Жан Беленюк: «Якби не приніс золоту медаль, мене би просто розтоптали»

Поговорили з єдиним олімпійським чемпіоном України в Токіо-2020.

Ірина Козюпа поспілкувалася з Жаном Беленюком про перемогу на Олімпіаді, скандал з Мариною Килипко та кар’єрні плани. 

Велике інтерв’ю Беленюка: що робить в Раді, проблеми нашого спорту, Олімпіада, Зеленський

Жан виглядає так, наче тільки відборовся на Олімпіаді, але без проблем виділяє півтори години на розмову. Зустрічаємось, як і два роки тому, в кабінеті олімпійського чемпіона та народного депутата України в комітеті Верховної Ради.

– Все нормально. Просто після Олімпіади ще не відпочивав, якщо чесно.

– Футболісти часто після великих перемог викладають фото, як вони засинають чи снідають з кубками. Як ви сприймаєте свою медаль?

– Я запостив фото з нею – на п’єдесталі і ще кілька. Вже й не пам’ятаю, що саме викладав. Якщо простежити, то на просторах інстаграму, моя медаль зустрічається частіше, ніж я сам особисто. Вона у мене популярна. Тим більше, що в одному екземплярі. Всі кого зустрічаю, хочуть її окремо сфотографувати.

– Бачила кілька ваших інтерв’ю після Олімпіади – всі просять показати медаль.

– Я зрозумів ваш натяк, – Жан дає в руки свою олімпійську нагороду. Вона справді дуже важка. – Медаль – це, у першу чергу, символ того шляху, який я пройшов за 21 рік.

– На офіційних проводах збірної України на Олімпійські ігри ви дві години спілкувалися з журналістами, але жодного слова не сказали про свою травму. Чому?

– Справа у тому, що вона трапилася наступного дня після проводів. Ви не уявляєте, як я плакав після фінальної сутички на Олімпіаді, коли зайшов до роздягальні і коли повернувся в номер. У мене були такі відчуття та емоції, що я просто не міг зупинитися. Мені хотілося виплакатися. Дійсно було дуже складно.

По-перше, вся ця історія, що я, начебто, несправедливо їду на Олімпіаду. Інший момент, я – депутат. Ви ж розумієте, як в Україні люблять депутатів. Мовляв, куди ти прешся, дай дорогу молодим. І тут до всього цього ще й травма – вивих плеча. Про неї я міг сказати лише тоді, коли виграю Олімпійські ігри або, як мінімум, стану призером. В іншому випадку я просто не зміг би про неї розповісти.

– Щоб це не виглядало, як виправдання невдачі?

– По-перше, як виправдання. А по-друге, мені б сказали: «А якого дідька ти взагалі туди поїхав травмованим, коли є здоровий спортсмен, який може виступити у цій категорії?» Розумієте, яке велике психологічне навантаження було в той момент – якщо покажу поганий результат, не візьму золоту медаль, то це просто катастрофа.

Інколи мені здається, що я сплю, зараз прокинуся і в мене не буде золота. У моєму розумінні – це наче казка. До всього, ця медаль – єдина золота нагорода для України.

– Склалося враження, що на Олімпіаді ви перемогли саме головою, а не руками. Наскільки важливою була психологія?

– Олімпійські ігри – це змагання саме з психології, а не фізичної витривалості чи сили. Є багато прикладів спортсменів, які реально сильні, але психологічно перегоряють і не можуть реалізувати свій потенціал. Я це чудово розумів – не перший раз виступаю на Олімпіаді.

Парвіз Насібов перед фіналом ніч не спав. Я спав, як убитий. Я навіть ніколи не дивлюся турнірну сітку перед змаганням, щоб не боротися вночі. Коли знаєш свого суперника, то вже думаєш, який прийом застосувати. Тобто ти постійно моделюєш вашу сутичку наперед. І щоб цього не робити, я ніколи не дивлюся, з ким буду завтра боротися.

Коли я їхав у ліфті, гортав стрічку інстаграму, можливо, навіть Трибуни, і побачив своє фото з Датунашвілі, то зрозумів, що у нас буде сутичка. Але я повністю відпустив ситуацію. Психологічно це було додаткове навантаження. Тим більше, що я йому програвав нещодавно. Але я прогулявся з Парвізом, ліг спати, а зранку поїхав боротися.

– Здавалося, що у вас вже давно є броня від критики. Наскільки вона вас зачіпає?

