«Приїхав на інтерв’ю на метро». Який же Вернидуб топ
П’ять історій про переможця «Реала».
П’ять історій про переможця «Реала».
Головна сенсація вчорашнього ігрового дня Ліги чемпіонів – перемога «Шерифа» на виїзді в матчі з «Реалом» – 2:1. Один з її творців – український тренер Юрій Вернидуб.
Після матчу він скромно говорив про свій успіх і ставив команду на перше місце.
«Я щасливий і гордий своєю командою, цими хлопцями. Ми на вірному шляху і продовжимо його дотримуватися. Поки ми ще не думаємо про вихід у плей-оф, адже нічого екстраординарного ми поки не створили. Ми просто рухаємося вперед крок за кроком».
І в цьому весь Вернидуб. Розповідаємо кілька історій про те, який же Юрій Миколайович крутий тренер і людина.
Приїхав на інтерв’ю на метро
Журналіст Іван Вербицький у своєму фейсбук поділився історіями про те, як він зустрічався з тренером, щоб записати з ним розмову.
«Знаєте, коли я зрозумів, що то Людина? Коли Вернидуб у статусі тренера «Зорі», яка вже зазіхала на медалі чемпіонату України, приїхав до мене на інтерв’ю на метро. До станції «Шулявка» (в Києві), щоб мені було зручніше.
«Мені однаково – я до мами їду, на Житомирщину, машину вже на Академмістечку припаркував», – казав тоді Юрій Миколайович по телефону. Зустрівшись, ми сіли в «Сушиї» над метро і розмовляли дві години.
Наступного року було ще одне інтерв’ю. Тоді сім’я Вернидубів летіла кудись на моря. Дружина, син Віталій з дружиною і дітьми. Ночували вони в якомусь невеличкому готелі в Борисполі. Мій дзвінок тренера там і застав.
«Приїжджай, але в нас часу буде зовсім мало, бо через кілька годин літак».
Власне, писалися ми в салоні таксі-мікроавтобуса, поки вся сім’я тулилася на задньому сидінні. Певен, 88% інших футбольних тренерів послали б мене подалі з моїм бажанням записати інтерв’ю. Але Вернидуб інший. Він – Людина. Тому я дуже радий за те, що він витворяє в цій Лізі чемпіонів. Без різниці, кого він тренує».
Домовився про переїзд «Зорі» в Запоріжжя
Журналістка та вболівальниця «Зорі» з 2004 року Даша Мещерякова кілька разів працювала перекладачем на єврокубкових матчах команди. Тренер завжди дякував за переклад.
«Коли тільки Вернидуб очолив «Зорю» замість Чанцева, я була налаштована скептично. Мені здавалося, що це буде таке ж продовження похмурого футболу. Я рада, що помилялася. Найбільше мене вразило, коли я дізналася, що Вернидуб сам через свої старі зв’язки з «Металургом» домовився про переїзд «Зорі» в Запоріжжі. Завдяки йому клуб не поневіряється, як «Шахтар», а має свій власний дім з 2014 року.
А ще мені яскраво запам’яталася історія в літаку. Я перекладала «Зорю» з «Гертою», ми летіли з Берліна. Літак був суперстарий і холодний, а я була в легкому пальто. Сіла навпроти Вернидуба і його молодшого сина. Вони побачили, що я замерзла і почали пропонувати свій одяг, але я подякувала і не взяла. А потім вони помітили, що мені ніхто не дав води. Воду вже я від них взяла із задоволенням.
Плюс, Вернидуб завжди окремо дякував за переклад після прес-конференцій і ніколи не ігнорував по телефону. Завжди телефонував, якщо не міг відповісти. А я була звичайною журналісткою».
Приїхав до Молдови, щоб зіграти у Лізі чемпіонів
Вернидуб став другим українським тренером в історії, який вивів іноземну команду крізь кваліфікацію у груповий етап Ліги чемпіонів. Першим був Сергій Ребров з «Ференцварошем».
Найцікавіше, що Юрій Миколайович відразу прийшов у «Шериф» з такою мрією. Хоча спочатку навіть директор клубу Важа Тархнішвілі говорив про це жартома.
«З Миколайовичем я був заочно знайомий дуже давно. Навіть нещодавно на зборах перетиналися, коли він тренував солігорський «Шахтар» – були поруч, дивилися його ігри. Знав, що «Зоря» з ним досягла чудових результатів. Мій друг, агент Сергій Бусуйок, першим назвав ім’я Вернидуба. Мовляв, можна організувати зустріч, поспілкуватися. Я відразу вхопився за цю ідею.
