«Син Льовочкіна не заграв, а Бойко та Суркіс стали воротарями». 7 яскравих історій про академію «Динамо» від колишнього тренера
Про Троєщину та кримінальних авторитетів.
Сергій Величко, колишній тренер академії київського «Динамо», дав інтервʼю виданню Sport Express. Фахівець пропрацював у структурі столичного клубу 28 років, за підсумками яких розказав чимало примітних історій.
Tribuna.com виокремила з них ті, що стосуються саме деталей роботи «Динамо» у сфері дитячо-юнацького футболу, і заслуговують вашої уваги.
Як знайшов юного Забарного на Троєщині
Я працював тоді з 2002-м роком. У моїй команді вже був Владислав Ванат, а щодо Іллі Забарного… Я кожен рік ходив по Києву та шукав хлопців по всіх районах, дивився матчі. Я сам з Троєщини, тому на матчі, які там проходили, частенько їздив на велосипеді. Там знаходився однойменний дитячий клуб, в якому я побачив Забарного.
На фоні інших дітей [Ілля] виділявся розумом, технікою та швидкістю. Він мені сподобався, я поговорив з його батьком, тренерами, які працювали з ним, у підсумку запросив до «Динамо».
Під кінець червня, здається, 2012 року, мені надійшов дзвінок від його батька, який дав згоду на перехід сина в «Динамо». Проте Ілля під моїм керівництвом провів лише тестування та одне-два тренування, оскільки я вже мав випускати команду 2002 року народження.
Про заміну дитячих тренерів «Динамо» на клубних легенд без досвіду
Коли я працював з дітьми до 10 років, то мене ніхто не чіпав. А пізніше всіх тренерів змінювали, тасували кожен рік (з 11 до 17 років). Це Анатолій Миколайович Крощенко, Євгеній Петрович Котельников та Олег Петрович Базилевич поїхали у футбольну школу «Аякса» та побачили, як там працюють. В Нідерландах тоді було заведено змінювати кожен рік тренерів, і вони почали вводити цю систему в Києві.
Тренерів, які у свій час не грали в «Динамо», перестали пускати працювати в академії клубу. Прийшов Іщенко, взяв Венглінського, Беженара, Яшкіна. Практично усі, хто тренерами раніше не були, але мали динамівське минуле, отримували шанс працювати в академії.
[...] Я не буду судити директора [академії «Динамо»], не маю права цього робити. Я працював з Іщенком понад 10 років і він жодного разу не образив мене, голос не підвищував, прислухався до моїх думок.
Сергій Величко
Про те, як тренував дітей Суркіса, Льовочкіна, Фірташа і навіть кримінальних авторитетів
Іщенко завжди виділяв мене й у свій час довірив тренувати окрему групу, де були діти дуже впливових людей. Це діти Григорія Суркіса, Сергія Льовочкіна, Юрія Бойка, Дмитра Фірташа, Леоніда Ашкеназі, Петра та Олександра Слободяна, Едуарда Ставицького.
Взагалі в мене дуже багато дітей тренувалося різного віку та різного рангу. У свій час в мене займався навіть онук Діда Хасана (грузинсько-російський кримінальний авторитет – Tribuna.com) Омар Фароян. Я не ставив його на серйозні матчі та казав: «Омаріку, якщо буде рахунок 3:0 – я тебе випускаю, але якщо важка гра і 1:0, то пробач». Він не ображався.
[...] Дітям, у яких заможні батьки, дуже тяжко пробитися у футбол. У них все є, їм нічого не потрібно доводити. Батьки все вирішують: хочеш відпочити – відпочивай, хочеш новий iPhone – тримай. Психологічно їм дуже тяжко перебудуватися.
Слава [Суркіс] був простою дитиною, яка виховується у колі одних багатіїв. Діти Бойка, Льовочкіна – вони разом дружили та спілкувалися, приходили на тренування, хтось балувався. Я запитував батьків, чи можу я до них дисциплінарні заходи застосувати. Мені відповідали, щоб я до них ставився як і до інших дітей. Розумів, що не можу поводитися з ними так само, оскільки вони могли б поскаржитися і мене просто не пробачили б.
