Дмитро Михайленко: «Перша задача збірної U-19 – розуміти, як хоче грати національна команда»
Тренер збірної U-19 – про сина Шевченка, молодих футболістів за кордоном, головні завдання на посаді.
Дмитро Михайленко повернувся в Україну і збірну України U-19. Команда під його керівництвом без поразок пройшла другий етап кваліфікації та вийшла на Євро-2024.
Дарина Калінчук поспілкувалась з Дмитром, з нашого інтерв'ю ви дізнаєтесь:
- Коли Дмитро Михайленко вперше дізнався про Крістіана Шевченка, хто виконував для футболіста роль перекладача під час тренувального процесу і на полі;
- Хто запросив Михайленка очолити збірну U-19 та чому він погодився;
- Як зараз працює селекція в УАФ та чому в листопаді 2023-го «не знали» про Данила Кревсуна;
- Чи є в команді U-19 футболісти, які можуть стати зірками в національній збірній;
- Про хобі молодих футболістів та які дві книги читає Дмитро Михайленко.
Результати збірної U-19, цілі на Євро, спілкування гравців з Андрієм Шевченком
– Ви прийняли команду в лютому і пройшли цей еліт-раунд без поразок, без жодних пропущених м'ячів. Очікували від команди такі результати?
– Звичайно, коли все тільки починалось, я не міг уявити, що все так закінчиться. Але футбол приносить сюрпризи. Ми розуміємо, що це великий успіх, але на початку все було не так красиво і не так оптимістично. Були деякі питання, збірна не досягала якихось успіхів до цього [раунду кваліфікації]. Ми очікували дуже важкі ігри, вони такими й були, але результат порадував.
– У вас було достатньо часу, щоб прийняти команду і познайомитися з її футболістами?
– Специфіка тренерства за збірну, особливо за U-19, ще U-21, U-17 – це брак часу. Немає часу познайомитись гравцям з тренером, одне з одним. Немає часу ознайомити їх зі своєю ідеєю. Вісім легіонерів зараз в лавах збірної – це немало. Багато з них навіть не знали одне одного, тому бракує часу, взаєморозуміння – і в цьому складність роботи. Але ми спробували об'єднати гравців ідеєю, поставити задачу. Сказали, що приїхали сюди не тільки брати участь, а перемагати. Поїхати на чемпіонат Європи в Північну Ірландію – це була наша мета. З першого дня ми старались це доносити.
– Ви сказали, що одна зі специфік роботи з молодіжними командами – брак часу, але ви працювали вже і з дорослими футболістами. Які ще відмінності між роботою з молодіжною збірною та з дорослими футболістами можете виокремити?
– Гравці молодшого віку ще не сформовані люди. У них дуже великі перепади настрою, дуже багато залежить від позитивних емоцій. Тому основний напрямок – створити позитивні емоції, багато спілкуватись. Я сам грав і розумію, що таке, коли з тобою не розмовляє тренер. Коли ти сам собі домислюєш, добре ти зіграв чи не дуже. Такі речі заважають гравцю і роблять його прогрес не таким швидким. Тому ми дуже багато працювали над психологією, розмовляли індивідуально. Старались донести позитив, що ми можемо, що маємо дуже гарних гравців. Нам тільки потрібен час, щоб зрозуміти одне одного і стати колективом – щоб було не 20 різних гарних гравців, а була синергія, гарна команда.
– У вас з кожним футболістом були індивідуальні діалоги?
– Звичайно. Всі з різних команд, всі по-різному грають – це по-перше. По-друге, є психологія. Може, хтось не вірить у себе. Може, хтось не вірить, що можна обігрувати і виходити до фінальної частини. Всі живі люди.
– Як ви відчували, що того чи іншого футболіста зараз треба додатково змотивувати?
– Я сам грав і бачив. Коли люди сумніваються, ти бачиш це по поведінці. Навіть по мові тіла, як футболіст рухається, як він переживає хороші моменти чи, навпаки, важкі. Ти все бачиш і повинен реагувати на деякі речі – це вже досвід.
– Можете назвати конкретні випадки з цього збору?
