Хвилина футбольного свята, якого ми так потребували: як виглядала нервова перемога України з трибун
Репортаж Дарини Калінчук – з місця подій.
На годиннику 2 година ночі за українським часом. Тільки дісталась свого номеру і в думках лише одне: АААААААААААА! МИ НА ЄВРО! Нехай це прозвучить пафосно, окей, але скажу відверто, що не можу згадати щасливіший момент життя, ніж сьогоднішній журналістський дебют на матчі збірної.
Думки плутаються, а руки тільки перестали тремтіти. На «Тарчинський Арені» були і крики, і сльози, і шалені емоції. Події сьогоднішнього дня, ніби в тумані.
***
Вже декілька років поспіль дні, коли відбуваються матчі збірної України, починаються однаково – розмовляємо з татом і даємо власні прогнози на матч. У тата є на них «чуєчка».
Майже два роки тому, коли ми грали фінал плей-оф за вихід на ЧС-2022, тато сказав: «Сьогодні у мене немає відчуття, що матч завершиться на нашу користь». Намагалась сперечатись, але ж – марно.
Тоді інтуїція тата не підвела.
Ранок у Вроцлаві перед матчем збірної з Ісландією також починаю з дзвінка татові. Він скидає, бо в школі на уроках. Потім телефонує. «Я так зрозумів, ти за прогнозом дзвонила. Я там тобі в телеграм скинув». Згадую той самий мем. Як же тато швидко росте, уже повідомлення в месенджерах надсилає.
«1:1, в додатковий час 2:1 на користь наших (Мудрик, Довбик)», – надсилає свій прогноз тато. Про свій прогноз я промовчу. Нехай все буде на совісті Миколи Миколайовича.
***
У день матчу у Вроцлаві нарешті вийшло сонечко. За день дуже сильно дощило. У центрі на Ринку зібралась купа народу. Відчуваєш відголоски української мови і просто йдеш на звук. Увагу привернули дві жінки, які фотографувались з прапором України. Підходжу до них.
– Ви випадково не на матч сьогодні зібрались?
– Туди.
Жінок звати Зоя та Людмила. На матч вони приїхали за підтримки «Трибуни героїв». Обидві втратили синів на війні. Святослав загинув на Херсонському напрямку і отримав «Героя України», Олександр – при обороні Маріуполя. Хлопці народились у Сімферополі, дружили і разом вболівали за «Таврію». Їхні мами привезли на матч з Ісландією плакат, з яким сини обʼїздили матчі улюбленої команди.
«Пишаємось своїми хлопцями і продовжуємо жити, як би складно не було. А інших наших хлопців, які зараз на війні, обовʼязково чекаємо додому. Вони потрібні нам живими».
Підходимо до місцевого фан-шопу. Прапори України тут розходяться, як гарячі пиріжки. За 5 хвилин продали три таких. Вартість одного – 49 злотих (майже 500 грн, шарфики, звичайно, розкіш подорожче – 99 злотих за один (майже 1000 грн).
Першими купують українську символіку студенти Ягеллонського університету. Один з них – українець Андрій. Хлопці прогнозують перемогу України 3:0. Андрій запитує, де зможе побачити фото.
– На «Трибуні»? – вражено запитує. А я вас читаю.
Хлопець показує, що підписаний на нас в інстаграмі. Якщо ви ще досі цього не зробили, то підпишіться і ви.
Відходячи, чую, як Андрій вже тихо пояснює друзям. «Та це ж «Трибуна». Одне з найкращих медіа про спорт в Україні».
***
Весь час до матчу – ніби на голках. Тривожність мене зʼїла, тому вирушила на «Тарчинський Арена» за 5 годин до матчу. Навіть трошечки більше, ніж за 5 годин.
Вчора подрузі в одному з фан-шопів пояснили, що вболівальники, які мають квитки на матч, можуть безплатно пересуватись містом в день гри. На акредитованих журналістів таке правило не поширюється, тож купую разовий квиток і вирушаю до стадіону.
Момент, на який звернула увагу, – у трамваях можна безплатно почитати щоденні вроцлавські новини. Випереджу можливі запитання – про футбол там ні слова не було.
В обід біля стадіону зовсім глухо. У цей момент складно уявити, що ввечері тут буде божевілля. Польські дівчата розкладають імпровізовані кутки, на яких можна придбати атрибутику на матч – прапори, вінки та шарфики.
Одного вболівальника таки вдалось побачити. Це Діма. Через повномасштабну війну він з мамою переїхав з рідного Харкова до Жешува. Хлопчик давно мріяв потрапити на матч національної збірної. «Сьогодні не лише моя мрія здійснюється», – думаю, але не кажу вголос.
Мама жартує, що вони поселились в один готель з гравцями збірної Ісландії, а вони вже виїхали на матч. «Діма каже, що ось Ісландія виїхала вже, значить і нам треба».
Поки на стадіоні тиша, в центрі Вроцлава – футбольне свято.
При вході у медіазону зустрічаю Сашу Лободу – вона була ведучою на матчі. Саша усміхається і жартує, що з нею збірна ще не програвала. «Сподіваюсь, і цього разу на фарт».
