Не в своїй тарілці на святі футболу. Найбільші міста України, що не представлені клубами з ААФУ та ПФЛ

Поки села «грають» в УПЛ, ці міста не представлені навіть аматорськими командами.

Останніми роками чемпіонат України з футболу «переїжджає» з міст до сіл: на тлі затяжної фінансової кризи найбільш витривалими стають клуби, які керуються аграрними компаніями й представляють невеликі села й містечка, де ці компанії й базуються. Саме тому в елітному дивізіоні нині ми можемо побачити команди з сіл Ковалівка й Петрове, про які нефутбольні люди навряд чи чули. Походи «Колоса» й «Інгульця» від нижчих дивізіонів до УПЛ стали казкою, враховуючи, що в їхніх населених пунктах живе навіть менше людей, аніж можуть вмістити їхні домашні стадіони. Натомість деякі великі міста не представлені на футбольній мапі України не лише в ПФЛ, а навіть на аматорському рівні. Саме тому я вирішив присвятити цей пост саме ним, адже ці міста часто згадують у новинах чи путівниках Україною, а от у футболі їх мешканці почуваються наче не в своїй тарілці.

Та перед початком мого рейтингу я зроблю два важливих уточнення: я брав до уваги лише топ-4 дивізіони українського футболу (УПЛ, ПФЛ та ААФУ), адже вони є міжрегіональними та куруються з єдиного центру, а не в межах однієї області чи району, а також не враховував великі міста з окупованих частин Криму, Донецької та Луганської областей: вони не мають можливості бути представленими на футбольній мапі України не зі своєї волі. Більше того: клуби з Макіївки, Севастополя, Алчевська та інших великих міст до війни існували на рівні ПФЛ, тож включати саме ці міста до рейтингу було б іще й несправедливо.

Тож далі до вашої уваги топ-10 міст України, які не мають власного футбольного клуба навіть на рівні аматорського чемпіонату. По кожному місту я розповім про стислу історію виступів місцевих клубів на рівні ПФЛ або ААФУ (якщо вони були), теперішній стан футболу в місті, виступи місцевих клубів в обласних чемпіонатах цього сезону та огляд його головного стадіону. Сподіваюся, що ця тема стане цікавою як для вболівальників з усієї України, так і для футбольних функціонерів, котрі шукатимуть, де розмістити власний новий футбольний клуб. Цей пост також є деяким продовженням мого посту про проєкт створення футбольного клубу на Троєщині, що є найбільшим районом Києва з населенням у понад 200 тисяч осіб.

10 місце – Конотоп (Сумська область)

Населення: 85603 особи (2020)

Футбольна команда Конотопа пограла в ПФЛ всього сезон: нею був футбольний клуб «Слов’янець» у сезоні 1997/98. Зараз же одне з найбільших та найважливіших міст північно-східної України представлене лише на рівні обласного чемпіонату Сумщини футбольним клубом «Шахтар-ДЮСШ імені Маміашвілі». Та й той навіть грає не в вищому дивізіоні, а в Першій Лізі регіону. Грає він на стадіоні «Локомотив», який має невелику центральну трибуну, яка, втім, обладнана індивідуальними місцями.

9 місце – Лисичанськ (Луганська область)

Населення: 96161 особа (2020)

З початку війни на сході України місто Лисичанськ стало одним із найважливіших міст вільної частини Луганщини, і, зрозуміло, через ці обставини футбол не стоїть для місцевих мешканців та влади на першому місці. Проте в вищій лізі чемпіонаті області грають два клуби з Лисичанська – «Шахта Мельникова» та «Будівельник». Їх усього два, проте це складає цілу третину з загального складу ліги. Найвищим для міста досягненням є виступ ФК «Лисичанськ» в ААФУ у 2011 році. Головний стадіон міста має назву «Шахтар» і має 3000 місць, половина з яких є індивідуальними.

