Кожен та кожна, незалежно від характеру травми, можуть займатись спортом, насолоджуватись цим і жити повноцінним життям

Він займав основне місце в його цивільному житті та залишається поруч на службі. 

А ще Артем Коц – один з 30 учасників української команди ветеранів-спортсменів, яка візьме участь в United States Air Force Trials. Це змагання з адаптивних видів спорту для поранених військових Повітряних сил та морської піхоти США відбудуться у березні 2024 року у Лас-Вегасі (Штат Невада). 

Сучасна тренажерна зала в рідному Харкові, чи гілляка абрикоси, як турнік для підтягувань, десь на передовій – ветеран скрізь знаходить можливості займатись. Ба більше – мотивує побратимів.  За словами Артема, спорт дисциплінує, дарує впевненості у собі та заряджає позитивом. 

Говоримо з ветераном про те, як спорт допоміг йому відновитись після травми та чому регулярні фізичні навантаження повинні стати частиною реабілітації й відновлення.

Коли ви почали свій спортивний шлях?

Мені 36 років, я з Харкова. З 14 років я займаюсь в тренажерній залі. З 2010 року виступав на змаганнях по паверліфтингу, а конкретно – жим лежачи. З 2013 року офіційно працював інструктором у тренажерці, продовжував виступати на змаганнях сам та готував інших. 

Ще скажу, що в дитинстві займався танцями. Моя викладачка хотіла, щоб я йшов навчатись в хореографічний, але я вступив до юридичного ліцею, а згодом в Харківський Національний  університет внутрішніх справ. Трішки не вийшло з танцями.

Загалом я завжди був активним – футбол, баскетбол, єдиноборства. У 2010 році проходив школу особистих бодигардів. Там були обов'язкові бойові мистецтва. Спорт зі мною був завжди.

Ви – чинний військовий. Чи вдається поєднувати спортивне життя з армійським? 

26 лютого 2022 року я вступив до одного з добровольчих підрозділів. Там проходив службу до 11 травня. 17 травня пішов у ТЦК і вже став військовослужбовцем НГУ. 

З початком повномасштабного вторгнення я не мав можливості регулярно та повноцінно займатись спортом. Ця можливість з'явилася тільки з серпня минулого року. Це було буквально раз або двічі на тиждень. 

На службі “заробив” три грижі, тому мені просто необхідно було укріпити попереково-крижовий відділ хребта. Це було вкрай необхідно. Я маю багаторічний досвід та знання, тож спорт одночасно допомагав мені відновитись, і продовжував просто бути улюбленим заняттям.

З вашого досвіду, наскільки важливий спорт саме для військових? 

Спорт дає впевненість. Впевненість в собі, у своїх фізичних можливостях. Також спорт – це неабияка психологічна підтримка. Ти відчуваєш, що дійсно можеш набагато більше. Розвиваєшся, рухаєшся вперед. 

Колись в моїй спортивній кар'єрі був випадок, коли на п'єдесталі побачив чоловіка, який мав ампутацію рук по лікоть. Мене це так вразило. Я потім стільки разів його приводив у приклад своїм клієнтам, друзям і сам собі. Уявіть, яка сила волі у людини!?

Сюди на змагання я приїхав у грудні та побачив хлопців, які втратили кінцівки. І були ситуації, коли я намагався якось допомогти, щось подати. Але для них принципово робити все самим. Вони самі визначають, як їм зручніше, краще. Я захоплююсь ними, хоча сам не маю таких видимих для інших травм. Кожен та кожна, незалежно від характеру травми, може займатись спортом, насолоджуватись цим і жити повноцінним життям.

Щодо прийдешніх змагань, які дисципліни ви обрали?

Мої напрямки – це жим штанги лежачи, штовхання ядра, баскетбол на візках й регбі.

Цікаво про баскетбол. Цікавить, чому саме вирішила спробувати?

Ще у шкільні роки я грав у баскетбол. Для мене це цікавість і виклик: як грати на візках? Мені запропонували спробувати. Але ж я ніколи не їздив на візках, не знав чи у мене вийде. Але чому б і ні? Я дуже люблю командні види спорту, я командний гравець і я спробував.

Ось для прикладу, знаю що запам’ятався іншим учасникам нашої команди тим, що підняв максимальну вагу у своїй категорії – 165 кг. Тож до мене почали звертатись хлопці, аби потренуватись разом, підказати їм щось. Ось і у баскетболі. Можливо, я з досвіду свого щось підкажу або мені хтось. Це ж команда, усі діляться досвідом. Ба більше, думаю у США потрібно використовувати максимум можливостей і часу. Спочатку буде паверліфтинг, а потім баскетбол. Я думаю, буде весело, азартно і класно. Це ж ще і міжнаціональний обмін досвідом. Поспілкуватись з американськими колегами – також дуже важливо.

Ваш досвід показує, що спорт – це підтримка у будь-який період життя. Як можна залучати більшу кількість людей до спорту: і військових, і ветеранів, і цивільних? 

