Ренесанс “Рейнджерс”: від 4-ї ліги Шотландії до групи ЛЧ за 10 років
Шлях “Ґлазґо Рейнджерс” від тотального забуття до відновлення величі – це те, за що ми любимо футбол.
10 років тому “Рейнджерс” досяг найнижчої точки в своїй багатолітній історії. Клуб погруз у боргах, його навіть було продано за 1£ (яке приниження!) і врешті-решт втратив професійний статус. Здавалося, що все закінчилося. Велика історія підійшла до свого завершення. Все має свій кінець.
Втім, клуб було збережено і відстояно. В першу чергу, завдяки вірній армії фанатів, що не дала зникнути “Рейнджерс” з футбольної мапи Великобританії та загалом світу. Лише уявіть собі: на ігри “світло-синіх” в четвертому за силою дивізіоні Шотландії ходило по 50 000 уболівальників!
Звісно, з такою підтримкою та увагою громадськості нові керівники просто не мали права на помилки. Тому клуб досить швидко пройшов один за одним усі щаблі шотландського футболу й повернувся в еліту, щоби відновити вічне дербі “старої фірми”!
Але одразу по поверненню в прем’єр-лігу дива не сталося. “Джерс” не змогли з ходу нав’язати конкуренцію “Селтіку” за звання чемпіона, відставши від “кельтів” аж на 33 очки.
Тут варто зупинитися на персоні нинішнього капітана “Рейнджерс” Джеймсі Таверньє. До команди він приєднався ще в Чемпіоншипі, влітку 2015 року. Тоді, 7 років тому цей футболіст вважався збитим льотчиком. Дійсно, лише невдачі, нескінченні скитання арендами та травми переслідували колись перспективного фулбека. Отже, можемо констатувати: долі “Рейнджерс” та Таверньє дещо схожі: як і клуб, так і гравець у свій час збилися зі шляху та пережили стрімке падіння на самісіньке дно.
Інша схожість полягає в тому, що вони змогли таки відштовхнутися від того дна і винирнути на поверхню. Символічно, що Таверньє дорослішав, обростав м’язами разом із тим, як його новий клуб повертав свої позиції в ієрархії шотландського футболу. Таким чином, Джеймс за 3 роки успішних виступів у Ґлазґо доріс до капітанської пов’язки. Це було логічне кадрове рішення, адже новий тренер потребував нового лідера, на якого зможе опиратися, створюючи нову команду. А ім’я цього самого тренера ви прекрасно знаєте і без мене.
Стівен Джеррард був ідеальним кандидатом на пост того, хто поведе Рейнджерів у нову еру. Людина, яка всю свою кар’єру боролася за чемпіонство, йшла крізь біль, сльози, кров, але так і не домоглася свого. Голодний до заповітного трофею, заряджений на позитивний результат. А головне – молодий та амбітний, як і оновлений “Рейнджерс”.
Не одразу, а поступово банда Стіві Джи набирала оберти. Багато хто вважав, що в Ґлазґо Джеррард проходить екзамен на майбутнього тренера “Ліверпуля”. Проте співпраця молодого коуча та шотландського гранда перетворилася на щось більше, ніж просто цікавий іспит перед АПЛ.
“Рейнджерс” під орудою Джеррарда підкорювали серця не тільки місцевих фанів, а й нейтральних пошановувачів футболу. Це вдавалося завдяки сміливому атакувальному стилю, характеру та самовіддачі. Якщо говорити про конкретну гру, в якій все це возз’єдналося в один кулак, то я назву фантастичний камбек проти “Браги” в 1/16 Ліги Європи сезону 19/20. В той чарівний вечір стадіон “Айброкс” просто зійшов з глузду: їх команда відігралася з 0:2 в 3:2 в останні півгодини зустрічі. Особисто я саме тоді закохався в ту команду. Навіть не пам’ятаю, чому взагалі того лютневого вечора я дивився саме той матч, але вдячний долі, що так сталося. Я відкрив для себе гордий і рок’н’рольний “Рейнджерс” Стівена Джеррарда.
