50 найкращих гравців в історії «Реала»

Tribuna.com разом з Setanta Sports – офіційним транслятором Суперкубка Іспанії – пропонують вашій увазі рейтинг гравців мадридського «Реала». Найбільшого клубу в історії футболу.

Хоча, 49 трофеїв найвищого ґатунку (35 чемпіонств, 14 Кубків Чемпіонів) – і лише 50 найкращих гравців? Подібний рейтинг для «Реала» міг розтягнутися до безкінечності. Втім, обрали свої рамки.

В пріоритеті будуть футболісти з трьох яскраво виражених епох домінування «Мадриду» в Європі. Це кінець 50-х (п’ять поспіль перемог у Кубку Чемпіонів; у 1966-му трофей брала вже не та команда у тих же футболках), рубіж 20 і 21 століття (три трофеї ЛЧ за п’ять сезонів) та нинішня, яка повернулася на континентальний трон минулої весни після короткотривалої відсутності.

***

50. Сантьяго Бернабеу (1921-1926)

Найголовніша постать в історії «Реала». Але як президент. Втім, Бернабеу грав за «Мадрид» у 20-х роках минулого століття та навіть забивав в середньому майже один гол за матч. І це достатня причина включити людину-стадіон навіть до цього рейтингу.

49. Вінісіус Жуніор (2018-т.ч.)

Через кілька років бразилець в такому рейтингу точно буде вище. А Феде Вальверде в ньому з’явиться. Наразі у Вінісіуса один повний потужний сезон за «Реал» – але і не можемо ніяк не відреагувати на його переможний гол у фіналі з «Ліверпулем».

48. Хасінто Кінкосес (1931-1936, 1939-1942)

«Він не був класним футболістом, але був класним захисником». Це фраза не про Кінкосеса, але стосується його також. Баск не забив жодного гола за кар’єру, тому що його завданням було не давати їх забивати форвардам. Кінкосес вважається одним з найкращих захисників Іспанії у період до Другої світової війни. «Реалу» він допоміг виграти два перших чемпіонських титули в клубній історії.

47. Гуті (1994-2010)

Великий талант, який через складний характер не зміг реалізувати себе повністю. Але Гуті протримався в «Реалі» аж до тих часів, коли прийшов Моурінью. Білявий плеймейкер, попри всі проблеми, забив за «Мадрид» 77 голів у 542 матчах, здобув 12 трофеїв, зокрема п’ять титулів чемпіона Іспанії і три Кубка Чемпіонів.

46. Фернандо Мор’єнтес (1997-2005)

Для Мор’єнтеса завжди купували конкурентів, які повинні були відправити його в глухий запас. Але Фернандо забив свої 72 голи у 182 матчах за «Реал» (найголовніший – переможний у фіналі ЛЧ-2000), здобув дев’ять трофеїв (три КЄЧ, два чемпіонства), а потім помстився «Мадриду» в оренді за «Монако» у чвертьфіналі ЛЧ-2004.

45. Вісенте дель Боске (1967-1984)

Ми пам’ятаємо дель Боске як успішного тренера (з «Реалом» – дві ЛЧ і два чемпіонства), але він і як гравець провів за «Мадрид» понад 300 матчів. Непримітний опорний хавбек, який майже не забивав (14 голів), але за кар’єру заслужено п’ять разів ставав чемпіоном Іспанії.

44. Мічел Сальгадо (1999-2009)

У «Сельті» Сальгадо запам’ятався тим, що жорстоко зламав магічного Жуніньйо Паулісту. А ось в «Реалі» він довів, що також вміє грати у футбол, хоча не втрачав притаманну іспанським захисникам того часу жорсткість. Понад 250 матчів, чотири титули чемпіона, три Кубка Чемпіонів – Сальгадо не даремно грав за «Мадрид».