– З того, що найбільше запам’яталось – Гена Синчук мав 2-3 нагоди забити в другому матчі. Він був трохи засмучений, що не зміг цього зробити. Я кажу до нього: «Нічого. Ти на Швейцарію залишив». Він такий одразу: «Так, на Швейцарію залишив». І він забив м'яч-красень. Для нього це було і мотивацією, і жартом. Той же Матвій Пономаренко. Націлював його на те, щоб він став найкращим бомбардиром. Так і сталося. Я не кажу, що це моя заслуга. Звичайно, ні. Він дуже гарний гравець, але мотивація означає дуже багато, особливо для молодих гравців.
– Днями в будинку футболу було спілкування команди та тренерів U-19 з Андрієм Шевченком. Що він говорив команді?
– Андрій Миколайович казав, що ми працюємо і для України, і для себе. Ми розуміємо, наскільки потрібні зараз перемоги усюди для нашої країни. Є колективна мотивація, щоб Україна перемагала і про неї говорили у Європі та у світі. Є індивідуальна мотивація – ціль гравців досягати найвищого. Всі вони амбіційні і бажають стати гравцями, які можуть проявити себе не тільки в Україні, а і десь за кордоном. А це зробити набагато легше, якщо грати у великих змаганнях, як чемпіонат Європи, бо там 8 найкращих команд.
– Були озвучені на цій зустрічі завдання на Євро?
– Все просто. 8 команд, перших 5 змагаються за путівку на чемпіонат світу. Якщо ми вже там, то повинні ставити максимальні цілі перед собою. Завдання – битись за перемогу в кожній грі і бути якомога вище. Дай Бог, що це буде перше місце.
– Андрій Шевченко відвідував матч проти Північної Македонії. Він заходив до команди з якимись настановими перед грою чи вже після матчу вітав?
– Ми побачили його вже після гри. Привід був дуже хороший. Це перша гра, яку ми виграли, і він зайшов щасливий зі словами підтримки. Попросив нас рухатись з такою ж грою, з такою ж мотивацією вперед. Для всіх – це легенда, можливо, для багатьох навіть кумир. Мені здається, це дійсно впливає на молодих гравців. Вони бачать його поряд, вони чують слова підтримки, це дуже важливо.
Крістіан Шевченко, характеристика всіх легіонерів збірної U-19, сини легенд «Динамо»
– Ми від Шевченка до Шевченка переходимо. У історії з викликом Крістіана Шевченка в збірній понеслась в українському футболі зрада про кумівство. Він – син легендарного ексфутболіста, нині – голови УАФ. Яке ставлення в команді до Крістіана Шевченка?
– Це дуже важка тема для самого хлопця, перш за все. На нього великий тиск. Ви ж розумієте, його порівнюють з батьком. Для нього – це дуже складно, але він молодець.
Хлопці побачили позитивного юнака, який посміхається, який почуває себе нелегко. Тому що мало хто спілкується англійською. Навіть перший сніданок, перший мітинг – все важко, тому що потрібно, щоб хтось йому перекладав. У перші дні, думаю, він був не у своїй тарілці, але потім вже підсідали до нього за стіл, спілкувались, жартували, сміялися. Якою мовою вони спілкувалися? Я так розумію, що англійська, українська, але це вже було повноцінне спілкування. Там вже було і голосно, і цікаво. А футбольне поле все ж змінює. Ти можеш в побуті бути одним, а на полі – зовсім іншим. На полі він дуже азартний, мотивований, моторний.
– Ви сказали, що футболісти, можливо, очікували його побачити одним, а він виявився іншим. Що ви маєте на увазі?
– Всі, можливо, думали, що ось Шевченко. Та ні, звичайний. Дуже скромний хлопець. Звичайний козак.
– В інтерв'ю «Українському футболу» ви сказали, що Крістіан не так багато грав з об'єктивних причин. Одна з них – адаптація. Як проходила його адаптація в команді?
– У побуті адаптація зовсім інше, оскільки не спілкуєшся рідною мовою. На полі він один з наймолодших. Крістіан шостого року, у нас було ще чотири гравці молодшого віку. Але той же Матвій Пономаренко завжди грав з на рік старшими. Він адаптований, а Цуканов Вітя, Крістіан Шевченко – вони молодші по віку і не мали багато часу, були деякі причини. Адаптація – одна з них. Зрозуміти ігрову філософію також потрібен час. Якщо через перекладача, ще потрібен час. У плані футболу я спокійний. Він талановитий, але зараз потрібен час. Бо навіть на тренуваннях він виглядав дуже впевнено.