– Я не дуже чутливий до критики та хейту. Зважаючи на те, де я знаходжуся і який досвід маю, чудово розумію, що зі мною зробили б, якби я не приніс золоту медаль. Мене би просто розтоптали і сказали, що такого спортсмена не було. Писали б, що потрібно було везти Новікова, а Беленюк сидів у Раді, не тренувався і поїхав у Токіо по блату, зламав долю перспективного борця. Я ж знаю, як іноді пишуть наші ЗМІ. Ніхто не розбирався б чи була травма, скільки я тренувався. У хейтерів було би свято.

Беленюк или Новиков: так кто должен ехать на Олимпиаду?

Всі чомусь думають, що у мене якийсь конфлікт з Семеном. У мене немає з ним ніякого конфлікту. Хтось рекомендує йому там щось писати. Це його точка зору. Він – молодий і перспективний хлопець. Але у мене є своя позиція. Всі тренери, які були задіяні у тренувальному процесі, все знають і розуміють. Ми ж з ним стоїмо в парах. 

Просто є багато розумників, які щось коментують у борцівських пабліках і пишуть там якісь нісенітниці. Моя справа – просто не звертати на це увагу і робити своє. А сміється той, хто сміється останній. Наше завдання було – сміятися останніми. Для Семена – це також буде велика наука. Нещодавно він поїхав на змагання в Краснодар і програв сутичку навіть не першому номеру Росії. Я зараз говорю не про місце проведення турніру, а про сам факт програшу.

«Не розумію, чому хтось думає, що я хочу когось підсидіти. Це зовсім не так»

– Для більшості людей ця Олімпіада – це вже історія. Ви намагаєтесь з’ясувати, чому Марина Килипко опинилася в Токіо без свого тренера. Для чого це вам?

– Це ж моя робота. Якщо б я не був народним депутатом, то, можливо, не так прискіпливо б до цього ставився. Крім того, я в позиції спортсмена, який там був і все бачив. Виходить, що я посередник між владою та спортсменами, які до мене звертаються. Звичайно, я не можу обійти це увагою.

Напевне, ще не капсулювався міністерськими посадами і чиновницьким баченням всього процесу, який супроводжує підготовку і виступи наших спортсменів. Можливо, я чутливіше відчуваю і розумію ті сльози і скарги, які озвучили олімпійці. Деякі з них були дуже близькі до медалей. А ви ж розумієте, як олімпійська медаль може змінити життя спортсмена. Я не уявляю себе без олімпійських медалей – цієї з Токіо і тієї, яку я здобув в Ріо. Нікому не відомо, як би склалося моє життя, але воно точно не було б таким, як зараз.

Дуже прикро, що через якусь безвідповідальність чи зневажливе ставлення хтось із спортсменів не зміг реалізувати свій шанс. Зважаючи на це, я реагую на проблеми наших спортсменів. Не розумію, чому хтось думає, що я хочу когось підсидіти і таке подібне. Це зовсім не так.

– Що ви маєте на увазі?

– Ходять такі чутки. Я як спортсмен, який брав участь в Олімпійських іграх, розумію олімпійців, які також там виступали. Я так само колись зіштовхувався з несправедливістю та неадекватним ставленням, коли тебе не чують.

Якщо ми розберемо кейс Марини Килипко, то її просто не почули.

Украинская шестовичка разрыдалась в прямом эфире: ее тренера не взяли в Токио, но Сафиуллин утверждает, что к нему никто не обращался

– Глава оргкомітету Оліміпади в Токіо пішов у відставку після невдалого жарту про жінок. Хто винен в історії з Килипко і які мали би бути наслідки?

– В реаліях світосприйняття нашої країни так питання не стоїть. Можливо, є люди, які б пішли на такий крок – визнали свою провину і подали у відставку. А, можливо, розуміють, що в нашому суспільстві це не цінується. Мовляв, от дурень. Посиділи би тиждень – і всі б забули. Це індивідуальна історія для кожного. У нас багато скандалів, але ніхто нікуди не йде.

Я сказав, що буду займатися цією справою, і просто виконую свою обіцянку. Вважаю за необхідне розібратися в ситуації і зробити висновки. Якщо ти не розбираєшся, то в тебе немає можливості все проаналізувати, що пішло не так. І в майбутньому є шанс повторити цю помилку.

