«Дружу з багатьма людьми, які можуть мене використати». Циганик про олігархів, самоцензуру та інсайди

Ведучий «Профутболу» Ігор Циганик розповів, чим наповнене життя футбольного журналіста, що змінилось в професії за роки незалежності, чому дружба з олігархами та власниками клубів — це нормально.

Про зв’язок футбольної журналістики з олігархатом

Олігархічний футбол почався ще в 90-ті, коли Суркіс повернув Лобановського в «Динамо», після чого стався перший спалах гри [в незалежній Україні]. Це розвернуло історію — виявляється, наші футболісти можуть конкурувати — і дало поштовх іншим розвивати футбол, що несе за собою славу та публічність.

І олігархи вирішили вийти з тіні в цю публічність, яка була своєрідним захистом. Одна справа, коли тобі дадуть по голові і ніхто про це не знатиме, а інша — коли ти публічна людина. Це стосується і Суркіса, і Ахметова, і Коломойського, і Ярославського, і Димінського. Вони це відчули, а на свій захист грошей же не шкода витрачати. І як наслідок, пішов олігархічний спалах вкладати у футбол, через який можна отримати симпатії великої маси людей.

Вони всі хотіли слави. Хотіли, щоб про них говорили. І це позначилось на журналістиці. На неї почали впливати, коли в футбол завели серйозні гроші. Бо на стику століть такого не було. Зарплата в київському «Динамо», коли вони перемагали «Барселону», була тисячу доларів плюс п’ятсот доларів премії. Тобто, максимум за місяць можна було заробити три тисячі доларів. А вже в 2007-му році у футболістів були контракти на мільйон-півтора. І поряд з цим з’явились такі собі посередники — агенти, менеджери, функціонери, які розуміли, що одну й ту ж інформацію можна подати по різному.

Наприклад, ми приїжджали на матчі «Шахтаря», а в них був прес-аташе Марк Юрійович Левицький, покійний. Він збирав молодих журналістів, розповідав нам різні історії і своєю харизмою викликав симпатію в журналістів. Це не було пов’язано з грошима.

Потім включились агенти. Вони тобі телефонували й пропонували відпочинок десь, але треба сказати так, як їм треба. Я дружив з одним агентом. Думав, ми з ним друзі. А потім до мене дійшло, що мене використали, коли просили про футболістів матеріали зробити певні. Але не за гроші. Ніхто ніколи прямо не казав: «На тобі тисячу доларів і зроби так-то».

Ще є схема, коли тобі треба записати інтерв’ю у футболіста. Контактуєш через агента, а він каже: «Ну це дуже складно і непросто, але я зроблю це». А потім, через деякий час він уже каже: «Слухай, я ж тобі допоміг. Зроби і мені послугу».

Була ще ситуація. Дзвонить мені один товариш і каже, що футболіст «Борисфена» от-от підпише контракт з московським «ЦСКА». «Це інсайд тільки тобі, можеш дати?». А потім виявляться, що я так засвітив футболіста. Інші поглянули: «Ого, «ЦСКА»! Треба купляти швиденько». Хлоп, і ціна його виросла, люди заробили гроші. Таких історій було багато.

Про дружбу з власниками клубів та олігархами, їхній вплив

З ними спілкування трохи по-іншому будується. Наприклад, з Ігорем Суркісом я знайомий з 2002 року. Тоді Ващук підписав контракт зі «Спартаком», ніхто ще не знав про це. Треба було взяти коментар в Суркіса. Але в приймальні мене з ним з’єднали лише після кількох годин телефонних спроб. Говорили півтори години — півтори години монологу. Він мені розказав про Ващука все. Так і познайомились.

І зараз, коли ми з ним зустрічаємось, в нас вибудувана своя історія. Ми бачились там, говорили там, записували інтерв’ю там. В нас рівень стосунків від «Пішов ти» до «Ти найкращий». І так практично зі всіма.

