«Попросив вибачення і поклав пляшку води у труну». Історія загибелі українського автогонщика у пустелі

Машина Вадима Нестерчука потрапила у піщану пастку.

Руб-ель-Халі – найбільша в світі піщана пустеля, одна з найспекотніших і найсухіших на планеті. А також популярне серед гонщиків місце для тренувань. Влітку температура досягає тут +50 градусів спеки, а розпечений пісок +70 градусів.

Український автогонщик Вадим Нестерчук трагічно загинув у цій пустелі 24 червня 2013 року під час тренувального заїзду. Останнє відправлене смс своїй команді звучало так: «Попроси рятувальників поквапитися, я можу не дочекатися». Вони знайшли пілота через 27 хвилин, але вже нічим не змогли допомогти. 

Нестерчуку було 42 роки.

Заснував першу українську ралі-команду, фінішував на «Дакарі» у вишиванці, їздив у пустелю тренуватися

Вадима називали символом українського ралі. Він був не просто пілотом, але й засновником першої української ралійної команди SIXT UKRAINE, багаторазовий учасник ралі «Дакар», «Шовковий шлях» та інших гонок. У 2012 році українець увійшов до тридцятки найкращих гонщиків світу в категорії ралі-рейд за версією Міжнародної автомобільної федерації. Мріяв про перемогу на «Дакар». «Ми навчилися доживати до фіналу. Тепер треба навчитися вигравати», – говорив Нестерчук. 

Своє захоплення автоспортом він називав хобі і фінансував із власного бізнесу. Нестерчук очолював прокатну і лізингову компанію SIXT Україна, був власником київського ресторану «Париж – Дакар». А на початку 2013 року заснував міжнародний благодійний фонд імені Івана Богуна.

Пілот ніколи не забував підкреслити, яку країну він представляє на гонках. В інтерв’ю часто говорив українською, на старті та фініші на його бойовому авто завжди був синьо-жовтий прапор, а на «Дакарі-2013» весь його екіпаж фінішував у стильних вишиванках. Вадим хотів показати світу не тільки Україну загалом, але і всі її регіони. На кожній новій гонці планував рекламувати якесь місто або область з їхніми пам’ятками. Мав почати зі Львова. На старт «Шовкового шляху» в Москву команда хотіла виїхати саме з Галичини. Але за тиждень до цього Нестерчука забрали піски Руб-ель-Халі.

В одному з інтерв’ю Вадима запитали чи виправданий такий ризик, адже багато хто вважає, що ралі – взагалі не спорт, а просто шалені гонки для божевільних, які ставлять на шальки терезів власне життя.

«Ті, хто вважає, що це не спорт – нехай самі спробують взяти участь в ралі. Адже спорт – це максимальне напруження на межі фізичних і психологічних можливостей, а в гонках це все присутнє. А крім того, ми отримуємо досвід, який потім переносимо в повсякденне життя.

Зовсім нещодавно я їхав в Києві по Столичному шосе на своєму «Рейндж Ровері» і буквально в двадцяти метрах попереду почали розкручуватися два автомобіля, зачепившись один за одного і зайнявши дві смуги. Я швидко оцінив ситуацію і вирулив на узбіччя, перекинувши два колеса через бордюр. Так що для мене аварії – це не екстремальні ситуації», – пояснював Нестерчук.

Вперше Вадим відкрив для себе пустелю Руб-ель-Халі у 2008 році. Відтоді тренувався там по три-чотири рази на рік. В Еміратах його команда мала три своїх «Ленд Крузера». Екіпажу допомагав місцевий житель Алі. Як правило, у пустелю на тренування виїжджали двома автомобілями. Нестерчук завжди намагався наблизити умови тренування до бойового режиму. Бувало, що машина супроводу за ним не встигала.

«Хто в пісках Абу-Дабі не їздив на «Тойоті» – той піску не бачив і життя не знає», – часто любив повторювати пілот.

Машина потрапила у піщану пастку, Нестерчук пішов пустелею за допомогою, перед смертю відправив смс сім’ї та команді

Загибель Вадима називають трагічним збігом обставин та нещасних випадків. В ОАЕ на тренування він відправився ослаблений грипом та без свого головного механіка Віталія Бутинця, який зламав ключицю і залишився в Києві. У суботу, 22 червня, Нестерчук вилетів на Аравійський півострів, де планував тренуватися чотири дні. У неділю він провів перше тренування. У понеділок постійний місцевий помічник Алі не міг поїхати з українцем. Він військовий і мав перебувати на службі. З Вадимом у пустелю відправився механік-пакистанець.

