Андрій Баль. Останній монолог

Цей діалог між знаменитим гравцем та тренером, а також журналісткою газети "Факти" відбувся зовсім нещодавно - у липні. А позавчора серце Андрія Баля зупинилося, підвівши вирішальну лінію під його життєвим і творчим шляхом. Одна легенда "Динамо" вирушила услід за іншою - тепер Валентин Белькевич не почуватиметься самотнім, мандруючи незнаними світами.

Озираючись назад, складно розповісти про Андрія Михайловича краще, аніж він сам. До Вашої уваги - уривки з багатьох інтерв'ю, які Баль, іронічно примруживши очі, щедро роздав моїм колегам у різні роки. Такий собі останній монолог.

*******

З молодшим братом Орестом, як і годиться хлопчакам, ходили на "атас" рвати черешню, яблука в колгоспному саду. Хтось один стояв на шухері поки інші обривали дерева. І, звичайно ж, грали у футбол, розбивали скло м'ячем. Та все ж, варто сказати, ми батькам особливих клопотів не створювали. Напевно тому, що рано залишилися без батька і розуміли: мамі з двома пацанами важко.

Читанню в нашому домі завжди приділялася особлива увага. Була своя непогана бібліотека. В радянській школі, як ви пам'ятаєте, завжди на літо давали список літератури. Мене особливо змушувати до читання не доводилося, якось самому було цікаво дізнатися щось новеньке. Захоплювався творами Олександра Дюма, Артура Хейлі, Михайла Булгакова.

Моя мама, Катерина Іванівна, прожила нелегке життя, але вона завжди залишається оптимісткою.Думаю, мій запальний характер від неї. Псувати людям настрій через те, що у тебе щось не клеїться, вважаю негідним. Тому старався жартом розрядити ситуацію.

Якось ще в "Карпатах" під час матчу по ланцюжку передали Гриші Батичу слова тренера, мовляв, готуйся на заміну. Гриша, в свою чергу, почувши команду, схопився. Підійшов до тренера, мовляв, замість кого виходити на поле. Наставник ні сном, ні духом - яка заміна, сиди смирно. А хлопці - в регіт.

Я жив у Західній Україні, де основу духовності завжди (навіть в радянські часи) становила віра в Бога. Тому мені цілком достатньо було перед грою помолитися або замінити її кількома словами, відомими тільки мені. До слова, пригадується випадок, коли нас із братом по понеділках сварили на шкільній лінійці, мовляв, ганьба, брати Балі у вихідні знову відвідували церкву.

Якось трапився випадок під час юнацького чемпіонату світу. Один із хлопців в збірній команді СРСР, у якій я був капітаном, перед матчем перехрестився. Ось тут-то і зчинився переполох, викликали головного тренера на килим, мовляв, чому це у вас комсомолець хреститься. Тренеру нічого не залишалося робити, як звести все до жарту, мовляв, це він мух відганяв.

Лобановський помітив мене давно (ще в юнацькій збірній) і вже тоді запрошував до Києва. Але я сам зметикував, що зарано, хотілося набратися досвіду, вдосконалити майстерність. Куди гірше приїхати в столицю і бути забракованим. Я вирішив почекати і, як то кажуть, нагулював апетит в "Карпатах". А наприкінці сезону-1980 мені надійшло відразу шість пропозицій: чотири від московських команд, одеського "Чорноморця" та "Динамо".

Щодо голу Валдіру Пересу здалеку (голкіперу збірної Бразилії на ЧС-1982 - О.Б.), то за збірну УРСР, яка готувалася до союзного Кубка "Юність", забив у Черкасах узагалі з центру поля, а навчався я у восьмому класі!

Після гри із БельгієюЛобановський вперше дивився на нас із жалем, немов батько на незаслужено скривджених дітей.

Часом виникало відчуття, що арбітри реагували на наш червоний прапор (збірної СРСР - О.Б.), як бики на червону ганчірку.

Виходжу на ударну позицію, мене збивають. Ще не підвівшись, підіймаю руки з вимогою пеналя. Чую, трибуни волають: "Гол!" Виявляється, мій партнер Аві Коен вирішив сам забити, для чого і відштовхнув мене в чужому штрафному.

В Англії потрібно бути англійцем, в Ізраїлі - ізраїльтянином. Намагаюся цього дотримуватись. Щоправда, тепер, приїжджаючи зрідка до Ізраїлю, поступово наживаю ворогів - не до всіх вдається заїхати погостювати, тож багато хто ображається.

Часто раджу своїм підопічним, незалежно від їх анкетних даних: "Не робіть на полі того, чого не знаєте, це вам буде "в мінус". А "плюс" простий - робити те, що вмієш найкраще.

Не забуваю фразу знаменитого баскетболіста "Лейкерс" Ірвіна "Меджіка" Джонсона: "Перебуваючи в поганій позиції, ти завжди зобов'язаний шукати партнера і віддати йому прекрасний пас. Це суть гри на команду. Але якщо наші позиції однакові, мій обов'язок - спробувати зробити все, що він міг, а то і краще.

Впевнений, що ідеального тренера не існує. Адже команда - великий колектив, багато характерів, всі повинні співіснувати. Стати однаково хорошим для всіх - нереально

Завжди стежу за просуванням у таблиці чемпіонату України моєї першої команди - "Карпати". Своє коріння забувати не можна.

Мене не бентежить статус помічника, асистента. Головний тренер в команді завжди один - він відповідає за результат. У мене ж завдання не менш важливе - підготувати колектив, щоб він зміг вирішувати поставлені головним тренером завдання. Зрештою, успіх залежить від загальних зусиль, а лаври, думаю, поділимо.

У перші десять днів відпустки до м'яча не підходжу. А потім, дійсно, потроху скучаю, знову тягне на поле. Природно, без таких навантажень, як раніше, але м'яч ганяю.

Я досить непогано розбираюся в гольфі, хоча сам, як не дивно, не пробував взяти ключку в руки. Просто цікаво спостерігати за самою дією. При нагоді із задоволенням граю в теніс. Люблю хокей і подивитися, і поганяти на льоду.

Я за характером така людина, що не відчував себе за кордоном ні в США, ні в Ефіопії, ні в Китаї. У Римі був би римлянином, в Парижі - парижанином.

Щастя - коли людина прокидається вранці і у неї все гаразд. Щастя - коли в сім'ї всі живі і здорові, коли мир в країні, коли у людини є робота. Щастя - коли люди, які тебе оточують, радіють життю. Чи щаслива я людина? Так.

Знаєте, хочеться прожити якомога довше. Але, якщо час прийде, нічого не поробиш. Безсмертних людей немає.

Олег Бабій, Футбол 24