«Росія докладала багатьох зусиль, щоб потягнути Україну за собою». Гоцул – про допінг, дискваліфікації та гроші

Інтерв’ю Миколи Решнюка з президентом ФЛАУ.

Легка атлетика – один з лідерів за вживанням допінгу серед світових видів спорту. В Україні ця проблема стоїть ще гостріше.

За історію Незалежності в пійманих на заборонених препаратах українських олімпійців 11 разів (друге місце у світі) відбирали медалі. В чотирьох випадках це були медалі легкоатлетів, які поступаються лише важкоатлетам – тут з допінгом ще плачевніше.

Така сама ситуація в переліку Національного антидопінгового центру. Сьогодні в списку відсторонених через допінг спортсменів 12 легкоатлетів. Гірші цифри лише у пауерліфтерів – 28.

На фоні цього федерація легкої атлетики України (ФЛАУ) – один з лідерів за державним фінансуванням серед видів спорту в країні. А цього року й зовсім одноосібно на вершині – 82 млн грн бюджету.

Це наслідок спортивних успіхів, відштовхуючись від якого держава розподіляє кошти. Тут у нас майже завжди є свої зірки, а в період Незалежності ще жодна Олімпіада не пройшла без медалі українських легкоатлетів – з врахуванням відібраних нагород.

З одного боку є стабільний успіх, з іншого на нього кидає тінь вживання заборонених препаратів, через що в України сумнівна репутація у світовому спорті.

Tribuna.com поспілкувалась із президентом ФЛАУ Ігорем Гоцулом про проблеми допінгу в українському спорту, хто і як ними займається, як живеться найбагатшій спортивній федерації України та чому в неї все одно виникають проблеми з державним фінансуванням.

«Мало бути відсторонення усіх українських спортсменів від міжнародних змагань. Те, що сталось з Росією»

- Чому тільки зараз ви активно заговорили про боротьбу з допінгом?

– Насправді, ця боротьба в Україні триває уже п’ять років щонайменше. Хоча у світі все почалось 15-20 років тому, коли змінилось ставлення до допінгу та до людей, які порушують.

Якщо до цього було співчуття на кшталт «не пощастило, попався», то пізніше воно переросло в розуміння, що це порушення будь-яких етичних норм. Людині, яка порушує, не подають руку. Її не сприймають в спортивному середовищі. На цю людину дивляться як на шахрая, який хотів вкрасти чиюсь славу, гроші, перемогу.

- Яка природа цієї зміни? Хіба це не очевидна річ?

– Тут кілька складових. Перша – змінились етичні стандарти. У спорті все більше говорять про кодекси етики, про високі стандарти відносин, про неможливість їхнього порушення, про fairplay. Це елемент розвитку спорту як явища у світі.

Друге – спорт стає все більше комерціалізованим. У ньому все більше і більше грошей. Тому вартість перемоги стає відчутнішою.

Третє – зміни відбулися в царині боротьби з допінгом. Посучаснішали тест-системи, збільшилась потужність WADA, побільшало проб, які вони збирають. Особливо, в позазмагальний період.

І найголовніше – запровадили три допінг-профілі: гормональний, стероїдний та кров’яний. Вони вивели боротьбу з допінгом на якісно інший рівень, звели нанівець будь-які намагання побудувати успішну кар’єру в спорті на вживанні допінгу.

- А в українській легкій атлетиці ця боротьба з чого почалась?

– Ми відверто звернулись до спортсменів та тренерів. Суть така: всі ми дорослі, розуміємо, як було раніше, але ми не збираємось судити всіх і вся.

Раніше усі діяли в рамках політики, яка реалізовувалась. Ми сказали, що починається новий відлік часу. Попередили, що буде принципово інша політика. Не буде подвійних стандартів. Ми не будемо толерувати допінг на будь-якому етапі. Жоден авторитет не буде в безпеці від перевірки та звинувачень. І цю політику ми почали реалізовувати.

- Чому ж раніше за це не взялись? Чому не тоді, коли, за вашими словами, це почалось у світі?

– Бо ми не тільки в спорті відстаємо. Багато в чому ми не на піку. Це наслідок того, що наша країна тільки розвивається. Ми зараз тільки намагаємось знайти місце у світі.

