Альтернативний Погляд. Критична проблема тренерського ресурсу в Україні, чи чому гроші зараз не врятують наш футбол?
25 січня повинні обрати нового очільника федерації футболу, я вирішив розібрати для себе, у чому зараз полягає головна проблема рідного для мене виду спорту. Я не претендую на об'єктивність, і цей матеріал є виключно особистою думкою.
Проблемою номер 1, для себе беззаперечно, я обрав відсутність якісного адміністративного ресурсу. І з цим є біда, можна по пальцях руки порахувати команди, які за останні 15 років показували привабливий комбінаційний футбол. Українців які тягнуть на звання тренера Європейського рівня, усього 3. У Маркевича був тренерський штаб з українцями, у Реброва якщо подивитись на його штаб у збірній 3 іноземці, та 2 наших співвітчизники. У Шевченко усі італійці. Невже 10-15 людей, це усі, чиї ідеї та бачення футболу можуть конкурувати на євроарені ?
«Шахтар» розв'язував цю проблему грошима, запрошуючи дійсно дуже перспективних фахівців зі старого світу. Де Дзербі розриває АПЛ, Фонсека тренував італійську «Рому» і зараз є тренером французького «Лілля» після гірників, а Каштру в Аравії заробляє мільйони, та тренує Крі Ро. Зараз у гірників є Пушич, була до цього спроба зекономити, залучити спеціалістів з внутрішнього ринку, але не зважаючи на результати, я згоден с керівництвом, футбол Йовичеча та Ван Леувена це не про систему на роки. Це вижати результат сьогодні та зараз, вони дійсно не замислювались про те, як клуб буде розвиватися. А що робити іншим клубам, які не мають змоги залучати людей, з досвідом роботи у престижному європейському клубі?
Є дійсно дуже приємний виняток з правила, це львівський «Рух», яким би не був їх вже експрезидент, ця команда є прикладом створення та використання внутрішнього ресурсу. Взяли тренера, який ріс у системі клубу, і він почав будувати цікавий футбол, з команди яка у своєму складі має або 37 річних ветеранів, та 19 річних хлопаків з якими він запалював у юнацькій ЛЧ.
В інших же випадках ми бачимо адаптацію «чоловічого футболу», який більш схожий на дворовий. Не в образу усім іншим тренерам, але це є прикрий факт. Про комбінаційний футбол в Україні почали забувати від слова взагалі, у більшості випадків це прямолінійний футбол, з великою кількістю непотрібної силової боротьби та емоцій які стають картками. Так, з таким футболом зараз можна йти в лідерах УПЛ, але у Європі це просто не конкурентоспроможне, 18 місце у рейтингу асоціацій, 48 червоних карток за 17 турів тому тільки підтвердження.
Є й інша сторона медалі, психологія.
На прикладі Гвардіоли, Клоппа зараз Артети, ми бачимо що тренер це не просто людина зі свистком яка тебе змушує бігати. Це головний авторитет, це людина в якої ти й навчаєшся «чемпіонському менталітету». А як в Україні виховувати дух переможців, якщо тренер на кожній пресконференції звинувачує суддів, іноді вдаються до прямих образ, ниють та усі інші приклади емоційної нестабільності. Просто які якості в цей момент вони виховують в футболістах? Що можна у будь-якій ситуації перекласти відповідальність на інших ? Чи може я щось не розумію.
Тому якщо новий президент хоче дійсно змінювати футбол, як мінімум потрібно звернути свою увагу на проблему тренерського персоналу. Бо у найближчому майбутньому з усіх наших футболістів які можуть стати дуже сильними тренерами та в першу чергу авторитетами на прикладі Реброва та Шевченка. Це Тарас Степаненко, можливо Андрій Ярмоленко. І десь років через 10-15 Олександр Зінченко. Цього замало щоб боротися навіть з Ізраїльською лігою.