43. Фернандо Редондо (1994-2000)

Головний спогад про Редондо – той самий фінт проти Берга на «Олд Траффорд», коли він п’ятою прокинув м’яч повз захисника «Манчестер Юнайтед» і вивів Рауля на порожні ворота. На жаль, важка травма коліна де-факто завершить кар’єру аргентинця через кілька місяців.

Редондо вмів грати, але його найголовнішою функцією була нейтралізація плеймейкерів. Фернандо був настільки крутим, що в фіналі ЛЧ-1998 проти гегемона тих часів «Ювентуса» закрив Зідана. Редондо двічі підіймав над головою Кубок Чемпіонів і двічі був чемпіоном Іспанії.

42. Предраг Міятович (1996-1999)

Не можна сказати, що результативність Міятовича в «Реалі» вражала – 36 голів у 118 матчах. Але саме серб забив єдиний гол у фіналі ЛЧ-1998 у ворота «Ювентуса». Той результативний удар Міятовича повернув «Реал» на європейський трон після 32-річної перерви.

41. Даніель Карвахаль (2013-т.ч.)

«Реал» має традицію залишати опцію зворотнього викупу своїх вихованців. З Карвахалем це спрацювало, оскільки він повертався до «Мадриду» з «Баєра» в якості найкращого правого захисника Бундесліги. Дані пролетів повз золоту епоху збірної Іспанії. Але клубна кар’єра в нього на заздрість багатьом – п’ять перемог в Лізі чемпіонів, три титули в Прімері.

40. Клод Макелеле (2000-2003)

Макелеле навряд би грав у великому клубі зараз, тому що від опорника давно вимагають більшого, ніж просто відібрати м’яч і віддати найближчому партнеру. Але можете собі уявити, який об’єм роботи виконував француз у тому «Реалі», де була купа зірок атаки, які не хотіли відпрацьовувати на руйнування. Рішення Флорентіно Переса влітку 2003 року позбавитися Макелеле і Єрро закрило успішний період ери «галактікос». Далі були тільки провали.

39. Кейлор Навас (2014-2019)

За статусом костаріканець нижче Куртуа і Касільяса й поготів. Але Навас був основним воротарем «Реала» у трьох переможних фіналах Ліги чемпіонів. Кейлор не кидався понтами і без всіляких модних зачісок просто якісно виконував свою роботу.

38. Рафаель Гордільйо (1985-1992)

Гордільйо витіснив харизматичного лідера «Реала» Хосе Антоніо Камачо (про нього нижче). Рафаель вже грав в іншій манері. Це був лівий захисник, який вмів гостро підключатися до атаки. Ще в «Бетісі» його визнавали найкращим гравцем Іспанії. За «Реал» Гордільйо забив 20 голів у 182 матчах і завоював п’ять чемпіонських титулів.

37. Чендо (1979-1998)

Чендо дотягнув до перемоги в Лізі чемпіонів вже в якості заслуженого 36-річного ветерана. У сезоні-97/98 він зіграв сім матчів, з яких тільки один в ЛЧ. Але Чендо заслужив таку честь, тому що був класним персональником, зіграв більше 400 матчів за «Реал» і сім разів ставав чемпіоном Іспанії.

36. Іван Ельгера (1999-2007)

Ельгера грав і в опорній зоні, і в центрі захисту. Коли ставалося друге, то працювати Івану доводилося не менше, ніж Макелеле. Тому що Ельгера ще й страхував любителя атакувати Фернандо Єрро. Атакувати вмів і сам Іван – 33 голи у 343 матчах за «Реал». Він тричі ставав чемпіоном Іспанії і двічі переможцем Ліги чемпіонів.

35. Мігель Муньйос (1948-1958)

В першу чергу Муньйос відомий як тренер, який очолював «Реал» 15 сезонів (клубний рекорд) і виграв двічі Кубок чемпіонів, а також дев’ять разів чемпіонат Іспанії. Але саме він був капітаном, який підіймав над головою найголовніший європейський трофей у 1956-му і 1957 роках. Загалом Муньйос, який діяв в захисті і півзахисті, провів більше 200 матчів за «Реал».