У грудні разом сіли, все обговорили. Наші ідеї, думки, бачення майже збігаються. Думаю, на 99 відсотків. До речі, згадую наше знайомство. Кажу йому: «Миколайовичу, я двічі як футболіст брав участь в Лізі Європи. У 2017 році був там як функціонер. Ти з «Зорею» двічі в групі цього турніру виступав».
А потім пожартував: «Ця Ліга Європи вже дістала. Давай замахнемося на Лігу чемпіонів». Він відразу сказав, що приїхав до Молдови, щоб втілити свою мрію і зіграти в Лізі чемпіонів. Так і вийшло».
Вернидуб – тренер, який вміє визнавати помилки
Білоруський футбольний оглядач Микола Ходасевич згадав період роботи українця в Солігорську після перемоги «Шерифа» над «Шахтарем» у першому турі Ліги чемпіонів.
«Юрій Вернидуб в солігорському «Шахтарі» запам’ятався тренером, здатним визнавати помилки. Пам’ятайте невдалу спробу побудувати ромб? Після серії невдач визнав, що схема не працює і викинув в урну.
Приблизно в цей час до складу увірвався і почав запалювати Віталій Лисакович, до якого українець дипломатично знайшов підхід. Хоча мені розповідали, що досвідчені гравці просили тренера поставити малого до складу. Поставив – спрацювало.
Вернидуб намагався знайти баланс між трансферними інтересами людей, які робили гроші, і своєю роботою на результат. Але тут зазнав фіаско. І пішов. А тепер «Шериф», історична для клубу Ліга чемпіонів. Дуже круто! Вернидуб – живий тренер, готовий мінятися і йти далі. Приємно спостерігати».
Син Віталій називав Миколайовичем у команді
Юрій Вернидуб тривалий час тренував свого сина Віталія. Але в командах той завжди звертався до нього по-батькові.
«Там він тільки Миколайович. Я ж не міг його при хлопцях називати татом. Хоча одного разу був такий випадок, що ледь не назвав. І мені було дуже незручно. Але я вчасно зупинився на першому складі: «Та…Миколайович».
Має бути субординація. І не хотілося зайвий раз підкреслювати, що він мій батько. За свою кар’єру я багато разів зіштовхувався з випадками, коли мені тикали, що тренер – мій батько. Хочу, щоб мене розцінювали як окрему особистість, а його окремо – від мене. Таке було і в «Зорі», і в запорізькому «Металурзі». Були матчі, коли я помилявся і завжди знаходився критик, який хотів цим вколоти його чи мене. Я всім говорив, що не звертаю на це уваги, але насправді мене це зачіпало.
Все-таки, сподіваюсь, що тато мене ставив у склад за мої футбольні якості, а не через сімейні зв’язки. Були випадки в «Зорі», коли хлопці підходили і казали: «Може, попросиш у Миколайовича вихідний для команди. Натисни на нього. Ви ж там у сімейному колі збираєтесь. Може він вдома добріший». Я підходив і просив, але він ніколи не вівся на це і доволі жорстко відповідав. Він не любив, коли я починав відстоювати інтереси когось іншого. Дискутувати я міг з ним вдома. Якби я робив це в команді, то це могло негативно позначитися на колективі.
Батько дуже сильний мотиватор. Він вміє налаштувати на досягнення якоїсь мети. Завжди каже, що ми маємо бути єдині і один за одного. Він постійно це підкреслював і говорив, що це найважливіше в нашому колективі. Вдома він спокійніший. А на тренуваннях та в матчах мене аж серце болить, коли бачу, як він підказує і розривається на лавці запасних. Навіть шкода його. Раніше він два-три дні від матчу відходив», – говорив Віталій Аллі Бублій у 2016-му.
***
Бонус: обіцяв, що заспіває гімн України на прес-конференції
Перед вирішальним матчем «Зорі» у груповому турнірі Ліги Європи у 2017-му проти «Атлетика» журналісти запитали, що тренер зробить у випадку перемоги.
«Заспіваю щирою українською мовою гімн нашої неньки України!», – пообіцяв тоді Вернидуб.
На жаль, тоді «Зоря» програла. Можливо, тепер настав час на нове парі.
Фото: «Зоря», «Шериф», Виталий Витлео