– Хто в команді виконував роль перекладача для Крістіана?
– На полі – я. Якщо це була настанова чи тактичний аналіз, то я був біля тактичної дошки або біля монітору, а помічники у нас спілкуються англійською. Вони сиділи біля Крістіана і синхронно тлумачили йому. Коли була якась хвилина, я вже розповідав йому англійською. Але у нього завжди виникали питання, тому що за два тренування складно пояснити. Це так здається, що вийшов і граєш. Ні. Є фаза в обороні, фаза з м'ячем, без м'яча – якісь речі потрібно весь час пояснювати. Якщо ти глибоко пірнаєш, то повинен розуміти всі деталі. Він, як розумний хлопчина, підходив і казав: «Я не розумію, що мені потрібно тут і тут», а я йому пояснював. Я на Кіпрі працював, у мене там все спілкування було англійською, а тут українською і для одного – англійською. Це інше. Треба більше уваги, бо ти не можеш нічого не пояснювати.
– Коли ви взагалі звернули увагу на Крістіана Шевченка як футболіста?
– Він був у розширеному списку давно. Я прийшов в лютому, але вже у січні в мене були листи з прізвищами гравців, там був Крістіан. У нас дуже багато гравців за кордоном – 2006-2005-го років. Десь 50 чоловік. Питання тільки, як знайти інформацію, передивитись все, знайти відео, зрозуміти рівень, стабільно слідкувати.
– Ви сказали, що в списку було багато імен. Ви звернули увагу на Крістіана в силу його прізвища?
– Тут все дуже прозоро. В Англії дуже важка і конкурентна ліга. Він по своїй лізі за 7 ігор забив 6 чи 7 м'ячів, тобто кожна гра – забитий м'яч. Я написав листа тренеру, він мене звів з аналітиком. Вони скинули три останніх гри, фітнес-дані, всю інформацію, яку запросив. Було видно, що в нього повний порядок з якостями. Так було не тільки з Крістіаном, а з усіма гравцями. Список готують аналітики збірної. Вони мають список з багатьох людей, але сам відбір проводжу я з помічниками.
– Ви згадали, що зараз у нас є достатньо багато легіонерів. Якщо українські футболісти, Пономаренко, Цуканов, Михавко, все ж на виду, то про футболістів з іноземних чемпіонатів ми, на жаль, знаємо не так багато. Можете охарактеризувати кожного з них – Фесюка, Стрюкова, Тутєрова, Кревсуна, інших?
– Перш за все, німецьке та англійське середовище дуже конкурентне. Там дуже важко грати, ігри дуже високої напруги. За кордоном всі команди приблизно рівні.
Почнемо з Фесюка. Він змінив клуб і грає в дорослій лізі («Кроатія Зміявчи» – прим. Tribuna.com). На жаль, небагато зараз часу грає. Це тільки початок його дорослої кар'єри. Давид як був дуже талановитим гравцем, таким і залишається в Хорватії. Для воротаря дуже важливо мати ігровий час. Зараз ні він, ні Кравець не мають стабільного місця в складі, тому Крапивцов Влад ( грав на позиції воротаря на матчах збірної U-19 – прим. Tribuna.com). Він дуже впевнено себе показує зараз.
Стрюков в «Ганновері» грає всі матчі – хороший стабільний захисник. Він може грати на трьох позиціях. У заявці ми маємо всього 18 гравців, тому нам потрібні універсали, які можуть грати мінімум на двох позиціях. Ми не маємо двох людей на позицію, нам потрібен гравець, який може грати і крайнього правого, і лівого, і центрального. Макс Стрюков з тих гравців, які можуть у випадку чого зіграти на двох позиціях.
Даня Кревсун – дуже талановитий гравець. Він в «Боруссії» Дортмунд грає всі матчі з перших хвилин. Так розумію, вже підписав контракт з командою вищої категорії, U-23. Має дуже хороші фізичні скіли, дуже витривалий, багато рухається. Дуже гарний футбольний інтелект, техніка, розуміння. Я бачу в нього хороше майбутнє. Грав у Лізі чемпіонів, гарна результативність, забитих 7 голів для його позиції – хороша статистика, також асистує. Гравець, який вразив нас.