Але з точністю сказати “Старий-добрий “Рейнджерс” повернувся” ще не можна було. Для цього було життєво необхідно скинути ворожий і ненависний “Селтік” з шотландського трону. Втім, з такою впевненою грою та якісним підбором виконавців чемпіонство “Джерс” було лише питанням часу.
Власне, кампанія 20/21 і стала тією самою – довгоочікуваною, золотою. Підопічні Джеррарда катком пройшлися по шотландській лізі, залишивши ненависних сусідів по столиці далеко позаду. Аж на 20 очок позаду.
У “світло-синіх” залишався ще один незакритий гештальт – єврокубки. Через рік після довгоочікуваного тріумфу на внутрішній арені “Рейнджерс” впритул наблизилися до історичного європейського трофею.
Так, вже з іншим тренером (Джеррард вирушив підкорювати АПЛ) і дещо оновленою командою, але здається, нічим не гіршою за чемпіонський колектив, а може навіть кращою. Отже, “плюшевих ведмедиків” (ще одне прізвисько клубу) з Ґлазґо очолила легенда клубу - Джованні Ван Бронкхорст. Але по факту “іграшкові ведмеді” виявилися такими хижаками, що дібралися до фіналу Ліги Європи і дободалися з “Айнтрахтом” аж до серії пенальті!
...Аарон Ремзі підходить до позначки… Кевін Трапп ногами відбиває удар! “Айнтрахт” - переможець Ліги Європи 2021/22!!!
Прикра поразка у фіналі не надломила команду, а лише загартувала її та додала здорової агресії на новий сезон. Не потрапили в Лігу чемпіонів через Лігу Європи - не біда. Значить проб’ються через відбір.
У третьому кваліфікаційному раунді ЛЧ “Джерс” провернули один із своїх найулюбленіших трюків - камбек на “Айброксі”. Перший, виїзний матч протистояння з бельгійським “Юніоном” було несподівано програно з рахунком 2:0. Але вдома хлопці Ван Бронкхорста просто знищили суперника - 3:0. Магія “Айброкса”, як вона є.
“Останнім босом” якого треба було подолати на шляху до омріяної ЛЧ, яку світло-синя частина Ґлазґо чекала довгі 12 років, став міцний ПСВ. Після домашнього матчу був великий скепсис щодо майбутнього “Рейнджерс” в найпрестижнішому євротурнірі - на “Айброксі” команди розписали бойову нічию (2:2).
Втім, позавчора на арені “Філіпс” в Ейндговені “Джерс” таки долупали сю скалу. Можна безліч разів обговорювати той факт, що долю двоматчевого протистояння вирішили недолугі привози воротаря ПСВ, але ж помилки суперника потрібно теж заслужити. А в даному випадку “Рейнджерс” їх не те, що заслужили, а буквально вистраждали.
Ну ось ми й тут. Буквально кілька годин тому Рейнджери дізналися своїх суперників по групі ЛЧ - ними стали “Ліверпуль”, “Аякс” та “Наполі”. Виглядає як група смерті. Але “Рейнджерс” уже звикли до того, що їм завжди важко так само, як і звикли грати до останньої мілі-секунди.
Рік тому я б сказав, що історія відродження “Рейнджерс” - це суто футбольна історія. Але зараз скажу, що це загальнолюдська історія. Життя завжди циклічне і складається з білої та чорної смуг. Просто йдучи другою, варто ніколи не здаватися і йти, йти, йти, аж поки не побачиш білу смугу. А потім ще швидше рухатися, щоби чорна смуга знов не наздогнала тебе.
Якщо говорити про головного коваля реінкарнації великого клубу, то це не Джеймс Таверньє чи Стівен Джеррард. Це взагалі не конкретний футболіст чи тренер. Це всі - від прибиральника стадіону до рядового фаната, який щовихідних стає частиною тих шалених 50 000 на “Айброксі”.
Мораль цієї байки така: кожному з нас треба бути як фанат “Рейнджерс” тоді, клуб упав на дно шотландського футболу. Сильними та відданими. Зі своїми до кінця. До обов’язково переможного кінця. Слава Україні!
P.S. Іноді футбол наштовхує на зовсім не футбольні висновки. І в цьому також велич футболу.
