Леон Штукель – словенський володар кілець

"Мені 96. Я постарів трішки, тож маю бути обережнішим. М’язи можуть не витримати напруження. Проте в серці лишилося почуття та бажання. Коли бачу, як хтось біжить або стрибає чи витворяє казна що, одразу хочу зробити те ж саме".

Леон Штукель

Україна – Словенія

Україна та Словенія мають чимало спільного. І мова не тільки про улюбленця Катерини Монзуль Беньяміна Вербіча чи сумновідому листопадову прогулянку 1999 року.

Не так давно в цій балканській країні відкрили пам’ятник Григорію Сковороді. Свого часу одесит Борис Кривецький уперше в Словенії поставив вагнерівську оперу "Валькірія" словенською. На творчість поета Франце Прешерена, автора гімну Словаччини, великою мірою вплинув філолог Матія Чоп, який викладав у Львівському університеті.

Харківський бібліотекар і професор Ізмаїл Срезневський навесні 1841 року, подорожуючи Каринтією, уклав класифікацію місцевих наріч. Вийшло непогано – за це йому респектував автор першої карти словенських діалектів та розробник правил словенської орфографії Фран Рамовш. У своїх мандрах харків’янин записував місцеві пісні та звичаї. Разом зі словенським поетом Станко Вразом вони заходили в якесь село та в смерть напували тамтешніх вином. Коли селяни починали співати, обидва хутенько записували ці пісні. Так раніше творилася справжня наука. Не те, що зараз з отими 20k за скопусівську публікацію.

Так-от нешаблонно пан Срезневський пішки обходив усю Словенію. Відвідав Градець Штирійський, Трієст, Любляну, Марібор, Горицю, Метлику, Лимбуш та Ново Место.

Леон з Ново Места

У 1898 році в містечку Ново Место народився хлопець, якого назвали Леоном. У його батьків Леопольда та Марії Штукелів уже було двоє доньок – Пола й Ірма. Навчання в школі францисканців хлопець досить рано починає поєднувати з спортом – ще в 9 років приєднується до занять місцевого осередку сокільського руху.

Сокільський рух був створений Мирославом Тиршем: навіть етнічному судетському німцю обридло, що в Чехії стидаються говорити чеською. Тому він започаткував організацію, у якій місцева молодь могла вивчати власні етнічні традиції та займатися спортом. Незабаром рух охопив усю Австро-Угорщину і став панслов’янським. Навіть їхня уніформа була колаборацією елементів одягу слов’янських народів: русинські штани, польська куртка та чорногорська шапка. Із середини ХІХ і до початку ХХ століття в сокільському русі братимуть участь чехи, серби, хорвати, словенці, поляки, чорногорці та українці. Здається, без останніх у той час взагалі не проходив жоден помітний патріотичний сейшн.

В осередку такого руху в Ново Место і займався Леон Штукель, починаючи з 1907 року. Тренування із "соколами" не минули даремно: у гімназії, де був сучасний тренажерний зал та гімнастика як обов’язковий предмет, хлопець досяг перших спортивних успіхів.

Із початком Першої світової війни його відправляють подалі від фронту до Відня, де жили старші сестри. У 1918 році юнак вступає до Віденського університету на відділення права. Після війни ж переведеться з Австрії до університету Любляни. Та чи не одразу ж повертається і до тренувальної академії "соколів".

"Соколи", 1240 телеграм та дивак Карагеоргій

Перший Люблянський стадіон спочатку задумувався лише для проведення корпоративної олімпіади сокільського руху. Проте, коли було вирішено провести тут ще й чемпіонат світу, словенські банки одразу ж дали організаторам безвідсотковий кредит на два мільйони динарів.

Перші роботи почалися в лютому 1922 року. Педантичні словенці порахували, що для побудови стадіону витратили 3000 м² деревини, 5 тонн гвинтів і цвяхів та 55000 цеглин. Поштове відділення Любляни передало на стадіон 1550 листів, 28000 листівок, 1240 телеграм та здійснило 150 платних телефонних дзвінків. Сумніваюся, що ми можемо озвучити схожі цифри хоча б по одному зі стадіонів, збудованих до нашого Євро-2012.

Серпень 1922-го у Любляні видався спекотним: початок місяця – Олімпіада "соколів", 11–12 серпня – чемпіонат світу, 13–15 – святкування. Святкування триваліші, ніж сам чемпіонат ? Ну, ви знаєте, ці балканці…

Лише з 11 по 15 серпня до міста прибуло 397 потягів, які привезли більше ніж пів мільйона пасажирів. На трибунах стадіону був помічений король королівства Сербів, Хорватів та Словенців Олександр І Карагеоргійович.