«Нестерчук добре переносив спеку. Під час змагань в машині +70, баночки з напоями вибухають в таких умовах. Кондиціонера в бойовому автомобілі немає. Машина дуже жорстка, незручна. У ній пильно і дуже шумно. До того ж гонщик і штурман в комбінезонах і шоломах. Непідготовленій людині це витримати неможливо.

Іноді Вадим тренувався в комбінезоні, іноді без нього. Він сам вирішував, потрібно йому це чи ні. Того трагічного дня на ньому були легкі штани і футболка», – розповів Віталій Бутинець після смерті Нестерчука.

Під час тривалого тренування (подолали більше тисячі кілометрів) «Ленд Крузер» потрапив у складну піщану пастку. Нестерчук з помічником годину намагалися її відкопати, але все марно. 

«Вадим написав мені смс: «Я застряг. Зламався автомобіль. Не їде. Давай надсилай допомогу». Повідомив свої координати. Я зателефонував Алі, і той сказав, що терміново виїжджає на місце. Але йому треба було добиратися майже 200 кілометрів. Пізніше Вадим написав, що йде до дороги за допомогою. Коли я почав йому телефонувати, він уже не брав трубку», – розповідав хронологію тих подій Бутинець.

Подібні ситуації вже траплялися з українцем. Він завжди вирушав за допомогою сам, а не чекав її біля машини. Наприклад, на одному з «Дакарів» вже був випадок, коли він півдня йшов пустелею Атакан за допомогою. Тоді він подолав більше десятка кілометрів спекою. Так зробив і цього разу. Його напарнику стало погано – у нього почалося зневоднення. Механік залишився біля машини, а Вадим пішов до найближчої траси.

Тим часом Алі підняв на ноги місцевих рятівників з гелікоптерами і поліцейських на машинах. На пошуки вирушили десятки авто, але це була важка ділянка пустелі. Одна з машин теж потрапила у пастку. Першим знайшли автомобіль з пакистанцем. Чоловік вже був без свідомості, але його змогли врятувати. Ще якихось півгодини і було б запізно.

Нестерчук пройшов 10 кілометрів пісками, знайшов дорогу і звідти відправив свої координати. Вода у нього закінчилася, а за цей час не проїхав жоден автомобіль. Десь за півгодини до смерті він відправив два смс – дружині (ніхто не знає, що саме) і своєму механіку (просив рятувальників поквапитися). Одна з поліцейських машин знайшла тіло Нестерчука через 27 хвилин біля дороги. Пізніше український МЗС повідомив, що Вадим зовсім трохи не дійшов до оазису Ліва, де були вода і затінок. До нього залишалося якихось кілька сотень метрів. 

«Він загинув як чоловік. Часом бог сміється над нашими планами. У той час, коли в Пакистані розстріляли українських альпіністів, український хлопець-герой пішов шукати воду для помічника-пакистанця, який страждав від зневоднення і залишився живий, тому що лежав у тіні автомобіля», – сказав колишній президент Автомобільної федерації України Євген Червоненко.

А за словами гонщика Олексія Мочанова, Нестерчук залишив напарнику весь запас води.

«Вадим Нестерчук загинув, як герой. Залишив останню воду товаришеві, якого завдяки цьому врятували. За це я перед ним знімаю капелюх, низький йому уклін».

Помер від теплового удару та зневоднення організму, людина висихає зсередини

Залишається тільки гадати, що могло б трапитися, якби пілот залишився біля машини, а не відправився в пустелю. Фахівці переконані, що це рішення стало фатальним. Вадим помер від теплового удару та зневоднення організму.

«Якщо води немає, а сонце і спека є – то зневоднення настає не через три дні, як прийнято вважати, а всього за кілька годин. Ось у Нестерчука було всього кілька годин на виживання в пустелі. Якби він провів їх, сховавшись під автомобіль або в кабіну, то міг би вижити», – сказав кардіолог Едуард Гриценко.