34. Рафаель Варан (2011-2021)

Француз переходив до «Реалу» з «Лансу» 18-річним хлопцем, який готувався до вступних екзаменів в університет. Пішов Варан з «Мадриду» після 360 матчів (17 голів) у якості 4-разового переможця Ліги чемпіонів.

33. Хосе Марія Саррага (1951-1962)

Саррага (наголос на першому складі) у тому «Реалі», де царював Ді Стефано, як кажуть, тягав рояль і займався руйнуванням у півзахисті. Але робив це вправно. Саме тому шість разів ставав чемпіоном Іспанії і виграв п’ять Кубків Чемпіонів, причому зіграв у кожному з цих фіналів.

32. Пепе (2007-2017)

Для хейтерів Пепе – це максимально брудний гравець, якого не повинно було бути в футболі. Для фанатів «Реала» – це сміливий і жорсткий захисник, який готовий на все заради вершкової футболки. 334 матчі і 15 голів за «Мадрид», триразовий переможець Ліги чемпіонів і чемпіоната Іспанії.

31. Каземіро (2013-2022)

Вдосконалена версія Клода Макелеле. Каземіро не тільки відбирав м’яч, а ще й встигав відправляти його у чужі ворота – 31 гол у 336 матчах. П’ятиразовий переможець Ліги чемпіонів, нехай трофей 2014 року бразильцю записують формально.

30. Мічел (1982-1996)

Кар’єру в збірній Іспанії Мічелу зламав Хав’єр Клементе. А ось в «Реалі» власного вихованця цінували. Мічел як для півзахисника демонстрував прекрасну результативність – 131 гол у 561 матчі. Він шість разів ставав чемпіоном Іспанії, а ось до жаданого Кубка чемпіонів не дотягнув два роки. Втім, Мічелу вже було 33, коли він пішов з «Реала».

29. Ектор Ріаль (1954-1961)

Аргентинець, який, як і Ді Стефано, зіграв за збірну Іспанії, виграв п’ять Кубків Чемпіонів, але фінал-1960 пройшов повз нього. А ось у 1956-му він зробив дубль і забив переможний м’яч у ворота «Реймса». У 1958-му Ріаль врятував «Реал» від поразки у фіналі з «Міланом» – золотий гол Хенто вже станеться в овертаймі.

28. Анхель Ді Марія (2010-2014)

Найкращий гравець фіналу ЛЧ-2014 тим матчем фактично прощався з «Реалом». Вже після трансферу Бейла місце на полі для Ді Марії було знайти важко, а потім «Мадрид» додасть конкуренції покупкою Хамеса Родрігеса. Анхель допоміг здобути Десіму – можна було йти. Але ж Ді Марія справді грав за «Реал» на високому рівні – 36 голів і 85 асистів у 190 матчах.

27. Гарет Бейл (2013-2022)

Чи відбив Бейл гроші за свій трансфер і особливо зарплатню? Точно ні. Але як порахувати вартість його голів у фіналах Ліги чемпіонів? Дубль у 2018 році (переможний м’яч – це саме краса від Гарета, а не клоунада Каріуса) і вирішальний у 2014-му? Та й взагалі, навіть проблемний Бейл забив за «Реал» 106 голів у 258 матчах.

26. Хосе Антоніо Камачо (1973-1989)

Справжній мадридист. Зіграв 517 матчів, був харизматичним лідером колективу, а на полі – захисником, який не жалів ні себе, ні суперників. Камачо виграв 17 внутрішніх трофеїв (дев’ять чемпіонств), додав до них два Кубка УЄФА, але Кубка Чемпіонів для повного щастя не вистачило.

