Забудьте «Маракану» та «Бомбонеру». Атмосферний стадіон «Гленторана» точно не залишить вас байдужими

Цей пост написаний користувачем Tribuna.com. Підтримайте його плюсами та коментарями до матеріалу.

***

Белфаст – столиця Північної Ірландії, що затишно розташувалася на річці Лаган. Років 200 з чимось тому тут, як і в багатьох інших містах Британських островів, пройшла нога індустріальної революції, залишивши свій доволі відчутний слід, та з часом перетворивши місто на найбільший центр текстильної промисловості - льону звідси вивозили стільки, що навіть змогли заробити прізвисько «Ліннеаполіс».

Найцікавіше, що статус міста у Белфаста з'явився набагато пізніше, аж у 1888-му, коли відповідний указ видала королева Вікторія. А ще тут відчайдушно працювала одна з найбільших британських суднобудівних верфей, всесвітньо відома «Harland and Wolff». Саме в цьому місці були побудовані та спущені на воду три брати - круїзні лайнери: «Олімпік», «Титанік» і «Британік». І хто знає, чи отримав би порт подібну впізнаваність, якби не трагічна доля середнього з них (буде не зайвим зазначити, що і «Британік» який побив усі рекорди за розмірами, був виведений з ладу зовсім не з власної волі, а через німецьку підводну міну в 1916-му...)

До слова, у 1965-му зварювальники цієї верфі візьмуть і, ні секунди не сумніваючись услушності свого амбітного проєкту, створять футбольний клуб «Харланд енд Вольф Вейлдерс». У наступні роки він почесно завоює звання найкращої команди північно-східної частини столиці,а сьогодні, маючи напівпрофесійний статус, продовжує виступати у другій за силою лізі національної першості.

Ось так, непомітно навіть для самого себе, ми перейшли безпосередньо до його величності футболу. Для пересічного футбольного вболівальника вся історія белфастського, втім, як і всього північноірландського футболу, зводиться до прізвища одного «хлопця з Белфаста». Таким було прізвисько одного з найвидатніших виконавців в історії гри. Хоча як його тільки не називали. Мені, наприклад, набагато більше до вподоби «п'ятий із «Бітлз». Парадоксально, але беззаперечною вершиною в історії всієї футбольної нації є людина, в житті якої футбол, цілком можливо, був не на першому місці, виходячи з її багатої і сумної долі. А через рік після смерті на його честь назвуть аеропорт Белфаст-Сіті імені Джорджа Беста.

Біографія Бесті оповита сотнями легенд і про неї видано-перевидано, тому з вашого дозволу зупинятися на ній не будемо, інакше ризикуємо остаточно звернути з теми.

А тема наша - північноірландський «ногом'яч», доволі недооцінений у футбольному історичному середовищі, що й не дивно, адже до сьогодні жодна команда з цієї країни не виходила до групового етапу єврокубків у їхньому сучасному вигляді. На противагу цьому, збірна тричі грала на ЧС, навіть двічі виходила з групи, а останнім великим турніром для зелено-білих стало Євро-2016, на якому вони обіграли самі знаєте кого.

Втім, такий контраст не повинен вас дивувати - всі гравці національної команди вже давно виступають за ірландським морем. А якщо конкретніше - ФК «Гленторан». Ще конкретніше - їхній домашній стадіон, що має горду назву «Овал», про який ходять легенди. Адже не дарма він розташований на схід від усіх інших, так би мовити, географічно ближче за всіх до острова Велика Британія, де футбол, як відомо, з'явився на світ.

Дикий Маврикій

Гра давно закінчилася, але вісім молодих людей з Іст-Енду ніяк не хотіли йти. Вони з тугою дивилися на поле. За масивною головною трибуною, цим велетнем із гофрованого заліза, сталевих труб і тонн бетону сідало сонце, десь там, збоку, видніються крани доків. Тих самих, де понад 100 років тому був побудований «Титанік». Уся картина настільки ефектна, що одразу згадується щось максимально сюрреалістичне, як-от роботи раннього Далі, чи, звісно, Леонардо ДіКапріо, Кейт Вінслет та Селін Діон з їхнім вічним «My heart will go on».

Один із хлопців нахилив голову вбік і ніби притуляється вухом до поля, бажаючи почути його, без жодних сумнівів, прекрасний голос. «Я міг би стояти тут вічно», - каже він. Для нього це особливий момент. Інший з ним погоджується: «Це так недосконало, але так гарно».

Вісім молодих людей продовжили топтати сиру землю. Від подібного на футбольних матчах уже майже відвикли. Але тільки не тут. «Овал» був закладений у 1902-му році першим лорд-мером Белфаста Даніелем Діксоном, а в 1919-му на нових артилерійських картах вже було зображено його нове, повернене на 90 градусів розташування, і відтоді тут майже нічого не змінилося.

