі» у середині 1980-х з безпекових питань, ще й були у фінансовій скруті – у клуб вводили тимчасову адміністрацію. Тоді «Пелас» запросили їх грати на «Селхест Парк» як жест доброї волі. Утім, фанати «Чарльтона» залишали стадіон дуже занедбаним – увесь у смітті. Фанатам «Пелас» це не подобалося – звідси додаткова нелюбов. Виливалася вона надалі й у вуличні бійки – тому що, а чому ні.
Матч «Чарльтон» – «Мілволл» на «Селхерст Парк» у 1988-му
Фанати АФК «Вімблдон» та «Пелас» теж недолюблюють одне одного – теж через те, що ділили між собою «Селхерст Парк» (хоча тоді це був ще старий «Вімблдон», який нині після переїзду називається «МК Донс»).
Ворожнеча між «Чарльтоном» та «Мілволлом» узагалі одностороння. Перші вважають ці матчі ледь не найпринциповішими для команди, тоді як «Мілволл» ледь не глузує з цього – вважають його надто несерйозним для себе. Мають право – востаннє «Чарльтон» вигравав його у 1996-му, з тих часів між командами 7 перемог «Мілволла» та 5 нічиїх.
Утім, у районі найпринциповішим усе ж лишається протистояння «Мілволла» та «Кристал Пелас». Триває воно ще з 1910-го і було викликано передовсім тим, що «Мілволл» переїхав зі Східного Лондона у Південний, на «чужу» територію.
І щоб кінцево усіх заплутати, хто кого не любить найбільше, тримайте результати дослідження з 2019-го року. Фанати «Пелас» з району найбільше недолюблюють «Мілволл», далі «Чарльтон», «Мілволла» і АФК «Вімблдон» – «Пелас» і «Чарльтон», «Чарльтона» – «Мілволл» та «Пелас».
Що тут робить «Саттон»? Він лише сподівається на принципові географічно протистояння, проводячи нині свій лише другий в сезоні сезон у Д4, найвищому рівні, де коли-небудь грав (перший сезон був торік). Там цього сезону вони грають із АФК «Вімблдон» – час для зародження нового дербі настав.
Статистика (без нічиїх, бо забагато команд, кількість перемог вказана для команди збоку):
Дербі Західного Лондона
Ще одне здебільшого географічне протистояння. Хоча от протистояння «Фулгема» та «Челсі» має й історичне підґрунтя – через згадану на початку історію заснування останніх. Щоправда, воно з тих часів початку ХХ століття майже втратило свій дух – зрештою, між 1968 та 2001 роком команди між собою узагалі не зустрічалися, та й далі ці зустрічі були далеко не щосезону. Тож частенько можна почути, що фани «Челсі» узагалі сприймають «Фулгем» як «молодших братів».
Те ж саме стосується й протистояння «Челсі» з «Брентфордом» та «КПР» – дуже рідко перетиналися (от зараз знову з «Брентфордом» в одній лізі – уперше з 1947-го). Та й фанатам «синіх» значно цікавіші протистояння з клубами з Півночі – значно вищого ешелону.
Більш напружені стосунки у «Брентфорда» з «КПР» – усе через те, що останні у 1967-му хотіли приєднати до себе перших через більший стадіон. У результаті витоку інформації щодо такої угоди фанати «Брентфорда» вийшли на протести рятувати клуб. З тих часів вони дуже не люблять «КПР», хоч і не грали в одному дивізіоні аж до 2001-го.
А загалом те, що усі протистояння у цьому регіоні так і не визначилися зі своїм рівнем принциповості, підсумовує ось цей заголовок з одного з фанатських сайтів «Фулгема»: «Так хто ж насправді наші принципові суперники?»
Статистика (без нічиїх, бо забагато команд, кількість перемог вказана для команди збоку):
Фото: David Klein, Tofik Babayev/Global Look Press, REUTERS/Dylan Martinez, Nigel Keene/Global Look Press
