«Нам вдається зберігати рівень «Динамо» після відходу легіонерів». Інтерв'ю Олександра Караваєва
Розмова з поки найяскравішим гравцем киян в сезоні.
Чемпіонат України ще навіть не почався, а у «Динамо» уже шалений темп. В межах місяця команда зіграла п’ять змагальних матчів, пройшла два раунди кваліфікації єврокубків і гарантувала собі євроосінь.
Графік щільний, до всього динамівцям доводиться виступати і готуватись до матчів лише за кордоном. Попри все це, Tribuna.com вдалось висмикнути на невелику розмову найяскравішого футболіста киян в цей період.
Олександр Караваєв розповів про свою результативність, яка приносить команді перемоги, роль Мірчі Луческу в успіхах «Динамо» в умовах війни та причини, чому динамівці є фаворитами нового сезону в УПЛ.
«Те, що «Динамо» дійшло до плей-офф кваліфікації ЛЧ, очікувано. Це була наша задача-мінімум»
- Є враження, що попри першу поразку у сезоні, «Динамо» проти «Бенфіки» показало поки найкращу гру. Які ваші відчуття?
- Скоріш за все так. Ми зараз граємо перші за 8-9 місяців офіційні матчі, тому ігровий ритм важко відчути. Тим паче з таким суперником, сильним та серйозним.
Але такі суперники самі грають й іншим дають. Можна з ними показувати свій футбол, до якого ти звик. Бо, наприклад, «Штурм» - більш силова команда, яка збиває темп гри. Такі футбольні хитрощі.
- Наскільки очікуваним чи неочікуваним для вас є те, що «Динамо» пройшло уже два кваліфікаційні раунди і дісталось плей-офф ЛЧ, попри всі кадрові втрати і ситуацію в країні?
- Очікувано, бо в нас стояла така мета. Якби ми не ставили її і думали, що так далеко не пройдемо, то все було б погано. Ми тримали в голові, що наша задача-мінімум - плей-офф [кваліфікації] Ліги чемпіонів, а там як буде.
Розуміли, що не було належної підготовки через ситуацію в країні. Але в нас була можливість готуватись. Тому ми повинні були діставати з себе все, що є, і виходити на матчі з намірами пройти якомога далі.
- Першим суперником «Динамо» був ваш колишній клуб «Фенербахче». Наскільки для вас особисто неприємним було те, що турецькі фанати скандували ім’я Путіна у відповідь на свою поразку?
- Так, це дуже неприємний момент. Бо коли я виступав за цю команду, відчув, наскільки турецькі вболівальники є палкими фанатами своїх клубів.
Звісно, вони були розлючені, бо їхня команда програвала. Але щоб настільки… Це як сіль на живу рану. Вони знали, що для нас це буде неприємно чути. І все одно це зробили.
Але я вірю, що не всі такої думки. Що це невелика група, а більшість розуміє, за ким правда. Що це неправильно.
- Згодом після цього епізоду ви забили переможний гол. Не було відчуття помсти за ці скандування?
- Я такий, що не мщусь. Не злопам’ятний. Але, звісно, хотілось поставити в поєдинку таку крапку, що добро перемагає зло. І все сталось так, як і повинно було статись.
- Цей рік загалом є напрочуд результативним для вас. Ви відзначались голами та асистами і у весняних благодійних матчах, і за збірну в червні, і ось тепер в кваліфікації ЛЧ. Наскільки це несподівано для вас особисто, враховуючи далеко не такий результативним попередній рік?
- Рік на рік не приходиться. Кожного дня тренуєшся, не зупиняєшся. Коли ти йдеш в ритмі уже, це дає результати. Не може бути так, що ти робиш свою працю гідно, а вона тобі не віддячує. Коли дуже ретельно ставишся до своєї справи, все в тебе виходить.
- Думав, ви у відповідь розкажете про якийсь секрет у підготовці, що дозволило вам настільки покращити показники результативності. Або про емоційний чи психологічний підтекст.
- Ніяких секретів нема. Є удача чи фарт в якомусь моменті, чи зійшлись так певні фактори, але загалом, якщо ти професіонал своєї справи кожного дня, на фінішній прямій в тебе виходить позитив. На шляху можуть бути і негативні моменти, але якщо ти їх долаєш і залишаєш позаду, далі все одно буде позитив.
«Ніколи навіть розмови такої не було, щоб керівництво чи тренер забороняли нам їхати в збірну»
- Зараз ви більше виходите на заміну в «Динамо», маєте своєрідну роль джокера. Як вам така роль?
- Всі футболісти хочуть грати з перших хвилин. Бо гра триває всього 90 хвилин, ти хочеш по максимуму використати цей час.
