Топовий паралімпійський центр в Євпаторії досі в українській власності (така домовленість із Путіним). Але окупанти заробляють на ньому сотні мільйонів

Деокупація Криму. Що вона означатиме для України в плані спорту? З найважливішого — повернення своєї спортивної інфраструктури. Від приватної бази київського «Динамо» в Феодосії до паралімпійського центру в Євпаторії, який колись звели за державні гроші для потреб людей з інвалідністю.

Власне, цей центр — чи не найцінніший скарб, враховуючи його багатофункціональність, обладнаність та сучасність. Доказ тому — окупанти досі користуються обʼєктом на повну, створивши на його базі приватний спортивний заклад і чимало на цьому заробляючи.

Tribuna.com розповідає про унікальний для України спортивний обʼєкт, який на диво залишається в українській власності навіть у російських реєстрах, при цьому користуються ним окупанти, до чого причетний син очільника паралімпійського комітету України Валерія Сушкевича.

Центр вартістю 80 млн грн відкрили на початку нульових — завдяки державним коштам. Раніше це був табір «Юний ленінець»

Селище міського типу Заозерне неподалік Євпаторії розташоване на узбережжі Каламітської затоки й наповнене туристичними відпочинково-оздоровчими локаціями. Чи не найбільшою з них є «Національний центр паралімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів». Це повна та офіційна назва паралімпійського центру, який презентували тут у 2002 році.

Уже площа центру говорить про його розмах — вона становить чималих 60 гектарів. Ще б пак, адже його територія нашпигована спортивно-рекреаційними обʼєктами:

• Чотири житлових корпуси;
• Футбольно-легкоатлетичний стадіон на 2 500 місць;
• Окремі легкоатлетичний сектор та футбольний стадіон на 300 місць;
• Стадіон для стрільби з лука;
• Майданчики для пляжного волейболу та футболу
• Басейни та зали для баскетболу, волейболу, єдиноборств, фехтування, обладнані в тому числі для занять людей з інвалідністю;
• Тенісні корти;
• Тренажерні зали;
• Озеро, парк, пляж.

За радянських часів це була територія лікувально-оздоровчого комплексу «Юний ленінець». Його звели тут у 1970-х з намірами конкурувати з «Артеком», ба навіть стати кращими. І хоч до таких масштабів комплекс все ж не доріс, в найкращі часи він міг прийняти одночасно 1600 осіб.

В 90-х ця територія почала занепадати, поки держава не перевела її на баланс Національного комітету спорту інвалідів. А той згодом ініціював тут реконструкцію «Юного ленінця» в паралімпійський центр — з добудовою окремих спортивних обʼєктів на його базі. Спочатку власними силами, а згодом уже за ключової підтримки держави та її коштів.

8 листопада 2001 року президентський указ «Про розвиток та підтримку паралімпійського руху в Україні» поручив Кабінету міністрів України профінансувати створення паралімпійського центру під Євпаторією з коштів Фонду соціального захисту інвалідів.

Також указ постановив відтепер враховувати потреби цього центру та підтримувати його діяльність державним коштом. Так паралімпійський комітет на чолі з Валерієм Сушкевичем — на той час уже нардепом, а також радником одночасно президента Леоніда Кучми та премʼєра Анатолія Кінаха, — отримав потужну підтримку та забезпечення на найвищому рівні. Що вилилось в появу сучасного багатофункціонального спортивного обʼєкта на балансі цієї громадської організації.

В скільки обійшлось задоволення? Реконструкція комплексу та будівництво додаткових споруд, що розтягнулись на кілька років, передбачали кошторис розміром 80 млн гривень — як державних (здебільшого), так і муніципальних разом з приватними (меншою мірою).

До 2014 року центр був базою паралімпійських збірних України. Після анексії Сушкевич сам домовився з Путіним (!) залишити обʼєкт у власності України, але він все одно закритий для наших атлетів

Від початку паралімпійський центр під Євпаторією став пунктом призначення для багатьох людей з інвалідністю, які прибували сюди на реабілітацію. За неофіційними даними, за 10 років роботи комплекс, інша назва якого Національний центр «Україна», обслужив 43 тисячі відвідувачів. Тобто, по кілька тисяч на рік.