«Крок від машини в бік – це вже була смерть. Як Вадим наважився піти пішки пустелею, я не знаю. Можливо, належав до категорії людей, для яких бездіяльність гірше смерті, – говорив лікар зі спортивної медицини Степан Желяпов. – Людський організм реагує болісно. Відбувається тотальне зневоднення організму – мозкова речовина, печінка, легені, підшлункова, шлунок, нирки, м’язи, суглоби, зв’язки – все випаровується і зменшується.

Настає критичний момент – несумісність з життям. Небезпечно, що людина не помічає всю серйозність того, що відбувається. Думає, що йому все під силу, він все подолає. А організм слабшає, втрачаючи рідину. Далі йде зневоднення серця, починаються перебої в роботі, тахікардія, брадикардія, а потім – зупинка.

Якби Нестерчука знайшли трохи раніше, то його могли врятувати, але це було б неймовірно важко. Потрібно мати апаратуру, щоб запустити серце і легені».

Ніхто не знає, чому цього разу не вистачило води. Вадим часто говорив: «Під час гонки мрієш не про кулінарні делікатеси, а про звичайну воду».

У труну поклали пляшку води, машина в пустелі згоріла, команда припинила існування

На прощання з Нестерчуком прийшли близько півсотні людей. А похорони відбулися 29 червня у селі Березівка Київської області.

«Прощаючись, я підійшов до Вадима останнім – перед тим, як закрили кришку труни. Я попросив у нього вибачення за те, що в найстрашніший момент його життя нас, його команди, не було поруч. І поклав у труну пляшку води, яка так потрібна була йому тоді», – розповідав керівник прес-служби команди Sixt Ukraine Сергій Силін.

Машину Нестерчука в аравійській пустелі так і не змогли звільнити з пісків. Там вона і згоріла.

«Під час похорону мені зателефонував Алі. Він приїхав в пустелю на евакуаторі забирати «Ленд Крузер», але той повністю згорів. Алі прислав мені фотографії машини, і сумнівів в тому, що це наш автомобіль, не залишилося. Коли саме він згорів, ніхто не знає, але забирати вже було нічого. Під час панахиди в Києві з-під капота одного з мікроавтобусів, припаркованих біля нашого офісу, пішов дим. Навіть не знаю, чи можна в цьому шукати якусь містику», – розповідав Бутинець.

Після смерті свого засновника команда Sixt Ukraine припинила існування. Червоненко сказав, що Нестерчук зробив для українського автоспорту більше, ніж всі депутати за все своє життя.

«Що в бізнесі, що в спорті, що в житті він кипів ідеями, не міг всидіти на місці. Думаю, можливо, це і стало одним з факторів, що вплинули на його загибель. Він не міг сидіти і чекати. Такі люди завжди йдуть за сонцем, і він пішов. Його гаслом було – «We’ll never stop», – сказав на похоронах один із друзів Вадима.

У Нестерчука залишилися дружина і двоє дітей: 12-річний син-школяр Вадим і 17-річна донька-студентка Тетяна. Хлопчик мріяв, що в майбутньому візьме участь в ралі «Дакар» разом з батьком.

«Якщо син захоче піти в автоспорт, – часто говорив Нестерчук-старший друзям, – зроблю все для того, щоб йому допомогти. Головне, щоб він уникнув моїх помилок».

***

Наступного року після трагічної загибелі у рідній школі гонщика в містечку Калинівка у Вінницькій області відкрили музейну кімнату Нестерчука. Її розмістили у класі, в якому колись навчався Вадим. На відкриття приїхали мама гонщика Зеля Нестерчук та дружина Наталя.

Також у Калинівці встановили меморіальну дошку на будинку, де жив покійний. А колишню вулицю Дзерджинського з другої спроби перейменували на вулицю Вадима Нестерчука.

Последний герой. Почему нужно запомнить Вадима Нестерчука

Фото: Sixt Ukraine, gazeta.ua

+42
Реклама 18+
Популярные комментарии
Дмитрий Шеставин
+23
Единственный человек, из-за которого я в свое время начал хоть краем глаза следить за Дакаром...и после его гибели - перестал...
Bogdan Hlukh
+14
Який жах, померти від зневоднення організму. Пам’ятаю включення з Дакару та інтерв’ю Вадима, в яких він завжди залишав приємне враження про себе. Вічна пам’ять🙏
donvito
+9
Участник шоу «Миллионер. Жизнь сначала», с ним была интересная серия
Написать комментарий 5 комментариев
Loading...
Реклама 18+