Власне, це моя перша мета – розібратись, щоб надалі таких історій не було. Вважаю, що такі речі взагалі нівелюють поняття Олімпійських ігор серед людей. Коли вони бачать, що таким чином спортсменку просто залишили без тренера, то втрачають віру в можливість якісно підготуватися та виступити. Про що постійно всі говорять – що в нас банально не має умов.

Також цей приклад показав, які пріоритети у чиновників. Вони готові все зробити заради топ-спортсменів і нічого для тих, хто тільки на своєму шляху і ще не показав свій найкращий результат. Вважаю, що це несправедливо і в цьому треба розібратися.

– Ольга Харлан в інтерв’ю Трибуні розповіла, що в неї були ідеальні умови для підготовки.

– Я дуже поважаю Ольгу. Ми буквально вчора з нею спілкувалися (інтерв’ю відбулось минулої п’ятниці). До неї в мене немає ніяких питань. Вона досвідчена спортсменка. Ці Ігри для неї вже четверті. Вона все знає і заздалегідь почала працювати над тим, щоб повністю бути всім забезпеченою.

Марина Килипко, мабуть, не змогла прорахувати, що в цій системі потрібно наполегливіше вимагати для себе всіх умов. Але ж делегація для цього і створена, щоб організувати все для спортсмена. А не щоб спортсмен всіх тримав за комір і трусив кожен день. На прикладі цієї історії я не можу зрозуміти про які квоти йде мова. У фехтуванні на 6 спортсменів 7 тренерів. Це не сходиться із ситуацією, коли квота – 1 тренер на 2 спортсменів. Ось моє питання.

Я надіслав запит в міністерство, коли хто приїздив, хто який функціонал ніс, чому трапилася ситуація з Мариною. Але всі ці питання переадресовують на Федерацію легкої атлетики. Зі слів міністра (Вадима Гутцайта) саме федерація займається формуванням списків спортсменів та тренерів на Ігри, а міністерство ніяк не впливає на цей процес – лише затверджує їх.

Втім, питання по Федерації фехтування я можу напряму направити Гутцайту, адже він і є її президентом.

«У наших спортсменів існує боязнь зробити щось не так в очах чиновника»

– Ви, Гутцайт, Бубка – це все одне спортивне ком’юніті. Невже не можна всім разом розібратися в ситуації без офіційних запитів?

Мені потрібна офіційна позиція, щоб я міг показати її загалу. Те, що ми між собою розберемось, – це одне. Але висвітлення проблематики – перший крок до вирішення проблеми.

Грубо кажучи, якби Марина не дала цього інтерв’ю, то не було б такого ажіотажу. А так є запит від людей, які вболівали за неї, бачили її сльози і тепер задають питання. Я хочу їм показати, як у нас все працює.

Звісно, якщо я піду і поспілкуюся, то мені скажуть, що сталося так і так, а наступного разу ми такого не допустимо. Все, як завжди.

– Чи повинні самі спортсмени більше говорити про свої проблеми, щоб потім не плакати?

– Я їх розумію. У наших спортсменів існує боязнь зробити щось не так в очах чиновника. Мабуть, це ще з радянських часів, коли не прийнято було суперечити функціонерам. Це як в ситуації з білоруською легкоатлеткою на Олімпіаді (Христина Тимановська розкритикувала спортивне керівництво Білорусі, а її виключили зі збірної).

На щастя, у нас такого не має. Але спортсмени не дуже сильно поспішають виборювати свої права – право на тренера, на кращі умови. Бо якщо будеш сильно виступати, то можуть потім не взяти на ті чи інші змагання. Санкції можуть бути як звичайними, так і підкилимними. Такі переживання існують.

В мене їх чомусь не було, навіть коли я був просто спортсменом. Я завжди казав, що думаю, і озвучував ситуацію, якщо бачив, що щось не те коїться. Взагалі не думав про те, що мені може хтось щось зробити. Але я вже був тоді спортсменом з ім’ям, тому мені важко було щось заподіяти. Резонанс був би дуже серйозним.

Такий в мене дух революціонера та борця за справедливість. Напевне, зважаючи на мій колір шкіри, у мене все життя була жага до справедливості. Завжди хотілося захистити того, кого починають без причин травити. Я себе відстоював і намагався допомогти людям, які не можуть за себе постояти.

