Літня казка Німеччини
Party aus Sicht des Eigentümers (Вечірка очима господаря - нім.)
Німецький Чемпіонат світу 2006 року завжди залишався і залишатиметься у серцях українських уболівальників. Ця аксіома, яка не вимагатиме доказів, насамперед завдяки першій і поки що єдиній участі нашої збірної на світових першостях (пишу ці рядки, згадуючи нещодавні муки одного Уельсу в матчах зі США та Іраном, і не втомлююся запитувати: «Ну як!?»). Але не тільки, і, давайте будемо реалістами, далеко не завдяки виступам української команди той чемпіонат запам'ятався простим глядачам з усіх куточків планети. Сутичка Зідана та Матерацці? Можливо, так – це те, про що читав/чув/знає кожен поважаючий себе вболівальник. Проте навіть є чимало думок, що саме цей епізод зіпсував казковий мундіаль. А казкою його називали ще задовго до фіналу...
Німці зробили щось особливе. Що саме та як їм це вдалося? Спробуємо розібратися.
ЯК ОСТРІВ У ТИХОМУ ОКЕАНІ І ПАРТІЯ ГРАНАТОМЕТІВ ПРИВЕЗЛИ КУБОК У БЕРЛІН
Влітку 1844-го, рівно за 162 роки до відкриття 18-го в історії Чемпіонату світу з футболу видатний німецький поет і публіцист Генріх Гейне написав поему «Зимова казка», яка вважається вершиною його політичної поезії. Описав міста дорогою з Гамбурга до Парижа, традиційно висміяв вади суспільства того часу, тощо. Чи міг він припустити, що більш ніж через півтора століття у назві його праці замінять «Зиму» на «Літо», щоб описати спортивний турнір? Навряд, особливо якщо врахувати, що перший футбольний клуб у Німеччині було засновано приблизно через 30 років. До речі, у тому ж Гамбурзі, і нехай спортивні асоціації «Бохум-1848» та «Мюнхен-1860» не вводять вас в оману.
Але повернемось до подій кінця минулого століття. Німецький футбольний союз почав готувати заявку на проведення ЧС-2006 ще 1992 року. Через рік він офіційно повідомив про це ФІФА - за сім років до проведення офіційних виборів. Німеччина горіла бажанням провести чергове футбольне свято після ЧС-74 та ЧЄ-88, тепер на тлі історичних подій початку 90-х та неабиякого єднання нації. І німці взялися до роботи. Модернізували стадіони у Кельні, Франкфурті-на-Майні, Кайзерслаутерні та інших містах, з нуля збудували «Альянц-Арену».
37 кг або 1200 сторінок – саме такою була офіційна заявка Німецького футбольного союзу. А Франц Бекенбауер зарекомендував себе не лише як талановитий футболіст та тренер у минулому, а і як впливовий мандрівник. Так, він особисто літав на Самоа – крихітний острів у Тихому океані, щоб отримати підтримку голосування звідти, пропускаючи ігри рідної «Баварії». Бекенбауер був у нестямі від щастя, коли заявка Німеччини випередила заявку ПАР – наступних господарів турніру, з рахунком 12:11, навіть незважаючи на те, що «Die Mannschaft» паралельно з тріском провалила відбір на Євро-2000. «Я був у нестямі від радості. Організувати мундіаль дано один раз у житті» – пізніше скаже Імператор нації. На той час у Німеччині з'явився новий жарт, що Бекенбауера за привезений ЧС легко вибрали б канцлером, якби він подався на цю посаду. Але легенді було не до цього. Щойно стали відомі всі учасники, Франц особисто відвідав 31 країну та роздав запрошення.
Однак у кожній бочці з медом є… - ну ви зрозуміли. І переможна заявка триразових на той момент чемпіонів світу була затьмарена різними дивними подіями та скандалами. Так, франкфуртська газета Titanic надіслала делегатам ФІФА пропозиції про жартівливі подарунки за день до голосування. І якщо цей жест серйозно не сприйняли, то ось скасування канцлером ФРН Герхардом Шредером ембарго на постачання зброї, а саме – партії гранатометів, до Саудівської Аравії, зрозуміло з якою метою, викликало підозри. Востаннє тему зачепив німецький журнал Der Spiegel у 2015-му, надавши докази про зникнення великої суми грошей у цей період. Саму справу закрили лише два роки тому. Втім, чи справді пір’ячко на писку у цієї літньої казки, швидше за все, знає тільки Шредер, Бекенбауер і дуже наближені до них люди.