А ще впливає важкий тягар, який нам дістався у спадок від Радянського Союзу. В радянському спорті було багато позитивних речей, але була й допінгова діяльність. Спорт був наскрізь просякнутий ним. Був високий ступінь толерантності до нього. Ми це відчуваємо досі.

Сьогодні це ще й вплив Росії як носія радянської ідеології. Бачимо з дискваліфікації WADA, які принципи вони сповідують досі. 

- То які конкретно кроки ви робите в Україні з протидії допінгу?

– Найперше – це пояснення. На усіх навчально-тренувальних зборах, у спілкуванні з тренерами та спортсменами, також з територіальними федераціями ми говоримо про негативні наслідки вживання допінгу, як уберегтися від нього за встановленими правилами. Намагаємось надати максимум інформації, щоб убезпечити людей.

Друге – тестування. Щорічно збільшується їхня кількість в легкій атлетиці. ФЛАУ не впливає на те, в кого беруть проби – це виключно прерогатива Національного антидопінгового центру. Однак, ми активно працюємо як з ним, так і з профільним міністерством, щоб була достатня кількість проб.

За останні роки їхнє число в легкій атлетиці зросло в рази. Як під час змагань, так і в позазмагальний період. Це стосується і юнацьких змагань також.

Третє – покарання винних. Тут ми займаємо безкомпромісну позицію та тісно координуємо діяльність із міжнародною федерацією IAAF.

- З іншого боку спортсмени з позитивною пробою жаліються, що їм недостатньо пояснювали ризики у федерації. Чому це відбувається?

– Переважно через нашу неготовність визнавати провину. За останні роки ми мали досить велику кількість звинувачень та дискваліфікацій. У тому числі наших видатних спортсменів. Але в більшості випадків ми не бачили готовність визнати провину, каяття. Навпаки. «Це не я. Мені підкинули. Я не винен».

Я багато спілкуюсь з нашими колегами за кордоном. В тому числі з WADA та антидопінговим підрозділом IAAF. Нас продовжують негативно сприймати у світі.

Допінг так чи інакше існує всюди, але в західній культурі у більшості випадків людина виходить з вибаченням публічно – перед вболівальниками, колегами, платниками податків. А ще вони спокутують провину через активну роз’яснювальну роботу – зустрічаються з юними спортсменами, дорослими тренерами, школярами, студентами. Розповідають про свою трагедію, пояснюють власну помилку і показують наслідки на власному прикладі.

На жаль, більшість наших спортсменів намагаються перекласти провину на когось. Хоча в більшості випадків дискваліфікацій мова йде про спортсменів-професіоналів. Але ж не можна бути професіоналом на половину – хочу бути популярним, отримувати державні нагороди, а про допінг я не знав і не бачив.

Я та мої колеги цього не сприймаємо. Бачимо в цьому бажання перекласти на когось відповідальність.

- Але ж є випадки, коли спортсмени дійсно невинні й навіть доводять свою чесність.

– Є три стадії процесу. Перша – спортсмен виступає доти, поки немає обвинувачення. Друга – в організмі спортсмена знайшли заборонений препарат або його підозрюють у використанні забороненого методу. Тоді цю людину ще не можна назвати винною, але це вже суттєва підозра. Тому її обмежують, забороняють брати участь в змаганнях.

Ця людина має зосередитись на тому, щоб пояснити свої дії. Коли ми говоримо про антидопінгові діяльність, треба розуміти – в цих питаннях немає презумпції невинуватості. Є презумпція винуватості. Якщо в спортсмена знайшли заборонений препарат або порушення, він має довести свою невинуватість. У нього є обмеження, але він ще не є винним.

Третя стадія – уже визнають винним або не винним.

- То чому до тих, кого тільки підозрюють, ставляться одразу як до тих, хто уже винний?

– Ні, такого ставлення немає.

- Про це говорять самі українські спортсмени. Мовляв, ФЛАУ не допомагає їм захистити свою репутацію й одразу зараховує до винних. Та ж Ольга Земляк говорить, що просила вас допомогти з документами на захист, а ви відмовили.