Єрмачков грає у німецькому «Вупперталері». Також дуже хороші фізичні кондиції, високий і швидкий. Його знайшли ще на тому зборі, Кузнєцов його викликав, він грав і забив м'яч. Стабільний футболіст з хорошим захистом, грає в дуже сильній лізі.
Тутєров за «Сандерленд» стабільно грає, дуже спрогресував. Він виступає за U-21, небагато забиває, але стабільно проводить 90 хвилин. Дуже хороші ігри. Я всі передивився, звідти дуже швидко надсилали мені – і проти «Манчестер Сіті», і проти інших хороших команд. Також може грати як зліва, справа, так і центральним нападником. Гравець з хорошим потенціалом.
Міша Дубровний грає по дорослій лізі. Це третій дивізіон Бельгії, U-23 «Гента». Він вже адаптований до дорослого футболу. На жаль, не дуже багато часу грав, тому що Матвій Пономаренко в дуже хорошій формі. Міша виходив на 10, 15, 20 хвилин і свою справу робив гідно.
Про Крістіана Шевченка я казав вже. Гравцям з-за кордону їм також не легко. У них там інші умови. Навіть по спілкуванню такі ж проблеми, як тут Крістіан мав, у них там. Але в конкурентних лігах грають і прогресують.
– Які, на ваш погляд, три головні зірки команди U-19 зараз?
– Я не знаю. Не хочу нікого образити, якщо скажу не його прізвище. Футбол – це взагалі процес, не щось статичне. Звичайно, можна сказати Пономаренко, він забив 5. Це не буде помилкою, але вся команда працювала на нього і також багато робила. Вони зараз на тому етапі становлення, що мають розуміти, куди вони рухаються. Де фінальна точка, ще рано казати. Хай працюють.
– Щодо Матвія Пономаренка. Після одного з матчів відбору ви сказали, що важко відповісти, чи готовий Матвій до дорослого футболу. Мовляв, йому є над чим працювати. Можете сказати, над чим саме?
– Я і зараз це можу повторити. Працювати можна в будь-якому віці. Якщо ми зараз говоримо про безпосередньо Матвія, то він повинен адаптуватися під інтенсивність дорослого футболу. Він розуміє, що я маю на увазі, – інтенсивно рухатися протягом 90 хвилин.
– Що за історія з викликом Геннадія Синчука з «Металіста», який в останній момент опинився в списках?
– У цьому віці дуже швидко прогресують гравці. Я можу свій приклад навести. Мені було 17, коли Кучеревський поставив в основний склад. Це було в березні, а вже в червні я поїхав на ЧС U-21. До цього я грав в інтернаті – звичайний чемпіонат серед юнаків. Так швидко з березня по травень, за два місяці, я був на чемпіонаті світу. Ми виграли бронзу.
Те саме із Синчуком. Він грав у «Металісті» у Андрія Онищенка. Дуже швидко спрогресував за час зимового збору. Вони грали два матчі – з «Буковиною» та з «Агробізнесом». Володя Єзерський був на матчі і сказав, що дуже сподобався гравець. Він мені вислав прізвище, я подивився дві гри і зранку змінив список. Залишалося ще три тижні до початку чемпіонату, але зараз з тими умовами, як ми перетинаємо кордон, якщо десь запізнився, то не виїдеш. Тому це було так, в останній вагон.
– У збірній взагалі підростає генерація синів легенд збірної України та «Динамо» – Олексій Гусєв, Роман Саленко, Крістіан Шевченко. Прізвища відомих батьків більше тиснуть чи мотивують хлопців?
– І те, і те. Але мені здається, більше тиску. Їм не легко, але цей тиск є і мотивацією, яка вимагає від них більше, ніж від інших. В Україні футбол є соціальним ліфтом. Багато гравців з небагатих сімей виходять, знаходять те, що вони шукають – і славу, і гроші, і все інше, що стоїть за цим. А для них (синів футболістів – прим. Tribuna.com) – це не соціальний ліфт, а дуже велика мотивація не бути гіршим.
Призначення в збірну U-19, контракт з УАФ, головні завдання, взаємодія з національною збірною
– Повернемось до вашого призначення в збірну U-19. Розкажіть, як все відбулося?
– Доволі просто. Мені зателефонував Сергій Станіславович і запропонував цю посаду, сказав: «У тебе є час, ти подумай, хочеш повертатись чи ні». Я подумав, поспілкувався з родиною, з дітьми, мама в мене тут, тому вирішили повернутися.
