Як я на день став сусідом Пауло Фонсеки: кава з Марлосом, комік Велінгтон Нем та навушники Тайсона

Цей матеріал опубліковано користувачем сайту Tribuna.com. В ньому розповідає, як йому вдалось потрапити на українське класичене в 2019 році та познайомитись з внутрішньою кухнею «Шахтаря». Читайте обов'язково.

Історія написана Андрієм Тимощенковим, моїм давнім другом, вболівальником «Шахтаря».

31 березня 2019 року, перший тур президентських виборів, мені 17 років, я не голосую, але дуже пильно спостерігаю за цією історичною подією. Де ж ще слідкувати, як не в барі з друзями: палкі дискусії, суперечки, аргументи. Та як це часто буває після шалених спорів - невеличка телефонна пауза у всієї компанії. Відкриваю інстаграм, передивляюся сторіси та навіть не здогадуюсь, що наступний дотик на телефоні перекине мене в незабутню вирву емоцій.

Аукціон

Зазвичай сторіс «Шахтаря» - це новини з команди, заявки на матчі, інтерв’ю з гравцями й так далі. Аж раптом я натикаюся на пропозицію стати частиною клубу на цілих два дні напередодні 1/4 Кубку України, в якому зустрінуться гранди нашого футболу, українське класичне - «Шахтар» - «Динамо».

Перейшовши за посиланням я, навіть, і не сподівався, що це реальність. Але ні, все по справжньому: пожити разом з командою в готелі в центрі Харкова, побувати в роздягальні перед грою, отримати іменну ігрову футболку клубу, дивитися матч на лавці запасних, в перерві перейти до президентської ложі з фуршетом, поспілкуватися з Палкіним, побувати на післяматчевій пресконференція.

Я поліз далі, виглядає все фантастично, але як це реалізовувати? Все дуже просто. Аукціон. Ціна питання? 50 000 гривень. Розумію, що не маленькі гроші, але ж наскільки це копійки, зважаючи на те, що це плата за головне в нашому житті - за емоції. З 2008 року всім серцем вболіваю за цю команду та знаю про «Шахтар» все.

Тато - вболівальник київського «Динамо»

Алло, тато, тут така тема, будь ласка, я складу ЗНО на двісті, навіть на двісті п‘ятдесят! Тут важливо зазначити, що мій батько фанат «Динамо» (як так сталося, що я кріт - головна таємниця людства), він наживо бачив як кияни трощили кацапський спартак, чудово пам’ятає 0:4 на «Камп Ноу», півфінал проти «Баварії» (ох, як же мені зараз сумно дивитися на рідного тата). Мені навіть не прийшлося вмовляти, відповідь була дуже швидкою: Куди кидати гроші? Тато все розумів, якби в нього була можливість посидіти разом з Лобановським прямо під час гри, поспілкуватися з Шевою, СаШо, Белькевичем - він би зробив для цього все можливе і неможливе.

Харків

Зранку 6 квітня 2019 року ми виїхали з Миколаєва до Харкова. Місце зустрічі - «Харків Палас Готель», шикарне місце в самому центрі першої столиці. Мене зустріли представники клубу, ми підписали папери, швидко заселилися та пішли на вечерю. Ситі, в чудовому настрої пішли на прогулянку Харковом та вже потроху поверталися до готелю аж тут… Той самий автобус з емблемою «Шахтаря». Величезний натовп вболівальників, всі намагаються взяти автограф, сфотографуватися, а я повільно, навіть трохи розгублено, заходжу в будівлю та чекаю.

Сусід Пауло Фонсека

Гравці почали заселятися, а я в екстазі просто спостерігаю за кожним. Всі розійшлися, тож в мене був час забігти в номер. Діставшись свого поверху, у неймовірно натхненному стані йду коридором і бачу, як проходить Пауло Фонсека, який дуже скромно і ввічливо, не знаючи, хто я такий, вітається зі мною. Проводячи його поглядом, бачу як тренер «Шахтаря» заселяється в сусідній номер. Я буду жити поруч з головним тренером «Шахтаря», всередині мене все кипіло. Це було справжнє щастя, слава Богу мені вистачило розуму не піти за ним та порадити склад на завтрашню гру, хоча враховуючи мій стан - цілком міг. На моєму поверсі ще жили українці, точно пам’ятаю Коваленка та Матвієнка. Щось вони сміялися, тролили один одного, тоді я чітко усвідомив - це такі самі люди як і всі. Мій тато, потираючи руки, вже міркував як заважати його футбольно-ідеологічним ворогам спати. На годиннику десята година - всі заховалися (думаю штрафи там нормальні за порушення режиму).

MATCHDAY: Ранок

Прокинувся я дуже рано і відразу побіг до холу, але першим туди залетіти мені не судилося. У барі попивав каву Марлос. До речі, Марлосенко прекрасна і дуже контактна людина, ми з ним чудово поговорили.

Моїм питанням було - ваш прогноз на матч? Півзахисник посміхнувся і запевнив мене, що сьогодні буде перемога. Побажавши українському бразильцю вдалої гри, пішов на сніданок. Сніданок тривав хвилини 3, не можна втрачати час, тож з'ївши яєшню, одразу побіг до ліфта, щоб швидше дістатися холу, де повинна збиратися вся команда. Як зараз пам’ятаю, 3 поверх, ліфт зупиняється і заходять Тайсон, Нем, Мораес, Патрік. Телефон для фото дістав за долю секунди.