– Неправда. Всі потрібні документи та консультації ми надали. Пояснювали, які можуть бути наслідки різних дій, як діяти в ситуації.

На жаль, Ольга Земляк обрала шлях оскаржувати якісь технічні моменти – не той приїхав брати пробу, не так взяв і так далі. Було банальне намагання ховатись від відповідальності. В підсумку Ольга зверталася до спортивного арбітражу в Лозанні, де підтвердили абсолютну правоту її звинувачення. Лише змістили дати початку покарання. Діяльність ФЛАУ в ситуації була абсолютною чіткою.

Просто ми живемо в час, коли теза «Погані чиновники гноблять нещасних спортсменів» дуже добре продається. Часто у спортсменів виникає бажання поспекулювати на таких настроях, пограти на співчутті.

В правилах WADA записано чітко: спортсмен несе відповідальність за все що потрапляє в його організм. Не зважаючи на те, знав він про це чи ні.

- Уявімо, я – спортсмен. В мене в організмі виявили допінг, але я переконаний, що не вживав. Хоча допускаю, що він міг іншим чином потрапити в організм. Як повинен в такій ситуації вчинити професійний спортсмен?

– Однозначно одразу визнати. Перший чинник, на який звертає увагу WADA – спроможність спортсмена визнати свою вину та показати каяття. Свідомо чи несвідомо, але ти порушив правила. Це треба визнати та допомагати розслідуванню.

Беседин не признает вину в употреблении запрещенных препаратов

Спортсмен-професіонал має сказати так: «Я визнаю вину, але я залишаю за собою право довести випадковість або невинуватість». Це важлива річ, яку наші спортсмени часто не готові прийняти. Через що не отримують менших термінів, на які могли б розраховувати.

Спортсмен має надати інформацію про свої дії та дії інших пов’язаних персон. Тут не може допомогти чи завадити національна федерація. Лише власне сумління та бажання спортсмена.

Якщо ж у пробі спортсмена знаходять анаболічний стероїд, а він говорить, що нічого не знає і не розуміє, то майже на сто відсотків WADA не повірить у таку легенду.

- Тому що статистика говорить про зворотне?

– Так. Відсоток тих, хто зміг довести свою невинуватість дуже невеликий. Менше одного відсотка. Це говорить про те, що WADA зважує всі деталі, перш ніж виголосити звинувачення.

- Як ви оціните ефективність антидопінгової діяльності ФЛАУ?

– Є об’єктивні показники, за якими можна спостерігати та вимірювати ефективність. Один з них – кількість спроб, які ми беремо. Що більше проб, тим менше простору для зловживання. Цей показник змінився в рази за останні роки. Сьогодні Національний антидопінговий центр (НАДЦУ) бере в українських спортсменів дві тисячі проб на рік

Хоча ще п’ять років тому WADA визнала НАДЦУ таким, що не відповідає встановленим стандартам. Це через порушення, підозри, невиконання норм. Наступним кроком мало бути відсторонення усіх спортсменів країни від міжнародних змагань та заборона їхнього проведення в Україні. Те що сталося нещодавно з Росією.

Ми доклали зусиль, щоб НАДЦУ повернули статус. Звинувачення зняли, цьому передувала складна робота. Ми долучалися до зміни українського антидопінгового законодавства, звітували про нашу роботу – наприклад, про кількість семінарів та проб. Зрештою, змогли переконати міжнародну спільноту на рівні профільного міністерства, НАДЦУ та провідних федерацій країни, що змінилася політика. Вони нам повірили. 

Хоча Росія, якій було сумно страждати одній, докладала багатьох зусиль, щоб потягнути Україну за собою. Але нам вдалося переконати міжнародну федерацію, що ми суттєво відрізняємось. Так, у нас є позитивні проби, у нас є важке минуле, але ми точно відрізняємось в політиці, яку реалізуємо сьогодні.

Хоча ми досі не вийшли за критичні межі, ми досі в зоні особливого моніторингу WADA. Але принаймні зараз питання про відсторонення точно не стоїть. Динаміка позитивна.