Зараз подібна ситуація. Але в мене немає жодної думки про щось інше – просто хочеться розібратися в ситуації, щоб вона не повторювалася. От і все. Не знаю, чого бояться представники міністерства. До мене вже якісь чутки доходять, нібито я пішов проти системи. Я пішов за тим, що безпосередньо бачив сам і з чим до мене звертаються спортсмени.

Кожен спортсмен, який вважає, що на нього був тиск з боку тренера чи федерації, може звертатися до нас. Ми гарантуємо анонімність та конфіденційність. Будемо формувати відповідні запити, щоб розібратися в різних ситуаціях. Випадок з Мариною не поодинокий.

– На що саме скаржаться спортсмени?

– На те, що не було можливості акліматизуватися, що відправили не їхніх тренерів, з якими вони готувалися, а людей, які нічим не можуть їм допомогти. Грубо кажучи, вони просто спостерігають за тим, як спортсмен робить свою вправу, і не сильно розбираються в цьому виді спорту.

Ще були скарги на фармакологію – спортсмени кажуть, що їх змушують купувати її лише в одній аптеці. Та на проблеми з реабілітацією. Ми подали запит з приводу Українського медичного центру спортивної медицини, який раніше був підпорядкований МОЗ. А останній рік він перебуває у підпорядкуванні Міністерства молоді та спорту. Було стільки пафосних обіцянок, що нарешті все там зможуть зробити. Ми направили запит, щоб дізнатися, що вже зроблено за цей час.

До всього, вони зробили закупівлю на дев’ять мільйонів гривень, але не сказали, що саме купили. Ми зробили повторний запит, щоб отримати відповідь, на що саме пішли кошти і коли спортсмени зможуть цим користуватися.

Якась робота з цим центром ведеться. Але я чи будь-який інший спортсмен травмувалися – і у нас немає можливості хоча б зробити МРТ. В Українському медичному центрі має бути як мінімум рентген та МРТ для таких ситуацій. Зараз ти все робиш у приватних закладах за свої кошти, якщо хочеш, щоб все вийшло швидко. Якщо ти згоден чекати місяць, то, можливо, тобі знайдуть якийсь варіант. Але поки в нашому центрі немає можливості зробити хоча б МРТ. А це найважливіша річ для діагностики травм.

Той же бадмінтоніст Артем Почтарьов скаржився на відсутність реабілітації. Якщо не помиляюся, у нього були проблеми із зап’ястям, він дуже довго відновлювався. Питання, наскільки якісною вийшла реабілітація.

Всі ці питання ми переадресовуємо в Міністерство спорту просто, щоб отримати відповідь.

«Наш успіх з Парвізом – це заслуга тренера Володимира Шацького»

Парвіз Насібов, Володимир Шацьких, Жан Беленюк 

– Якщо говорити глобально, чи задоволені ви роботою Міністерства спорту та НОК України?

– Такі оцінки буде коректно давати безпосередньо спортсменам. Якшо говорити про себе особисто, то у мене були всі навчально-тренувальні збори, я поїхав на Олімпіаду, виграв золоту медаль. Тобто мені ніщо не завадило зайняти максимально високе місце. Можливо, деяким спортсменам щось завадило це зробити. Але про це потрібно говорити безпосередньо з ними.

Головне, вміти визнавати свої помилки і робити відповідну роботу над ними. Немає нічого ідеального. Всі ми живі люди і всі можемо десь помилятися. Але головне – адекватно реагувати на критику.    

– Фактично ви стали головним борцем за права спортсменів в Україні. Чому вони йдуть до вас?

– Тому що мене всі знають. Спортсменам плюс-мінус мого віку легше поговорити зі мною і простою мовою розповісти, що їх непокоїть, ніж оббивати пороги міністерства. Чи йти ще кудись, чекати під кабінетами поки їх приймуть. А я завжди на зв’язку, тому до мене і звертаються.

Банальний приклад. Ви ж, напевне, знаєте чотириразову олімпійську чемпіонку Яну Клочкову. Ми вчора з нею поговорили по телефону. Перед тим я написав їй смс і сказав, що ситуація, яка склалась, – неправильна. Я кажу про те, коли її не запросили на святкування 30-річчя Дня Незалежності України. А вона найкрутіша наша спортсменка в історії Олімпійських ігор.