– На скільки ви підписали контракт з УАФ?
– На три роки.
– У момент вашого призначення, які задачі ставили вам з вашим тренерським штабом? Це все ж таки вибудовування команди під вертикаль збірних, про яку говорить Сергій Ребров, чи все ж результати?
– Вибудовування цієї вертикалі, щоб гравці розуміли, як хоче грати національна збірна – це перша задача. Щоб вони були адаптовані під той футбол, в який хоче грати національна команда і були готові до цих вимог. Результат може бути будь-який. Класно, що так вийшло, але не все так легко, як здається. Звичайно, хочеться досягати успіху, результату, але і хочеться, щоб кожен рік з'являлись такі гравці, як Бражко та Судаков. Якщо є вибір, то краще, щоб з’являлись талановиті гравці, які будуть у національній збірній на 10-15 років і прославлятимуть країну.
Мені здається, це і є основне завдання молодіжних команд. Різне може бути – німці не попадають, англійці не попадають. Це футбол, але для юнаків важливо, щоб вони розуміли, як грати, щоб вони мали філософію переможця. Якщо буде виклик у національні команди, щоб вони знали, як грати. Вони ж не будуть грати там по-іншому.
– У вас були вже зустрічі з Сергієм Ребровим та з Унаї Мельгосою, щоб обговорити вектор діяльності збірних, взаємодію між командами?
– Звичайно. Ми багато спілкуємось. Говорив із Сергієм Станіславовичем. Весь час у нас з Унаї є Zoom-конференції, де ми спілкуємось по кандидатах, по наших футбольних справах.
– Сергій Ребров проговорив з вами план дій? Чи є у вас програма?
– Так, у нас є програма, як ми хочемо, щоб збірні грали та розвивались. У якому напрямку, щоб вони рухались і прогресували. Може, не так часто спілкуємось з Сергієм Станіславовичем, але Унаї доносить все до юнацьких вертикалей.
– Тобто команди Михайленка та Мельгоси гратимуть в такий футбол, який готуватиме футболістів до національної збірної?
– Саме так.
– Андрій Шевченко говорив після матчу збірної U-19, що йому подобається стиль, яким грає ваша команда. Розкажіть про ваш стиль гри.
– Всі хочуть грати в сучасний футбол. Ми хочемо казати, що це футбол атакуючий. Якщо можна, щоб ми самі нав'язували свою волю противнику, щоб ми пресингували, володіли ініціативою, створювали моменти і, навпаки, щоб могли контролювати гру і не дозволяти противнику біля наших воріт щось створювати. Тобто футбол, який подобається гравцям, який розвиває їх. Не просто відбиватись, відійти назад, захищати штрафну і чекати, що футбольний бог буде на нашому боці, а не боятися грати під тиском навіть проти хороших противників.
– Ви згадували, що одне із завдань, яке перед вами стоїть, – це підготовка кадрів для національної збірної. На вашу думку, в команді U-19 вже є такі футболісти, які мають перспективу стати зірками в основній збірній?
– Так, мені здається тут є одне-два прізвища, які можуть дорости до національної збірної.
– Можете їх назвати?
– Я потім вам скажу. Напишу SMS, а ви заскріните. Поживемо-подивимось, що буде за 3-4 роки. Я не знаю, як вони зреагують на це. Це важкий тягар, я не хочу нікого загубити.. У якому віці Шевченко Забарного запросив у збірну? У 18?
– Так.
– Бачите. У нас вже багато гравців по 18 років, тому все можливо. Якщо ти відповідаєш [вимогам], то все можливо. Вік не має значення. Ти повинен робити те, що вимагає футбол – гарно захищатись і не губити м'ячі. Якщо все можеш на рівні, то все вийде.
Може, навіть 3-4 футболіста можуть дорости до дорослої збірної. Але хочу помилятись. Може, таких футболістів 5-6.
Зараз дуже швидко прогресують. Трохи часу - бам, і футболіст розуміє щось, що до цього не розумів. І його ніхто не зупинить.
– Що буде оцінкою ефективності вашої роботи на чолі збірної U-19?