8 місце – Кам’янець-Подільський (Хмельницька область)

Населення: 98970 осіб (2020)

Наявність цього міста в цьому рейтингу я вважаю чи не найбільш несправедливим, адже, на відміну від решти, воно є максимально самостійним і незалежним від свого обласного центру чи інших супутніх міст, а також має дуже яскраву та насичену історію. Ба більше, саме Кам'янець-Подільський до 1941 року слугував адміністративним центром регіону. Із футболом в цьому мальовничому місті ситуація до неможливого скрутна: в чемпіонаті області жоден кам'янецький клуб не грає з 2019 року, коли місцева «Фортеця» провела свій крайній сезон у Вищій Лізі регіону, посівши останнє місце. Натомість у місті є достатньо розвинений як для рівня аматорів стадіон імені Тонкочеєва, який вміщує 10 тисяч осіб, частково оснащений індивідуальними місцями та потребує косметичного ремонту.

7 місце – Сєвєродонецьк (Луганська область)

Населення: 102396 осіб (2020)

Місто розташоване в одній агломерації з вищезгаданим Лисичанськом, і після окупації Луганська стало тимчасовим адміністративним центром області. В ПФЛ був представлений свого часу «Молнією» в сезоні 2004/05 та «Хіміком» з 1992 по 1998 роки. Цьогоріч в вищій лізі чемпіонату Луганської області клуби з Сєвєродонецька не грають, але в 2019 році місто було представлене футбольним клубом «Хімобладнання». Місцевий стадіон «Хімік» вміщує 5000 місць, також має частину індивідуальних сидінь і навіть розглядався луганською «Зорею» для перебазування. Проте для цього стадіон потрібно капітально відремонтувати.

6 місце – Павлоград (Дніпропетровська область)

Населення: 105238 осіб (2019)

Східний центр великої Дніпропетровщини в перші роки незалежності України був представлений в ПФЛ футбольними клубами «Шахтар», «Космос» та «Гірник». Проте було це ще в дев’яностих роках минулого століття, і зараз в Павлограду нова історія вже в обласному чемпіонаті, де місто представлене однойменним футбольним клубом. Місцевий стадіон «Шахтар» вміщує 10 тисяч осіб без індивідуальних місць, і, якщо вірити ЗМІ, його реконструкція вже розпочалася.

5 місце – Бровари (Київська область)

Населення: 108690 осіб (2020)

Найбільше передмістя Києва останніми роками стрімко розростається, хоча на футбольній мапі в ПФЛ було представлене доволі давно. Місцевий «Нафком» на початку XXI століття грав у Другій та Першій Лігах, і з моменту його розформування у 2009 році Бровари свого клуба в ПФЛ не мають і досі. Проте на рівні чемпіонату Київщини таке велике місто представлене кількома футбольними клубами, найсильніший з яких іменується «Беркут-Легіон» та грає у вищій лізі регіонального чемпіонату. Найбільший стадіон міста – «Спартак», що вміщує 7000 місць, проте не індивідуальних, і справді потребує реконструкції. Новіший стадіон був відкритий у 2019 році, але він слугує лише супутнім до «Спартака».

4 місце – Бердянськ (Запорізька область)

Населення: 109187 осіб (2020)

У курортному місті Приазов’я за його історію пограло багато клубів, та до рівня ПФЛ незалежної України доходила лише «Дружба», яка представляла Бердянськ у Другій Лізі з 1993 по 1996 роки. Зараз у вищій лізі чемпіонату Запорізької області грає футбольний клуб «Бердянськ», що нині посідає четверте місце з десяти. Стадіонів у місті теж декілька, але зупинюся я на тому, що називається «Енергія», адже після окупації Донецька на ньому встиг провести один матч «Олімпік», що тоді грав у Першій Лізі. Цей стадіон вміщує більше 2 тисяч осіб і повністю оснащений індивідуальними місцями.

3 місце – Слов’янськ (Донецька область)

Населення: 109812 осіб (2019)

Найвідомішим місцевим футбольним клубом XXI століття є «Словхліб», який грав у ААФУ з перервами у нульових роках та був навіть близький до виходу в ПФЛ, проте замість дебюту в Другій Лізі був розформований. В професійному футболі Слов’янськ представлений теж був, але недовго: футбольний клуб «Динамо» пограв у Другій Лізі всього один сезон – 1995/96. Нині в чемпіонаті Донеччини грає футбольний клуб «Слов’янськ». Міський стадіон імені Скиданова дуже довго чекав на реконструкцію, яку багато разів переносили, та врешті розпочали у квітні 2020 року й планують завершити восени. Стадіон вміщує 3 тисячі вболівальників.