Втім, першочергово його територія була базою для паралімпійських збірних команд України.

«Коли я почав займатись спортом, частково мене інтригувало те, що є класна паралімпійська база в Криму, де наші збірні проводять тренувальні збори та змагання. Сучасний ремонт, всі умови для людей на візках, адаптовані номери, поручні, де потрібно. Універсальні зали, в яких можна було займатись усіма видами, які тільки існують в паралімпійському спорті.

Унікальність центру в тому, що в інших країнах, наскільки я знаю, з нього брали приклад, копіювали. Я чув про британців та китайців. Центр був стимулом не лише для спортсменів, але й для людей, які приїжджали туди на реабілітацію», — розповідав кілька років тому паралімпійський чемпіон, український фехтувальник Андрій Демчук.

Так було до 2014 року, поки Росія не анексувала Крим. Початок тих подій той же Демчук застав якраз на зборах в Заозерному:

«Востаннє я був у центрі в лютому 2014 року. Це був уже початок анексії. Ми жили за містом, мали постійний тренувальний процес, і нам не радили їздити в місто. Уже було шось нездорове».

В перші березневі дні 2014-го, коли анексія набирала обертів, паралельно в Сочі готувались до старту Зимові паралімпійські ігри. В цей період там перебував і Валерій Сушкевич разом з українською командою. На Іграх у нього несподівано сталась зустріч із президентом Росії Володимиром Путіним. І навіть не одна, а дві.

«Перша зустріч відбулась на прохання президента Росії. Це сталось за пів доби до церемонії відкриття Зимових паралімпійських ігор. О пів на десяту вечора мені зателефонував президент Паралімпійського комітету Росії [Володимир Лукін]: «Валерій Михайлович, якщо можна, треба терміново зустрітися з високопоставленим членом російського уряду». Оскільки до Лукіна я ставився і ставлюся з повагою, вирішив погодитися.

[…] Приїхали в якийсь незрозумілий готель, зайшли до ресторану. Він був величезний та порожній, але було багато охорони. І я побачив, що наприкінці зали сидів Путін із віцепрем'єром Козаком. І тоді, власне, відбулася моя перша зустріч із Путіним.

Друга зустріч відбулася, коли Путін приїхав під час змагань на територію біатлонного комплексу, де мали виступати провідні російські лижники-біатлоністи», — розповідав Сушкевич в інтервʼю у 2018 році.

За словами Валерія, він хотів стати містком комунікації між російською та українською владою, тоді як Путін відмовився. Натомість президент Росії хотів, аби паралімпійська збірна України на церемонії відкриття Ігор «не діяла відповідно до рішення, яке ми прийняли», маючи на увазі майбутній протест українців, які не взяли участь в церемонії відкриття Ігор.

Поміж тим саме в цих зустрічах, за словами очільника паралімпійського комітету України, йому і вдалось домовитись, аби центр в Заозерному залишився у власності його структури. Попри анексію та можливу націоналізацію обʼєкта.

«Ним [Путіним] було сказано, що щодо центру має бути дотримана законність. Але це було до проведення референдуму. Тоді він підтримав недопущення порушення прав Національного паралімпійського комітету».

І дійсно, на сьогодні паралімпійський центр залишається у власності Національного комітету спорту інвалідів України. Про це свідчать записи як в українських, так і російських реєстрах.

Сушкевич навіть наголошував, що «центр — це єдина територія в окупованому Криму, яка належить українським людям».