Поки до матчу ще залишався час у медіазоні поспілкувались з дикторкою та перекладачкою збірної України Тетяною Ящук. Вона давно працює з національною командою. «Стільки не живуть», – жартує Тетяна. Звернула увагу на її роботу ще під час передматчевих пресконференцій, бо вона практично не робила собі жодних приміток, а відповідала з пам'яті. «Це вже якось на автоматі. Зазвичай мені легше включитись і запам'ятати одразу. Є люди, які встигають щось записати, а мені краще запам'ятовувати».
За освітою Тетяна вчителька, але раніше працювала спортивною журналісткою. «Футбол – це любов всього життя. Я в дитинстві вже мала футболку з прізвищем Реброва на спині. Він та Андрій Миколайович Шевченко – люди, завдяки яким я полюбила футбол. Спочатку ти думаєш, що це якийсь небожитель, до якого взагалі торкнутись неможливо, а потім він сидить біля тебе, а ти його перекладаєш.
Якщо ми говоримо про футбол, то немає нічого кращого, ніж працювати зі збірною. Це завжди суперемоційно. Це дуже відповідально, але в той самий час дуже емоційно. Завжди», – розповідає дикторка.
Тетяна показує мені фото з минулого матчу збірної України проти Ісландії у 2016-му. На ньому вона також працювала і дикторкою, і перекладачкою. «Від Ісландії до Ісландії», – каже, усміхаючись.
19:20. «Тарчинський арена» поступово наповнюється вболівальниками. На трибунах аж майорить від синьо-жовтих кольорів. Матч ще не почався, а в мене мурахи вже табунами бігають по шкірі. Впевнена, що від надлишку емоцій, а не від холоду.
Деякі гравці збірної вийшли привітатись з вболівальниками. Фанати були в захваті і подарували хлопцям добрячу порцію оплесків. Руслан Маліновський привітався з ісландським одноклубником Альбертом Ґудмундссоном.
Саме в цей момент стали відомі стартові склади команд. У ложі для преси велися розмови, що Сергій Ребров зробив одразу три заміни порівняно з матчем з Боснією – у старті зʼявився Циганков, який нарешті відновився від травми, Маліновський вийшов замість Зінченка, а Яремчук – замість Довбика.
Здавалося, що трибуни заповнюються з кожною секундою. Вболівальники жодної секунди не змовкали – ні до матчу, ні під час, ні після. Перші сльози виступили вже під час гімну. Хтось скаже, що надто сентиментальна, і не помилиться.
Скандування «ЗСУ», «Україна», «Україна вперед» та прізвища окремих гравців збірної не стихали на стадіоні. У одній зоні сиділа скромна група підтримки збірної Ісландії. Але їм також варто віддати належне. Ісландські фанати добряче активізувались після того, як Альберт Ґудмундссон відкрив рахунок в матчі.
Після цього, звичайно, була хвилинка нагнітання. Невже знову? Відписала у сімейний чат: «Та я ж не зможу написати репортаж з програшного матчу. Вони не можуть програти сьогодні». Тато знову заспокоїв. «Доню, поїдемо в Німеччину. Все буде окей». Ви вже й самі зрозуміли, що «чуєчка» його знову не підвела.
Весь матч – суцільний контраст, але який же спектр емоцій! Розчарування від пропущеного голу від ісландців. Роздратування через офсайд на забитому м'ячі Яремчука. Надія після того, як Циганков зрівняв рахунок. Радість від гола Мудрика. І страх за путівку на Євро-2024, який тримав до кінця.
На останніх секундах всидіти на місці було неможливо. У компенсований час згадала всі молитви, які знаю. Після фінального свистка хотілося обійняти всесвіт. Ми на Євро!
«Присвячуємо перемогу над Ісландією всім українцям»
У мікст-зоні було чути, як збірна тішилась перемозі в роздягальні. Польські журналісти тим часом додивлювались на телефоні екстратайми в матчі Польща - Уельс. Українські футболісти розповідають, що їм в роздягальні говорили Шевченко та Ребров, про важливість виходу на Євро. Найдовше з журналістами спілкувався Олександр Зінченко. «Там на мене Яремчук чекає», – усміхається Олександр, показуючи на Романа та Артема Довбика, які стоять при виході. А ще пожартував, що не буде здивований, якщо в аптеках не лишилось «валідолу» після сьогоднішнього матчу.
«Присвячуємо перемогу над Ісландією всім українцям, – вже серйозно каже Зінченко. – Сьогодні кожен з нас пишається бути українцем. Для нас сьогодні найважливіше – це результат. Ми всі віддавали всього себе за кожного українця, який підтримував нас та спостерігав за нами.
Також дякую ЗСУ, які віддають своє життя, ризикують своїм життям заради нашої свободи. Завдяки саме їм сьогодні ми можемо грати в футбол у футболці збірної України».
Ця хвилинка свята була дуже необхідна українським вболівальникам. Дякуємо, збірна. До зустрічі в Німеччині.
Фото: Дарина Калінчук/Tribuna.com, Оксана Васильєва/Tribuna.com, архів Тетяни Ящук, яким вона поділилась з Tribuna.com
