Чи втратимо ми талантів, які зараз у Європі? Блогер поспілкувався про це із польським журналістом та Нагорняком

Цей пост написаний користувачем Tribuna.com. Підтримайте його коментарями та плюсами.

***

У четвер, 25 січня, було перегорнуто чергову сторінку українського футболу. Цього дня на ХХVІ конгресі Української Асоціації футболу було обрано нового главу організації. Ним став єдиний кандидат Андрій Шевченко, який набрав 93 з 94 голосів делегатів конгресу (єдиним хто утримався був сам Андрій Шевченко).

Під час заходу голова вітчизняного футболу представив програму розвитку «гри мільйонів», яка складається з 9 пунктів: прозорість; цифровізація; підготовка фахівців; розвиток збірних співпраця з клубами; реформа арбітражу; посттравматичне відновлення; ефективний маркетинг; міжнародна співпраця. Однак до усього зазначеного можна додати 10 пункт – збереження молодих талантів, які у наслідок війни опинились закордоном. Тож спробуємо розібратися чи можливо здійснити це у воєнний час та як кадровий відтік може позначитись на майбутньому українського футболу.

Талантів багато, але не всі у полі зору

З початку повномасштабної війни 10 млн мешканців України змушені були тікати зі своїх будинків. Таку цифру в інтерв“ю NHK нещодавно оприлюднив голова Управління Верховного комісара ООН у справах біженців Філіппо Гранді.

За його даними, за межі України виїхало близько 6,3 млн осіб, ще 3,7 млн ​​переселилися в інший регіон України подалі від бойових дій. Приблизно 1,3 млн з числа тих, що полишили межі держави – діти, додає президент Конфедерації роботодавців України Олексій Мірошниченко.

Подібна демографічна ситуація не могла не позначитись на кадровій ситуації в футболі. Після 24 лютого 2022-го ряд вихованців футбольних академій виїхали разом зі своїми батьками. Також на майбутнє українського футболу негативно впливає й те, що Росія невпинно нищить наші спортивні об’єкти.

У жовтні минулого року спортивну спільноту сколихнула перша історія пов’язана з цими процесами. Тоді головний тренер збірної України U19 Олег Кузнєцов не викликав на матчі відбору на ЧЄ-2024 атаковального півзахисника німецької «Боруссії» (Дортмунд) Данила Кревсуна. Згодом спеціаліст пояснював це так:

«Просто ми не можемо за всіма гравцями стежити. Дійшла до мене інформація тільки буквально 2 тижні тому, коли ми вже склали всі списки. Ми просто нічого не знали про цього гравця».

Попри це у заявці національної команди опинилось аж 5 легіонерів з яких четверо перейшли у іноземні команди ще до повномасштабного вторгнення, а Tribuna.com склала список з 34 футболістів придатних до виклику в юнацьку команду країни. Лонглист вміщував 157 імен. І це лише виконавці віком 16-18 років. Проте, певну частину цих імен ми можемо втратити.

«Україна в кращому становищі, ніж були країни Балканського півострову»

Деяка частина із них може осісти у сусідніх країнах. Зокрема, у Польщі, де перебуває велика частина українських біженців. Спочатку вторгнення українсько-польський кордон перетнуло 12,5 млн осіб, а 1,2 з них отримало в Польщі номер PESEL, який є аналогом нашого коду платника податків.

Уже зараз наші сусіди говорять про те, що колись з’явиться другий українець який вдягне біло-червону футболку збірної Польщі. Це може це бути людина з польським корінням, а можливо й хтось з біженців.

Про це нещодавно у своїй статті «Орли з-за Бугу. Коли в збірній Польщі зіграє футболіст народжений в Україні?» розмірковував співробітник порталу TVP Sport Кристіан Южвяк. Ми поговорили з ними про те, як юні українські чарівники м’яча почуваються у сусідній державі.

Співрозмовник зізнається, що не знає нічого про інтерес до українців збоку Польського футбольного союзу, однак майстерність наших юніорів польська спільнота оцінює дійсно високо:

– Важко відповісти на це питання. Однак я чув від тренерів, що молоді гравці, які приїхали з України, мають гіршу тактичну підготовку, але у технічних аспектах, наприклад прийомі м’яча та дриблінгу, вони ліпші від поляків. І це грає на їхню користь. Загалом існує два тренди, дві вікові групи. Перша – 16-17-річні хлопці.

Зокрема, у «Короні» з міста Кєльце зараз тренується 5 таких юніорів. У день початку повномасштабного вторгнення вони були на турнірі у Вінниці. «Корона» простягнула їм руку допомоги, тож вони змогли приїхати до клубу. Вважаю, що найкращим з них є Ігнат Пушкуца.