ЧАС ЗАВОДИТИ ДРУЗІВ
Погода в Берліні на початку літа 2006 року видалася морозною та вологою. Температура повітря в столиці аж до дня відкриття чемпіонату була на 5-7 градусів нижчою за середню. «І це те, що ви називаєте літом?» - жартома, але водночас із легким обуренням запитували аргентинські журналісти у своїх німецьких колег. До речі, збірна Аргентини з юним Мессі в обоймі базувалася зовсім не в Берліні, а в невеликому баварському містечку Херцогенаурах, тож можна сміливо віднімати ще декілька за Цельсієм.
«Літо прийшло разом із матчем-відкриття, хоча ще вчора ми всі бігали в зимових пальто» - резюмував Бекенбауер. Питання про те, чи справді він ніс відповідальність за яскраве сонце того дня в Мюнхені, залишається відкритим для голови Оргкомітету кубка світу – пізніше жартував Kicker. Так чи інакше, погода справді підіграла на самому старті та поклала старт одному із найвеличніших чемпіонатів в історії.
«Час дружити» - офіційний слоган мундіалю. Напевно, ніколи раніше кілька формальних слів не передавали ту атмосферу, яка панувала того спекотного німецького літа. Дружба, щастя, творчість, рівноправність. Чемпіонат світу став доказом того, що німці можуть феєрично святкувати успіхи своєї команди, роблячи це передусім мирно. 4,3 млрд євро, вкладені, в тому числі і на організацію порядку до і після матчів, зробили свою справу – приклад господарів наслідували багатотисячні армади вболівальників з усього світу – про масові бійки і не йшлося.
Німеччина дійсно, нехай для деяких лише на 30 днів, але почала заводити друзів з усього світу. Рекордні 32 млрд телеглядачів переглянули ігри світової першості. Чого вартий лише сюжет, присвячений збірній Тринідаду та Тобаго – команді з найменшим населенням (трохи більше 1 млн), представленою на чемпіонатах світу (у 2018 році рекорд побили браві ісландці – на острові проживає близько 350 тис., понад 300 з яких – у Рейк'явіку). А дебютантами стали аж 7 збірних (найбільша кількість з 1934(!)) – Ангола, Гана, Кот-д'Івуар, Того, Україна, Чехія та все той же Тринідад та Тобаго.
Найбільша на той час маркетингова та рекламна компанія пройшла успішно. Атмосферою свята перейнялася вся Німеччина, навіть у тих містах та селищах, де чемпіонату не було й близько. Напевно, ще й тому, що всі вірили в нову збірну Клінсманна...
ОБЛИЧЧЯ НОВОЇ НІМЕЧЧИНИ
Вся ця стартова довіра до Клінсманна була обумовлена не так тренерським талантом Юргена, як бажанням змін. Наприкінці 90-х – на початку 00-х збірна ФРН опинилася на стику зміни поколінь. Мундіалі 98 та 02 вдалося вдало провести завдяки «останньому танцю» Матеуса, Колера, Лінке, Бірхоффа та компанії. А два чемпіонати Європи були настільки провальними, що німецька футбольна спілка, довго думаючи, але все ж таки зважилася на серйозні зміни. Клінсманн прийшов у липні 2004 (за два роки до ЧС). Йому дали цей час, тому що попереду був домашній чемпіонат світу, тоді як Ернст Герман говорив: «Німеччина багато поставила на карту, щоб досягти успіху».
Юрген приїхав із далекої Каліфорнії не один. Він привіз собою Макса Ферстегена – екс-тренера зі спортивної підготовки військово-морських сил США. Той порівнював організм гравця з гоночним болідом, якому потрібна планова чи екстрена заміна деяких компонентів. Методики та навантаження Ферстегена в Німеччині не сприймали всерйоз і порівнювали з реабілітацією для пенсіонерів. Але він поставив цій команді фізику. В особі Лама, Подольскі та Швайнштайгера вона зіграла через 10(!) років у Бразилії.
Іншою ключовою фігурою тієї «Бундестім» був Йоахім Льов. Реформатор Клінсманн дав йому 24 години на роздуми після пропозиції увійти до його тренерського штабу – і Льов погодився. Кажуть, він просто не мав вибору.
Йоахім відповідав за тактику. Він міг годинами показувати гравцям стрілки та розташування, тоді як Клінсманну вистачало 3-5 хвилин для свого емоційного спічу. Завдяки Льову німецький футбол відкрив для себе нову сторінку – відбулося суттєве прискорення того, що відбувається на полі. Набридливі розіграші м'яча та розпасування «до вірного» перед ударом по воротах змінилося постійним рухом футболістів та грою в один дотик, збільшилася результативність. Втім, всього цього могло й не бути, якби на початку роботи Льова з командою, Баллак, з яким той завжди радився, не відповів згодою.