На фінальні святкування монарх не залишився. Він відмовлявся брати участь у публічних заходах по вівторках: троє членів його родини померли в цей день тижня. А 15 серпня 1922 року якраз випадало на вівторок. Іронія долі полягає в тому, що колись урешті-решт король вирішить покінчити зі своїм забобоном. Саме в один із вівторків він прибув із офіційним візитом до Марселю…де одразу був застрелений болгарським терористом Владо Чорноземським.

Перший Люблянський стадіон на змаганнях чемпіонату світу з легкої атлетики був заповнений ущерть. І для цього не бракувало причин. До команди КСХС, окрім Леона Штрукеля, входили також Стане Дерганц, Петер Шумі, Стане та Відмар Гластани – усі, як один, словенці та учасники руху "соколів".

Студент Люблянського університету права Леон Штрукель став головною зіркою команди. За два дні він закохав у себе всю країну. Гімнаст здобув одразу п’ять нагород: "золото" у вправах на кільцях, брусах і перекладині, "срібло" в командному заліку та у вправі на "коні".

Париж-Амстердам

Отримавши диплом університету, буквально через кілька тижнів Штукель вирушає на свою першу Олімпіаду. Змагання 1924 року в Парижі стали знаковими не тільки особисто для словенця, але й для всього спорту. Ці Олімпійські ігри були лише другими після завершення війни й останніми, підготовкою яких займався особисто П’єр де Кубертен. До речі, саме там, на берегах Сени, зародилася вічна боротьба, яка триває понині: футбол проти спорту. Підсумкова "каса" форуму склала 5,5 мільйонів франків. Із них 1 мільйон 88 тисяч приніс футбольний турнір, 1,5 мільйона – легка атлетика. Щорічне зростання розміру кліпсів у вухах Неймара свідчить, що ситуація не змінилася: копанка м’яча продовжує перемагати.

Дебют Леона видався блискучим в усіх сенсах: одразу дві золоті нагороди – на брусах та в абсолютній першості. Його звитяги стали єдиними на тій Олімпіаді для збірної Королівства Сербів, Хорватів та Словенців. І це хоч трохи підсолодило той факт, що в першому відбірковому колі олімпійського футбольного турніру їхню збірну помножив на нуль Уругвай – 7:0.

Спортсмен переїздить до Марібору, де було зручніше поєднувати юридичну практику й заняття спортом. У цьому місті Штукель житиме шістдесят років. На чемпіонатах світу в Ліоні та Люксембурзі сучасників вразила його багатопрофільність. Атлет змагався на кільцях, перекладині, брусах. І не просто змагався, а й завойовував медалі.

Через чотири року словенець вирушить на наступну свою Олімпіаду до Амстердаму. З дев’яти гімнастів-медалістів, які представляли КСХС на цьому форумі, всім були словенцями. Хорвата Драгутіна Ціоті взяли до найсильнішої команди атлетів світу, вочевидь, за те, що він був "соколом".

Штукель у Нідерландах долучиться до здобуття трьох медалей із п’яти, завойованих збірною. Словенець виграє "золото" на кільцях, що стає його "коронкою", та "бронзу" в багатоборстві і в командних виступах.

За чотири роки потому сталася прикра подія. Олімпійський комітет Югославії не мав грошей, аби оплатити квитки спортсменам для участі в Олімпійських іграх у Лос-Анджелесі 1932 року. Штукель, хоч і був юристом, але доларами не засівав, тож на змагання не потрапив. З Югославії туди поїхав лише Велько Наранчич, та й то своїм коштом.

Три олімпіади поспіль – багато хто б уже закінчив зі спортом і думати б забув про четверту. Але тільки не Штукель.

Берлін-36

На останніх літніх Олімпійських іграх у Ріо в змаганнях на кільцях переможцю греку Елфетеріосу Петруніасу та срібному призеру бразильцю Артуру Занетті виповнилося по 26 років. Українцю Ігорю Радівілову – узагалі 24. Леону Штукелю перед Олімпійськими іграми в Берліні стукнуло 38 років.

Усі добре знають, якою була Німеччина 1936 року й для чого країні була потрібна та Олімпіада. Незважаючи на те, що до влади прийшли нацисти, МОК вирішив не скасовувати захід. Ті ігри запам’яталися передусім тотальним засиллям пропаганди: "Там майоріло море червоних з чорним прапорів. Колір крові. Крайнощі завжди огидні. І результати завжди дають жахливі", – згадував Штукель.