От тільки користі з цього ні нашим паралімпійцям, ні загалом українцям з інвалідністю відтоді ніякої. Центр недоступний для них через російську окупацію. І Валерій це підтверджував:

«На жаль, наші спортсмени не можуть продовжувати там тренуватись. Це неможливо з різних причин відповідно до законодавства. Реально лише одиниці наших людей [знаходять спосіб туди потрапити]. Ми там опускаємо їм на 50% вартість перебування… на скільки можемо… але маємо чесно сказати, що центр перебуває у дуже складній економічній ситуації».

Говорячи про складну економічну ситуацію, Сушкевич, вочевидь, мав на увазі те, що держава відтоді більше не допомагає центру фінансово. Дійсно, згідно з відповідною постановою Кабміну від липня 2015 року, цього обʼєкта немає в списку закладів фізичної культури і спорту, які фінансуються з держбюджету.

От тільки є обставини, які ставлять під сумнів твердження, що комплекс в Заозерному дійсно у скрутному фінансовому становищі. Радше навпаки.

На базі паралімпійського центру сьогодні діє приватний спортивний заклад «Еволюція». За документами належить комітету спорту інвалідів України, але податки сплачує Росії

З цього моменту розповіді у нас починається розгалуження. Адже, паралімпійський центр з 2014 року має два юридичних аватари. Один - для України, інший - для Росії.

Придивимось до них детальніше, це важливо.

В українському держреєстрі сьогодні існує підприємство обʼєднання громадян «Національний центр паралімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів» Національного комітету спорту інвалідів України. Засноване у 2002 році, з 2014-го воно перестало демонструвати будь-яку активну діяльність. Що видно з фінансових показників, за даними сервісу аналітики Youcontrol:

Можна сказати, що на сьогодні воно в летаргічному сні. Що логічно, анексія ж.

Зареєстрованих видів діяльності у цього підприємства всього шість, серед яких функціонування спортивних споруд, діяльність готелів, організація видів відпочинку та пасажирський наземний транспорт.

Нічого особливого, в цих рамках підприємство і діяло до настання російської окупації.

Натомість паралельно в російському держреєстрі існує ТОВ «Національний центр паралімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів». Воно теж засноване у 2002 році, але на балансі податкових органів Росії перебуває чомусь лише з січня 2015 року. Що з ним було до цього часу, російські реєстри, звісно, не знають.

Відповідно й фінансову активність ця юрособа демонструє з 2015 року. Наприклад, за минулий рік у неї 423 млн рублів доходу та 40 млн рублів сплачених податків у 2021 році.

У ТОВки бурхлива діяльність в рамках сотні зареєстрованих видів. Від очікуваних «діяльність в області спорту» та «фізкультурно-оздоровча діяльність» до несподіваних «ремонт комунікаційного обладнання» та «виконання покрівельних робіт». Повний список тут.

Все описане вище вказує — дві різні юрособи з різних країн поєднані тим, що коли погасла українська, російська почала активно діяти і розвиватись. Уже суто як бізнес.

Та це далеко не все, що їх поєднує. І мова не лише про те, що в обох випадках  йдеться про паралімпійський центр під Євпаторією та дві його юридичні проєкції.

В обох юросіб один і той самий засновник — це Національний комітет спорту інвалідів України. У них спільна адреса реєстрації — Євпаторія, смт Заозерне, вул. Алея дружби, 1.

До 2019 року в обох юросіб був один і той же керівник — Геннадій Курганов. Це мешканець Євпаторії, який опікувався центром з моменту його відкриття на початку нульових.

В українських реєстрах Курганов досі вказаний як керівник паралімпійського центру. А от в російському замість нього цю роль останні чотири роки виконує уже інша людина. Це Сергій Насадюк, і до нього ми ще повернемось.

Виходить, що зареєстрована в Росії ТОВка паралімпійського центру юридично є своєрідним дублікатом української юрособи.

Що це означає? Чи є поява паралімпійського центру в російських реєстрах умовою його збереження у власності Нацкомітету спорту інвалідів? Чому його керівник пʼять років після анексії Криму очолював дві юрособи - українську та російську - паралельно? Що, зрештою, відбувається з ним зараз?