Тандем Клінсманн - Льов був більш ніж збалансованим. Можна провести аналогії з дуетами Клафа і Тейлора в «Ноттінгем Форест» кінця 70-х, початку 80-х або Лобановського і Базилевича зрозуміло де і зрозуміло коли, але як пізніше написав Лам у своїй автобіографії, Йогі ні чорта не розумів у тактиці. Втім, Клінсманн теж не тримав це в секреті.
Зате він мав величезні реформаторські здібності і те важливе вміння, яке в народі називають «тренерським відчуттям». Чого вартий лише абсолютно незрозумілий нікому окрім тренера виклик Давида Одонкора. Закінчив у 29 років, у «Говерлі», пам'ятаєте такого? А він вийшов і у найважчому матчі з Польщею віддав гольову. До цього ми ще повернемось.
Але Йогі у Німеччині довіряли. І навіть тоді, коли він посадив на лаву самого Кана. «Клінсі вбиває короля Кана» - писали в пресі. Але Клінсі підтримав Карл-Хайнц Румменіге, для якого у пріоритеті теж була здорова атмосфера в команді. А ще тренеру жодного слова не сказали, коли він залишив за бортом світової першості Кураньї та Ернста.
У проєкт Клінсманна вірили, хоч і називали його вибір найкращими резервістами Німеччини. Гра на Кубку конфедерацій – 2005 змусила критиків замислитись. Так, лише третє місце, але попереду лише великі Аргентина та Бразилія. Проте ключовим був саме проект на перспективу. Задум. Рух. Ідея.
ЗАХИСТ? АТАКА!
Напередодні старту чемпіонату до головної проблеми Клінсманна – грі в обороні (1:3 від Італії та 2:2 з Японією не дадуть збрехати), додалося ще дві – травма Баллака та пошкодження Лама. Рішення про участь у першому матчі останнього приймалося лише за годину до гри. Через 5 хвилин і 10 секунд після стартового свистка молодий крайній захисник, який все ж таки вийшов на поле в єдиній формі з рукавами замість звичних футболок, що прикривала бліндаж на лівій руці, став національним героєм. Перший гол турніру став одним із найкращих на ньому.
І як костариканський форвард Пауло Вончан не намагався повернути свою команду в гру (перший гол – на межі офсайду; захисник навіть встиг зробити характерний рух уперед, щоб дев'ятий номер гостей потрапив у «поза грою», але марно. Що ж, тоді Блаттер і чути не хотів про відеоповтори), у Німеччини був форвард тоді ще «Вердера» Міро Клозе, який напередодні, як виявилося, на фарт, змінив зачіску. Підсумок – 4:2, але оборона «Die Mannschaft», як і раніше, викликала багато питань.
25 тисяч польських уболівальників приїхало у Дортмунд на матч другого туру проти команди – господаря турніру. На хвилинку, це майже третина найбільшого стадіону Німеччини. Але гра гостей видовищем не віддячила від слова зовсім - нескінченні виноси м'яча по черзі змінювалися сейвами Боруца. Німці дотиснули лише на 90+1-й, коли заміни Клінсманна змогли суттєво прискорити гру. Одонкор, як жартували, гольовим пасом вже окупив свій виклик на ЧС, а Польща програла другий матч поспіль і попрощалася із шансами на вихід із групи.
А команда Клінсі, до речі, не пропустила. Німецька публіка настільки надихнулася цим фактом (тобто, як давно це було!), що одразу після фінального свистка почала голосно скандувати назву і за сумісництвом перший рядок легендарної в Німеччині пісні Олафа Бергера «Wir fahren nach Berlin» («Ми їдемо до Берліна» - нім.). Слоган справді знаковий, його вперше вигадали вболівальники скромної ердингенської «Баварії» після перемоги у півфіналі кубка країни проти «Саабрюкена» ще 1985-го. На тріумфальному Євро-1996 він отримав друге життя, а ось тепер, здається, третє. Нині, до речі, із ним часто працює РБ «Лейпциг».
У матчі третього туру «Бундестім» зіграла для вболівальників проти абсолютно невмотивованого Еквадору. Південноамериканська збірна вже встигла на той час прибити і Польщу, і Коста-Ріку. Перемога 3:0 із дублем Клозе та голом Подольськи дала привід місцевим фанатам підняти голову ще вище. Особливо на тлі того, що Леманн провів другий «сухий» поєдинок.