Ситуація з дітьми яким 5-6 років є набагато важчою. Якщо вони залишаться у Польщі, то згодом можуть відчувати більший зв’язок з нашою країною, а ніж з Україною»

– Які команди окрім «Корони» допомагали українцям?

– Думаю, що всі, – відповідає Кристіан Южвяк. – У Польщі є три рівні юніорського футболу й у найголовнішій з ліг, Центральній грає 16 хлопців з України. Знаю, що у лодзькому «Відзеві» був хлопець 2005 року народження і він навіть грав за другу команду клубу, а «Ракові» (м.Ченстохова) є 15-річний дуже талановитий хлопець Кирило Каледін.

Також пан Юзвяк додає, що у Польщі є й хлопці, які ймовірно, не гратимуть за національну збірну України. Але нашим клубам варто звернути на них увагу.

– У столичній «Полонії» грає 17-річний атакувальний півзахисник Микита Васін. Хлопчина народився у Сумах, а потім певний час виховувався в італійській Падуї. Його батько приїхав сюди, відкрив будівельну фірму та перевіз родину до Польщі. Сьогодні він орендований до третьої ліги.

Проте, він навряд чи зіграє за збірну України. Цей гравець має польське коріння та вже виступав у польській «репрезентації» серед гравців віком до 17 років.

***

У другій частині нашої розмови більше говоримо про аспекти адаптації. Серед яких на перший план виходить економічний.

– Кристіане, чи може бути таке, що деякій частині українських дітей доведеться полишити футбол через нестачу коштів у їх родин?

– На жаль, є така можливість. По-перше, тому що перерахунок гривні на злоті не є вигідним. А по-друге тому, що часто коли люди втікали від війни вони робили це не зі всім своїм майном, а лише з тим, що потрапило під руку та вмістилось до рюкзака.

Футбол порівняно до інших видів спорту є доволі дешевим. Однак, потрібно купити дитині футбольні щитки та бутси, які коштують 200-300 злотих. Найважче з малими дітьми, бо вони швидко ростуть. Коли команда, зокрема варшавська «Легія», грає у формі Adidas, то комплект може коштувати 400 злотих. А у такому віці його потрібно купляти щороку.

Також у різних академіях беруть оплату за зайняття, які часто коштують від 90 до 200 злотих за тренування. І лише у випадку коли гравець вирізняється з-поміж інших – отримує невелику зарплатню ще в академії. Як, наприклад, це відбувається з українцями в «Короні», – вважає журналіст.

Говорить пан Южвяк і про те, що не усі можуть звикнути до еміграції, що також впливає на процес футбольного розвитку. На щастя, у Польщі таких випадків небагато:

– Звичайно, це залежить від людини. Наприклад, у «Короні» усі добре адаптувались, але один хлопець – ні. Йому довелось піти до меншого клубу, який грає у «лізі подвір’я». Там було багато українців і йому стало легше. Але думаю, що в загальному проблем з адаптацією немає, адже наші країни близькі за своєю ментальністю та мають подібні мови.

– А чи футбольні клуби з України слідкують за молоддю яка опинилась у Польщі?

– Я не чув про це. Однак, мій колега Пьотр Слонка говорив те, що багато гравців віком в 17-18 років самі повернулись до України. Вважаю, що зараз Україна є в кращому становищі, ніж були країни Балканського півострова після війн у 90-х. Річ у тім, що зараз дуже добре розвиті технології. Насамперед, зараз добре працюють скаутингові служби.

Наприклад у Польщі PZPN (Польський футбольний союз) цілеспрямовано шукає виконавців з польським корінням. Також допоможуть у пошуку гравців й соціальні мережі. Часто українці мають у Instagram прапор України, тож їх буде легше знайти. Це банально, але варіант дійсно робочий.

«Ми уже багатьох втратили та ще втратимо»

Про важливість добре організованого відслідковування юних кадрів говорить не лише польський журналіст, а й екстренер збірної України U19 (у 2022-2023 рр.), а нині очільник кам’янець-подільського «Епіцентра» Сергій Нагорняк. Однак, на початку нашої розмови Сергій Миколайович говорить ще одну проблему, яка переслідувала його підопічних.

– Сергію Миколайовичу, минулого року під вашим керівництвом у юнацькій збірній виступало 5 футболістів, що після повномасштабного вторгнення покинули українську першість. Чи була різниця у підготовці легіонерів та тих хто залишився у наших клубах?

– Насправді, коли я збирав команду, то підготовки не було взагалі ніякої. Перед змаганнями в Іспанії ми збирались, потім півтори доби проводили у дорозі, ночували і йшли грати у футбол.

