При Каштру такого не було. «Шахтар» Де Дзербі втратив бойовий дух
Виліт з єврокубків закономірний.
Виліт з єврокубків закономірний.
Груповий етап ЛЧ для «Шахтаря» ще не закінчився, але його підсумок уже відомий. Гірники вперше за десять років залишились без євровесни. Точно не такого результату очікувало керівництво клубу, коли влітку витратило десятки мільйонів євро на запрошення перспективного італійського тренера та довгоочікуване підсилення. Тепер питання, як цей результат сприймати і пояснювати.
З одного боку, реформи рідко бувають безболісні, а реформатори – популярні. Саме для цього боси «Шахтаря» й запросили Де Дзербі – щоб той рішуче виправив те, чого не зміг/не дали поступово владнати Каштру. Тому повинні розділяти спрямоване зараз на Роберто невдоволення вболівальників. Обіцяного покращення ще нема (італієць просить почекати хоча б один сезон), зате є погіршення результатів. Тут і зараз.
З іншого боку, невтішний статус цих результатів доповнює їхній характер. Тобто, безхарактерність. Де Дзербі працює з «Шахтарем» півроку, але поки найпомітніше його рішення – намагання грати без Тараса Степаненка. Без футболіста, який при попередніх тренерах був незамінним, який уособлює бійцівський гірняцький дух і на типажі якого понад десять років тримається модель клубу – хтось же має тягати рояль для латиноамериканців. І від цих намагань буває навіть ніяково дивитись, як при побудові атак Тарас сьогодні буквально відходить в бік, наче зайвий елемент.
Все ок, це рішення тренера, але за нього він повинен відповідати. А відповідальність така, що в «Шахтарі» щось зламалось, і це щось ніяк не полагодять. Мова про бойовий дух, волю до перемоги, яка була притаманна команді в попередніх сезонах навіть тоді, коли все йшло проти неї. При Де Дзербі гірники це проявили лише на початку сезону, коли буквально виривали таку бажану участь в групі ЛЧ – спочатку в першому матчі з «Генком», а потім у вирішальному поєдинку з «Монако». Після того запал та пристрасть як відрізало.
При Каштру було інакше. І навіть після нікчемних 0:10 від менхенгладбахської «Боруссії» йшли ще одна перемога над «Реалом» і вистояна нічия з тим же «Інтером». А славетні 3:3 в Загребі? Чи такі самі 3:3 з «Бенфікою» в Лісабоні? А вирвана перемога над «Аталантою» на виїзді? І це тільки при Каштру, якого так безславно випровадили з клубу, зробивши крайнім. Хоча він міг тільки мріяти про підтримку, яку сьогодні має Де Дзербі.
Сьогодні у «Шахтаря» був вирішальний матч. Натомість він мало не обернувся розгромом, якби не сейви Трубіна. Донеччанам була потрібна тільки перемога, але вони й близько не показали, що були готові її здобути. Ні, це зовсім не було жалюгідно, але було безнадійно, безсило. Навіть після першого тайму, який закінчився нічиєю.
Так, «Інтер» був сильніший. Але не непробивний. І помилялись міланці так само в захисті, як і їхні суперники. І гостям вдавались класні комбінації, не бракувало гостроти біля воріт Хандановича. Але ось по перерві команда виходить уже без Степаненка, пропускає один, одразу другий і все. Провалля, по дорозі в яке лише один момент з ударом Додо. Ні, «Шахтар» не показав, що сьогодні йому була потрібна лише перемога, і більше нічого.
Не хочу залишати з думкою, що при Каштру гірники цей матч точно виграли б. Але їхній виступ у цій групі ЛЧ загалом справляє враження, що ще до його початку в команді змирились – в нас великі зміни, тому добре, що взагалі потрапили сюди. Кожен результат, кожна невдача пояснювались одним – ця команда ще не грає так, як цього хоче головний тренер.
Ну ок, ставимо будильник на наступний сезон. Можливо там, в новому «Шахтарі» все дійсно буде так, як хоче Де Дзербі. Але поки команда сама не своя.
