Місія МОК - Оліпіада щастя

"Спортивные арены, где царит атмосфера праздника, не лучшее место для выражения скорби". (МОК)

Уперше така фраза на Олімпіаді в Сочі пролунала, коли норвежські лижниці вирішили вшанувати пам'ять брата однієї із своїх спортсменок.  Відар Лефсус, головний тренер збірної Норвегії прокоментував рішення так: "Ми знали про можливі наслідки заздалегідь. Це був ризик, але ми зробили те, що хотіли. У нас було відчуття, що ми чинимо правильно". Вдруге із схожою "проблемою" МОК зіткнувся, коли бажання виступати із траурною символікою висловили українці, швидко "оволодівши ситуацією". Як наслідок, спортсмени виступатимуть без чорних стрічок. Таку ж відмову отримали канадські олімпійці. Однак, місія перетворити Олімпіаду в Сочі в "ігри щастя" виглядає аж занадто кволою, враховучи усе, що відбувається навколо. Наслідок: бойкотування деякими спорстменами змагань та закриття Ігор.

Це уже не перший випадок, коли МОК відмовляється зважати на "криваві" чи "траурні" події у світі. Так, після радянського вторгнення в Афганістан армії СРСР США вимагали скасувати, відкласти чи перенести проведення ігор. МОК відмовився це зробити. Проходили і Ігри в Мексиці, коли міліція розстріляла мирний мітинг. Крім того Олімпіада відбувалися на тлі активізації руху за громадянські права. Спортсмени неодноразово під час змагань намагалися демонструвати свій протест проти расової дискримінації.

Та був і випадок, коли МОК зупиняли Ігри. Сталося це в Мюнхені в 1972 році. Під час ігор вісім членів руху «Чорний вересень», пов’язаного з Лігою визволення Палестини, штурмували будинок, де жила ізраїльська делегація, убивши двох членів команди та ще взявши в заручники ще дев’ятьох, яких обіцяли звільнити в обмін на 200 палестинських ув’язнених. Ігри припинили на один день, що провести панахиду за загиблими.