– Мені здається, і результат також. Ми кажемо, що найперше – виховувати гравців. Але я також амбіційний, як і Єзерський та всі помічники. Ми також хочемо вигравати. Ми могли приїхати в Македонію і сказати: «Ми беремо участь у турнірі. Для нас головне – хороша гра». Ні, так не працює футбол. Всі хочуть вигравати. Треба ставити максимальні цілі – і нам перед собою, як тренерам, і нам перед гравцями. Ще треба, щоб хтось з цих гравців доріс до рівня національної збірної – це також дуже важливо. Тут комплексна задача, де ми маємо ставити тільки максимальні цілі.
Робота селекційної групи, відслідковування футболістів за кордоном, як зберегти молодих талантів для українського футболу
– У листопаді минулого року ваш попередник Олег Кузнєцов потрапив у скандал, сказавши, що не знав про існування такого футболіста, як Данило Кревсун. Від нього прозвучала така фраза: «Ми не можемо стежити за всіма гравцями». Як ви зараз відслідковуєте молодих гравців за кордоном?
– Це нелегко, але можна навіть всіх відслідковувати. Зараз є платформи. На початку війни було взагалі важко. Зараз в збірній є аналітики, які шукають цих гравців. Це велика робота. По-друге, є багато людей, агентів. Футбол – це маленький світ, де кожен один одного знає.
Потрібно дивитися багато відео. Може, це не дуже цікава робота, не на полі, бо сидиш в кріслі щось передивляєшся, телефонуєш або пишеш листа і запитуєш за того, за іншого. Можеш дивитися, тоді сумніватися.
Був такий випадок – гравець з Іспанії. Ми дивились дуже багато відео. Я телефонував своїм товаришам в Іспанію, і вони рапорт на нього написали. Але потім подивився ігри і засумнівався. Зараз продовжуватиму дивитись. Сам уявлення не мав, що хлопець виїхав і зараз в тій команді грає. Наші гравці зараз є навіть в Бразилії. Тобто футболістів багато, треба тільки шукати.
– Ви особисто цим займаєтесь чи частину обов’язків делегуєте?
– Я сам займаюсь, хто ж може зробити це за мене. Ігри передивитися ще можу дати комусь, а спілкуватись маю я. Мені потрібно телефонувати тренеру або писати листа, а вони не відповідають. Потрібен офіційний лист з асоціації навіть для того, щоб вислати мені ігри.
– Тобто немає представників, які їздять на ці матчі, переглядають гравців?
– Зараз ні. Може згодом це якось і буде можливо. У країні війна, може колись вдасться попросити когось, щоб поїхав, але хто. Все гроші, паливо.
– Є у вас у планах з'їздити за кордон, подивитися на наших футболістів?
– Є. У нас є там гравці, яких треба подивитись наживо. Тому що трохи інші відео, особливо в юнаків. Буває таке, що не дуже хороша якість.
– Як щодо роботи селекційної групи? Вона є в УАФ?
– Так, група, яка відбирає футболістів як українських, так і тих, хто грає за кордоном. Як ми їх знаходимо? У першу чергу, повинні з іншої країни чи від когось отримати сигнал, що є такий гравець. Наприклад, він поїхав у 15 років, а зараз йому 17-18. Ми повинні розуміти, що він прогресує. Для цього потрібно весь час моніторити статистичні системи. Бачиш: «Ага, він там вже 15-20 ігор провів». Треба не просто, щоб він у команді був і виходив по 5 хвилин, повинен грати. Щоб бачити його, потрібно розуміти, на якому рівні він грає. Якщо хороша ліга, починаєш більше детально слідкувати.
– А хто входить зараз в селекційну групу?
– Є в асоціації люди, які займаються цим. У моїй збірній це Іван Трубочкін. Він дає мені прізвища, вони постійно оновлюються.
– Чому тоді, на вашу думку, сталось так, що восени «не знали» про існування Данила Кревсуна?
– Я не знаю. Чесно. Знаю, що була така проблема, але не знаю, як так сталося. Думаю, можна було якось відслідкувати. І Данило в Німеччині ж грає.
– Ми вже з вами говорили про те, що з початком повномасштабного вторгнення багато українських футболістів перебралися за кордон, влаштувалися в європейських клубах. Скажіть, як нам зберегти цих молодих талановитих хлопців для українського футболу?
– Ви маєте на увазі, якщо вони спрогресують до рівня національної збірної, щоб вони вибрали Україну, а не іншу країну?