Я пам’ятаю, що на її результатах тоді піарився хто як міг, а зараз таке ставлення. Так не повинно бути. Якщо ми будемо так вчиняти з такими людьми, як Яна, то що вже казати про спортсменів, які прославили нашу країну, хоч і показали скромніші результати. Завжди треба залишатися людьми.

– Міністерство і НОК самі у першу чергу зацікавлені у медалях та результатах. Чому тоді таке ставлення до спортсменів?

– Якби вони знали, що вийде така ситуація, то все б вирішили. Ти ж не можеш сказати, де буде факап. Якби можна було повернути час назад, то з Килипко поїхали б три тренери, масажист, реабілітолог і психолог в Токіо. Повірте мені, все було б.

– Правда, що керівники асоціації боротьби України не поїхали в Токіо?

– Президент Олег Кравченко і віце-президент Олег Сазонов знали про ситуацію з квотами на Олімпіаді і розуміли, що можуть зайняти чиєсь місце. Вони свідомо вибрали спостерігати за змаганнями по телевізору та інтернету, а не їхати в Токіо. Таким чином вони дали можливість поїхати на змагання комусь, хто там був більш необхідний.

У нас на три види боротьби був масажист і лікар жіночої збірної та тренери.

– Тобто, весь необхідний борцям персонал був на місці?

– Так. Жан Беленюк їде в команді, тому мінімальний пакет має бути в будь-якому випадку, – жартує Жан. – В принципі, все необхідне у мене було. Я ще просив про свого особистого лікаря, але було б складно його відправити. Це питання навіть не піднімалось, просто була розмова на рівні з тренером.

– Чисто теоретично можна уявити ситуацію у боротьбі, як це трапилося з легкоатлетами, яких не допустили до Олімпіади через порушення антидопінгових правил?

– Це реалії саме легкої атлетики. У них більш прискіпливо стежать за допінгом, адже це той момент, який може суттєво повпливати на результат. У нашому виді спорту немає такого, що потрібно здати необхідну кількість проб. У нас прийшов допінг-офіцер і взяв пробу, яка йому необхідна. Головне, щоб він знайшов спортсмена.

А в легкій атлетиці там інша система – я сам добре її не знаю. Але Федерація легкої атлетики та люди, які цим займаються, мали б бути у курсі справ. Але вийшло, так як вийшло. Найцікавіше, що ці спортсмени та спортсменки були в Токіо – їх привезли, вони ходили там. Просто ходили та розповідали, як би вони класно виступили, якби мали таку можливість.

Парвіз Насібов – нова олімпійська зірка України. Борець на перших же Іграх дійшов до фіналу

– Українські борці та борчині привезли з Токіо чотири медалі. У чому причини, що ваш вид спорту показав такий топовий результат?

– Так склалося. Це ж спорт – тут може бути все, що завгодно. Всі, хто показав результат, – це 100% заслужений успіх. Алла Черкасова поклала на лопатки олімпійську чемпіонку. Ірина Коляденко – діюча чемпіонка Європи. Звичайно, що вона сильна спортсменка.

У випадку Парвіза Насібова, на мою думку, зіграв фактор неочікуваності. Його особливо не знали, а він – сильний. Це такий приклад темної конячки. Хто б міг подумати, що Парвіз Насібов, який на початку року зайняв третє місце на чемпіонаті України, зможе ось так феноменально виступити на Олімпійських іграх. 

На Олімпіаді бореться всього 16 людей. І там стільки факторів, кожен з яких грає свою роль, – відновлення, скидання ваги та багато інших моментів. Якщо говорити за себе та Парвіза, то наш успіх – це заслуга тренера Володимира Шацьких. Я бачив, як він відстоював Насібова, сварився з іншими тренерами, які вважали інакше. Навіть коли Парвіз взяв ліцензію, то все одно були різні розмови. Але Шацьких сказав, що він залізобетонно буде їхати на Олімпіаду. І борець показав себе в Токіо. Дай бог Володимиру Шацьких ще багато перемог – я його фанат. 

– Як загалом оціните виступ України на Олімпійських іграх? Складається враження, що з результату акцент змістився на різного роду скандали.

– В Ріо теж були свої скандали. Наприклад, конфлікт у греблі, коли четвірку на Ігри формував не тренер, а міністерство. Ми ще потім ходили на комітет і розбирали цю ситуацію. Я тоді висловлював претензії до Жданова. Все, як завжди.