Для мене найбільш важливий чинник – це спілкування зі спортсменами та тренерами. Я згадую наші перші семінари на тему антидопінгу. Бачив у очах скепсис багатьох. Мовляв, ти собі говори – в тебе робота така, а ми знаємо як робиться результат насправді.

Ми дуже велику ціну заплатили, щоб оця психологія змінилася. Якби спортсмени та тренери одразу нас сприйняли, то можливо не було б такої кількості дискваліфікацій. 

Сьогодні настало розуміння багатьох спортсменів та тренерів, що часи змінилися. Ми бачимо нове покоління, яке не просто не готове вживати допінг – вони ніколи не підуть на це через рівень світосприйняття. Вони різко негативно ставляться до будь-яких спроб про це говорити або толерувати.

- Про кого саме ви говорите?

– Не хотів би називати прізвища спортсменів і тренерів. Але це мова про нову генерацію, про наших сьогоднішніх нових зірок. Це мене переконує в тому що роз’яснювальна робота не пройшла марно.

- Попри це ви говорите про ризик, що в українських легкоатлетів ще будуть відбирати медалі.

– Звісно. Бо перші проби зберігають десять років. Потім їх будуть перевіряти оновленими тест-системами з більшими можливостями [на наявність заборонених на момент взяття проби препаратів]. Не всі наші спортсмени були абсолютно відповідальні, тому ми розуміємо ризики.

До того ж свідомість усіх спортсменів та тренерів не змінюється одночасно та однаково. Є ще рецидиви минулого, старші тренери, які живуть в давнішій системі координат. Вони просто фізично не знають, як готувати спортсменів інакше.

- Скільки таких ще є в легкій атлетиці України?

– Звідки такій статистиці взятись? Ніхто про це відкрито не говорить. Зараз настали часи, коли непристойно ввести такі розмови. Особливо публічно. Тому таке є.

Але знову ж таки, я спілкуюся з колегами по двох групах з протидії допінгу – при Раді Європи та при ЮНЕСКО. Я особисто знаю впливових людей зі світу антидопінгу, спілкуюсь з ними і як посадовець із федерації. Розумію, що і WADA, і Athletics Integrity Unit (антидопінговий орган IAAF – прим.) знають про нас набагато більше, ніж ми думаємо.

Є система збору інформації, система інформаторів. Є показання спортсменів, над якими велось слідство. Інформація накопичується і перевіряється. Тому це не є питання одного дня чи одного року, процес триває. У міжнародних структур є підозри щодо певних українських спортсменів та тренерів. Але ми не знаємо, хто це. І не знаємо, чим все закінчиться.

ФЛАУ знає про це лише зі звинувачень щодо нас – нам лише кажуть, що є інформація, що тренери продають заборонені речовини. Або є інформація про спортсменів чи тренерів, яких не раз підозрювали в забороненому. Розслідування йде.

«Скандал з перебоєм фінансування безумовно вплинув. Під питанням, наскільки успішні ми будемо успішні на Олімпіаді»

- Скільки ФЛАУ сьогодні витрачає на антидопінгову діяльність?

– Десятки тисяч гривень. ФЛАУ відповідає за проведення семінарів, роз’яснення, різні заходи – все це складає таку суму. 

А на діяльність НАДЦУ гроші витрачає держава, це її зобов’язання.

- Ці десятки тисяч – це власні кошти ФЛАУ чи також державні?

– Держава нам не дає кошти на антидопінгову діяльність. Це наші власні кошти, які ми самі акумулювали.

- Яким чином?

– Кілька джерел. Це допомога IAAF – сьогодні це 25 тисяч доларів на рік. Це членські внески від обласних федерацій. Також є спонсорські кошти. Ми ведемо активну маркетингову кампанію, але в умовах нашої країни зібрати великі кошти від спонсорів, коли рекламний ринок падає, дуже важко. Але ми працюємо. 

Плюс дохід формують послуги, які ми надаємо. Наприклад, акредитуємо менеджерів спортсменів, надаємо дозволи атлетам на виступи за іноземні спортивні клуби.

- Яка стаття надходжень найбільша?

– Спонсорська. Хоча хотілось би більше. Найбільший наш спонсор та партнер – це компанія ASICS. Вони надають нам екіпірування і невеличку фінансову допомогу. Це кілька мільйонів гривень на рік.