Мені байдуже, коли пишуть, що я прогнувся під Суркіса. Всі піймали цей ефір з Мадзяновським. Що поганого було в тому, щоб запросити Мадзяновського?! Те, що він говорив багато, це так. Я був дуже злий через це, десь не впорався. Чесно, не впорався. Потім була зустріч з директором «1+1 media» Ткаченком. Він пояснював, що це неправильно. Я був готовий звільнитись, кожні півроку тут звільняюсь. Цей тиск не усвідомити. Я вдячний всім, хто це розуміє. Той же Ткаченко, Стьопа Щербачов (керівник спортивних проектів «1+1 media» — прим. Tribuna.com), Володя Звєров (головний редактор «Профутболу» — прим. Tribuna.com).

Ти можеш щось зробити не так. Але після тої передачі ми показали, як ветерани поїхали в Маріуполь, як вони грали футбол там, як Цихмейструк давав інтерв’ю! Ми ж не зарізали цю програму! Я знаю Мадзяновського з 2005 року, поважаю його, він дуже хороший хлопець. Можливо, в мене була до нього якась симпатія і я вирішив тоді не перебивати його. Потім я йому сказав, що це було дуже погано, але з мого боку. Я помилився по формі. І це відразу сприймається, що ти нібито помилився на чиюсь користь. Відразу.

Ну і що, що я працюю на каналі Коломойського? Так можна говорити про будь-кого. Говорити будуть завжди. Коли починають це закидати, розумію, що мене просто намагаються вкусити. Чи що я дружу з Козловським (власник та президент «Руху» — прим. Tribuna.com). Ну дружу я з ним. І шо? Я з ним дружу з 97-го року, але в нас є домовленість. Якщо я дізнаюсь, що «Рух» дає гроші суддям або грає на контори, я все в ефірі кажу. Поки я ще не зловив. Але історія почалась від того моменту, коли ми потисли рухи. Не знаю, що було до того. Я не уважно стежив за «Рухом», поки вони не вийшли в першу лігу.

Тому хай пишуть, що хочуть. Ти сам знаєш, коли ти прогнувся, а коли — ні. Зараз мене це не зачіпає. Колись чіпляло. Я сам знаю, де правильно, а де — ні.

От у Ігоря Валерійовича була дуже хороша історія. В нього було п’ять клубів в УПЛ і він не виграв чемпіонат. Невже ти думаєш, що йому треба, щоб його хтось обслуговував? «Надо, чтобы было обьективно» (натякає на Коломойського — прим. Tribuna.com). Є люди, які отримують кайф, коли йде боротьба. Вони отримують кайф не від результату, а від процесу. «Кривбасу» платили подвійні премії, коли вони грали проти «Дніпра».

Хоча не можна сказати, що він мав п’ять клубів і все. Це було афілійоване володіння. В кожного клубу були свої власники, їхню політику визначали люди на місцях — Коломойський не пхався в ці моменти. Але бізнес-інтереси цих власників були близькими до інтересів власника «Дніпра». «Волинь», «Кривбас»,  «Арсенал», ті ж «Карпати», хоча вони ніколи не були в сфері впливу Коломойського повністю — там був чіткий договір, 50 на 50. Коломойський за них заплатив щось 30 млн євро. Було чітко прописано, що є дві сторони: контролююча та управляюча. Стороною Ігоря Валерійовича була контролююча.

Наскільки я розумію, на даному етапі [після повернення в Україну] Коломойський футболом займатись не може. Навіть, не не може, а не хоче. Хоча не знаю, може, й хоче. Ми колись сиділи з ним і він питає, чи я добре розумію футбол. «Давай на спор, последние тридцать победителей Лиги чемпионов». Пройшлись по всіх по черзі, кожен свого назвав. «А, ну можно с тобой разговаривать».

Про самоцензуру, професійні стандарти та стосунки, які в’яжуть в роботі

Самоцензура буде присутня завжди. Ти на неї не вплинеш. Я багатьох футболістів люблю. Наприклад, Мілевського поважаю. Хоча він в багатьох моментах був неправий, але я шукаю йому виправдання. Це ж стосується й президентів клубів. А тренери? Маркевич, Павлов, Кварцяний, Альтман, Сабо — можна з розуму зійти. Вони хитрющі, акули. Вони тебе використовують. Погладять по голівці і ти вже відчуваєш симпатію.

Але ти внутрішньо все одно повинен шукати компроміс. Кажеш їм: «Друзі друзями, але так бути не може». В мене з Павловим хороші стосунки досі, але коли його «Маріуполь» грав проти «Шахтаря», ми їх так шарашили! Ні кроку назад! Він мене навіть обзивав.