25. Раймон Копа (1956-1959)

Легенда збірної Франції і топового у ті часи «Реймса», володар «Золотого м’яча» 1958 року. В «Реалі» він виграв три Кубки Чемпіонів. Раймон забив 30 голів у 101 матчі за «Мадрид», але більше був налаштований асистувати. Ді Стефано і Пушкаш ставилися до Копа з деякими ревнощами. Але француз з польським корінням має право вважати успішним свій період в «Реалі». Його велич як гравця не викликає сумнівів.

24. Маноло Санчіс (1983-2001)

Майже 10 років Санчіс був рекордсменом «Реала» за кількістю матчів – 710. Та він і зараз в топ-3.

Під завершення Маноло зробив те, що не вдалося більше нікому з «П’ятірки Бутрагеньйо», тобто виграти Лігу чемпіонів з «Реалом». Двічі! Чемпіоном Іспанії цей центральний захисник був вісім разів.

23. Тібо Куртуа (2018-т.ч.)

Саме за воротарською майстерністю бельгієць, мабуть, переважає навіть Касільяса. За трофеями поступається, але в Куртуа ще є час, а гра Тібо в фіналі Ліги чемпіонів проти «Ліверпуля» точно увійде до хайлайтів історії «Реалу». Після 2000 року мадридці виграли шість фіналів ЛЧ. Але лише Куртуа в такому матчі зберіг свої ворота сухими – і мало хто забув, скільки тоді в Парижі він зробив крутих сейвів.

22. Уго Санчес (1985-1992)

Найуспішніший форвард в історії «Реалу» з тих, хто не вигравав Кубок Чемпіонів. Санчес забив 208 голів за «Мадрид», а з 1985-го по 1990 рік лише раз віддав комусь «Трофео Пічічі». Щоправда, вперше найкращим бомбардиром Прімери мексиканець став ще в складі «Атлетіко». А в «Реалі» він виграв п’ять поспіль чемпіонських титулів.

21. Карлос Сантільяна (1971-1988)

П’ятий найкращий бомбардир в історії «Реала» (290 голів). І номер один серед тих, хто не вигравав Кубок Чемпіонів. Саме цієї нагороди Сантільяні не вистачає для вищого місця в рейтингу. Бо він – 9-разовий чемпіон Іспанії. Але володарем «Трофео Пічічі» Сантільяна став лише в сезоні-1970/1971.

20. Рікардо Самора (1929-1936)

Перша зірка в історії іспанського футболу і конкретно «Реала». Ім’я Самори стало називним, тому що саме на його честь назвали нагороду найкращому воротареві сезону в Іспанії. Сейви Рікардо допомогли «Мадриду» взяти перші два чемпіонства в історії у 1932-му і 1933 роках.

19. Амаро Амансіо (1962-1976)

Саме Сантьяго Бернабеу наполіг на тому, щоб Амансіо став одним з символів зміни поколінь в «Реалі» і дав гроші на його придбання у «Депортіво». Амансіо випалював правий фланг і в переможному для «Реала» розіграші Кубка Чемпіонів-1965/1966 забив п’ять голів, один з яких у фіналі з «Партизаном». На цьому європейська слава «Мадрида» перервалася більш ніж на 30 років. Але Амансіо вправно робив свою справу на національному рівні – дев’ять чемпіонств, два «Трофео Пічічі», 154 голи в 469 матчах.

18. Роналдо (2002-2007)

У феноменальності Роналдо сумнівів нема. Навіть попри травми чи заповнений пивом і м’ясом шлунок бразилець забив за «Реал» 118 голів в 194 матчах. Але Ліга чемпіонів не підкорилася Роналдо навіть у «Мадриді». А з великих трофеїв тут він виграв тільки Прімеру-2003.

17. Тоні Кроос (2014-т.ч.)

Кроос переходив в «Реал», вже маючи в портфоліо перемогу в Лізі чемпіонів і чемпіонство світу. Виявилося, що трансфер до «Мадриду» став для нього новою мотивацією. Кроос в столиці Іспанії додав до колекції трофеїв ще чотири Кубки Чемпіонів, і досі залишається тим топом, який проявив себе ще в «Баварії».

