«Динамо» зіграло в День Незалежності не головою, а серцем – за таку поразку зовсім не соромно
Олександр Сажко – про емоційний матч з «Бешикташем».
«Динамо» знову програло у футбол, але як же відрізняється поразка 2:3 від «Бешикташа» від всього, що ми бачили цього сезону. Дуже давно не доводилось бачити київський клуб настільки зарядженим та націленим на ворота суперника.
Про тактичну сторону гри ви зможете почитати на Tribuna.com трохи пізніше. Але, на мою думку, вся краса цього матчу зовсім не в тактиці. В День Незалежності вона, як і звичний прагматизм Мірчі Луческу, відійшла для команди на зовсім інший план. Нарешті «Динамо» вийшло на поле грати в футбол, боротись, вигризати, а не страждати.
Так, з купою помилок, так, з величезними обмеженнями в майстерності, так, зі звичними привозами захисників. Але команда була живою та націленою показати себе в матчі, де всі вважали її абсолютним аутсайдером.
Не опускали руки, двічі відігравались, і навіть вирішальний гол в додатковий час пропустили, бо грали серцем, а не головою – до кінця не здавались, лізли вперед, побігли забивати третій та не встигли повернутись всією командою на атаку суперника. Не прагматично, але з усім серцем.
І, ви знаєте, я краще буду дивитись такий футбол – з помилками, привозами та потенційним вильотом з єврокубків, але бажанням – ніж страждання матчів з «Арісом», але ситуативним результатом, від якого ніякого задоволення. Виявляється, «Динамо» може грати в футбол на зустрічних курсах, який подобається глядачу. Звичайно, тут сильно допоміг і «Бешикташ», але без бажання гравців київського клубу ми б ніколи не побачили це шоу.
Пам'ятаєте перший матч «Динамо» після повномасштабного вторгнення проти «Боруссію» Дортмунд? Як команда літала на полі, як хотіла грати та показати себе – бо це було важливо для неї та всіх вболівальників. Від матчу з «Бешикташем» був такий же вайб якогось вільного духу та бажання. Можливо, вперше після того товарняка з Дортмундом.
Питання тільки в одному: якщо «Динамо» дійсно здатне грати серцем, чому це відбувається настільки рідко? Чому завжди потрібна додаткова мотивація у вигляді першого матчу за довгий час після вторгнення росіян або Дня Незалежності України, щоб грати для себе та глядачів у футбол? Невже самого факту, що в цей важкий час команда має можливість грати в футбол та представляти Україну недостатньо, щоб грати серцем кожен матч хоча б єврокубків, де на вас дивиться не тільки Україна?
Питання, відповіді на які треба шукати не в цьому тексті. Але, здається, їх повинні ставити собі гравці кожного українського клубу, які все частіше виходять грати в єврокубках в такому стані, наче з них вже висмоктали все життя дементори.
Не треба так. Давайте грати в футбол серцем – зі старанням, емоціями та настроєм. За поразки не соромно, всі розуміють, в якому стані наш футбол. Соромно, коли не робиться нічого, щоб перемогти.
Але це точно не про сьогоднішнє «Динамо». Сьогодні так хотілось, щоб воно вивезло з цього матчу хоча б нічию – бо цілком на це заслуговувало.
Фото: «Динамо»