Мати свою точку зору та завжди її втримувати — це для мене головний стандарт. І бути об’єктивним для своєї редакції. Якщо вони на мене дивляться нормально — для мене це важливіше. Набагато важливіше, ніж будь-які президенти чи тренери. Ти з ними живеш щодня. Ти їм віриш, вони тобі.

Я проти будь-якої контрольованості в журналістиці. По відношенню до аудиторії має бути cамодостатність. Але зараз мені журналістика більше подобається, ніж колись. Є з чим працювати. Колись було складніше — ми тільки вийшли з закритого суспільства, було важко домовитись з кимось про інтерв’ю. Всі були закриті. Потрапити в команду було практично нереально, як і отримати якийсь коментар. Робота будувалась на прес-релізах.

Це зараз багато можливостей, футболісти стають персонажами — соцмережі, інстаграми, де ти можеш з ними спілкуватись, мати контакт. Але поряд з тим на журналістів зараз і впливати хочуть більше, ніж тоді. Ми ж сьогодні бачимо, як телебачення може розвернути все направо або наліво. Поряд з тим вважаю, що футбольна журналістика в нас виросла, як і журналістика загалом.

Уникати дружних стосунків з людьми, про яких ти пишеш, не вийде. Журналіст не може обійтись без них. Ні, вони не в’яжуть в роботі, так лише здається. Наприклад, я з Михайлівим (віце-президент «Львову» — прим. Tribuna.com) знайомий 22 роки, ми ще грали разом футбол по студентству. А тут історія — Хацкевич шарашить Русина: «В нас нема форварда». Дитина плаче. Наші пацани показали, як він з піцою виходив — він образився. І не дає інтерв’ю, щось там фиркнув. Я дзвоню до Михайліва — Русин же вихованець «Львову», перший набір Романа. Той каже: «Набери краще сам його». Я дзвоню: «Назаре, в тебе тільки починається життя. Ти живи. Невдачі, не попав по воротах — це нормально. Через це треба проходити». І ти з ними так спілкуєшся — це нормально.

В них є своя робота, в тебе — своя. Яке завдання журналіста? Розповідати людям те, чого вони не бачать. Тому потрібно спілкуватись [з тими, про кого пишеш], вони всі будуть на тебе ображатись. Є вислів, який мені дуже подобається — «Якщо ти відчуваєш тиск, то ти все робиш правильно».

Особливо цей тиск відчувався, коли бюджети в клубах були по 50-60 мільйонів. Коли тобі дзвонять і кажуть: «Ігорь, это ж голевой момент. Почему ты сказал, что это не голевой момент?» (натякає на Коломойського — прим. Tribuna.com). А я просто обмовився — мав на увазі момент, який не закінчився голом.

Ти під таким тиском живеш, шо з розуму можна зійти! Ти ж публічна людина. Через це іноді не просто зустрітись з кимось в людному місці. Наприклад, Богдан Шуст — мій кум. Він грав за «Шахтар», який ми шарашили. Коли я його зустрічав у аеропорті, то він виходив не з усіма, а за триста метрів [від цього місця]. І я його підбирав машиною там. Ми куми, але в нас різна робота.

Іноді мені здавалось, що «Профутбол» — головна політична програма країни. Коли ще Янукович при владі був, а ми «Шахтар» шарашили за Вакса і всі інші історії. Коли вони з «Волинню» грали, Шевчук забіг у штрафну і впав, а суддя поставив пенальті. А уяви собі, що зараз Шевчук за збірну ветеранів грає з Дем’яненком — тоді головним тренером «Волині». Заходить Славік, а я кажу: «Анатолій Васильович, ви пам’ятаєте, шо він вас з роботи зняв?». «Так это он!».

Про погрози та страх

Мені пощастило, мені ніколи не погрожували. Хоча, напевне, є люди, яким погрожували. Була історія, коли я їздив і бачив три дні поспіль одну й ту ж машину слідом за собою. В мене є товариш, який колись працював у правоохоронних органах. Я його попросив перевірити. Справді їздила така-то машина, просто стежили, ніякої агресії. Я питаю: «Це правоохоронні органи?». Він каже: «Ні». «А хто?». «Не знаю, сам шукай».