2 місце – Мелітополь (Запорізька область)

Населення: 153112 осіб (2019)

Місто Мелітополь в обізнаних уболівальників українського футболу має асоціюватися з «Олкомом», який доволі довго грав у ПФЛ на початку цього століття, а також подарував Україні талант Євгена Хачеріді, але припинив своє існування на початку 2011 року. Футбольний клуб з Мелітополя, що виступає в чемпіонаті області тепер, має не менш оригінальну назву: «Мелітопольська черешня». Схоже, що за ці декілька років місцеві мешканці стали більше дбати про своє здоров’я і замість майонезу стали вживати ягоди. Мелітопольський стадіон «Спартак» є чи не найсучаснішим серед усіх представлених у цьому рейтингу – він був реконструйований у 2018 році і зараз вміщує 2000 осіб, що менше, аніж за часів виступів «Олкому», зате тепер усі сидіння є індивідуальними.

1 місце – Кам’янське (Дніпропетровська область)

Населення: 240477 осіб (2019)

Безумовно, це місто кожен уболівальник українського футболу має пам’ятати за виступами місцевої «Сталі» в УПЛ з 2015 по 2018 роки. Проте парадоксально, що жодного матчу в еліті ані Дніпродзержинськ, ані Кам’янське так і не побачили. Стадіон «Металург» вміщував усього 2900 осіб, не мав індивідуальних місць і після виходу «Сталі» в еліту українського футболу потребував реконструкції не лише трибун, але і всієї чаші, проте місцеві мешканці так цього й не дочекалися. Споруду знесли, а побудувати нову забули. Лише місяць тому, коли ліквідації місцевого клубу виповнилося два роки, влада Кам’янського взялася за відбудову стадіону «Металург». Зараз це велике місто, що є одним із найважливіших промислових центрів на берегах Дніпра, представлене в чемпіонаті Дніпропетровщини футбольним клубом «Олімп» із Суперліги та «Рапідом» із Першої Ліги.

Як бачите, ситуація з футболом у майже всіх вищезазначених містах скрутна: навіть якщо місцевий футбольний клуб і є грандом свого регіону, стадіони цих населених пунктів перебувають у закинутому стані й потребують мінімальної, а подекуди й капітальної реконструкції, аби на ньому було зручно грати і щоб місцеві вболівальники могли без остраху відвідувати домашні матчі. На жаль, регіональні спортивні споруди України так довго не бачили ремонту, що точка неповернення, здається, вже давно пройдена й ремонтувати ці стадіони нині – невдячна справа, яка ще й коштуватиме дорожче, аніж побудувати з нуля новий стадіон поменше. Проте, я впевнений, що амбітна мета на вихід в ПФЛ виправдовуватиме засоби.

Наприкінці зазначу головну мету, з якою я врешті вирішив написати цей пост. В першу чергу я хочу донести меседж керівникам потужних агрофірм, які створюють сильні та конкурентні клуби у своїх малонаселених селах. Суть цього меседжу в тому, що в Україні залишилося чимало міст, де живуть набагато більше людей, аніж в умовних Ковалівці чи Петровому, і саме в великому місті успішний футбольний клуб здобув би більшу прихильність серед місцевих мешканців. То чому б не засновувати нові аграрні футбольні клуби саме там? Згадаймо, що «Олександрія», хоч і представляє відносно велике місто, теж керується місцевим агрохолдингом, який заради прем’єрлігових амбіцій погодився на об’єднання оригінального головківського «УкрАгроКому» зі старшим сусідом із ПФК «Олександрія» й заради УПЛ переїхав зі свого невеликого села до райцентру, де грає донині.

За футболом в якому з зазначених міст ви сумуєте найбільше? Чекаю на ваші коментарі!