Кожному потрібно розуміти, що незалежно від характеру поранення травми, хвороби, спорт може дійсно стати в пригоді: покращити самопочуття, дати можливість мати кращий вигляд. А ще отримати нових друзів, нове коло спілкування. Іноді от саме спілкування може витягнути зі складних психологічних станів. Плюс поїздки разом з однодумцями, змагання, різні можливості для ветеранів. Це все допомагає розмалювати сірі будні. Тому, про це потрібно говорити більше, доносити, показувати варіанти. 

Нові спортивні досягнення, нові знайомства, нові емоції, нові відчуття, нові місця – ось чого не вистачає ветеранам, чинним військовим. 

Нині я служу в силах ППО. Майже завжди бачу навколо себе поля та посадки. Летять “шахеди” – ми стрибаємо в наш транспорт і полюємо на них. Кожен день – майже одне й те саме. Ти втомлюєшся від цього. А завдяки спорту я виринаю з усього цього на якийсь час, заряджаюсь енергією і працюю далі. Баланс!

Яка ваша основна мотивація участі у змаганнях саме для військових?

Для мене жим лежачи саме в такому варіанті (вправа виконується без залучення сили ніг, – ред.)  – це щось нове для мене. Це новий виклик. Я мав ціль потрапити у команду – я потрапив. Тепер моя мета зайняти перше місце. Це дає відчуття, що немає нічого неможливого, які б ти не мав ситуації зі здоров’ям. 

Як учасники національної збірної готуються представити Україну на змаганнях з адаптивних видів спорту у США — читайте у блозі УВФ.

У вашій військовій частині підтримують  спорт, дають можливості займатися ним?

Коли є час – так. Ось навіть в нашій посадці є турнік, брусся, еспандери. Можна позайматись. Головне, аби було бажання. 

А мотивуєте побратимів займатися спортом?

Той розрахунок, який зі мною на позиції – так. Їм стало цікаво. Наприклад,  підтягування. Ми маємо турнік, кривенький трохи звичайно, усе ж таки польові умови,  але головне – бажання. Я приношу еластичні стрічки (спортивний інвентар, – ред.) і показую, як можна навчитись підтягуватись, вдосконалюватись і поступово покращити свої силові показники. Є мета підтягуватись без підстрахування стрічками. Хлопці йдуть до неї. Деяким з них – 24, деяким – 53 роки. Немає обмежень, є мета.  

Я вважаю, що треба правильно доносити до людей. Для чого тобі займатись? Не для того, аби стати великим і сильним дядьком, а те, що це дозволить тобі краще себе почувати та бути здоровим, витривалішим. У переважної більшості особового складу  є проблеми зі спиною. Спорт допомагає їх мінімізувати. 

У мене був досвід роботи з клієнтами, які мають проблеми з шийним та поперековим відділами хребта ще у цивільному житті. А особисто у мене у 2015 році була ситуація, коли на змаганнях у Кривому Розі я відірвав великий грудний м’яз від кістки. Лікарня. Операція. Лікарі сказали забути про навантаження на 9 місяців. А я вже за 7 місяців вже був на п’єдесталі з золотом на одних зі змагань. У 2016 році було 2 рецидиви, два надриви, а це ще плюс 2 операції. І знову я сам провів курс реабілітації для себе. 

Я не кажу, що після оперативних втручань треба кидатись до заліза, я наголошую на правильній і ефективній реабілітації. Ось я для себе сам її й проводив. Знаючи, як працюють м'язи та суглоби, працював і поступово виходив на свої звичайні показники й нормальне самопочуття. Допомагав собі, допомагав клієнтам, зараз порадою допомагаю і побратимам.  

Що саме змінює спорт в емоційному, психологічному плані? 

Коли людина вкрай емоційна, має якісь переживання, коли переживання беруть верх, коли є певні психологічні стани після складних життєвих подій…  Спорт допомагає знімати з себе цю емоційну напругу, дає сил і позитиву. У мене так часто бувало, навіть якщо просто немає настрою або чомусь роздратований – прийшов, позаймався і мене “відпустило”, мені в кайф. Більше впевненості, більше позитиву. 

Скажу ще так: коли я прийшов в добробат я був 91 кг. Це були м’язи. Я був у класній формі. За 4 місяці моя вага зменшилась до 77. Шкіра та кістки. Я себе почував не дуже впевнено. Я був для себе якимось маленьким,  був слабшим, менш витривалим ніж був до. Але шукав можливості займатись. Десь від підлоги відтискатись, а ще на абрикосовій гілці підтягувались. Так моє тіло ставало все сильнішим і дух також, – я був більш впевненим в собі. А впевненість в собі та витривалість збільшують твої шанси поратись із військовими задачами, і цивільними також!

Авторка: Юлія Большакова, Український ветеранський фонд

Змагання United States Air Force Trials в Україні організовано Мінветеранів спільно з бюджетною установою «Український ветеранський фонд», громадською організацією «Повернись живим!», Центром стратегічних комунікацій «Стратком Україна» та громадською організацією «Ігри Інвіктус Україна».