Але тренер мені уже два роки говорить, що він покладається на мене, як на підсилення [по ходу матчу]. Йому такі гравці дуже важливі, він про це на кожній теорії розповідає, на установці. Це ключова роль, що може змінити хід гри. Для нього дуже важливо, коли є не 11 гравців у команді, що виходять у старті, а й всі ті, хто може вийти й підсилити.
Ти розумієш, що це установка тренера, тобі треба виконувати її. Він головний тренер, він приймає рішення. А футболісти ці рішення виконують, не сперечаючись.
- Тим паче авторитет Луческу в команді непохитний, особливо на фоні передніх тренерів «Динамо».
- Всі ж знають, якої величини він тренер. З перших днів у клубі. Хоча був негатив з різних боків. Коли він прийшов, багато молоді, яка є в команді, почала вчитись у нього. Як губка вбирати в себе інформацію.
Буквально через рік був результат - хлопці виросли на голову вище свого рівня, а то й на дві. Наприклад, той же Миколенко, якого продали. Це можливо, якщо слухати.
Це дає результат, тому треба його слухати. Так краще для всіх. Якби результату не було, то слухати не треба було б.
- А у вас не було персональної розмови з Луческу уже в «Динамо» про ваші стосунки в «Шахтарі», де Мірча майже не залучав вас до першої команди?
- Такої розмови не було. Я вже давно в «Динамо», він давно не тренер «Шахтаря». Так, я пам’ятаю, що їздив на збори з його «Шахтарем» одного разу. Він тоді був задоволений мною, казав про це. Вже тоді він планував, щоб я грав більше правого захисника, наводив приклад Дарійо Срни, який спочатку також був атакувальним півзахисником, а потім став правим захисником. Вважаю, він був одним з найсильніших правих захисників у свій час.
Луческу пояснював, що я не буду грати, бо є Дарійо. Він казав, що мені треба йти в оренду, щоб я тримав свій рівень і прогресував. З чим я був згоден, тому що просто сидіти не варіант. Тим паче такий вік - 22-24 роки, - коли треба постійно грати.
Виявилось, що він мав рацію. Як і моє рішення було правильним - треба йти по орендах, постійно грати, щоб бути в тонусі. Я так і до національної збірної потрапив, і в «Динамо».
- Мірча Луческу - найкращий тренер, з яким ви працювали за кар’єру?
- В плані досвіду, то звісно. В нього він найглибший. Але коли я працював з Юрієм Миколайовичем Вернидубом, він брав іншим - він кожного поодинці або команду загалом міг налаштувати на окремий поєдинок. Пронизував своєю емоційністю.
Хоча Мірча Луческу також емоційний. Коли розбирає суперників чи нашу гру, ретельно підходить до всіх моментів.
- Зараз роль тренера для українських команд ще більш важлива через війну й пов’язане психологічне навантаження, в якому живуть усі. Як змінилась взаємодія Луческу з колективом після 24 лютого?
- Всім важко, йому також. Він розуміє, що наші голови забиті зовсім іншим. Ми не думаємо про футбол на сто відсотків. Ми читаємо новини, слідкуємо за ситуацією в країні. Це не може не позначатись на нашому мисленні навіть на футбольному полі, бо в голові у тебе погані новини.
Але він, звісно, старається своїм досвідом допомагати нам, відволікти, налаштувати. Ми ж професіонали - якщо в нас є можливість тренуватись і грати такі матчі, треба показувати, що відбувається. І він нам в цьому допомагає. Налаштовує, щоб ми робили свою справу добре. Щоб показували, що ми сильні.
- Як людина з таким досвідом, як у Луческу, відреагувала на повномасштабне вторгнення? Як він поводився в ті дні?
- Ми не бачили його тоді. 24 лютого ми всі були по домівках, чекали рекомендацій від тренерського штабу і президента. А коли уже через 2-3 дні зібрались на базі, то керівництво клубу вирішило його відвезти [з країни], бо він у віці, в нього сім’я.
Але він одразу займався тим, щоб у нас була можливість вивезти наші сім’ї. По можливості і команду вивезти, щоб ми готувались і грали. Також він дзвонив багатьом менеджерам клубів по всій Європі, в тому числі топових, щоб домовитись зіграти хоч якісь матчі, щоб була інформаційна підтримка нашій країні.
- В той період, коли «Динамо» уже почало грати серію благодійних матчів у Європі, стався неприємний епізод - Луческу не захотів відпускати гравців до збірної. Скандал вдалось ніби погасити, але осад залишився. Як почувались тоді ви, гравці «Динамо»?
- Ми тоді один раз між собою розмовляли про це. Розуміли, що це просто непорозуміння. Не дійшли згоди щодо окремої дати, бо в нас були заплановані матчі, і якраз збірна вирішила збиратись. Зрештою, потім домовились, що і треба було від початку зробити.
