Телепул. Хроніки надій та ілюзій

Вже давно стало зрозумілим, що футбольні боси України не здатні домовлятися. Тут я нічого нового не скажу. Якраз в цьому я бачу не лише негатив. Конкуренція в будь-якій сфері ще нікому не завадила. Але питання в іншому. Чи взагалі є розуміння щодо стратегії розвитку футболу як бізнесу в нашій країні. Адже практично вся Європа в тій чи іншій мірі знайшла правильні підходи у цих питаннях.

Заробляти на футболі в дистанційному вигляді почали за великим рахунком лише в 90-і. Ліга чемпіонів виглядала як локомотив, що показує шлях і приклад. Національні ліги почали експлуатацію цієї золотої жили також. Звісно не все одразу і не без конфліктів.

Наші діячі від футболу навіть не ставили собі такого завдання. Бо відношення до глядачів у нас зовсім перевернуте.

Для того щоб продукт продати за гроші слід його спочатку зробити, щоб він був цікавим для потенційних покупців. Та де там!

З аудиторією слід працювати. Рекламувати свій продукт. А це робота не на один день. Тут необхідна гра в довгу. І думати слід не про те щоб заробити вже зараз, а про те щоб піймати у сітку більше риби. А не відбирати рибку ще до того як спіймали.

А в такий час як зараз, коли війна, взагалі треба думати як зберегти хоч якусь аудиторію. Дітей що зможуть дивитися футбол, тих же людей літнього віку.

Для цього навіть треба можливо й десь навпаки доплачувати щоб зацікавити потенційного глядача. Футбол має лунати навіть з праски! Ну а колись згодом ви можливо й зберете з цього вершки.

Інакше футбольна аудиторія буде звужуватися й звужуватися й не те що вершків ви навіть сироватки не зможете випити.

Погоджуєтесь?