Довбик йде по стопах Форлана та ван Ністелроя. Що спільного між цими трьома форвардами?
І справа не тільки в ігровому стилі.
За всю історію існування трофея Пічічі (таку назву має нагорода найкращому бомбардиру чемпіонату Іспанії) його вигравало купу легендарних гравців – від Мессі та Кріштіану до Тельмо Сарри та Альфредо ді Стефано. Останнім часом ми звикли до гучних імен на вершині списку голеадорів Ла Ліги – окрім легендарних аргентинця та португальця там були Суарес, Бензема та Левандовскі, але цей сезон має всі шанси порушити таку тенденцію, і не в останню чергу завдяки гольовим подвигам українського форварда з «Жирони». Звісно ж, мова йде про Артема Довбика.
За підсумками 21-го туру Артем вийшов на перше місце у списку найкращих бомбардирів вищого іспанського дивізіону, наздогнавши Джуда Белінгема, який опинився другим через меншу кількість гольових передач. Враховуючи той факт, що Джуд взагалі-то не є номінальним форвардом, а інші конкуренти (Майорал, Левандовскі, Мората) допоки не штампували голи як на конвеєрі, є всі передумови розпочати серйозні обговорення можливого виграшу українцем призу Пічічі за підсумками футбольного року.
Але що вражає у всій цій ситуації найбільше, так це розуміння того, що поточний сезон, між іншим, є дебютним для Артема у Ла Лізі. В цьому контексті виникає питання, а як часто футболісти, що вперше ступають на зелені іспанські поля, здобувають перемогу у снайперських змаганнях місцевого чемпіонату? У 21 столітті, окрім свіжої історії поляка з «Барселони», таких випадки було всього лише два.
Форлан не сяяв у Манчестері та їхав у Іспанію рятувати кар'єру
Уругваєць був одним з тих латиноамериканських футболістів, що досить пізно відкриваються оку широкого європейського глядача, майже всю юність проводячи у себе в домашніх чемпіонатах - Форлан до 2002 року був гравцем аргентинського «Пеньяроля», і лише у 23 роки опинився у команді Алекса Фергюсона, в зірковому «Манчестер Юнайтед». Не можна сказати що Дієго повністю провалився, але й успішними 10 голів у 63 матчах назвати важко, особливо тримаючи в пам’яті образ того Форлана, яким він став згодом.
Переїзд до Іспанії виглядав як чудове рішення для уругвайця, хоча «Вільярреал» й не був його першим вибором – Форлан мріяв про приєднання до «Атлетіку» з Більбао, вважаючи що його баскське коріння дає йому право стати частиною клубної філософії, але боси клубу вирішили інакше, вказуючи на латиноамериканське дитинство форварда як фактор відмови.
Зв'язка Рікельме та Форлана розривала Ла Лігу - Дієго вибрав«жовту субмарину» саме через нього
Запасним варіантом стала маленька команда з провінції Кастельйон, яка майже не мала серйозної історії, але мала у своєму складі Хуана Рікельме. «Рікельме був занадто габаритним як для «десятки», але розкішно володів м'ячем. Він захищав його так, що відібрати не міг ніхто й робив точні та продумані передачі партнерам в інших зонах. Він був художником, за яким було приємно спостерігати. Чесно кажучи, я обрав «Вільярреал» через нього» - так про свого колишнього партнера по команді розповідав згодом сам Форлан. В тому році Рікельме визнали найкращим легіонером сезону в Ла Лізі, поставивши його вище за Рональдіньо, через якого Хуана якраз і віддали в оренду до «жовтої субмарини», і Зінедіна Зідана.
Плеймейкерські навички аргентинця стали джерелом постійних моментів для Форлана, який тоді вперше проявив себе як завершувач вищого рівня. У 25 років він отримав зручну для себе ігрову модель, нарешті став головним форвардом команди й міг без усілякого тиску насолоджуватись футболом. Головний тренер того колективу Мануель Пеллегріні не був прихильником суворої системи, і давав можливість своїм гравцям самим вирішувати, як будувати атаки в тій чи іншій ситуації – недарма саме в нього розкриваються такі гравці як Іско.
Форлан і Довбик схожі не тільки в ігровому плані, а ще й у кар'єрному
Форлан забив у першому ж матчі під час зустрічі з «Валенсією», за яку грали Марчена, Канісарес та Аймар, а партнерами уругваця по команді були молодий Касорла, Маркос Сенна та Пепе Рейна. «Вільярреал» програв 2-1, а гол Дієго на 77 хвилині став єдиним для «жовтої субмарини» в тому матчі. Далі були ще 4 матчі без перемог, в яких Форлан не відзначився жодного разу, а ось в матчі 6 туру проти «Сарагоси» нарешті був здобутий перший тріумф в сезоні 04/05, і Дієго став його безпосереднім учасником, забивши свій другий гол за команду. За цим слідували ще два голи в наступних двох матчах та 6 ігор без забитих м’ячів поспіль – старт видався нестабільним.
