Український спорт – це про панів і рабів. Жах у велоспорті підтвердив
Сеньків вважає, що Соловей – не лише жертва, а й винуватець.
Андрій Сеньків вважає, що спортсмени не лише жертви, а й винуватці.
Сюжети на центральних телеканалах, фейсбучний бум, всенародний спротив, величезний згусток гніву і гордість. В таких умовах і з таким президентом федерації Анна Соловей – чемпіонка Європейських Ігор.
Україна ніколи не говорила про велоспорт. Точно – настільки масштабно. Успіхи Поповича та Гривка ніхто не пам’ятає, а переможця останнього Тур де Франс ви не назвете без гугла. В цьому немає проблеми й, очевидно, потреби. Це природний процес, який змінювати штучно ніхто не хоче.
Є чемпіони – молодці. Немає – ну, нічого. В цій ситуації Соловей – двічі молодець. Її невинний і логічний коментар у фейсбуці спричинив лаву. Вона докотилася до тих, хто не лише далекий від велоспорту, а й спорту загалом. Цей вид професійних фізичних занять в нашій країні – в дупі, керівник профільної федерації – хам і самодур. Речі очевидні, Америки не відкрию.
Але в цій ситуації дивує зовсім інше. Те, що президент спортивної федерації саме такий, звично, традиційно й прогнозовано. Навпаки – було б дивно, якби він випромінював адекватність. Відкрию секрет з особистого досвіду й досвіду спілкування з різними спортсменами – більшість президентів федерацій саме такі. Хамовиті дядьки з величезним его, товстим гаманцем, відчуттям вседозволеності та відсутністю реальної оцінки подій. Павелко – з тієї ж опери, камон. Тільки масштаби катастрофічно різні.
Ми б ніколи не дізналися прізвища Башенка, якби в нього не було сторінки в фейсбуці й вміння складати слова в речення. А головне – бажання робити це публічно, відкрито й бездумно. Таких, як він, – маса. Просто в інших таких вмінь і бажань нема.
І ця ситуація до біса показова. Вона вчергове говорить нам про одну біду – феодалізм в головах усіх причетних. Саме в головах. Бо феодалізму насправді більше не існує, й жити, кланяючись в ноги панам, нема потреби. А наші спортсмени роблять це. Методично, покладисто, з відчуттям.
Поки не мінусуйте – поясню.
(Бубка, Гривко, Соловей, Башенко)
Єдине, на що розраховує більшість спортсменів в нашій країні – на федерацію, міністерство й профільного керівника. Від перших – премія, зарплата, бонуси. Від останнього – вибивання і правильний розподіл цих грошей, а також – особистий фінансовий стимул. Він ж пан, гроші має – дасть Бог, допоможе.
Відсутнє правильне розуміння функціонування спорту в сучасному світі, розвитку власного бренду, піар-стратегії й рекламних контрактів. А для чого? Пан, якщо не образиться ні на що, допоможе. Це робить рабів спортсменів залежними від панів. Не ті погляд, слово, вчинок можуть поставити хрест на бодай якійсь фінансовій успішності. А конфлікт чи скандал – і на кар’єрі. Тому головне – мовчати. Від гріха подалі. Бажано – схилити в голову і з десяток разів вибачитися.
В той час, коли Підгрушна наводить приклад багатих іноземних біатлоністів, Фуркад і компанія отримують менше грошей від профільного міністерства, ніж наші спортсмени. А рекламодавців в нас нема – хоч лусни. Не цікавий їм спорт.
Відкрию другий секрет. Український рекламний ринок – є. Інакше ті ж букмекерські компанії не вливали б гроші в абсолютно різні проекти. Просто треба піти і запропонувати, а не чекати, поки хтось зробить це для тебе.
Чомусь Підручний не цурається штормити фейсбук, інстаграм і Трибуну. Чомусь Беленюк – топова медійна особистість в Україні (ок. частково йому допомогає колір шкіри). А про Соловей ми чомусь дізнаємося лише після трешу з президентом федерації.
Не можу уявити, щоб людина ні з того ні з сього почала говорити про повій і сморід, як це дозволив собі Башенко. Значить, їй це дозволяє адресат. Значить, президент робив це раніше. Значить, ніякої реакції ні від адресата, ні від його колег не було. Значить, так і має бути. Значить, це нормально. Останнє інтерв’ю Башенка це підтверджує. Він не розуміє – в чому проблема і де він не правий.
Якщо ви в реальному житті не закриваєте очі хамську поведінку мудаків, то вони не прийдуть в коментарі з абсолютною зневагою. Якщо закриваєте – ви самі бачили.
Цей пост – не виправдання Башенка. Цей пост – про проблему системи. В ній комфортно і зручно всім. Спортсменам – терпіння, мовчання та очікування добра. Керівникам – максимальний послух, повага і відчуття божества. Якби цей перець не чудив у фейсбуці, а тему не підхопили ЗМІ, то Соловей і ко продовжили би служити пану.
Тільки дороги назад вже немає – з таким розголосом тільки принциповість і шлях до кінця. Перемога близько. І хочеться вірити в скриньку Пандори, а не у випадковість.
Фото: УНІАН/Ігор Сочин; Race Horizon Park
