«Динамо», серби та Контрактова площа

Літературні курси на Подолі. Ха, ну і вигадав ото собі затію – написати книжку. Тепер половину днів тижня повертаєшся до дому серед ночі. В голові віхола. Вонеґут, Пінчон та Катя Бльостка. Недосип. Навколо вечірні вивіски: "Пян-Се", "Тітка Клара", офіс якогось адвоката, що обіцяє панянкам полишити їхніх чоловіків без штанів. Араби з колонками носяться на самокатах. Графіті в пащах під’їздів. Привид Сковороди сидить біля пам’ятника самому собі. Станція метро "Контрактова". Попереду дорога на самий кінець міста. Страшенно хочеться спати. Гілки артерій в тілі хитає навсібіч. Світло повільно кліпає та гасне.

Залитий сонцем Хрещатик. Середня осінь. Люди. Дивні дуті шкіряні портфелики, махерові шарфи в клітинку та трешові хутрові шапки. Що це за мода така? Хоча стоп, точно – другий тиждень після Покрови, це ж Геловін цієї неділі. Певно, флешмоб якийсь. В "Троянді Закарпаття", дегустаційній розливайці яка імітує винний погріб, людно. В гранчаки з 14 гранями, на які з гори тисне один великий обідок, п’ятнадцята грань, розливають "Сльози Мічуріна". Так тут охрестили "Плодовоягідне". Оголошення про концерт Ротару. Навчилися таки колоти ботокс. На вигляд їй років з тридцять. Пора кидати палити. Гіппі тусуються на "Алеї пропащих" – бульварі від колишнього пам’ятника Леніну до перехрестя з вулицею Пушкіна. Жовтневий палац, амбасада творчої молоді 60-х. Великий покіс 1972 – 1974 року змусив замовкнути "шістдесятників" та решту. Стус, Сверстюк, Чорновіл, Овсієнко – біля двох сотень фронтменів тогочасної інтелігенції кинуто за грати. За творчість та позицію.

Кажуть, Київ після того змарнів та затих. Всі перетворилися на однакових людей з флешмобу у махерових шарфах. Єдине що тоді лишалося – таємно читати самвидав та ходити на "Динамо".

Підходжу по будинку Головпоштампу. Поруч на щитах газети. Тю. Знову вибори якісь, чи що? Читаю найближчу:

"... на жаль, ми майже нічого не знаємо про суперників, – сказав напередодні матчу тренер киян В. Лобановський. – Ми не змогли побачити "Партизан" у грі, в той час як "розвідники" белградців були на наших зустрічах з "Чорноморцем" та московськими одноклубниками. Відомо тільки те, що "Партизан" – один з кращих югославських клубів, сім разів вигравав першість своєї країни. Найвище досягнення на міжнародній арені – вихід до фіналу Кубка європейських чемпіонів 1966 року. У Белграді люблять швидкий, атакуючи футбол і відзначаються гарною результативністю. "Комсомольська правда", 15 вересня 1976 року …"

Стоп. Чекай. Яке "Плодовоягідне", яка Ротару, яке 15 вересня 1976 року?!!

Голос з піддашшя Головпоштампу бадьоро і дзвінко перериває думку: "Доброго дня, шановні кияни та гості нашої прекрасної столиці. Цього дня київські динамівці зустрічаються в Кубку європейських чемпіонів з белградським "Партизаном" з Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія. Бажаємо усім гарної гри та запрошуємо на Республіканський стадіон. Також на честь відкриття цього року 17 станції метро Київського метрополітену "Червона площа" на вихідних відбудеться концерт у Будинку культури заводу…".

Вонеґут, сука – що ти зі мною зробив? Яка Червона площа, вона вже тридцять років як Контрактова. Обертаюся в бік і одразу відсахуюся назад – на газон "Олімпійського" виходять гравці "Динамо" у білій формі та "Партизана" у біло-чорній. Перших вибірково впізнаю. Мунтян, Трошкін, Онищенко. Блохін сміється, стрибає на місці, трусить кудлатою головою. Жартуючи боксує об Буряка. Вийобується. Ну, звісно, це ж виходить ще року не пройшло, як йому дали Золотий М’яч. Він тисне руку капітану "Партизана" Радомиру Античу і щось енергійно тому говорить. Трибуни забиті вщерть. Два чоловіки поруч мене перемовляються між собою:

– Слухай, ну от шо Олєжка може йому казати. Той хіба понімає по-нашому?

