Футбольний мультипаспорт Луїса Монті: гра та життя на дві країни.
Луїс Феліпе Монті був першим гравцем, що зіграв за дві збірні на чемпіонатах світу і єдиним, хто грав при цьому у двох фіналах. Сім`я Монті походила з Італії, сам він народився в Буенос-Айресі у 1901р.
З початку кар`єри у 1921 році до виклику у збірну Аргентини у 1927, він здобув 4 титули місцевого чемпіонату у складі Уракану та Сан-Лоренцо. Монті грав у центрі поля, мав надзвичайну витрилавість і зовсім не гребував брудною грою. За обсяг роботи на полі отримав прізвисько «Подвійна ширина». Він допоміг збірній Аргентині виграти Чемпіонат Підвенної Америки у 1927, а у 1928 завоювати срібло Олімпіади в Амстердамі. Тож не дивно, коли справа дійшла до першого в історії чемпіонату світу, один з кращих півзахисників Південної Америки, а може й тодішньої сучасності мав бути у складі.
Луїс Монті зіграв важливу роль у проході своєї команди до фіналу, забивши єдиний і переможний гол французам на груповому етапі і розпочавши своїм голом розгром 6-1 у півфіналі над збірною США. А далі у справи втрутилася велика політика. За океаном італійський дуче марив світовим пануванням, хоча й не в таких вимірах, як його майбутній союзник з мюнхенської розливайки. І задля домінування в спортивній царині йому були потрібні такі гравці, як Монті. За легендою, Муссоліні відправив перед фіналом у Монтевідео листа з пропозицією, «від якої неможливо відмовитись», а також кількох найманців, які повинні були Монті навести аргументи щодо майбутньої гри за збірну Італії. Зрозумівши все як треба, Луїс Монті зробив так, щоб в Аргентину його більше не викликали. Звісно, фінал у відкриту він не здавав, але був сам не свій, імітував травму, що дозволило Уругваю переконливо обіграти аргентинців з рахунком 4-2.
В тому ж 1930 році Монті переїхав до Італії, отримав італійське громадянство, контракт з Ювентусом, де згодом став капітаном і допоміг тоді ще не дуже «старій сеньйорі» виграти 4 титули Серії А та кубок Італії.
Тренер збірної Італії Вітторіо Поццо бачив Луїса Монті як невід`ємну ланку своєї збірної. На Чемпіонаті Світу 1934 року Монті разом з аргентинськими співвітчизниками Раймундо Орсі та Енріке Гуайта стали основою італійської збірної, яка виборола золоті медалі.
Кращий свій перфоманс та турнірі Луїс Монті видав у півфіналі проти Австрії, яка тоді називалась вболівальниками не інакше, як «Вундертім» і була одним з фаворитів турніру. Головним завданням Монті на матч була опіка Матіаса Зінделара, який тоді був на піку сил і вважався одним з найкращих футболістів у Європі. У запеклому двобої італійці перемогли 1-0.
Багато розповідей ходить про те, що протягом турніру Муссоліні давив на арбітрів і команди суперниці, але не тільки на них. Знову ж таки, за легендою, як і 4 роки тому в Монтевідео, перед фіналом Монті отримав «листа щастя», в якому від нього погрозами вимагалось перемогти за будь-яку ціну. Цього разу для нашого героя все завершилось як у казці, шалена розв`язка в кінці матчу з перемогою у додатковий час 2-1 над Чехословаччиною. Луїс Монті став чемпіоном світу і єдиним гравцем в історії фіналів мундіалю з досвідом гри за дві країни.
Декілька місяців потому, в листопаді 1934, Італія поїхала на товариську гру з Англією, яка після матчу стала відома, як «Битва на Хайбері».
Обидві збірні відзначилися брудною грою, численними жорсткими зіткненнями. Монті отримав перелам ноги вже на 3 хвилині матчу, і хоча залишався на полі ще 15 хвилин, все ж залишив команду вдесятьох (замін тоді не було). Англія перемогла 3-2, Луїс Монті з тих пір лише двічі викликався в збірну.
В Ювентусі він грав до 1939 року, а потім став тренером, головним чином працюючи в Італії, але все таки, через багато років Луїс Феліпе Монті повернувся в країну де народився і розпочинав легендарну кар`єру, там він і провів останні роки життя.
