Футбол в Сербії - чому він такий радикальний?
В спортивних ЗМІ часто можна побачити тексти, фото чи відео про безчинства футбольних хуліганів. Складається враження, що частині цих джентльменів не досить то і цікавий власне футбол — головне мати благопристойний привід з’ясувати стосунки навкулачки. Сербія, як один з ареалів футбольного хуліганізму, окрім всього має власні причини агресивності на футбольних трибунах. Спробуємо розібратися. Аймо.
Югославські війни протягом 90-х
Десятиліття (з 1991 по 2001 рр.) бойових дій на терені СФРЮ принесло колосальні втрати людських життів, каліцтв, призвело до потужної хвилі біженців та руйнувань. Великою мірою, наслідки тих подій регіон відчуває понині. Сербський футбольний фанатизм веде родовід від югославських воєн, адже тамтешні довкола футбольні пасіонарії брали активну участь у бойових діях. Власне, навіть одним з приводів почату війни називають відомий в спортивній белетристиці «Удар Бобана». Подія відбулося 13 травня 1990 року у Загребі, на матчі місцевого «Динамо» проти «Црвени Звезди».
До Хорватії тоді доїхав відчутний десант — три тисячі чоловік, на чолі з лідером угрупування фанатів белградського клубу «Деліє» Желько Ражнатовичем. Серед прибулої торсиди був і двадцятирічний Александар Вучич — чинний президент Сербії. «Деліє» влаштували бійки в місті, протягом матчу жбурляли сидіння в гостей, скандували «Zagreb je Srbija!» та «Ubit ćemo Tuđmana!», а потім й поготів почали прориватися до секторів хорватів. Є відео, де капітан «Динамо» Звонімір Бобан кричить: «А де ж міліція? Де ця бісова міліція?». Остання дивилася на безчинства крізь пальці. Після першої половини гри хорвати не витримали, і прорвалися на поле. Міліція зупиняла тих кийками та сльозогінним газом. Тоді ж Звонімір Бобан зробив те, після чого став ворогом сербів та національним героєм хорватів — знаскоку вдарив ногою спецпризначенця. Дні Югославії і без того лишалися недовгими, але той матч точно пришвидшив їхній плин.
Удар Звоніміра Бобана
Коли в Югославії почалася війна, Желько Ражнатович створив Сербську добровольчу гвардію — угрупування добровольців чисельністю до 10 тисяч бійців. Хребет підрозділу склали члени «Деліє». Вони регулярно піднімали на трибунах трофейні дороговкази з дороги на хорватський Вуковар на який наступали, тож в Сербії їх просто обожнювати. Хоча «герої» (дослівний переклад назви «Деліє») та їхній лідер були далеко не ідеальними. Окрім патріотизму та відваги на полі бою перелік їхніх заслуг доповнюють вбивства цивільних, зґвалтування, етнічні чистки, викрадення та тортури.
Вже перше «Вечіті дербі» («Вічне дербі» — головне протистояння Сербії між «Црвеною» Звездою та «Партизаном») післявоєнного часу зафіксувало зміни, що відбулися. Мир на трибунах не настав. Матч не встиг розпочатися, як одвічні вороги вже лупцювали одне одного. «Деліє» відступають, виносячи на руках побратима з проломленим черепом. За кілька годин хлопець помре в одному зі шпиталів Белграда, так і не прийшовши до свідомості. Желько Ражнатовича застрелять чи то за політику, чи через кримінальні розбірки. На перше ж після похорону «Вічне дербі» прийшла вдова Цеца — популярна співачка в Сербії і пожиттєвий президент «Деліє». В руках вона тримала гучномовець. Цеца довго розповідала про загибель чоловіка та його чин на ниві служіння Сербії. Потім вигукнула якийсь «антипартизанський» заряд. Осатанілі «Деліє» накинулися на сектор фанатів «Партизана». Трьох «гробарів» вбили на місці.
Світлана Ражнатовіч
Серби мали досвід регулярних закордонних виїздів ще в часи Югославії, оскільки тамтешні команди досить успішні у єврокубкових турнірах. В сезоні 1956-1957 році «Црвена Звезда» добралася до чвертьфіналу Кубка європейських чемпіонів, в 1967-му це досягнення повторили «Войводина».
«Партизан» у 1966 році грав у фіналі цього турніру. «Црвєна Звєзда» в 1979-му виступала в фіналі Кубка УЄФА. Фінал Ліги Чемпіонів сезону 1972-1973 між «Аяксом» та «Ювентусом» проводився у Белграді. Відтак серби мали можливість переймати досвід футбольного сапорту у європейців — часом не завжди мирний, але все ж акцентований на клубну атрибутику, кореографію чи спів. Проте корективи внесли югославські війни.