- Скільки власних коштів у ФЛАУ? Який бюджет федерації, акумульований своєю діяльністю?

– Близько п’яти мільйонів гривень. З цих коштів ми сплачуємо послуги офісу, зарплату персоналу, закриваємо ті заходи, які не закриває міністерство. Наприклад, оплачуємо телевізійні трансляції.

- ФЛАУ – одна з лідерів серед спортивних федерацій країни за розміром держфінансування. Наскільки ви задоволенні надходженнями?

– Ми лідери не тому, що хтось там іде назустріч, а тому, що ми лідери за спортивними показниками. Сьогодні міністерство розподіляє кошти за формулою, в основі якої лежать спортивні результати. Ми отримуємо те, що нам належить.

Фінансування ми отримуємо на три складові – проведення змагань в Україні, участь в міжнародних змаганнях та підготовка спортсменів до відповідальності міжнародних турнірів включно з Олімпіадою. В цьому році на це нам виділили 82 млн грн. Це три мільйони євро.

Ми вдячні за це державі, розуміємо – їй складно це робити. Але для порівняння маємо розуміти, що з такими грошима нам важко конкурувати з іншими державами. Я зараз навіть не хочу називати бюджети Британії, Німеччини або Італії – це захмарні цифри. Але бюджет федерації легкої атлетики в Польщі складає близько 12 мільйонів євро. В Туреччині 30 мільйонів євро.

- Поряд з тим результат наші спортсмени все одно дають. Виходить, нема сенсу збільшувати фінансування?

– Ні, сенс є. Ми маємо розуміти, що український спорт перебуває в радянській парадигмі. Це гальмо, яке не лише стримує, а й тягне назад. Ми бачимо тренд, за яким все менше нагород українських спортсменів, менше учасників Олімпійських ігор. Все це свідчить про глибоку кризу, в якій перебуває український спорт.

Легка атлетика з одного боку є лідером в Україні за своїми досягненнями, а з іншого заручником обставин. Відчуваємо на собі всі проблемні моменти.

Якою б не була успішна федерація, ми не можемо підмінити собою державу і реалізувати свій потенціал. Наші повноваження суттєво обмежені застарілим законодавством, застарілою системою взаємодії.

- А яка на вашу думку система взаємодії оптимальна?

– У нас зараз точиться дискусія про те, чи має бути окремо міністерство спорту. Я з сумом спостерігаю за цим. Мені б хотілось бачити дискусію про те, яким має бути український спорт. І вже потім 15-м питанням має стояти пункт про інституцію, що повинна за нього відповідати.

На моє розуміння, уже вичерпався ресурс радянського спорту. Система радянського спорту була ефективною для тоталітарної країни, жорстко централізованої. Тому вона зараз ефективно працює в Росії, Білорусі, Китаї. Там плюс-мінус схожі системи.

Ми ж будуємо Україну за іншими принципами – з ринковою економікою та демократичним устроєм. А ця радянська система спорту щодня вступає в суперечність з реаліями нашого життя. Що далі ми рухаємося в розбудові нашої держави, тим більше відчувається розрив. Гальмується розвиток.

Нам не треба нічого вигадувати – треба взяти за основу те, що сьогодні реалізовується в цивілізованому світі. По-перше, міністерство не повинно займатися організацією та проведенням зборів – воно має займатися формуванням політики. А в нас люди бігають з наказами та кошторисами. У цивілізованому світі цим займаються федерації.

Так, у нас в країні кілька років проводиться експеримент з делегуванням кільком федераціям певних повноважень (ФЛАУ бере в ньому участь – прим.). Його суть в тому, щоб подивитись, чи зможуть федерації оперувати державними коштами. Як на мене, експеримент вдався блискуче – жодні заходи не були зірвані, все відбувається. Навіть більше, федерації мобільніші у своїх рішеннях, навіть є можливість десь зекономити.

А ще нам потрібно перейти від системи ДЮСШ до системи спортивних клубів. Старий устрій гальмує розвиток спорту, відділяє спортивні федерації від базового рівня, де цей вид спорту зароджується – від спортивних шкіл. У жодної федерації немає впливу на них. Ця система не підштовхує тренерів до підвищення майстерності. Тренер, який намагається розвинути свій рівень, отримує таку ж зарплату, як той, що нічого не робить. Це демотивує.