16. Піррі (1964-1980)

Піррі представляв так зване покоління Ye-Ye «Реалу», яке змінило Ді Стефано, Пушкаша, Генто і інших титулованих попередників. Він став володарем Кубка Чемпіонів вже в 22 роки. Піррі у тому розіграші забив три м’ячі. А після 1966 року «Реал» надовго перейшов до категорії гегемонів національного масштабу, але не континентального. Піррі – 10-разовий чемпіон Іспанії, він досі входить до топ-10 «Мадрида» за кількістю матчів (561) і голів (172).

15. Еміліо Бутрагеньйо (1984-1995)

«Стерв’ятник» забивав менше Уго Санчеса. Але в «Реалі» він був на особливому рахунку як клубний вихованець. У Бутрагеньйо є два «Бронзових м’ячі», які підтверджують його рівень як форварда. «Ель Буїтре» забив за «Реал» 171 гол, шість разів ставав чемпіоном, одного разу здобув «Трофео Пічічі», але Кубок Чемпіонів тому поколінню «вершкових» не підкорився.

14. Зінедін Зідан (2001-2006)

Якщо відверто, то при всій геніальності француза здавалося, що «Реал» був йому потрібний більше, ніж він «Реалу». В перший же сезон в Мадриді Зідан виграв вистраждану Лігу чемпіонів – і забив фантастичний переможний гол «Баєру» у тому фіналі-2002. Потім був титул чемпіона Іспанії і болісний кінець епохи «галактікос». Останні три сезони в кар’єрі Зідана пройшли без трофеїв. І він нічого з цим не зробив.

13. Луїш Фігу (2000-2005)

Нема сумнівів у високому класі Фігу. Але здається, що найбільший плюс його трансферу для «Реала» – те, що вдалося принизити «Барселону», забравши в неї лідера. Так, Фігу допоміг «Мадриду» виграти ЛЧ-2002 і два титули в Прімері. Але вже в четвертому сезоні було видно спад Луїша, а п’ятий сезон став для нього останнім на «Сантьяго Бернабеу».

12. Роберто Карлос (1996-2007)

Для багатьох шанувальників футболу саме Роберто Карлос – це взірець гри бразильського латераля. З явним акцентом на атаку, іноді з повним ігноруванням захисту, але з Роберто Карлосом завжди було весело. Так, його трохи перетримали в «Реалі», але за реальні старі заслуги: 47 голів в 370 матчах, три перемоги в Лізі чемпіонів, чотири титули чемпіона Іспанії.

11. Фернандо Єрро (1989-2003)

Рамос прийшов в «Реал» через два роки після того, як Флорентіно Перес позбавився Єрро. Але, можливо, Серхіо буквально зайняв місце «Залізного» в роздягальні, через яке йому передався статус харизматичного лідера команди.

Можна перелічити багато помилок, яких припустився Єрро-захисник. Але, по-перше, Фернандо починав взагалі як атакуючий півзахисник і за «Реал» забив більше 100 голів. По-друге, Єрро помилки вмів виправляти і міг напхати в роздягальні будь-яким зіркам. Провальне завершення епохи «галактікос» в «Реалі» сталося відразу після того, як пішов «Залізний» – п’ятиразовий чемпіон Іспанії і триразовий переможець Ліги чемпіонів.

10. Марсело (2006-2022)

Марсело вважали наступником Роберто Карлоса. Але в «Реалі» він перевершив співвітчизника. Навіть якщо враховувати останні три сезони в «Мадриді», де бразилець більше був туристом чи сенатором, ніж футболістом. Але так Марсело виграв 25 трофеїв (зокрема п’ять разів Лігу чемпіонів) – це клубний рекорд, який вже сам собою гідний високого місця в рейтингу.