Проте в словенця залишилася світлина з Лені Райфенншталь – нацистською кінорежисеркою, яка у своїх картинах возвеличувала ІІІ Рейх. Штукель зізнавався, що вже тоді відчував до неї огиду. Проте здогадувався, що Лені фіксує історію. Окрім того, Леон Штукель до кінця свого життя також зберігав і фото з Джессі Оуенсом, американцем, який завоював у Берліні чотири золоті медалі та став символом краху теорії про вищість арійської раси.

Однак зазначимо, що Леон Штукель їхав до Берліну явно не лише для фотографій. Словенець узяв участь у змаганнях на кільцях і виборов олімпійське "срібло", випередивши близько сотні інших учасників. Матіас Вольц, улюбленець німецької нації, кадри з яким Ріфеншталь включила до своєї "Олімпії", став лише третім.

У соціалістичній Югославії

Під час Другої світової війни словенець пристав до югославської монархічної партизанської організації четників, яка разом з усташами воювала проти партизан Тіто (УПА і червоні партизани, Армія Крайова та Армії Людова – слов’яни завжди люблять ускладнювати собі життя). Цілком логічно, що Штукель відкрито виступав проти комуністичного режиму в Югославії. Останній відповідав йому взаємністю. Спочатку влада забрала в нього будинок у Маріборі, подарований батьком на весілля. Потім Штукеля арештували, заборонивши вести суддівську практику. Усе подальше життя він працюватиме лише помічником юриста.

Словенець пішов на пенсію у 77 років. У Югославії мало хто пам’ятав, що цей жвавий дідуган багато десятиліть тому був легендою королівства й усієї Європи. Слава – річ плинна, як і людська пам'ять. "У моєму житті сталося чимало боротьби, але й не мало щастя. Я з радістю чекаю на кожен новий день", – говорив гімнаст, незважаючи на все пережите.

Звісно, прожити так довго і витерпіти всі удари долі допомогла родина та спосіб життя. Жодних цигарок та алкоголю, хіба келих червоного вина. Щоденні заняття гімнастикою, звісно, також сприяли довголіттю. Гнучкість гарантувала нормальний кровообіг, а розвинуті м’язи були кровоносним насосом для тіла і полегшували навантаження на серце. Тож у свої 97 років при зрості в 160 см Леон Штукель важив 49 кілограмів, що мало відрізнялося від його ваги в 51 кг перед Олімпіадою в Амстердамі. А ще Штукель зізнавався: "Фізичний і розумовий розвиток має відбуватися одночасно". Гарно сказано. Усі чудово знаємо: уже сьогодні потрібно дивитися в завтрашній день.

У своєму поважному віці він активно цікавився життям Словенії та сусідньої Хорватії. Доглядав за могилою Юліі Пріміч, першої красуні Ново-Место XIX століття, за якою безуспішно волочився вже згадуваний поет Франце Прешерен. Переживав, щоб Словенія увійшла до ЄС, не зраджуючи своїм традиціям. "Сокіл" одного разу – "сокіл" назавжди.

Пробач, Дональде Трамп

Існує анекдот про те, як один словенець перемикає швидкості у своїй машині: перша передача, друга – й уже Австрія. Словенія – маленька країна. За площею вона – як Львівська чи Черкаська області, за населенням – менша за Київ.

Тож не дивно, що після здобуття Словенією незалежності, спортсмена такого рангу возвели ледь не до лику святих. В усі туристичні путівники країни внесли містечко Ново-Место з приписом "тут живе Леон Штукель". Його зобразили на першій поштовій марці, випущеній після здобуття незалежності, та на монеті номіналом в п’ять толарів.

Також іменем великого гімнаста названо баскетбольну арену "кельтів" із Крка. Власне, вибір земляка, чиє ім’я можна було б увіковічнити на ошатній табличці на вході до арени, у них був не великий: або гімнаст, або Меланія Трамп. Обрали першого.

Світ згадав про Леона Штукеля аж через сім десятиліть після його видатних спортивних тріумфів. Хуан Антоніо Самаранч покликав словенця запалити вогонь Атланти в 1996 році. Чоловікові виповнилося 98 років, коли на очах майже 11000 спортсменів він бадьоро йшов стадіоном. Словенець офіційно став найстарішим із живих олімпійців. "Дасть Бог, я приїду на ігри до Сіднею, коли мені буде 101 рік", – сказав він тоді. Сторічний ювілей спортсмена став національним святом у Словенії.

До 101 дня народження Леон Штукель не дожив менше тижня. І до останнього дня його життя в одних із дверей будинку атлета висіли гімнастичні кільця для вправ.