- Виходить, ваші погляди співзвучні з тим, що декламує сьогодні нова влада профільного міністерства – гроші повинні йти за дітьми, а не за ДЮСШ, у федерацій повинно бути більше повноважень.

– Поки це тільки декларується. Я це сприймаю, але хотілося б побачити конкретні дії. Ми точно цього потребуємо. 

- Поряд з тим, ви вже встигли поконфліктувати з новим керівництвом міністерства через зупинку фінансування. Чому ця ситуація виникла? І чому більшість спортивних федерацій це зовсім не обурило, тоді як ви погрожували зірваною підготовкою до Олімпіади?

– Міністерство через свої структури – наприклад, «Укрспортзабезпечення» – фінансує більшість спортивних заходів та федерацій. І якщо у цих федерацій наприкінці року накопичились борги, а кошти на той момент від міністерства не надійшли, то ці борги вони зможуть погасити з коштів бюджету на наступний рік.

Але це не стосується федерацій, які перебувають в державному експерименті (окрім ФЛАУ, це, наприклад, федерації боксу, баскетболу, хокею – прим.). Згідно з чинним законодавством вони віднесені до іншої категорії. Це означає, якщо у них виникли якісь борги, а гроші з державного бюджету не надійшли, то ці борги стають виключено головним болем цих організацій. І з бюджету наступного року погасити їх не можна – такий закон.

За минулий рік ФЛАУ узгодила з міністерством перелік заходів, на які для нас виділили конкретну суму фінансування. Але часто бюджетні гроші приходять пізніше цих заходів. Тому ми завжди акумулюємо свої кошти або маємо довіру постачальників послуг. Ми все організували, десь все зробили авансом – пообіцяли, що розрахуємось. Так у нас виникли борги.

З часом вони збільшувалися, а кошти все не надходили. На нараді в міністерстві я запитував про це, адже у нас було уже 4,5 мільйона боргу. Мені відповіли, що є проблеми, тому швидше за все цих грошей уже не буде.

Замминистра культуры, молодежи и спорта: «Из 160 федераций информацию о проблемах с финансированием практически все восприняли с пониманием»

Але ж міністерство – наші партнери. Вони мали попередити нас, якщо спостерігався розрив між надходженнями та витратами. Побачивши таке ставлення, ми звернулись до інших державних структур. Коли це підняли ми та колеги з інших федерацій, все стало надбанням громадськості та керівництва держави. Згодом ми отримали всі кошти.

Чому міністерство пішло на цей крок, я не знаю. Хоча ми потім побачили, що є дійсно розрив у бюджеті в кілька мільярдів. Але мене здивувало байдуже ставлення міністерства та відсутність бажання попередити нас про проблеми.

Тому, якби гроші не поступили, федерації-учасники експерименту мали б погасити борги власними грошима. Тоді як федерації поза експериментом могли б свій борг погасити з бюджету на наступний рік.

- Поясніть на пальцях, що це за експеримент?

– Раніше всі федерації подавали в профільне міністерство перелік заходів, які вони хочуть провести. Міністерство передавало цей перелік разом з коштами державній установі «Укрспортзабезпечення». І вона уже самостійно організовувала чемпіонати, збори – федерація тільки з боку чекала, коли все відбудеться.

В рамках же експерименту наша федерація отримує кошти на свій казначейський рахунок та самостійно все організовує.

- Якщо трапляються такі проблеми з фінансуванням, може є сенс переглянути кількість іноземних зборів для наших спортсменів?

– Можна готуватись і в Жмеринці. Я нічого не маю проти Жмеринки, але ж ми конкуруємо з найсильнішими країнами світу. Сьогодні мало мати хороші умови для тренувань. Потрібно також мати хороші умови для відновлення. На жаль у нашій країні важко знайти такі. Потрібна апаратура під час та одразу після тренування, якісні фізпроцедури, водні процедури, басейни, барокамери, кріокамери.

