Можливо, поява сина Шевченка у списку збірних України – це не зрада, але вона підсвітила серйозну проблему
Олександр Сажко – про виклик для УАФ та її президента.
Міністерство молоді та спорту внесло 17-річного сина нового президента УАФ Андрія Шевченка, Крістіана, який грає за «Уотфорд» U-18, до резервного списку футбольних збірних України на 2024 рік.
І вже понеслась на всю зрада про кумівство. Що треба заслужити виклик в збірну. І це все має під собою якийсь фундамент, бо історія про кумівство з Шевченком була буквально нещодавно – так він став головним тренером збірної України та отримав настільки великий кредит довіри, який дав час витратити час на побудову команди та досягти класного результату.
Але...
По-перше, це ще не список викликаних в збірну України. Це загалом не має відношення до дорослої збірної та навіть до олімпійської U-23 чи молодіжної U-21. За прізвищем тренера, яке стоїть в документі, можна легко здогадатись, що мова про команди U-18 та U-19, які очолив Дмитро Михайленко. Крістіан Шевченко підходить за віком, але навіть там він поки в резервному списку.
По-друге, ніхто не знає, заслужив чи ні Крістіан виклик в збірну, бо просто неспроможні порівняти його рівень гри з рівнем всіх інших гравців його позиції та його віку. На юніорському рівні це все завжди дуже суб’єктивно, і навряд хоч хтось з вболівальників та навіть і журналістів має рівень знань та час цим займатись системно по кожному гравцю в кожній збірній різних вікових категорій.
По-третє, прізвище Шевченка дуже сильно привертає увагу. Воно буде з Крістіаном завжди. І як мінімум на юніорському рівні, як би він не грав, знайдуться ті, хто скажуть, що він навіть в резервному списку збірних лише через кумівство, бо його батько президент УАФ. І вони навіть не намагатимуться зрозуміти, який він гравець та чи має достатній рівень.
Але це все прелюдія. Є четвертий, найважливіший, фактор.
Треба нарешті визначитись: або ми слідкуємо уважно, щоб у всій вертикалі збірних на кожній позиції все було тільки з викликами найсильнішого на зараз (не уявляю, як хтось без певних скілів та купи часу може оцінити на цьому рівні, хто більше заслуговує – але от якось це робимо), або думаємо, як повертати до України молодь, яка роз’їхалась по всьому світу, а також тих, в кого батьки українці та вони мають право мати український паспорт та бути кандидатом в збірну.
Складно уявити, як це можна робити одночасно. Ми хочемо зберегти Шевченка-молодшого та сотні інших для українського футболу чи ні? Бо у Крістіана взагалі-то поки що навіть паспорта немає, хоч він хоче його отримати. І напевно було б дуже непогано, якби в України був ще один кандидат в збірні, який має шанс вирости в достатньо сильного гравця, бо тренується на хорошому рівні в Англії.
Таких людей за кордоном на багатьох позиціях по всій вертикалі збірних України зараз точно суттєво більше, ніж може вмістити склад збірної U-17 чи U-19. А зберегти бажано якщо не всіх, то більшість – якщо не для збірної, то загалом для українського футболу.
Для цього доведеться думати, як використовувати базу та ресурс юніорських та молодіжних збірних не тільки щоб щось вигравати матчі, але і щоб дати стимул гравцям отримувати або зберігати саме український паспорт. І ці рішення можуть бути далеко не завжди популярними та очевидними.
Так, випадок самого Крістіана навіть на цьому фоні всім виглядатиме особливим. Але задумайтесь, наскільки ж величезною проблемою буде зараз або трохи пізніше повернути з заможніх та мирних європейських країн наших молодих футболістів. Ця проблема вимагатиме нової стратегії, де поточний рівень гри, можливо, і не має бути ключовою причиною виклику в юнацьку збірну. І від цього нікуди не дітись.
Бо гравця треба зацікавити, переконати, зрештою, просто з ним познайомитись, щоб точно розуміти, який в нього потенціал. Бо тренерам юніорів не так просто порівняти віртуально гравця, який грає за «Уотфорд» U-18, та гравця, який грає за «Рух» U-19. Суттєві відмінності між лігами, нерівномірність в середині самих ліг та нестача матеріалу для аналізу суттєво ускладнюють дистанційну оцінку за допомогою відео та умовного «Вайскауту».
А якщо таких гравців 6-7 в різних країнах тільки на одну позиції? І їх рівень буквально може змінюватись суттєво протягом пів року в такому віці? А якщо це майже по кожній позиції?
Точно треба викликати тільки того, хто зараз суб'єктивно для конкретного тренера виглядає найкраще? Чи в такому віці треба враховувати загалом потенціал, можливості для розвитку та кому цей виклик зараз, можливо, більше потрібен?
Якщо думати про дистанцію, то вона ставить зовсім інші вимоги до стратегії роботи з юнаками в збірних. Не можна стверджувати, що випадок з Крістіаном точно стосується цієї історії. Можливо, це справді лише кумівство в найгірших традиціях українського футболу.
Але це привід згадати про значно більш глобальну проблему. І чомусь здається, що якщо голова УАФ всерйоз говорив про задачу зберегти таких дітей для українського футболу, то ми почуємо ще чимало додавань в резервні списки, а може і викликів, які не здаються очевидними.
Бо кожен випадок – індивідуальний. А приїзд в збірну – найкраща можливість спочатку познайомитись та вивчити гравця, а потім і переконати, що він потрібен саме в Україні.
І це новий серйозний виклик для Шевченка-старшого та очолюваної ним УАФ.
Фото: «Уотфорд», соцмережі.