Хоча ні, таки змінилося. Пустка навколо обросла новими будинками та вулицями, однак на долі «Овалу» це жодним чином не позначилося. Тут усе так само, як і 100 років тому. «Дикість. І на цій траві досі грають на кубок Північної Ірландії!» - заявляє один із уболівальників. Справедливості заради, фінал Кубка востаннє тут проводився 2015-го - і це була разова акція. Ще б пак, усього за кілька кілометрів реконструйований «Віндзор Парк».

Цей стадіон (язик не повертається у ХХI столітті назвати подібну споруду ареною) - справжня знахідка для футбольних колекціонерів незвичайних вражень. Для тих, хто шукає криві, порослі травою трибуни та поржавілі від часу перила для стоячих місць, яких, як правило, більше, ніж усіх інших.

Белфастський «Овал» точно не посперечається з «Мараканою», «Вемблі» або «Бомбонерою» за звання найбільш вражаючого стадіону світу. Тут не відбуваються вогняні дербі, як на «Сан-Сіро» або «Фелтінс Арені», проте саме це місце вважається свого роду Блакитним Маврикієм серед колекціонерів стадіонів, а BBC свого часу навітьназвав його Священним Граалем. Але чому так?

«Гленторан», «Бесті» та їхні точки дотику

«Гленторан» зустрічається з «Каррік Рейнджерс» - звичайний матч ліги, п’ята команда проти восьмої, але Пол Венс, звичайно ж, тут.

Вболівальник «Гленторана» бачив понад 500 матчів на «Овалі» і ніколи не забуде свій перший - на початку сімдесятих - Кубок європейських чемпіонів проти «Аякса». У ті часи футболісти «Гленторана» були в Європі, як мінімум, напівзнаменитостями: одного разу вони дійшли до чвертьфіналу Кубка володарів кубків, де були знищені «Гладбахом». Ще більш легендарною стала зустріч із «Бенфікою». Вівши в рахунку з 10-ї хвилини, північноірландська команда не змогла дотримати перевагу зовсім небагато - у складі лісабонців на 86-й відзначився чинний на той момент володар золотого м’яча - великий Ейсебіо. Друга гра на «Да Луж» закінчилася сухою нічиєю, тож правило виїзного голу зіграло на руку «орлам». У тому розіграші португальці дійшли до фіналу, де були розгромлені «МЮ» (де, до речі, за «Гленторан» одним м’ячем помстився Бест), і прокляття Бели Гутманна спрацювало втретє за п“ять років.

«Цікаво, - підкреслює Венс, - але все те, чим ми пишаємося в Белфасті, мало трагічну долю: «Гленторан», «Титанік», Джордж Бест. Точно, Бест! Як це розмова не зайшла про нього раніше!? У дитинстві він був великим уболівальником «Гленторана» та часто ходив на «Овал» зі своїм дідусем. Але коли одного разу він прийшов на пробне заняття, тренер прогнав його, сказавши, що Бест занадто малий на зріст.

Незабаром після цього він ганяв м’яч зі своїми друзями на футбольному полі, його помітив скаут «Манчестер Юнайтед» і швидко відправив телеграму своєму босові Метту Басбі: «Здається, я знайшов у вас генія». Зрештою, Бест пізніше грав у футболці «Гленторана», 1982 року на святкуванні сторіччя клубу».

Щовихідних сюди приїжджають гості з усього світу - як правило, чоловіки середнього віку, які мало говорять та багато фотографують. Учора він сам був на матчі «Ларн» - «Кліфтонвілл», що за двадцять миль на північ від Белфаста. Там теж було кілька колекціонерів стадіонів, але Венс одразу зрозумів - це лише прелюдія напередодні сьогоднішнього поєдинку на «Овалі», який останніми роками ледь не став місцем паломництва. «Це як Лувр для поціновувачів мистецтва, Еверест для альпіністів або BTS для фанів k-pop».

А ще стадіон «Гленторана» - справжня машина часу. Пам'ятаєте, як Рей Бредбері у своєму «І вдарив грім» відправляв на одній із таких поціновувачів пригод прямісінько в мезозой, пополювати за пораненими динозаврами?

Так, на «Овалі» величезних ящерів і тим більше сафарі на них знайти не вдасться, проте перейнятися духом футболу 50-х років минулого століття цілком реально. До того ж, лише за ціну одного квитка - а не за мільйони доларів, як у американського фантаста. «Озирніться довкола - єдиною модернізацією за останні 70 років стали сидіння на задній трибуні. Та і вони висять настільки криво і косо, наче хтось скріпив їх кількома цвяхами. І далеко не факт, що цей хтось був тверезим»

Чим дихає «Овал»

За годину до початку приходить Джон Мур – член ради директорів. Сьогодні він пропонує екскурсію стадіоном. Але в нього є погані новини, принаймні для футбольних романтиків. «Стадіон незабаром буде перебудовано, - каже Мур, - він став надто дорогим в обслуговуванні й осипається на очах. У Німеччині DFB не дозволив би провеститут навіть матч регіональної ліги. Давайте дивитися правді в очі: здалеку «Овал» має гарний вигляд, але зблизька ви швидко розумієте, що він старіє».