Ми можемо готуватися всередині країни, але це один рівень. Ми можемо готуватись закордоном – це вже вищий рівень. І ми можемо готуватись за кордоном на найкращих базах – це ще вищий рівень. Успіх в спорті – це багато складових. Тому для нас перебої з фінансуванням є величезним ризиком.

- Як ФЛАУ визначає, яких спортсменів відправляти на закордонні збори, а кого готувати в Україні?

– Є дві складові. По-перше, ми розробили власний рейтинг, оприлюднили власну систему балів, за якою можна оцінити користь спортсмена, яку він приніс країні. Недостатньо виступати успішно, треба виступати успішно на офіційних міжнародних змаганнях. Це оцінюється.

Кожен спортсмен знає, скільки коштів у нього є на підготовку. Потім спортсмен зі своїм тренером та з нашим тренерським штабом визначають стратегію підготовки. В нас достатньо велика та професійна команда.

- На перших позиціях цього рейтингу наші зірки – Бех-Романчук, Левченко, Магучих?

– Так, це об’єктивно. 

- Скандал з фінансуванням в кінці минулого року якось вплинув на їхню підготовку та підготовку інших атлетів до Олімпіади? Чого нам чекати в Токіо у зв’язку з цим?

– Легка атлетика – один з лідерів українського спорту. Зазвичай, щонайменше третину олімпійської збірної України складають легкоатлети. Я впевнений, що вони будуть серед лідерів, хто здобуватиме для країни медалі в Токіо. Але ступінь успішності складається з багатьох чинників.

Скандал з перебоєм фінансування в кінці минулого року безумовно вплинув. Ми безумовно будемо успішні, але під питанням наскільки.

- В Україні не проходять топові легкоатлетичні змагання на кшталт Діамантової ліги. Це теж проблема державного фінансування?

– І так, і ні. Фінансування – один з чинників, бо бюджет Діамантової ліги складається з кількох джерел. Одне з них – гроші муніципалітету та державної влади. Це величезні гроші, вони є значною частиною бюджету цього змагання. 

Хоч в України є досвід проведення значних спортивних турнірів, але ми, наприклад, досі не розрахувались за Євро-2012. В нас досі НСК «Олімпійський» у мільйонних боргах і не введений повною мірою в експлуатацію. Те саме з «Ареною Львів». Тому я сумніваюсь, що сьогодні у нас є кошти на проведення Діамантової ліги.

Друга перешкода – це відсутність серйозного рекламного ринку. В нас в країні немає спонсорів, готових платити ці фантастичні суми, необхідні для проведення такого змагання.

Ну й інфраструктура. В нас не так багато сертифікованих стадіонів, і НСК «Олімпійський» до них не належить – там не виконані всі вимоги IAAF. Зараз йде мова про реконструкцію. На сьогодні ми не можемо провести там навіть чемпіонат водокачки. У стадіону немає сертифікату, що означає: жоден результат, показаний на ньому, не може бути виконаний.

Якщо говорити про інші міста, то у нас є сертифікований стадіон в Луцьку та Кропивницькому. З критих стадіонів в Україні сертифікат має лише манеж в Сумах.

Утім, ФЛАУ активно працює та веде консультації з європейськими колегами про те, щоб організувати національну систему змагань за запрошеннями. Це ще не рівень Діамантової ліги, але саме з цього треба починати, попри складнощі, з якими ми стикаємось.

Зі зростанням економіки будемо зростати й ми. Але закони економіки не обманути. У нас одна з найбідніших держав Європи, тому маємо розуміти, що ми можемо собі дозволити, а що ні.

Как будут реформировать наш спорт. Интервью с Владимиром Шумилиным

Фото: Xsport, Сегодня

+23
Реклама 18+
Популярные комментарии
Daggetkeln
+11
А ось і фізіогномісти під`їхали.
Ірина Козюпа
+9
Тепер зрозуміло чого на Олімпійському не проводять змагань з легкої атлетики
Rhodesian
+5
Брынзак, - полезный идиот. Делает все для того, чтобы украинцев отстранили от соревнований и они, обозленные вместе с россиянами, смотрели из-за забора на чужой праздник жизни.. путин одобряет
Написать комментарий 26 комментариев
Loading...
Реклама 18+