Мені здається це більше роздули, бо потім на це ніхто й уваги не звертав. Це більше непорозуміння було.
- Мирон Маркевич навіть закликав динамівців самовільно покинути клуб, бо за збірну важливіше виступати.
- Я б навіть не коментував це. Нема сенсу. Навіщо таке казати? Ніхто не відмовлявся їхати в збірну, як писали. Всі розуміють, що таке збірна. Ніколи навіть розмови такої не було, щоб керівництво чи тренер забороняли нам їхати в збірну, коли приходить виклик.
Нам тоді одразу пояснили - ви поїдете в збірну, але треба зіграти ці матчі [з клубом]. Просто так вийшло, а з цього роздули. Всі ж все одно поїхали зрештою в збірну.
«У «Динамо» більше шансів на чемпіонство, ніж у «Шахтаря»»
- Ми говорили про реакцію Луческу на 24 лютого. А як команду змінили ці події?
- Всі стали дружніші. Ми 24/7 кожного дня були разом, все вирішували разом. Коли вдалось вивезти сім’ї за кордон, ми залишились саме як команда. Не було такого, що кожен сам по собі. Все вирішувалось разом. Ми так згуртувались ще більше.
- Це допомагає зараз команді на полі?
- Не скажу, що це завжди так. Але щось в цьому є - якщо ти поза полем добре спілкуєшся з усіма в команді, то й на полі добре відчуття кожного на полі.
- Як сьогодні «Динамо» проживає кадрові втрати, зокрема, легіонерів, замість яких доводиться залучати молодь?
- Всі розуміють, що вони [легіонери] в цій ситуації можуть вирішувати ці проблеми по-іншому. Можуть не залишатись, мають на це право. Ми сприймаємо це як їхній вибір. У нас достатньо гравців, які можуть їх замінити по позиціях, в цьому немає проблем.
Молодь вливається в колектив. Вони слухають і виконують те, що треба робити. Потрібен час, щоб вони набрались досвіду. І все буде добре.
- Тобто, «Динамо» не втратило свій рівень після відходу легіонерів?
- Вважаю, нам вдається зберігати його. Прям сильно падіння не відчувається.
- Через те, що «Динамо» вдалось зберегти чимало гравців основного складу, команда вважається фаворитом нового сезону УПЛ. Наскільки ви з цим погоджуєтесь?
- Загадувати не буду, побачимо в кінці сезону. Тим паче він буде проводитись в дуже складній ситуації. Поки рано щось говорити, будемо дивитись від гри до гри.
Звісно, в нас одна мета - чемпіонство. Це навіть не обговорюється.
- Ви вважаєте, що у «Динамо» зараз більше шансів на чемпіонство через те, що «Шахтар» ослаб?
- Так, шансів більше. Але зараз така ситуація, що у всіх шанси вирівнюються. Тому буде важко все одно.
- Як загалом ставитись до ідеї відновлення чемпіонату в умовах війни і ракетних обстрілів?
- Навіть не знаю, як правильно зробити. Хочеться грати в Україні, бо це чемпіонат України. Але ми розуміємо, що іде війна, це важко зробити. Треба відштовхуватись від безпеки команд. Тому комбінований варіант [гри в Україні та за кордоном] найсприятливіший для всіх.
Бо логістика команд, які гратимуть в єврокубках… Потім треба повертатись в Україну, літаками не можна, треба потягом або автобусом. На це витрачатиметься багато сил. Не буде рівних умов для команд. Тому, думаю, будуть робити так, щоб всі були на одному рівні фізичного стану.
- Які передчуття від того, що під час матчу буде можливість потрапити під обстріл ракетами?
- Якщо треба грати, будемо грати. Ми ж не знаємо, які плани [у ворога], куди вони ці ракети випускатимуть. Передбачити неможливо.
- Як повномасштабна війна і всі супутні обставини змінили Олександра Караваєва?
- Так само як і всіх. Ти залишив свою домівку, треба постійно бути в дорозі, коли твоя земля від бомб руйнується, а українці вмирають. Звісно, ми не попали під бомбардування чи ще щось, але все одно все відчуваємо. В нас у рідних та друзів проблеми. Не описати словами, наскільки це важко.
- Вам, можливо, навіть важче, ніж іншим, бо ваші родичі зараз в рідному Херсоні в окупації. Як вам вдається зберігати при цьому себе в порядку, концентруватись на роботі? І чи вдається взагалі?
- Як каже мені мій батько - якщо є така можливість, треба робити. Якщо постійно пірнати в ці проблеми, то всі і все буде в цих проблемах. А якщо ти можеш робити те, що вмієш, цим і треба займатись. Щоб допомагати їм тим, чим можеш.
Фото: «Динамо»