Але ж у цьому і є його родзинка, яка робить домашню арену «Гленторана» настільки привабливою та широко відомою у вузьких колах! Де ще ви зможете походити по сирій землі під час перегляду матчу вищої ліги європейського чемпіонату!? Ба більше, тут можна виявити безліч різних дрібниць і секретів: зверху над Іст-Ендом розміщений дот - маленький бункер, у якому люди ховалися від бомбардувань Белфаста в 1941-му. Головна трибуна була тоді зруйнована та відновлена в 50-х. Відтоді ці 2700 місць реконструкції обходили стороною.

Подивіться на цю трибуну в профіль - вона ніби величезний Пакман, загрозливо нахилений вперед та готовий поглинути все на своєму шляху. До цього Пакмана навряд чи можна підібрати слово «симетрія» - трибуна навіть не центрована щодо поля, а на кілька метрів зміщена на північний схід. А ще під час гри над аеропортом ім. Джорджа Беста літаки пролітають настільки низько, що вболівальники часто бояться, щоб вони ненароком не зачепили дах і не залишили Пакмана без голови.

Бажаєте ще історій? Будь ласка. Усередині стадіону є паб, де легенда клубу Джонні Джемісон згадує матч КЄЧ проти «Боруссії» з Менхенгладбаха. Він вам покаже скарбницю клубної атриботики, поведе в зал засідань і в якості вишеньки на торті розповість про єдиний міжнародний трофей «Гленторана» - Кубок Відня. «Ми здобули цей трофей у 1914-му. Тоді ніхто з гравців не був професіоналом, багато хто працював на сусідній верфі, деякі з них навіть брали участь у будівництві «Титаніка» - не втомлюється повторювати Джемісон.

Захоплення і не дуже

На «Каррік» прийшло 2100 глядачів - це трохи менше половини з доступної місткості двох головних трибун (5500). Так-то тут можуть бути більше 26000! На Вест-Енді підтримують свою команду барабанами (добре, що хоч не дудками!). Все інше - чистий шум або імпровізація звукових коливань. Немає ані оголошень схвильованого диктора, ані святкової музики. Таке відчуття, ніби футбол відпочиває від тієї роздутої та розкрученої індустрії, на яку він перетворився.

Загальна атмосфера спокою не переноситься на поле. Там дві червоні картки та поразка «Гленторана» 2:3. Така сама, як від «Панатінаїкоса» 1964-го.

Цю зустріч відвідало чотирнадцять іноземців - любителів футбольного екстриму. За попереднім записом їм дозволено спостерігатиза грою не з трибун, а з землі «Овалу». Сьогодні щасливчиками стали троє хлопців із Коттбуса та четверо чоловіків із нідерландського Тілбурга. Двоє з них - уболівальники «Аякса», ще двоє - «Віллем II». Вони теж вражені «Овалом». «Він сповнений міфів, а ще - скрипить і хитається» - із захопленням підкреслює один із них.

А ось Пол - 57-річний уродженець Ліверпуля, який вболіває не за мерсисайдців або «ірисок», а куди за скромніший «Транмер Роверс». Він теж тут і йому теж важко підібрати слова. Пол зміг витиснути із себе лише одне «amazing!».

Одним з останніх чашу стадіону залишає Ноель Армор - корінний белфастівець. «Стадіон? Це повне лайно! Подивіться на цей колючий дрітбіля входу, він тут з часів Першої світової! Це жах! Над нами всі сміються».

Над Белфастом зайшло сонце. Скромні освітлювальні вежі «Овалу» вже вимкнули. Легендарний стадіон занурився в темряву майже цілком - лише біля дальніх воріт ледве-ледве можна розгледіти вузеньку жовту смужку. Це справа рук залишеного місяцем невеликого уламка на небі. Він розташувався тут, безпосередньо над стадіоном, ніби навмисно. Можливо, він так само сміється.

P.S. Одного разу «Овал» знесуть, а на його місці з'явиться нова, сучасна арена тисяч на 10-15, і, звісно, без стоячих місць. За ним не будуть нудьгувати так сильно,як за «Камп Ноу» або «Гудісон Парк». Але белфастівці точно згадуватимуть ці криві сидіння та сталеві труби, які були домом «Гленторана» понад сто років.

Дякую за увагу!

Слава Україні!