Як склалась кар'єра Артема Радченка – «не дебіла» за версією Мирона Маркевича, або Несподівана зустріч Спортика
Спортик не рухався вже близько трьох хвилин. Він знав, що у майбутньому буде багато несподіванок, проте зустріти Артема він не був готовий. Хоча як зустріти – давній друг Спортика бодай і дивився йому прямо в очі, але ці очі були надруковані на обложці нового випуску «ТрибунаБолу».
«РАДЧЕНКО – ГРАВЕЦЬ «ГІБЕРНІАНСУ» великими літерами з дивним крученим шрифтом було підписано фотографію. Хлопець довго вагався, проте все-таки зумів підійти до віконечка преси та тикнути пальцем на журнал. Пощастило, що тітка Галя була дуже зайнята розгадуванням японського кросворда, тому і не помітила, як забрала до каси гривні старого зразку.
«Артем Радченко народився 2 січня 1995 року у Харкові. Уже з самого дитинства він пачками клав голи у ворота суперників і розумів – він – талант. Попри свій зріст – Артем так і не зумів перетнути позначку у 169 сантиметрів – форвард завжди опинявся в потрібному місці та встигав підставитись під передачу. На рівні молодіжних команд Радченко особливо виділявся – захисники ще не набрали потрібних їм м’язів, тому він легко оббігав їх, неначе молодий Мікейло Мудрик.
У 16 років Артем спокійно пройшов перегляд у «Металіст» – він розумів, що на рівень переважає однолітків, тому йому не потрібно було навіть показувати свій максимум. Перший сезон Радченко грав за команду U-17, проте клубом уже котились тихенькі розмови: «Росте нова зірка». Для того, щоб краще розуміти масштаб гравця – на якомусь етапі кар’єри його розглядали як українську заміну для Клейтона Шав’єра.
Головний тренер «Металіст» Мирон Маркевич був одним з найбільших шанувальників Радченка – зрештою, це було саме його рішення випустити 16-річного хлопця на поле у матчі групового етапу Ліги Європи проти «Аустрії». Так, ви правильно зрозуміли – були в українських клубів часи, коли вони могли спокійно розбиратись з суперниками та давати шанс молодим.
А 3 грудня 2011 року стався поворотний момент у кар'єрі Радченка – нарешті про нього усі дізнались. Можливо, хлопець не так уявляв собі знаменитість, проте він уже і так занадто довго чекав на неї.
Молодіжна команда «Металіста» приймала «Волинь» – не найцікавіший матч сезону, проте достатньо, щоб на гру прийшов Мирон Богданович Маркевич та видав чергову легендарну фразу.
«А де? А що, Радченко поламаний, чи що? Хворий він, так? А чого він не грає? Чого ви цих дебілів тримаєте, б###ь?», – не стримував емоцій Маркевич. Ймовірно, ця фраза пролунала при рахунку 1:2 на користь волинян, проте «дебіли» все-таки зуміли зібратись та перемогти 5:3.
Через 10 років ми можемо виправдати невдоволення головного тренера – майже ніхто з тієї команди так і не заграв. З відомих нам імен можна помітити Богдана Бойчука з «Чорноморця», Роберта Гегедоша з «Кефлавіка», Олександра Андрієвського з «Динамо» та самого Радченка. Але з іншого боку – чи не вплинула критика Маркевича на молодих гравців, адже такі слова можуть повністю знищити впевненість футболіста у своїх силах?
Попри таке захоплення Радченком, Мирон Богданович несильно спішив викликати Артема до основної команди. Наступні 3 сезони пройшли за одним сценарієм – гра за дубль та декілька шансів по 10 хвилин за головний склад «Металіста».
У 2015-му, коли стало зрозуміло, що харківська команда вже не продовжить існування, агенти Радченка придумали цікаву схему – він мав відправитись на пів року до «Говерли», набрати форму та перейти у «Фенербахче». Уже було підписано попередній контракт, Артем навіть відзначився дублем на перегляді в Туреччині, проте щось пішло не за планом. Як відомо, В’ячеслав Грозний був тільки за допомогти «Динамо», але чи то конкуренція зіграла свою роль – на позиції Радченка грав Максим Шацьких – чи то футболіст не зміг себе показати, проте через пів року він так і не дебютував за головну команду «Говерли».
Зрозуміло, що «Фенербахче» це не сподобалось, тому трансфер зірвався, і Радченко опинився в більш скромному «Хайдуці» – далеко не найгіршій команді для молодого таланту. На жаль, у Хорватії Артему знову не вдалось виграти конкуренцію – головний тренер більше довіряв Томі Башичу та Ніколі Влашичу, які зараз грають за «Салернітану» та «Торіно» відповідно. Деколи бувало, що на позиції Радченка виходив і номінальний правий захисник Йосип Юранович, але Артем також встиг зіграти 4 матчі за сезон. В один момент 20-річний українець почав розуміти – одного таланту не вистачає, йому потрібно частіше грати. Він підходив до тренерів, просив пояснень, проте отримував у відповідь ту саму фразу: «На твоїй позиції грають лідери, а тобі потрібно розвиватись, ти талановитий хлопець».
Талановитий хлопець, українець, 2010-ті – здається, в нього не було іншого вибору.
7 серпня 2016 року Радченко потрапив у автомобільну аварію. Щобільше, у крові гравця було виявлено вміст алкоголю в 3.3 проміле, і «Хайдук» відразу вирішив розірвати контракт з Артемом. Пізніше гравець зізнається, що у Хорватії йому завадила гордість – він хотів прийти та відразу грати, проте тренер робив ставку не на нього. Як і багато інших українських футболістів того часу, Радченко зробив вибір не в бік наполегливіших тренувань, а в бік алкоголю та вечірок. «Клуби? Ні, я туди не ходжу, лише декілька раз після ігор заходив» – ця фраза говорить багато що про період становлення Артема як футболіста.
Ще пів року тому він мав попередній контракт з «Фенербахче», а тепер підписав угоду з аматорським футбольним клубом «Безруки» з Харкова. Талант Радченка все ж сягав вище любительського футболу, тому потім були «Миколаїв», латвійська «Єлгава», «Перемога», та литовські «Йонава» та «Дайнава». Детально зупинятись на будь-якому з цих клубів сенсу і немає – у кожному з них Артем провів по 20-30 матчів та покидав команду.
На думку Радченка, найкращий період його кар’єри пройшов у «Дайнаві» з Вищої ліги Латвії – він взяв участь у всіх матчах чемпіонату, де його команда посіла 8 з 10 місць…
Наступний клуб 29-річний Радченко вибирав вже не за спортивними показниками – він сам зізнається, що про Мальту ще нічого не знає, а перейшов сюди, бо тут гарний клімат. «Гіберніанс» (ви ж не думали, що він у Шотландію потрапив, правда?») у сезоні 2021/22 навіть ставав чемпіоном Мальти, проте тепер обжився у середині турнірної таблиці.
Неначе Мессі, Радченко з розвитком кар’єри опускається вже нижче на футбольному полі, і в «Гіберніансі» він частіше виступає на позиції центрального півзахисника. У першому ж матчі проти «Хамруна» Артем відзначився результативною передачею, але в наступних 11 іграх він записав на свій рахунок лише 1 жовту картку. Хоча, можливо, більшого від нього вже не очікують? Навряд чи головний тренер «Гіберніанса» так сильно хвилюється за Радченка, як то робив Мирон Маркевич».