⁃ Guys, one photo, please.

⁃ No!, - каже Нем

⁃ Єта біль шутька, - з посмішкою сказав Мораес.

Нему і не в футбол, і не в стендап, всюди слабкий. Зібравшись біля рецепції, гравці та тренерський штаб зібралися на передматчеву прогулянку, куди мене взяли в складі команди. Я сфотографувався з усіма, слухав їх розмови (Канта ніхто не обговорював). У Андрія Пятова тільки народився син, чим я негайно скористався, спитавши, як там дитина, і навіть встиг поговорити з ним хвилин п’ять. Питання те саме: який прогноз? Легендарний воротар також закликав мене не переживати - буде перемога. І тут бомба.

⁃ Андрій Валєріч, а якщо пенальті будуть?

⁃ Ой ну не знаю, важкувато серії даються, сподіваюся раніше завершимо.

Цікаво, чи згадував Пятов після матчу мої слова?

А Микола Матвієнко виявися не дуже контактним.

⁃ Мене звати Андрій.

⁃ Ок, - захисник потиснув руку і пішов собі далі (чим я здивований - незрозуміло).

Зазначу, що в «Шахтарі» було два чіткі табори: українці та легіонери, разом вони особливо не проводили час. Бразильці були самі по собі, дуже голосні, навіть в готелі врубали свою латиноамериканську музичку, жартували, сміялися. Єдиний, хто виділявся - це Ісмаїлі. От що ви про нього чуєте зі ЗМІ, слів партнерів - все правда, дуже скромна, часом сором’язлива і неймовірно спокійна людина. Про Нема ви вже чули - найщасливіша людина в клубі, хоча з такою зарплатою всі були б щасливими. Після прогулянки час обіду, а в мене фотосесія, гравцям нагадали, хто я, прийшлося їм трохи попозувати.

MATCHDAY: Виїзд на гру

Команда готова вирушати на стадіон. Ґав ловити не збирався. Історія стара: хол, я, гравці. На професійний фотоапарат в мене ще не було фотки з Тайсоном і от бачу як він у навушниках з прапором Бразилії вирушає до автобуса, менеджер його покликала, але він прискорився, сфокусувався на одній точці та майже трусою рушив вперед. Менеджер Наталя намагалася уже фізично затримати легенду, але він вирвався та прискорився ще сильніше.

Як мені пояснили, зловити Тайсона перед матчем - майже неможливо, він дуже серйозно налаштовується на гру, профі, що ще сказати. Отже, всі футболісти зайшли до автобуса, а мене повіз водій клубу на стадіон. В роздягальні вже чекав сюрприз - іменна форма «Шахтаря». Я розглядав кожну деталь, у кожного гравця були індивідуальні напої та їжа (батончики, шоколадки), тактична дошка вже була готова. Згодом ми вирушили на поле: фотосесія, передчуття великого матчу.

Матч

За дві години до гри я зайняв своє місце на лаві запасних, точніше біля тренера, Фонсека знову став моїм сусідом. Стадіон заповнюється, команди виходять на розминку, а на центральній трибуні сидить мій тато, який сьогодні буде вболівати проти господарів. Стартовий свисток, початок матчу. Чесно кажучи, з лави дивитися футбол не дуже прикольно, саме футбол, а от за емоціями тренерів та гравців спостерігати будо дуже цікаво. Рахунок в матчі відкрило «Динамо», забила легенда українського футболу - Денис Гармаш. На перерву кияни пішли переможцями.

Президентська ложа

В перерві мене запросили на фуршет, де я познайомився з Сергієм Палкіним, побачивши, який шикарний вид на поле з VIP ложі, назад на лаву вже не так хотілося, дивитися другий тайм вирішив звідти. «Шахтар» зрівняв, матч - суцільні нерви та валідол, гойдалки, небезпека біля і тих, і тих воріт, в підсумку нічия 1:1 після 120 хвилини.

Серія пенальті

Боже, як я там кричав, сидять поважні люди, Палкін, Стороженко представники УАФ, «Шахтаря», «Динамо», легенди українського футболу і хлопчик, який як скажений бігає туди сюди. Проте мені про це не думалося, тоді було пережито один з найкращих днів в моєму житті.

П‘ятов виграв серію пенальті та «Шахтар» пройшов до півфіналу.

Кінцеві титри цієї історії

Після матчу я відвідав пресконференцію, де тренери були дуже злими, обидва жалілися на суддівство, база українського футболу. Разом з командою ми направилися до автобуса, де на нас очікував натовп вболівальників. Найсмішніше, що до мене підбігла дитина та попросила автограф, ну я й дав, а що робити. Попрощавшись з командою, яка поспішала на літак до Києва, до мене підійшов засмучений тато та привітав з перемогою, а я подякував йому за цю казку, яку він мені створив.

Через два тижні я отримав смс з пошти, «Шахтар» зробив мені пам’ятний альбом, який досі стоїть у мене на столі.

P.S. Вся ця історія - приклад для українських клубів. Працюйте з вболівальниками, вигадуйте, проявляйте креатив. Ну невже не знайдеться людина, яка заплатить і 100 тисяч, щоб провести день з «Динамо»?