Щоб прояснити ситуацію та зрозуміти положення паралімпійського центру сьогодні, Тribuna.com звернулась в пресслужбу Нацкомітету спорту інвалідів за коментарем Валерія Сушкевича. Але отримати його не вдалось — нам пояснили, що Сушкевич наразі дуже зайнятий, має багато міжнародних перемовин та онлайн-зустрічей.

Шкода. Бо в тому числі хочеться запитати, чи відомо Сушкевичу про те, що на базі паралімпійського центру після анексії почав діяти приватний заклад «Еволюція». Він надає усім охочим — в тому числі російським паралімпійцям — різноманітні спортивні послуги. Звісно, платні. Це:

• Оренда залів та приміщень;
• Проведення спортивних зборів та турнірів;
• Спортивні секції для дорослих та дітей;
• Санаторно-курортне лікування та реабілітація;
• Дитячий табір.

При цьому на офіційному сайті «Еволюції» вказано — заклад діє як юридична особа… ТОВ «Національний центр паралімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів». Тобто, це та сама ТОВка, засновником якої є Національний комітет спорту інвалідів України.

Щось тут не сходиться. З одного боку Сушкевич говорить про «складну економічну ситуацію», в якій опинився паралімпійський центр в Євпаторії. З іншого боку центр, який що в українському, що в російському реєстрах належить саме організації Сушкевича, спокійно всі ці роки заробляє сотні мільйонів рублів щороку для окупантів. І платять вони з цього податки в російську казну.

Ба більше, за інформацією видання УНІАН, російська ТОВка зʼявилась у тамтешніх реєстрах після підозрілого рішення Національного комітету спорту інвалідів України. За місяць до цього, в грудні 2014 року, комітет видав наказ за підписом Сушкевича про зміну організаційно-правової форми діяльності юрособи паралімпійського центру — увага! — з «підприємство обʼєднання громадян» на «товариство з обмеженою відповідальністю».

І що характерно, наказ цей був російською мовою та передбачав статутний капітал нової ТОВки у рублях, а не гривнях.

Виходить, саме в цей момент і сталось розгалуження паралімпійського центру на українську та російську юрособи, після чого кожна існує паралельно.

Можливо, це був вимушений крок, щоб втримати обʼєкт у власності Нацкомітету спорту інвалідів. Хто зна, може про це й домовився Сушкевич з Путіним у Сочі.

Хай там як, але це кидає велику тінь на Сушкевича і підлеглий йому комітет спорту інвалідів, який всі ці роки з 2014-го продовжує отримувати державне фінансування в Україні, а паралельно підпорядкований йому обʼєкт платить податки в Росії.

І на цьому ця тінь не закінчується.

В Криму директором паралімпійського центру називають сина Сушкевича Олександра. Юридично він не має стосунку до обʼєкта, але мешкає в Євпаторії та повʼязаний з його відкритими керівниками

У Валерія Сушкевича троє дітей. Найстаршим з них є син Олександр. Йому 45, мешкає з сімʼєю в Євпаторії (згідно з його сторінкою у фейсбуці), там же має зареєстровану на себе нерухомість - квартиру майже в центрі міста.

Чим саме займається Олександр в Криму, невідомо. Згідно з інформацією з російських реєстрів, бізнесу у нього немає, жодні компанії чи підприємства він не очолює.

Натомість українські реєстри демонструють іншу картину, яка зводиться до одного — Олександр тісно повʼязаний з роботою батька.

По-перше, з 2002 по 2007 роки він на громадських засадах був помічником Валерія як народного депутата.

Валерій Сушкевич зі сімʼєю, син Олександр з дружиною стоять справа

По-друге, з моменту відкриття в Заозерному паралімпійського центру у 2002 році Олександр очолив тут же створене та зареєстроване в Євпаторії представництво Національного комітету спорту інвалідів України в Криму. І очолює його й досі, навіть попри анексію Криму.