Кров, смерті, каліцтва — пройшовши через подібне вкрай важко повернутися назад точно таким же, як був до цього. Тож не дивно, що сербські вболівальники принесли війну на трибуни разом з собою. Покоління безпосередніх учасників бойових дій на футбольних трибунах вже практично відійшло — минуло більше 30 років. Хтось помер, хтось взявся за голову, знайшов роботу, створив родину. Вже виросло не одне нове покоління фанатів. Проте інерція переконувати суперника не лише за допомогою дотепного чанту чи грізного банера, а й шматка арматури — почасти залишається понині.
Політика і футбол
Сучасна Сербія живе в когнітивному дисонансі. Складовими modus operandi офіційного Белграду є і декларування євроінтеграції, і непереборне бажання втручатися у внутрішні справи сусідів. Речі, м’яко кажучи, взаємовиключні. Величезна кількість сербів працює чи навчається у Євросоюзі, там же купуються автівки, техніка, меблі і все інше. Проте політиками регулярно наголошується на важливості зав’язків з РФ, навіть в умовах повномасштабної війни в Україні. Хоча ж навряд багато місцевих обивателів працює в умовній Рязані чи мріє заволодіти чотириколісним чудом російського автопрому.
Володимир Зеленський та Александар Вучич у Молдові на початку червня 2023 року
Серби мають величезні історичні травми пов’язані з Першою та Другою світовими війнами. Вже згаданий період війни у Югославії 90-х досі ятрить ранами. Пам’ятати про ці події важливо і вкрай необхідно. Вони потребують рефлексії наступними поколіннями, переосмислення та актуального прочитання. Політики в унісон волають про те, що Косово — душа Сербії. Душа то душа, але забруднення повітря у Белграді чи недавні масакри у школах вчинила аж ніяк не пані Вйоса Османі. Хоча, звісно, простіше мріяти, щоб на Балкани прийдуть високодуховні зеки Пригожина і повернуть сербам Грачаніцу.
«Спорт поза політикою», очевидно наївнішої фрази годі й придумати. Футбольна трибуна, звісно, не місце для делікатного осмислення тонких історичних матерій. Це територія простих, бадьоро-римованих закликів та грізних банерів. І рефлексування з приводу славних діянь Неманичів тут більш природні, ніж заклики про асфальтування доріг. Це нормально — польські ультрас в кореографії часто апелюють до образу крилатих гусар періоду до Речі Посполитої, скандинави регулярно одягають шапки вікінгів, а італійські тифозі ностальгують за Римською імперію. Але ж при цьому вони не вимагають повернути Карфаген чи знову відправити легіони в край підлих маркоманів.
Так, скрізь є ексцеси. Та перехід грані між патріотизмом і шовінізмом в цивілізованих державах переслідується законом. На футбольних трибунах Німеччини ви не побачите апелювання до успіхів німецької зброї, хоч будемо відвертими — вояки Вермахту були більш успішними, ніж четники. Подібне там суворо карається. В Англії свого часу учасники бійок на футбольних матчах отримували пожиттєві заборони відвідувати стадіон або навіть реальні строки. Чи ведеться подібна робота на трибунах Сербії? Мабуть, ведеться. Чи отримують реальні строки ті, хто чіпляє на секторі шмати ДНР? Сумніваюся. Доказом цього є інциденти не лише на матчах клубів, але і на іграх збірних. Трибуни під час зустрічей проти Албанії (матч 2014 року був зупинений через безпорядки на трибунах — серби скандували «Ubij, ubij, ubij siptara»). Албанці в боргу не лишилися, і запустили дрон з прапором Великої Албанії. Еді Рама навіть переніс запланований візит до Белграду), Хорватії (з часів удару Бобана там мало що змінилася), Боснії і Герцеговини (все складно) та навіть, Швейцарії — в складі їхньої збірної виступає багато нащадків албанських емігрантів, перетворюються на поле бою.
Атмосфера гри збірної Сербії проти Албанії
Постать 29 річного безробітного белградця Івана Богданова, ватажка одного з угрупувань фанатів «Црвени Звезди» з творчим псевдо «Іван Грозний», стала досить відомою в 2010 році. Про нього навіть написала The Guardian .
Чоловік влаштував безпорядки на матчі Італія-Сербія. Гру зупинили, бо серби кидали на поле петарди і навсібіч жбурляли сидіння. Балканці божилися, що діяли суто з патріотичних почуттів — побачили прапор Албанії в якогось італійця.