Але далі «Вільярреал» розцвів. З середини грудня до початку квітня команда виграла 11 матчів з 15 можливих, влетіла в зону Ліги Чемпіонів, а сам нападник забив за цей період 14 разів. Попри невеликий спад згодом, в кінці сезону Форлан знову набрав форму, і навіть зробив хет-трик «Барселоні» в передостанньому турі, який і визначив його надалі як найкращого страйкера чемпіонату, а сам «Вільярреал» зайняв за підсумками сезону третє місце.
Яскравий нападник-легіонер, що розкрився як слід лише у 25 років, команда без гучної історії, що йде на свій найкращий результат в чемпіонаті, хет-трик, який робить гравця першим в списку голеадорів Ла Ліги – в історіях Довбика і Форлана дійсно значно більше спільного, ніж здається на перший погляд.
Ван Ністелрой образився на Фергюсона - тренер віддав перевагу Кріштіану
А от здійснити переїзд до Іспанії Дієго змусила розкішна гра Руда ван Ністелроя за «Манчестер Юнайтед» вкупі з його жахливим егоїзмом та бажанням бути єдиним адресатом передач від партнерів. Ось що про голандця розповідав колишній партнер по команді Луі Саа: «Руд мав неймовірне его нападника: він хотів, щоб усі передачі йшли тільки на нього… Він був одержимий голами, і я поважаю це».
За час свого забігу в «Манчестері» ван Ністелрой витіснив з команди не тільки Форлана, а й декілька інших класних нападників (зокрема й вищезгаданого Саа), і планував зробити теж саме з молодим Кріштіану, проте португалець вже виявився йому не по зубах. Нідерландець так і не зміг знайти з ним необхідну хімію, декілька разів конфліктував на тренуваннях, а після доволі відомої історії зі знущанням зі смерті батька Роналду сер Алекс вирішив позбутися егоцентричного форварда, зробивши ставку на ще не такого егоцентричного Кріштіану.
Саме так за два роки після Форлана в Ла Лізі опинився його колишній конкурент, але не у скромному «Вільярреалі», а у самому мадридському Реалі. «Знаєте, ця людина відвідувала мене в шпиталі, коли я був травмований, і він був готовий заплатити за мене будь-які гроші. У нас завжди були чудові, теплі стосунки. Саме тому мені боляче, що все так закінчилося», - так коментував свій перехід новачок мадридців, коли мова зайшла про Фергюсона. Ван Ністелрой був повний мотивації довести колишньому тренеру, що той помилився, обравши в цій ситуації не його. І оформив хет-трик вже у другому матчі за «вершкових» у ворота «Леванте».
Голландець тяжко адаптувався до Іспанії, але навесні видав фееєричну серію матчів
А от далі почалися проблеми. В наступних семи турах Руд відзначився лише одного разу, потім зробив покер «Осасуні» й знову замовк на чотири матчі. Після цього були 3 голи в 9 матчах, тож до весни деякі скептики підняли голови й критика голландця посилилася – чи дійсно цей хлопець може бути основним форвардом «королівського клубу»? Відповіддю на це були 14 забитих м’ячів за весінню частину чемпіонату та серйозна боротьба за «Золоту бутсу» аж до останнього туру, де ван Ністелрой отримав прикру травму і не зміг наздогнати Франческо Тотті, зупинившись від нього на відстані в один гол з цифрою 25 у графі «забиті м’ячі». За те цього вистачило, щоб стати найкращим бомбардиром Ла Ліги.
«Реал» виграв той матч і обійшов «Барселону» за результатами очних зустрічей, у яких Руд відзначився аж тричі, а сам ван Ністелрой не приховував радощів: «Цей сезон був найкращим у моєму житті. Так, мені не вдалося виграти «Золоту бутсу», проте ми стали чемпіонами, причому в дуже непростій боротьбі». Той рік форвард, на диво, провів без усіляких конфліктних ситуацій, і навіть знайшов спільну мову з легендою Мадриду – Раулем. Вочевидь, він і сам розумів хиткість свого положення, де знову треба доводити усім свою значущість. Ван Ністелрой провів у «Реалі» ще 3 роки, та пішов лише у 2010 після рекордного трансферу свого «старого друга» Роналду.
Тож Артему точно є на кого рівнятися, та точно є куди зростати, але вже на сьогодні він досягнув порівнянь з такими професіоналами своєї справи як Форлан та ван Ністелрой. І до речі, станом на 22 січня у Дієго було 11 голів, у Руда 10, а Довбик має на своєму рахунку вже 14 – якщо продовжить у такому ж темпі точно є головним фаворитом на виграш трофея Пічічі за підсумками сезону 23/24. Залишається сподіватися, що його кар’єра виявиться не менш успішна ніж у двох інших героїв сьогоднішньої статті.
Успіхів тобі, козаче!