9. Ференц Пушкаш (1958-1966)

Легендарний угорець став гравцем «Реала» у 31 рік (що дуже багато для тих часів) і після великої паузи в офіційних матчах. Але найкращою відповіддю на питання «А в якій формі Пушкаш?» стали 244 голи в 262 матчах. Угорець швидко знайшов спільну мову з Альфредо Ді Стефано, що було дуже непросто. Третій в кар’єрі Кубок Чемпіонів (1966 рік) записують до досьє Пушкаша більше формально. Але не будемо забувати, хто зробив покер у фіналі 1960 року проти «Айтрахта».

8. Лука Модрич (2012-т.ч.)

Після перших півроку в «Реалі» лунали гучні голоси, що трансфер Модрича з «Тоттенгему» – провал. Але іспанська преса швидка що на розправу, що на поклоніння. Потім Лука просто якісно виконував свою роботу, допоміг виграти «Реалу» чотири ЛЧ, а після відходу Роналду виявилося, що непомітні герої а-ля Модрич можуть і «Золотий м’яч» здобути, і взяти п’ятий в кар’єрі Кубок Чемпіонів у якості 36-річного генія, якому вік ніяк не заважає.

7. Рауль Гонсалес (1994-2010)

Кар’єра Рауля у збірній – це про невдачі і трагедії. Кар’єра в Раулі в «Реалі» – це про успіх (шість титулів чемпіона, три Ліги чемпіонів, у двох фіналах він забивав) і традиційне небажання Флорентіно Переса красиво прощатися з клубними легендами. У легендарності статусу Рауля сумнівів бути не може – він й досі рекордсмен за матчами за «Реал» (741) і третій у списку бомбардирів (323 голи, деякий час саме він був номером один).

6. Ікер Касільяс (1999-2015)

Зараз це важко уявити, але наприкінці 20 століття наступником постарілого німця Бодо Іллгнера в «Реалі» вважали аргентинця Альбано Біссаррі. Але аргентинець відповідальності не витримав, а 18-річний вихованець клубної академії з баскським іменем, хоч і помилявся, але вражав впевненістю в собі.

Касільяс виграв три Ліги чемпіонів. Він застав і Ла Новену, і Ла Десіму, які розділили 12 років. Цікаво, що навесні 2002-го Вісенте Дель Боске відправив Ікера до запасу, бо молодий воротар спіймав зірку. До Сесара Санчеса претензій не було, але у фіналі ЛЧ той отримав травму. Касільяс до випробування виявився готовим і кількома вражаючими сейвами допоміг зупинити «Баєр», який заслуговував відігратися.

У 2014 році Ікер був основним тільки в ЛЧ. У фіналі його помилка ледь не коштувала трофею «Реалу», але і його, і команду врятував той, хто наступний в рейтингу після Касільяса.

5. Серхіо Рамос (2005-2021)

Вихованець «Севільї» у підсумку став легендою і одним з найкращих капітанів в історії «Реала». Голод міжнародних трофеїв Рамос спочатку вгамовував у складі збірної Іспанії. Але потім він зрівняв рахунок на останній секунді фіналу з «Атлетіко» в 2014 році і відкрив серію «Мадриду» з чотирьох Кубків чемпіонів за п’ять сезонів. Пізнього Рамоса вже діставали травми. Інакше він би провів більше 671 матчу за «Реал» і увійшов би хоча б до історичних топ-3 за цим показником.

4. Карім Бензема (2009-т.ч.)

Бензема в листопаді став володарем першого з 2017 року (фантастична весна Кріштіану) «Золотого м’яча», який не викликав жодних питань – 2020-го приз, нагадаємо, просто відмовилися давати Роберту Левандовському.