По-третє, 45-річний чоловік є також керівником підприємства «Аргумент» у Дніпрі, звідки родом сімʼя Сушкевичів. Це підприємство належить Дніпропетровській асоціації фізкультури та спорту інвалідів, яке очолює Олена Зайцева. Це давня соратниця Валерія, яка сьогодні разом з ним входить у керівництво Нацкомітету спорту інвалідів на посаді генерального секретаря.

Підприємство «Аргумент» примітне тим, що регулярно надає транспортні послуги регіональному центру «Інваспорт» в Дніпрі, яке також очолює Зайцева. Що може вказувати на можливу корупційну складову відносин, адже цей центр є комунальним, тобто, існує на кошти місцевого бюджету.

Як бачимо, Олександр є частиною паралімпійської діяльності свого батька і, зокрема, тієї її частини, що стосується Криму.

Зважаючи на той факт, що син Валерія мешкає в Євпаторії та досі очолює представництво Нацкомітету спорту інвалідів на кримському півострові, логічно припустити, що і з роботою паралімпійського центру в Заозерному під час окупації Олександр знайомий. Як і з центром «Еволюція», що діє на його базі в російському правовому полі.

На це вказує ряд фактів.

Факт 1. Якщо проаналізувати стрічку Сушкевича-молодшого, його часто згадують у своїх постах вдячні відвідувачі «Еволюції».

Наприклад, ось тут.

Або ось тут.

Факт 2. В таких постах разом з Олександром інколи згадують офіційного керівника ТОВ «Національний центр паралімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів» Сергія Насадюка, про якого ми згадували вище.

А те, що в соцмережі «Вконтакте» Сергій підписаний на сторінку Олександра, ще більше вказує на те, що Насадюк та Сушкевич знайомі між собою.

Факт 3. А от з попередником Насадюка Кургановим Сушкевич-молодший точно знайомий і навіть контактував з ним уже після анексії Криму.

Ось їхнє спільне фото з Євпаторії за вересень 2018 року.

Олександр Сушкевич (по центру) та Геннадій Курганов (справа)

Факт 4. Якщо попередні факти не переконують у причетності Олександра до роботи паралімпійського центру в окупованому Криму, то ось повідомлення з офіційного сайту мерії Євпаторії за 2015 рік.

За посиланням текст про те, як у вересні того року з візитом до паралімпійського центру прибув так званий глава Криму Сергій Аксьонов. Екскурсію обʼєктом для нього провів саме Сушкевич-молодший, якого представили як директора закладу.

Геннадій Курганов, Олександр Сушкевич та Сергій Аксьонов

Факт 5. А це уже публікація за 2018 рік, в якій начальниця служби господарського забезпечення центру «Еволюція» дає коментар про успішну роботу обʼєкта. І, зокрема, розповідає про Олександра як про його власника:

«[…] все це стало можливим лише завдяки тому розвитку та реноваціям, які проводить власник об'єкта Олександр Валерійович Сушкевич. Працювати в одній команді з Олександром Валерійовичем і легко, і складно — можна з упевненістю сказати, що тебе чують, розуміють та допомагають».

Факт 6. Ну і фінальний аргумент — спілкування Путіна та Аксьонова під час приїзду президента Росії до Ялти у 2016 році, в якому сімʼю Сушкевичів прямо назвали керівниками паралімпійського центру.

Аби зʼясувати остаточно, як саме Олександр Сушкевич повʼязаний з діяльністю «Еволюції» на базі паралімпійського центру, Tribuna.com звернулась до нього за коментарем. Утім, на момент виходу матеріалу відповіді ми не отримали.

Та й загалом будь-який публічних проявів за Олександром після 24 лютого ми не виявили.

Що ж, тим цікавіше буде спостерігати продовження цієї історії після деокупації Криму. Звільнення півострова має повернути українцям доступ до центру, а такий розвиток точно не сподобається тим, хто сьогодні заробляє, використовуючи інфраструктуру обʼєкта.

Фото: УНІАН, сторінка Олександра Сушкевича у фейсбуці, Евпаторийская здравница