Віриться в це тяжко, бо вони ще перед матчем атакували автобус власної (!) збірної. Серйозну травму тоді отримав воротар сербів Владімір Стойкович. Натхненник безчинств Богданов намагався втекти з країни у вантажному відсіку автобуса, але його впіймали. Чоловіку світило три роки за зрив матчу, напад на посольство США у Болгарії та за торгівлю наркотиками. Сам Богданов говорив (його текстове інтерв’ю кочувало пабліками футбольних хуліганів, тож невідомо чи те автентичне): «Ми протестували проти нашого президента … цей Тадич, нечесно вигравши вибори, каже, що Сербія має дружити з тими, хто 10 років тому вбивав сербів».
Матч Італія: Сербія
Через якийсь час італійці відпустили Богданова, заборонивши в’їзд до ЄС протягом п’яти років. На Батьківщині його незабаром теж заарештують. Пригадали побиття співробітника поліції в 2006 році — просто блискавична реакція сербського правосуддя.
Суд тривав довго. Богданов бідкався на амнезію, казав він сам жертва — кожну репліку підхоплювала і обсмоктувала белградська преса, наче мова йшла про повноцінну світську подію. Ось лише окремі заголовки того часу: «Bogdanov iz Italije pravo u zatvor», «Ivan Grozni ima amneziju», «Ivan Grozni mora na veštačenje». Зрештою присудили два роки. Чи сталося б це, якби на нього не звернула увагу італійська Феміда?
Богданов на матчі проти Італії
24 квітня 2013-го чоловіка відпустили на свободу. Говорять вже в серпні того ж року Богданов приїхав до Одеси, де влаштував бійку між фанатами «Чорноморця» та «Црвени Звезди» на матчі третього кваліфікаційного раунду Ліги Європи. На трибунах були діти, адже матч єврокубку став справжньою подією для міста. 20 одеситів отримали травми, один з переломом ребер та розривом селезінки потрапив до лікарні. В 2014 році Богданов гордо позував на трибунах стадіону московського «Спартака» з прапором ДНР. Комісар з питань безпеки Футбольної асоціації Сербії Мілівойє Мірков вважає, що в Сербії немає політичної волі щодо вирішення проблеми хуліганства у спорті: «Богданов залишається? Він проєкт чиїхось послуг та інтересів? Брехня, у нас є пара людей, від яких потрібно позбутися, тому що вони замішані в організованій злочинності, питання в тому, чи є у цих людей політична підтримка і чи готова держава від них відмовитися».
Патріотизм це круто, але ж чи це справді футбольний радикалізм Сербії є проявом любові до Батьківщини? Питання риторичне. Чи можна змінити чинний стан речей, викорінити подібне політичне спекулювання? Напевно — так. Бо мова йде якщо не про європейські перспективи цілої держави, то про банальну безпеку глядачів — які приходять на стадіон подивитися матч, а не товкти комусь пику.
Зв’язки з криміналом
В травні 2020 року в Києва скоїли замах на Радоє Звіцера. За даними української поліції постраждалий перебував у міжнародному розшуку як лідер «Кавача» — одного з двох найпотужніших наркокартелів Чорногорії. Угруповання постачає наркотики з Південної Америки на територію більшості європейських країн.
Радоє Звіцер
Імена замовників замаху верифіковано здатне озвучити лише слідство, тож обивателю залишається тільки припускати хто ж до цього причетний. Сербське видання Luftika писало, що за чотири роки до подій столиці України автівку дружини Звіцера обстріляли. Суд тоді відправив за грати Йована Вукотича — лідера «Шкалярі», другого з найвпливовіших кланів Чорногорії. Останнього, до слова, застрелили в Стамбулі в вересні минулого року.
До чого до розбірок злочинців сербські футбольні фанати? Спробую обґрунтувати.
Восени 2016 року в Белграді вбили Александара Станковича. Йому не допоміг ні бронежилет, ні навіть тілоохоронець. Чоловік очолював «Яничарів» — угрупування фанатів «Партизана». Доволі дивний неймінг як для православної Сербії — назву спершу взяли суто для жарту, але потім вирішили залишити. Говорили, що Станкович викликався реалізувати партію кокаїну для «Шкалярі», але гроші повернути забув. Вукотич йому того і не пробачив. Проте, здається, це лише частина пазлу. Протягом року до вбивства Станковича загинуло ще кілька лідерів хуліганів «Партизана», ватажок угрупування фанатів «Црвени Звезди» «Гієни», також підстерегли Алєксандра Рогановича — довколафутбольні побратими якого відзначилися у вуличному насиллі та перестрілках в Нові-Саду.