– Саме так.
– Вони виберуть її. Тут від нас залежить менше, ніж від них. Вони повинні багато працювати в Німеччині, Бельгії, Англії. Ми повинні зі свого боку знати про них і не загубити, бути на контакті. Якщо умовно якийсь гравець в 23-24 роки підпише контракт з «Баєром» Леверкузеном, ми про це дізнаємось і запросимо його. Якщо зараз якийсь 10-11-річний хлопець виїхав, то ми повинні знати, що він прогресує, щоб запросити до лав української збірної – U-17, U-19. Виїхало дуже багато юнаків. Ми повинні працювати в цьому напрямку, щоб нікого не загубити.
– У програмі Реброва цей пункт також є?
– Думаю, так і є. Багато виїхало футболістів в 5-7 років, їм зараз по 17-18. Як, наприклад, Бауман з «Манчестер Юнайтед» – він же поїхав дуже рано. У Італії є гравець, в три роки виїхав і зараз підходить вже. Тобто є такі гравці, яким, можливо, треба допомогти отримати український паспорт. Це робота, а не так, що все в руки впаде.
– Були у вас на цьому зборі історії, коли ви терміново викликали якогось гравця, щоб встигнути його заграти саме за Україну?
– Тут такого не було. Всі гравці поїхали, як почалось російське вторгнення. Може, й будуть ще, але зараз про всіх гравців знали.
Молоді футболісти та соціальні мережі, PlayStation , які книги читає Дмитро Михайленко
– Ви працюєте з молодими футболістами. Зараз вони все більше часу проводять в соціальних мережах. Як ви ставитесь до цього?
– Нормально. Це мейнстрім, тому важко щось змінити зараз. Треба бути безглуздим, щоб пробувати це змінити. Вони повинні зрозуміти, що для них важливіше. Тут про пріоритети. Нехай сидять в соціальних мережах, але повинен бути режим. Якщо вони поставили на перше місце футбол, то повинні віддавати себе футболу, а потім вже іншим речам.
– Слідкуєте за тим, що вони публікують в соціальних мережах?
–Не дуже. У мене є люди, які слідкують.
– З тренерського штабу помічники?
– З тренерського, так.
– Можете зробити зауваження з приводу якоїсь публікації?
– Звичайно, так.
– У вільний час футболісти зараз надають перевагу гаджетам чи, можливо, за кимось помічали і читання книг?
– Книжок давно не бачив. Мені здається, книжки, як мамонти. У футбольних командах вимирають вже. Колись були – одну-дві книжки можна було побачити в автобусі. Зараз – ні. Я навіть по собі дивлюсь. Раніше більше читав. Зараз он лежить дві книжки за комп'ютером. Думав, що в автобусі почитаю. Трошки почитав, потім все одно щось відтягує. Треба щось подивитись, то щось в телеграмі. Але вимагаю і від себе, і від дітей своїх. Якщо щось дуже цікаве, то читаєш. Якщо таке собі, то соціальні мережі перемагають.
– Які дві книжки у вас лежать?
– «Нікелеві хлопці» про сегрегацію чорношкірих в Америці. Цікава, Пулітцерівську премію автор за неї отримав. Інша про Голодомор.
– Ще одне захоплення молодих футболістів – PlayStation. Тренер збірної Італії Спаллетті навіть заборонив своїм гравцям привозити в табори збірних приставки. У вас є якесь правило на рахунок цього?
– Я не бачив такого. Мені здається, може і є десь, але я не помічав. Телевізори, мабуть, були в номерах, але підключити їх не так легко було. Ми на поверсі жили, то я не чув, щоб були якісь заруби.
– Як ви ставитесь до цього хобі футболістів?
– Якщо це не вночі, а одна година на день – нормально. Якщо більше, це точно заважає – сидіти на одному місці і не вставати важко. Треба лімітувати до однієї години. Мені здається, що PlayStation не було на цих зборах, але я можу помилятися.
Повернення в Україну, хто візьме чемпіонство, «Дніпро-1», Лунін та Ярмолюк
– Повертаючись до теми українського футболу в умовах війни. Ви повернулися в Україну. Довго зважували всі «за» і «проти»?