А що стосується мого фото зі Скабєєвою, то тоді воно не було настільки скандальним. У 2016 році вона ще не була Скабєєвою у нашому теперішньому розумінні. На Олімпіаді вона була просто репортеркою, яка поїхала кидати фекалії на вентилятор саме в рамках Ігор в Ріо. Тепер вона це робить професійно на всю Росію.

Загалом, Олімпіада в Токіо пройшла нормально. Просто треба зробити певні висновки і нормально реагувати на критику, якщо вона конструктивна.

– Що вам вже дала медаль олімпійського чемпіона?

– Поки складно сказати. Але зараз впізнаваність шалена. Ми були з Дашею Білодід на святкуванні Дня Незалежності. Я запізнився на сесію, де голосували за великий державний герб. Ми просто не могли дійти – люди навіть бігли поруч і просили зробити з ними фото.

Я розумію, що без цього ніяк. Ще такий момент – поки ти йдеш, то ще більш-менш нормально. Але як тільки ти зупиняєшся і хтось починає з тобою фотографуватися, то збігаються всі, хто є навколо. Деякі люди впізнають, хочуть фото, але десь соромляться зробити перший крок. А коли бачать, що перший пішов, то за ним вже всі підтягуються.

«Зараз я зайнятий своїм відновленням і обов’язками депутата України»

– Ваш гопак після перемоги на Олімпіаді – це вагома заявка на «Танці з зірками». Цього разу в шоу запросили Харлан та Горуну. Вам не пропонували?

– Круто, що спортсменів запрошують на подібні шоу. Мене теж кликали – вже четвертий рік поспіль. Вони телефонують мені за інерцією і просто кажуть: «Не можемо не запросити, якщо що, то ми тут». Відповідаю, що як тільки, так відразу. Запити на різні шоу є.

Нещодавно був запрошеним суддею на одному з випусків «Україна має талант». У шоу такий формат, коли є троє суддів і четвертого ще додатково запрошують. Дуже круто – мені сподобалося. Там були і спортсмени, які встановлювали рекорди. У нас взагалі багато талановитої молоді.

Беленюк виконав гопак, святкуючи золото Токіо. Український танець не вперше з’являється на Олімпіадах

– Свого часу ви прокачали інстаграм і стали прикладом для інших спортсменів. Як вдалося спіймати цю хвилю?

– Я просто роблю те, що мені подобається. За інстаграм я взявся з подачі товариша. Він запитав, чому я не веду свою сторінку. Це був 2014 рік, я став чемпіоном Європи і мене не було в соціальних мережах. Він порадив знайти час і завести сторінки у фейсбук та інстаграм. Я довго не наважувався, а потім таки зареєструвався і почав викладати пости. А згодом вже всі пішли в інстаграм.

Зараз у мене немає тік-току. Мені це не цікаво, я не хочу там бути. Можливо, все зміниться, якщо знайдеться людина, яка мене зможе вмовити. Я просто не знаю, який контент там виставляти – я ж не буду танцювати. Хоча політики на виборах користувалися тік-током для популяризації себе.

– Намагалась уявити себе на вашому місці. Якщо залишатися у спорті, то йти за другим олімпійським золотом. Якщо продовжувати займатися політикою, то думати про посаду міністра спорту або президента НОК. А в майбутньому можна поборотися за крісло мера Києва чи президента України. Яка зараз у вас логіка?

– У мене менш амбітна логіка, а ви вже розписали аж до президента. Наразі я хочу відновитися після травми. Я ще досі не потрапив навіть до лікаря. У повсякденному житті плече мене загалом не турбує. Я лише не можу підняти дуже високо руку. Але все, що мені необхідно, я здатен виконувати.

Хочу зрозуміти, як мені краще вчинити. Можливо, навіть зробити операцію, щоб я міг тренуватися і боротися. І річ не стільки у тому буду я змагатися на турнірах чи ні. Можливість просто поборотися у тренувальному залі – це теж історія, яку мені хочеться підтримати. 

Тому зараз я зайнятий своїм відновленням і обов’язками депутата України. А що буде далі – подивимося. Не хочу загадувати наперед. Мене багато запитують про плани на майбутнє. Одне з питань звучало так: «Де ви себе бачите за три роки – на Олімпійських іграх в Парижі чи як кандидат на вибори мера Києва?» Відповів, що 50 на 50: «Я не здивуюся якщо буду балотуватися і не здивуюся, якщо поїду на Олімпіаду». А тоді читаю новину, що Жан іде в мери Києва.