Все це опосередковано натякало на якийсь переділ сфер впливу в кримінальному світі Сербії. Те, що футбольні вболівальники дотичні до подібної буремної діяльності не становило великого секрету. Згідно дипломатичних телеграм співробітників Держдепартаменту США опублікованих у WikiLeaks, угруповання сербських ультрас опанували строкаті напрямки злочинного ремесла: наркоторгівля, відмивання грошей, кришування бізнесу. Тому ж Желько Ражнатовичу свого часу платили данину всі — від виноробів до нафтовиків. Основу його «колег» складали фанати з угрупування «Деліє», після війни названих в пресі кланом «Земун». В 2003 році «Земун» навіть організував вбивство прем’єр-міністра Зорана Джинджича. Влада Сербії відповіла — вирок отримали 7 людей, кількох ватажків клану вбили під час затримання. Після такого удару клан по суті припинив існування.
Після вбивств Станковича в середовищі фанатів розпочався роздрай та хаос. Відносний спокій настав влітку лиш в 2019 року, коли на з тюрми на свободу вийшов Велько Белівук. За чутками в жовтій пресі пан зумів якось владнати стосунки з владою. Проте кайдашевий мир та спокій в родині сербських фанатів тривав не довго. В 2021 році Белівука та 16 його спільників арештували прямо на стадіоні «Партизана».
Момент Арешту Велько Белівука
Слідство отримало докази участі Белівука в «кришуванні» низки нічних закладів Белграда, встановило його зв’язки у питаннях наркотрафіку із кланом «Кавач». За наказом останніх Велько разом фанатами клубу «Рад» вбив кількох членів «Шклярі». У відповідь «Шклярі» спробували помститися, і організували замах на згаданого пана Звіцера. Той отримав кілька куль, але його врятували київські хірурги.
Не зважаючи на ці докази, всі були переконані, що затриманих скоро відпустять. Надто часто Белівуку все сходило з рук, відчувалося покровительство поліції та влади. Проте схема дала збій. Слідчі виявили 44 мобільних телефони, де зберігалися жахливі відео та фото на яких катували людей, відрізали їм кінцівки та грали головами жертв у футбол. Міністр внутрішніх справ Александар Вулін повідомив, що в одному з будинків у Рітопеку виявили промислову м’ясорубку, за допомогою якої позбавлявся тіл. Белівук, схоже, зрозумів, що на горизонті майорить серйозний строк, тож пішов ва-банк. Навіть Європейська правда писала про його сенсаційні покази слідству. Він заявив, що президент та наближені з Сербської прогресивної партії неодноразово замовляли у нього низку «послуг»: забезпечення порядку під час гей-параду в Белграді, охорона церемонії інавгурації Вучича, залякування учасників антиурядових мітингів навесні та влітку 2020 року та «переконання» таксистів відмовитися від протестів проти впровадження мобільного додатку CarGo. Сербська влада майже не коментувала заяви Белівука про зв’язок із Вучичем. Сербські таблоїди (приміром, видання Kurir) взагалі не згадали суду над кримінальним авторитетом, хоча публікували раніше інтерв’ю з іншими членами угруповання.
Президент Сербії Александар Вучич
З перемінним успіхом слідство триває — кілька днів тому видання Danas повідомило, що клопотання захисту про відвід судової колегії та прокурорів у справі Белівука відхилено.
Це лише коротка, схематична історія. Розповідь про перипетії зв’язків футбольних фанатів та криміналу нагадуватиме серіал, де футболу і любові до спорту буде вкрай мало.
Замість післямови
Наслідок Югославських воєн, політичні ігрища та зв’язок з криміналом — причин радикалізму сербських фанатів однозначно більше. Текст не є безапеляційним вердиктом та аж ніяк не претендує на вичерпність. Вочевидь, щоб побачити ситуацію повністю, все ж варто бути зануреним у сербські реалії, мати на руках матеріали слідства, бачити і сприймати картину очима жителя цієї держави.
Перелік названих причин радикалізму точно можна доповнити. Кожна з них не є сталою, часто перетікає до іншої або пов’язана одразу з кількома. Їх можна порівняти з хімічною реакцією, коли поєднуючи однаковий набір елементів але додаючи певні зміни (температура, вага, пропорції чи період взаємодії) ми отримуємо зовсім інший результат. У випадку з сербським футбольним андеграундом — кривавий та вбивчий.
Текст взято з сайту Аналітичного центру балканських досліджень: https://www.balkans-ukraine.org/2023/06/04/%d1%84%d1%83%d1%82%d0%b1%d0%be%d0%bb-%d0%b2-%d1%81%d0%b5%d1%80%d0%b1%d1%96%d1%97-%d1%87%d0%be%d0%bc%d1%83-%d0%b2%d1%96%d0%bd-%d1%82%d0%b0%d0%ba%d0%b8%d0%b9-%d1%80%d0%b0%d0%b4%d0%b8%d0%ba%d0%b0%d0%bb/
Фото: The Sun, These football times, Krik, Daily Mail, N1, The Guardian, Громадське радіо, УНІАН