– Звичайно, у мене був час. Це ж не те, що мені 24 години дали на прийняття рішення. Вирішили так, і зараз я ні про що не жалкую. Мені дуже подобається те, чим я займаюсь. Далі – подивимось.
– Чому вирішили очолити молодіжку?
– Тому що Сергій Станіславович та Андрій Миколайович повернулися сюди. Я бачу, що є багато талановитої молоді. Я скучив за Україною. У мене тут мама.
– Слідкуєте за українською прем'єр-лігою?
– Так, слідкую.
– Як думаєте, яка команда візьме чемпіонство цього року?
– Це дуже важке запитання, чесно. Вони різні. Звичайно, це буде або «Шахтар», або «Динамо» Київ. Вони демонструють різну гру і різну філософію. На дистанції може бути все, що завгодно. Зараз я навіть не можу сказати, що хтось яскравіше грає. Нехай сильніший переможе, але вони обидві заслуговують на найкраще.
– Як щодо «Дніпра-1»?
– «Дніпро-1», мені здається, відпустив вже. Там були важкі дні, коли було багато травмованих. Вони були дуже близько до того, щоб позмагатись за перше місце, але зараз відпустили «Шахтар» та «Динамо». За третє місце вони позмагаються і навіть доженуть в цьому змаганні «Кривбас». Мені здається, що вони можуть це зробити. Склад дуже гарний.
– У вересні ходили чутки про те, що «Дніпро-1» розглядає вас кандидатом на посаду тренера. Це все на рівні чуток чи вам телефонували?
–Це все на рівні чуток було. Час минув, півроку пройшло, я не пам’ятаю, що було.
– Ви вже працювали з молодими футболістами. Андрій Лунін та Єгор Ярмолюк – нині легіонери, які грають в топ-лігах, ви дали шанс їм дебютувати в дорослому футболі.
– Вони самі себе відкрили, ми просто поставили їх у склад, коли одному було п’ятнадцять, а іншому – шістнадцять. Вони самі себе зробили. Якщо б ви побачили Луніна в 13-14 років, одразу сказали б, що це буде гравець незвичайний, не шаблонний. Він вже вирізнявся. По Ярмолюку, можливо, були в кого сумніви, але в мене не було. У нього кремезний характер. Це було питання часу, коли він поїде за кордон в хорошу лігу. Він це зробив. І я за нього дуже радий. Він довів всім, що немає значення, якого ти віку. Якщо ти в порядку, то поїдеш за своєю мрією. Це для всіх гравців приклад того, як потрібно працювати, як потрібно рухатись вперед до своєї мети.
– Це інтуїція довіритися таким юним футболістам чи якась футбольна чуйка?
– Мені здається, що це не було важко. Він вирізнявся, був інший, ніж його ровесники. Можливо, я так думаю, бо мене в 17 років поставили в склад. Тут нема нічого. Якщо ти тягнеш цей візок, то ти тягнеш. Якщо в тебе є характер, сили, ти все можеш робити, то немає різниці на вік. Так само ми і Батагова в 16 років поставили. Багато було молодих гравців і дуже багато таких, які поїхали – і Чеберко, і Кочергін. У «Дніпрі» багато було хороших гравців. Так сталося, що мало хто зараз залишився в Україні. Лунін і Ярмолюк – вони в топ-лігах грають. Артем Довбик ще.
У нас талановита молодь, талановита країна.
– Український футбол зараз продовжує функціонувати в умовах війни. Що ви думаєте про наш чемпіонат: наше головне завдання принаймні на даний момент – залишитися на цьому рівні чи старатись щось розвивати?
– Зараз умови дуже важкі. Це взагалі диво, що чемпіонат працює, що все функціонує так, як і до війни. І гравці, і функціонери, всі повинні працювати на те, щоб розвивати молодь. Ми розуміємо, дуже важко сюди затягнути якісного іноземця. Тому ми повинні працювати на те, щоб наша молодь прогресувала. Це вихід. Вже через талановиту молодь створювати більш конкурентне середовище. Може, раніше їх в першу лігу закидувати, щоб вони прогресували. Тільки так, а яким чином ще можна підняти рівень? Створювати умови, створювати освіту для тренерів молодих, щоб в правильному напрямку розвивати гравців.
Фото: УАФ, інстаграм-акаунти Андрія Шевченка, Кревсуна, Фесюка, Стрюкова, Єрмачкова, Тутєрова
