Звільнення Йовичевича – спроба «Шахтаря» уникнути повторення ситуації «Динамо» з Луческу
Олександр Сажко намагається розібрати задум керівництва клубу.
Майже місяць тривала тренерська сага «Шахтаря» – ще 8 червня з'явились перші інсайди, що клуб хоче замінити Ігора Йовичевича. Але офіційно все відбулося лише в липні: 1-го оголосили про звільнення хорвата, 3-го – нарешті відбулось призначення Патріка ван Леувена, який був одним кандидатів з самого початку, але, схоже, далеко не першим в черзі, просто «Шахтарю» не вдалося домовитись з іншими варіантами.
В цій ситуації досить легко було б написати текст з заголовком типу «Чому «Шахтар» зійшов з розуму змінюючи Йовичевича» – і знайти до нього чимало влучних тез:
– нелогічно змінювати того, хто дає результат;
– це некрасивий крок в бік Йовичевича, який прийшов в команду в надскладний момент, коли навіть було невідомо, чи буде чемпіонат – і заради цього обманув свій минулий клуб, до речі;
– це може зруйнувати атмосферу в роздягальні, яку Йовичевич тримав на високому рівні – точно не всім сподобається таке звільнення;
– та гра, яку Ван Леувен ставив стилістично в «Зорі» ще далі від ідеалу «Шахтаря», ніж робота Йовичевича;
– і так далі й далі...
Чисто емоційно це рокірування точно багатьох збиває з пантелику, бо в реальності «Шахтар» здивував всіх і в єврокубках, і в УПЛ. Навіть проблеми з позиційною грою можна було б скинути на перехідний період, величезну кількість змін та суттєве пониження середнього рівня команди.
Але очевидно, що звільнення Йовичевича – не про емоції. Тому треба хоча б спробувати знайти пояснення, від чого «Шахтар» відштовхувався, позбавляючись хорвата.
І тут дуже легко потрапити в пастку думки, яка лежить на поверхні – Рінату Ахметову просто не подобалось, як «Шахтар» здобував ці результати, його стиль гри. Але, здається, що це занадто спрощене пояснення. Якби клуб бачив перспективу для розвитку, то він би легко пережив невідповідність стилю – зрештою перевищення очікувань в результаті все одно є, а більш яскрава гра може й прийти пізніше.
Особисто мені здається, що справа якраз в тому, що «Шахтар» бачив з середини, як працює Йовичевич – і його не влаштувало в першу чергу не те, що бачили всі, а те, що закрито для загальних очей: тренування, принципи роботи, системність, якість та логічність внутрішніх рішень. «Шахтарю» було з ким порівнювати: Де Дзербі, Фонсека, Луческу, зрештою. Тренери, які багато вміють.
До того ж клуб міг розуміти, що допоміг досягти такого шикарного результату не тільки Йовичевич, а й чималий збіг обставин. І, як і кожен окремий матч, дистанцію сезону також не можна оцінювати тільки за результатом, якщо ти хочеш працювати системно – є ризик наробити зовсім дурних помилок.
В українському футболі є зовсім свіжий приклад, коли команда, яка приймала несподівані рішення, спочатку перевищувала очікування та досягала сенсаційного результату, але не змогла не те що його розвинути, а швидко впала ще нижче. Так, це «Динамо» з Луческу.
Буду говорити лише про себе: я тоді особисто помилився з оцінкою сил команд та навіть потім вибачався перед румуном, але одразу після чемпіонства попереджав, що забагато всього збіглось в цьому титулі – щоб розвиватись далі, потрібні серйозні зміни. Їх не сталося абсолютно ніяких.
Навпаки, Ігор Суркіс на радощах продовжив контракт Луческу до 2024-го року. Від чого тепер страждає весь клуб, бо виплачувати компенсацію за розрив контракту з такою зарплатою – дуже дорого.
Схоже, саме повторення подібної ситуації намагається уникнути «Шахтар» – щоб не опинитись в наступному сезоні з тренером, який класно впорався з викликами першого сезону, але не здатен прогресувати далі, бо самі виклики суттєво змінились. Під різні задачі потрібні тренери з зовсім різними вміннями.
Перший сезон – кризовий. Коли треба було просто вижити та врятувати клуб. Йовичевич був найочевиднішим з доступних варіантів на ринку (не забуваємо, що тоді цих варіантів було мінімум, навіть зараз «Шахтар» не зміг заманити в Україну італійця Фаріолі). Вміння мотивувати, гучно говорити «Ми – «Шахтарі», терпіти та працювати з чистого листа з тим що є, можливо, тут було важливішим за системність.
Саме тому не можна знецінювати роботу Йовичевича. Він чудово зробив те, що вміє, та заслужив на аплодисменти. Але тепер прийшов час зовсім іншого виклику з іншими задачами.
Другий сезон – коли вже треба думати не тільки про виживання, а й про розвиток. Накачки емоціями недостатньо. Щоб прогресувати, потрібна системність та послідовність, бачення гри тренером, яке співпадає з баченням клубу.
Оскільки кардинально змінюються як обставини та задачі, так і можливості «Шахтаря» по залученню інших тренерів, то не так вже й дивно, що Йовичевича вирішили змінити. Так, це унікальне рішення для українського футболу – жоден інший наш клуб в таких умовах не відмовився б від тренера-переможця. Але, здається, саме це складне рішення ідеально показує, як «Шахтар» зазвичай намагається дивитись набагато далі, ніж результат одного сезону.
Ван Леувен може навіть провалитись – можливо, його призначення не зробить клуб краще та навіть стане великою помилкою. До чого, до речі, чимало передумов. Ван Леувен точно не виглядає ідеальним кандидатом, як би він не подобався всі м «Зорі». Зрештою, менеджмент «Шахтаря» також не ідеальний – він також помиляється.
Але це вже інша історія – вона про правильність вибору наступного тренера. В самому звільненні Йовичевича «Шахтарем» можна знайти логіку. І мені особисто здається, що це складне, але правильне рішення.
Фото: «Шахтар»