– Кличко після цього не телефонував?

– Ні. Він тільки переобрався – ще навіть рік не пройшов. Дуже зарано ще говорити про якісь великі перспективи виборчої кампанії очільника міста, міністерства чи НОК. Я люблю спілкуватися предметно. Коли нема предмету для розмови, то що про це говорити.

Зараз мені подобається те, чим я займаюся. У мене гарна команда. Ми кожного дня працюємо над нашими ініціативами та напрацьовуємо плани на майбутнє.

– Хто для вас рольова модель успішного спортсмена?

– Арнольд Шварценеггер. Насправді таких багато, але він достатньо відомий і всюди встиг досягнути певного успіху.

– Ви вже два роки у політиці. Як вона на вас вплинула?

– Те, що вона наклала на мене свій суттєвий відбиток, – це однозначно. Професійна деформація точно пройшла. І я радий цьому, тому що це дуже крутий досвід. Політика відкрила мені ширше бачення на ситуацію та процеси, які відбуваються в нашій країні. І на функціонування держави у глобальному сенсі цього слова.

***

Ми забули, що Яна Клочкова – найвидатніша спортсменка України

Коли ми вже завершували розмову до Беленюка приїхала Яна Клочкова. Жан запросив легендарну плавчиню на зустріч після скандалу зі святкуванням Дня Незалежності.

«Можна подивитися? – показує чотириразова олімпійська чемпіонка на золоту медаль Жана. – Прикольна. Хоча б схожа на справжню медаль. В Афінах були маленькі, а з Сіднея вже якісь покручені. Срібна так взагалі потемніла».

«Я свою срібну з минулої Олімпіади дістав, то вона вся така побита. Вона у мене падала. А тут організатори молодці. Зробили чохол, її легко носити. Парвіз свою взагалі носить у коробці», – каже Жан.

16 вересня в Україні пройде День плавання, який започаткували на честь успіхів Клочкової. Яна організовує заплив через Дніпро. Цікавлюся, чому досягнення нашої Золотої рибки та інших спортсменів системно не вплинули на спорт в Україні. Наприклад, у нас досі не побудували сучасної спортивної інфраструктури. Той же Михайло Романчук, в основному, готувався до Олімпіади в Туреччині.

«Зараз у Конча-Заспі будують великий олімпійський басейн на 50 метрів. Палі навіть вночі б’ють – спати неможливо. Ми готуємось до Олімпіади, а спати не виходить, бо палі вночі гатять на повну. Але ми навіть нічого не говоримо – хай вже працюють, лише б швидше басейн зробили».

Ще запитую, чи хотів би Жан після свого золота в Токіо, щоб в Україні діти масово йшли займатися боротьбою.

«Я на це сподіваюся. З першого вересня буде набір дітей в різні секції. Не знаю, як зараз з ковідними обмеженнями, але хочеться, щоб діти, які дивилися Олімпійські Ігри, мали бажання хоча б спробувати себе у спорті. Я вже писав, що ми будемо відкривати новий зал у другій половині вересня.

Зараз буду їздити по областях і в мене буде більше часу, щоб спілкуватися з функціонерами, батьками та дітьми. Для них дуже важливий цей мотиваційний момент».

«Мій син дзюдо займається. В 11 років вже показує непогані результати. Хочемо, щоб він професійно цим займався, а він поки ні», – говорить Яна.

Выиграй футболку олимпийской сборной Украины с автографом Жана Беленюка ✍️

Ольга Харлан: «Не ставлю цель сто процентов вернуться в фехтование»

Інтерв’ю з Віталієм Волочаєм: чому коментаторам в кіберспорті платять більше та як його роками не брали на спортивне ТБ

Фото: інстаграм Жана Беленюка, Оксана Васильєва, Павло Гаркавенко/Tribuna.com, Getty Images/Maddie Meyer, REUTERS/Leah Millis, AFLOSPORT/Matsuo.K 

+36
Популярные комментарии
Sergiy Baranovsky
+16
Чудове інтерв’ю. І Жан дуже розсудливий чувак, головне, щоб велика політика не зіпсувала його.
Никита Сергейчук
+9
Все же думаю, что из него хороший министр в будущем выйдет
Дмитро Рабчевський
+4
цікаво було почитати. гарне інтерв’ю
Написать комментарий 16 комментариев
Реклама 18+