Шведів, які на груповому етапі зуміли відібрати очки у великих родоначальників футболу, також пройшли доволі впевнено. Я навіть сказав би, розкатали в газон. Ну не могли німці оступитись в 1/8 проти цього суперника! А ось далі була Аргентина, і навіть уже з самим Лео.
ЛЯМ ЄВРО ЗА НЕПОТРІБНУ РІЧ
Аргентинський наставник Хосе Нестор Пекерман був жахливим консерватором. І три заміни у стартовому складі, зроблені після перемоги над Мексикою, у його випадку походили майже на дикість. А ось головному в найближчому майбутньому таланту нації та всього світу, час, навпаки, давав порційно. І у грі з Німеччиною Мессі за 120 хвилин місце так і не знайшлося.
Ця прямолінійність Пекермана зіграла з ним злий жарт. Спроба утримати 1:0 із самого дебюту другого тайму результату не принесла. Знявши Креспо та Рікельме, «Альбіселесте» повністю втратили зв'язну гру та креатив у центрі поля. Німеччина таки зрівняла за 10 хвилин до кінця та перехопила психологічну ініціативу. Автором гола став всім відомий форвард, що встановив один рекорд у 2014-му.
«Тепер це твоя робота, ти це робиш» - сказав Олівер Кан Леманну перед серією пенальті. Момент із рукостисканням двох легенд раптово опинився на табло берлінського стадіону – арена захлинулась оплесками.
Колишній воротар збірної ФРН за півтори хвилини до початку кульмінації вечора підійшов до Леманна і передав зім'ятий клаптик паперу. Ця записка згодом стала легендарною. І ось як сам Єнс описав той момент:
«Коли я побачив папірець, то сказав Кепке: нічого не зрозуміло, що ти тут написав? Якось вдалося розібрати цей неприємний для зору почерк під час серії. Бачу: біля м'яча Айяла. Читаю – правий від воротаря кут. І що, мені тепер сліпо вірити написаному? Я стрибнув ліворуч і зловив м'яч. Напевно, це інтуїція».
На цьому історія зі шпаргалкою не закінчилася:
«Після удару Айяли я перестав сприймати папірець Кепке всерйоз. Коли до м'яча підійшов Камб'яссо - я таки глянув на нього ще раз. Такого прізвища там взагалі не було! Я згадав матч із «Інтером», удар Камб'яссо у правий кут. Стрибаю туди ж і…»
Німеччина вийшла у півфінал, а шпаргалку Леманна за рік продали за 1 млн євро на одній із численних благодійних виставок.
ОСЬ І КАЗОЧЦІ КІНЕЦЬ!
У короткометражному німецькому фільмі «Sommermärchen» («Літня казка» - нім.), який присвячений виступу футбольної команди на домашньому мундіалі, двом матчам, що залишилися, на турнірі приділено непристойно мало часу (тим не менш, він став найбільш касовим фільмом у Німеччині в ХХI столітті). Що ж, мабуть тому, що у шанувальників «Deutsche Machine» досі «болить» від тих двох пропущених на 119 і 120+1 хвилинах. Проте Італія в той день справді була кращою – це визнали навіть німецькі журналісти. Німеччині не вистачило одного кроку до фіналу, але слова пісні все ж таки справдилися: свій найкращий матч вони провели в тому ж Берліні, тільки в 1/4.
Гра за третє місце з Португалією запам'яталася не стільки здобутими бронзовими медалями, як перформансом Швайнштайгера та прощальною грою Кана за збірну. А на арені в Штутгарті всі 90+ хвилин провисів красномовний плакат вдячної публіки: «Країна пишається вами». Втім, він був би актуальним і в будь-якому іншому місті Німеччини.
Німеччина провела фантастичний чемпіонат. Так, за результативністю всіх мундіалів він посів друге місце з кінця, а якість гри на ньому, будемо відвертими, була не найкращою (що ж, після тріумфального для Греції ЧЄ 2004 року, організація та дисципліна на футбольному полі заграла новими, але не дуже яскравими фарбами, значно посиливши свій вплив на тренерську думку). Проте за рівнем підготовки, організації та грамотністю вкладених в проведення світової першості коштів, Німеччині не було рівних. Додамо сюди шалену підтримку німцями рідної збірної - на виході отримаємо один з найкращих ЧС в історії.
А ще у цього турніру була душа. І як би не намагалися сьогодні Японія, Саудівська Аравія, Марокко і Південна Корея, востаннє подібна атмосфера свята була ще 2014 року в Бразилії. Країні, яка прагнула провести чемпіонат світу ще у минулому столітті...