Якось Григорій Михайлович запитав: «Чи може мій Славік дорости до рівня гри за «Динамо»?» Для мене це було таке непросте питання, але я відповів: «Може, але до рівня другої-третьої команди». Я почув від нього: «Зрозумів». А вже з понеділка у Славіка з’явився персональний тренер воротарів – Всеволод Романенко. Він з ним постійно на всі ігри та турніри їздив, не відпускав від себе. Він вчив його, як діяти при пенальті, куди пас віддати, і Славік так за рік змінився, що я аж не впізнав. Був такий наче несерйозний хлопчина, а тут став дійсно працювати, змужнів. Він зі мною завжди вітається на Нивках, його охоронці мене знають.
[Щодо інших заможних дітей], Льовочкін наче як не заграв, а ось Бойко та Суркіс стали воротарями. Коля у порівнянні з іншими завжди хотів грати та був дуже серйозним. Коля Бойко зараз грає у молодіжній команді «Діназа» з Вишгорода. Здається, батько допомагав його команді, фінансував.
Про Артема Кравця, який став радником президента «Динамо» з питань розвитку дитячо-юнацького футболу
Для мене це нонсенс. Моєю реакцією було: «Кравець? Той, що 89-го року народження? Йо-майо…». Він же ніколи не працював директором, навіть тренером, у нього нема жодного досвіду. Так, він вихованець нашої школи, але ж…
Я знаю, чому він став директором. Не за професійні якості. Директором має бути та людина, яка знає, що таке дитячий футбол, починаючи змалечку. Він мусить мати тренерський досвід роботи з дітьми, повинен бути хорошим керівником, психологом, мати авторитет.
Про стажування та підвищення кваліфікації тренерів академії «Динамо»
Нам обіцяли неодноразово, що ми будемо їздити на стажування. Точно їздив Олексій Дроценко та ще пару чоловік. Але дуже мало, якщо брати загальну кількість.
Коли в 90-х до «Динамо«» повернувся Лобановський, то він зібрав всіх тренерів – Кащей, Шпаков, Сан Санич Лисенко, Семенов і Шепель (на той час директор школи). Валерій Васильович з нами розмовляв і казав, що буде допомога школі, навчання для тренерів і так далі. Потім ця бесіда закінчилася і я не пам’ятаю, щоб за його тренерства когось кудись відправляли. Він просто займався першою командою та жодного відношення до нас не мав.
Про те, як Коноплянка не потрапив у школу «Динамо»
Він був у Юрія Кевлича в кіровоградському «Олімпіку». Ми тоді їздили на турнір в Олександрію командою 1990-го року народження, де й помітили Коноплянку. Він грав проти Петрова, а я ставив на нього одного по троє гравців, казав: «Уважно, цей може втекти та забити». Дуже хороший гравець вже тоді був: швидкість, удар, бачення поля.
Я його й запросив до «Динамо», але батьки не захотіли йти. Вони сказали, що збираються у Москву, чи то в «Спартак», чи ще кудись… Проте потім, коли пройшов час і він опинився у заявці «Дніпра«», то я побачив, що він насправді не 90-го року народження (а 1989-го – Tribuna.com). Тоді я й зрозумів, чому насправді його батьки відмовилися.
Про роботу з синами колишніх динамівців — Олексієм Гусєвим та Романом Саленком
Саленко у мене був у другому складі. Я постійно сварився з його батьком Олегом, бо він втручався у мою роботу. Стояв біля воріт та намагався підказувати, керувати. Сам Рома мене здивував. Він був у мене в другому складі, а потім його відправили тренуватися з «Діназом». Через якийсь час дивлюся, а він витягнувся, набрав вагу, м’язів підкачав.
Син Олега Гусєва теж починав з другого складу, але потім потихеньку додавав і вже заграв у першій команді, викликається у збірну. Дуже розумний та технічний хлопець, але трохи м’який. Якщо він грає захисника, то йому потрібно стати трохи жорсткішим. Олексій чимось схожий за манерою гри на батька.
Фото: «Динамо», Ілля Двояковський