Головний сенатор нинішнього ростера «Реала» починав у клубі важко. Спочатку сміялися, що він забиває менше центрального захисника Рікарду Карвалью. Потім Карім став «котом» у порівнянні з «собакою» Ігуаїном. Далі Бензема перекваліфікувався у найкращого зброєносця для найкращого снайпера в історії. У підсумку ж виявилося, що Бензема здатний без Кріштіану притягнути «Реал» до трофею Ліги чемпіонів – п’ятого для француза. А ще Карім – другий бомбардир «Мадрида» в історії (332 голи).

3. Франсіско Хенто (1953-1971)

«Надзвуковий» Хенто не міг бути головною зіркою «Реала», коли в ньому грали Ді Стефано і Пушкаш. Але скільки ж голів вони забили після його проходів і прострілів з лівого флангу! На жаль, тоді асисти ніхто ще не рахував. Але ось трофеї Хенто порахувати легко. 12-разовий чемпіон Іспанії. 6-разовий володар Кубка Чемпіонів. Обидва показники – рекордні не тільки для «Реалу», але і для країни, і для світу. Також Хенто і досі входить до топ-10 «Мадрида» що за матчами (601), що за голами (182).

2. Кріштіану Роналду (2009-2018)

Рекордні 450 голів за «Реал». Чотири Ліги чемпіонів. Два титули чемпіона Іспанії. Чотири «Золотих м’ячі» саме у Мадриді.

Чому ж Кріштіану не перший в цьому рейтингу? Роналду прокачав до ідеалу навички найкращого снайпера в історії, маючи найкращих партнерів. «Реалу» знадобилося п’ять сезонів з Кріштіану, щоб виграти першу Лігу чемпіонів. Без нього «Мадрид» взяв «Вухастого» за на рік менший строк. Роналду без «Реала» не грав навіть у півфіналі, а іноді не грав в ЛЧ взагалі.

В трьох фіналах ЛЧ роль Кріштіану не була визначною. У 2018 він взагалі був непомітним. У 2016 забив вирішальний пенальті у серії і все, а півфінали взагалі пропустив через травму. У 2014 добив з пенальті «Атлетіко» – просто радісно оформив розгром і святкував, ніби це був переможний гол.

Факт: «Реал» був найвеличнішим клубом світу до Роналду і залишився таким після нього. Стосовно першого номера нашого рейтингу цей факт неактуальний.

1. Альфредо Ді Стефано (1953-1964)

Сантьяго Бернабеу творив велич «Реала» своїми грошима і правильними управлінськими рішеннями. На полі ж головною зіркою був Альфредо Ді Стефано, який теоретично міг половину свого періоду в «Мадриді» провести в «Барселоні».

Всі майбутні зірки «вершкових» переходили до «Реалу» як найвеличнішого клубу світу. А ось Ді Стефано, лідер і найкращий гравець команди, яка виграла вісім титулів в Прімері і п’ять сезонів поспіль нікому не віддавала Кубок Чемпіонів, цю велич створював. В кожному з цих п’яти переможних фіналів «Сеньор «Реал» забивав. Без голів він залишився у фіналах 1962-го і 1964 років, коли вже стало очевидно, що й Альфредо, і його партнери елементарно постаріли і вже не можуть встигати за молодими і голодними «Бенфікою» і «Інтером».

Ді Стефано забив 308 голів за «Реал» і зараз не входить навіть до історичних клубних топ-3 бомбардирів. Але саме його показники були орієнтиром для багатьох поколінь футболістів «Мадрида».

Ще один факт. Ді Стефано називали «Сеньор «Реал». Чи лунало щось подібне на адресу будь-кого іншого?

***

15 січня відбудеться очікувана подія - перше Ель Класіко цього року! О 21:00 за Києвом «Реал» і «Барса» зійдуться в поєдинку за Суперкубок Іспанії.

Подивитися цю гру можна буде ексклюзивно на setantasports.com. Не пропустіть головне протистояння у світі футболу.

50 найкращих гравців в історії Іспанії

Фото: Реал Мадрид, Marca, ESPN