Не можу сказати, що це була погроза. Може компромати шукали. Бо їх шукали постійно. Останнім сім-вісім років треба постійно бути обережним. А ще хтось може зробити тобі послугу, а потім за цю послугу вимагати не зрозуміло що й тримати тебе на гачку.

Про інсайди та їхню ціну

Останнім часом я став дуже обережним. Зрозумів, що кожне моє слово цитують, воно розлітається. Наприклад, свіжа історія зі «Львовом». Я в програмі «Циганик Live» сказав, що інвестор втратив інтерес до клубу. Чомусь інші ЗМІ зробили висновок, що клуб може припинити існування. Але я ж такого не казав.

Хоча за логікою десь все так і є. А мені потім телефонує з клубу Олексій Боровіков, я його знаю давно: «Ти сказав, що власник втратив інтерес». Я відповідаю: «Так це ж правда». Він каже: «Правда». Ну от.

Тому треба бути обережним. Є інсайди, які ти не даєш, бо розумієш, що це майже правда, але нема впевненості на сто відсотків. Ти її не даєш, бо все ще може розвернутись в інший бік. Я й так пересварився-перемирився зі стількома. Ще й не всі конфлікти були публічними — скільки було непублічних! Коли ти просто посилав і все. Хоча я інколи ставлю себе на місце футболістів, тренерів чи олігархів й розумію, що, напевне, їм образливо.

Я люблю інсайди. Люблю володіти ситуацією, кайфую від цього. Я коли приїхав до Києва, мене взяли на «УТ-1», поставили відповідальним за київське «Динамо» і за збірну України, за якими я від’їздив купу років. Мені десь пощастило. Так я набив багато зв’язків, друзів. В тому котлі, де я варився, й отримував інформацію. Стосунки потрохи переросли в базу даних, через яку інсайди проходять самі по собі.

Перевірка інсайду на вкид — це довіра до кожної конкретної людини. Якщо дзвонить тобі людина, яку ти знаєш 15 років, і каже: «Завтра буде ось це», ти розумієш — буде. По дружбі каже, за гроші в мене таких немає. Наприклад, коли з’явилась інформація, що Луческу приїжджав у Київ. Я собі можу дозволити набрати його та запитати прямо. Сумніваюсь, що він скаже неправду. Бо знає, я можу йому подзвонити й сказати: «Мірча Михайлович, ви мене обманули. Так негарно». А кожен з них дуже піклується про свій імідж. Плюс журналісти є по різних країнах.

Перевірити інсайд непросто і якщо я в ньому не впевнений, то не говорю. Я дружу з багатьма людьми, які можуть мене використати. Але я розумію, де вони це можуть зробити.

Рахував, що в мене 70% інсайдів заходять. Це нормально, хоча не всі справджуються. Наприклад, казав, що Матей Видра перейде в «Динамо» (в підсумку перейшов у «Бернлі» — прим. Tribuna.com). Але він дійсно був готовий перейти. В нього лише була одна умова: перейде, якщо його не захоче клуб АПЛ. Захотів. Але Видра чекав, був тут.

Є багато причин, через які інсайд може не зайти. От їде-їде і ніяк не доїде. Скільки таких було! Жерар Ульє вже підписав контракт з «Динамо», всі про це написали. А він потім приїхав додому, а жінка каже: «Не поїду я до Києва». І все закінчилось. Думати про те, що ти когось обманув, не можна. Ти сам знаєш, що зробив правильно.

Телепул УПЛ умер, не родившись: виноваты и лига, и телеканалы

Фото: iнстаграм Iгоря Циганика

+48
Популярные комментарии
awesome_ukr
+44
"Я люблю інсайди". Настільки люблю, що регулярно їх вигадую.
Lemmure
+35
Никогда не забуду как Циганык, комментирую в Профутболе контратаку Дынамо в матче с Шахтой, говорил: Наші добре контратакують
ниразу не спалился, Игарь)
73.22%
+24
№2. Не адекватный и ангажированный футбольный журналист (ведущий, комментатор) в Украине! Поменьше бы таких!
Написать комментарий 32 комментария
Loading...
Реклама 18+