– У мене дружина в інституті фізкультури працює, каже, він з однією студенткою зустрічається. На сірій "волзі" її забирає з пар. Розумна дівчина, може англійської його навчила.

– Ага-ага, точно. "Камон" та "плей" йому чую каже. Може щось підказує у тактиці? Правильно, ну звідки тому Античу тямити у тактиці. Хто такий той Антич? Село без газу!

– Ну, ето да. Слухай, Коля, жінка в Празі на змаганнях була – судила чемпіонат з "городків". Я не знаю, яким треба бути відбитим, щоб у таке грати. Але добові дали хароші. Два сервізи кришталю привезла. І ще дещо – він відсовує зі своєї шиї лапу мохерового шарфа і лізе за пазуху – на ось, почитай книжечку. Сильна вєщь. Якась Олена Тєлєга. Жизнєнно пише. Тільки ти нікому про це … – чоловік сторожко озирається, помічає мене і переходить на таємничий шепіт. Коля зиркає на мене, як на останнє чмо.

На полі починається матч. "Динамо" – минулорічний переможець Кубка володарів кубків. Легенди, майстри, третій Рим тогочасного футбольного світу. Кияни з ходу починають тиснути, і вже за 7 хвилин стадіон спалахує овацією – Онищенко забиває з пасу Трошкіна. Олег Володимирович нервує. Це він тут зірка, саме він має відривати вечір. Бурчить та лупить суперників по ногах. Покарання не змусило на себе довго чекати. За грубу гру проти Радмила Іванчевича отримує попередження. Трибуни незадоволено гудуть. Покарання, схоже, заслужене – серба одразу міняють через травму. На початку другого тайму "Партизан" робить ще одну заміну. Гра рівна, а рахунок дозволяв принаймні помріяти.

Емоції нагріваються, немов олія на сковороді. Куновац грубо заїхав в Онищенка – жовта картка. Поки суддя вовтузився, дістаючи каральний квадратик картону, Онищенко прописав сербу самотужки – пряма червона. Обурені чаша арена ладна вихлюпнутися зі своїх місць, забувши про будь-яку соціалістичну етику. "Динамо" йде на штурм, Петар Борота удар парирує, але Трошкін перший на добиванні – 2:0. Серби зрозуміли, що все закінчено, можна йти кататися на метро. На 88 хвилині за гру рукою в їхні ворота поставили пенальті. Стадіон блаженно запосміхався. Всі знали, що зараз станеться. Прийшов час Його слави. Олега Володимировича Блохіна. 3:0 – без шансів.

Воротар сербів не врятував, хоча це й зірка "Челсі" у майбутньому. Ну добре – гратиме за "Челсі" в першому дивізіоні та вилетить з ним до другого. Далеко до зірковості. Однак 100 матчів за три сезони на Альбіоні – рівень. У Зіни на лише 60, аж за чотири роки. Звісно, його кар’єра лише починається, це далеко не кінець.

***

– Шановний, прокидаємося. "Героїв Дніпра", кінцева. Кін-це-ва!

Розплющую очі. Розумію, що заснув у вагоні та заїхав аж на самий кінець гілки. Скоро опівніч. Початок нового дня. "Сніданок чемпіонів, або Прощавай чорний понеділку!" (с).

Этот пост опубликован в блоге на Tribuna.com. Присоединяйтесь к крупнейшему сообществу спортивных болельщиков!
Другие посты блога
Beograd – gori!
+27
Популярные комментарии
Денис Юдінков
+11
О Господи...Сверстюк, Бльостка, Овсієнко, Сковорода, Теліга і матюки...І насниться ото таке )))
Лёша Никитин
+9
Це добре що ти до Героїв Дніпра доїхав, а то на зеленій гілці вже по колу разів десять встиг проїхати
Кр.От.
+7
Реалистично до мурашек. Плюс, замечательная работа!
Написать комментарий 22 комментария
Loading...
Реклама 18+