А уже навесні, коли відбірковий турнір проходив у Швеції, мали день на підготовку. Але ми були в кращій ситуації, ніж команди інших вікових категорій. Річ у тім, що в Україні не проводилась дитячо-юнацька футболльна ліга, де подивитись футболістів. Але моїх гравців можна було переглянути у матчах команд U19. Тих хто перебував за кордоном їх допомагали шукати агенти.

Відмінності між легіонерами та місцевими не було. У листопаді 2022-го Єгор Ярмолюк приїхав до Швеції з англійського «Брентфорда» і він був дуже добре готовий, на голову сильніше за інших у плані фізичної підготовки. Також у чудовій формі був гравець братиславського «Слована» Іван Варфоломєєв, однак тоді усі були у хороших кондиціях.

Більша різниця була у березні. Оскільки хлопці, що виступають у іноземних клубах у той момент уже були в грі, а «наші» лише входили у другу половину сезону, – сказав Нагорняк.

Сергій Миколайович додає, що проблеми з набором до юнацьких та молодіжних збірних лише починаються. І на його роботу з командою U19 це вплинуло ще не повною мірою:

– Багато молодих футболістів, 2005 року народження і молодших, виїхало з України. Наприклад, торік коли Володимир Єзерський працював із командою 2007 р.н. закордоном у нього було вдосталь талановитих хлопців. Але одному тренеру дуже складно їх усіх відстежувати. Я сподіваюсь, що тепер працюватиме скаутинг УАФ, адже раніше це усе було на тренерах...

– Це моє наступне питання. Як відбувається пошук гравців до юнацьких та молодіжної збірної України?

– Раніше це усе було на головному тренері. Добре, у нього є помічник, але має бути спеціальна служба зі скаутингу. Я відповідав за 2004 рік народження. І відслідкувати усіх - фактично не можливо. Не лише для мене, а й для будь-кого іншого. Окрім цього, якщо дітей цього року виїхало менше, то з 2006 по 2009 - дуже багато. Усіх їх шукають завдяки агентам та своїм знойомствам. Однак, у нас мають бути люди, які займатимуться саме цим.

Разом із цим тренер має сумніви щодо появи цієї структури:

– В ідеалі вона має бути. Але насправді може собі дозволити лише клуб. На мою думку, у футбольній асоціації цього не буде. Тренери мають любити свою справу і все відслідковувати. Наприклад, я не приховую, що мені допомагав блогер Сергій Тищенко. Він міг зателефонувати й повідомити мені, що десь є цікавий футболіст про якого я раніше чув, але не мав достатньої інформації.

До вторгнення було легше, оскільки тренери їздили по країні. Був уже згаданий турнір ДЮФЛ. А зараз спеціалісти намагаються ходити на матчі першості U19. А як шукати виконавців у Європі? Ти сідаєш і дивишся YouTube, намагаєшся десь зайти на клубний сайт, десь додзвонитись. У асоціації футболу це важко зробити, якщо скаутська служба буде – дуже добре. А у мене є сумніви, що ми зможемо усіх відслідкувати. Тому іноді й трапляються такі випадки як з Данилом Кревсуном.

Ще один приклад поява у молодіжних збірних Еріка Шуранова який свого часу грав у юнацьких збірних України під керівництвом Володимира Єзерського. Його батька зателефонував і сказав, що є хлопець який хоче грати за Україну. Потім в U21 він виявився непотрібним, отримав німецький паспорт та був заграний за їхню молодіжну збірну серед футболістів віком до 21 року.

– Пане Сергію, попри скепсис, що потрібно робити УАФ, аби організувати ефективну скаутську службу? Існує ж можливість найняти людей, які отримають дозвіл від Міністерства молоді та спорту й будуть їздити по Європі.

– Потрібно щонайменше три людини. У сучасному футболі є аналітичні відділи. От саме ці футбольні аналітики й мають займатись пошуком гравців. Наразі футбольна влада змінилась і сподіваємось, що вона буде займатись цим напрямком. Хоча це дуже витратна частина й навряд цим хтось буде займатись.

Після початку вторгнення роз’їхалось багато футболістів, тому навіть за умови організації скаутингу тренери теж не повинні виключатись з цього процесу. Ми маємо пам’ятати, що у академії «Шахтаря, чи будь-якого іншого клубу знаходився талановитий хлопчина й слідкувати за тим де він знаходиться та як розвивається.

– Чи є категорія гравців яку потрібно зберегти насамперед?

– Так, це хлопці, які поїхали коли їм було 15-16 років. На мою думку, коли межі України полишає 10-річна дитина це ще момент, коли не зрозуміло чи з неї вийде професійний гравець. Також малеча у майбутньому може зіштовхнутись з проблемами адаптації в Україні. Ті кому сьогодні 5 років проживуть 5 років за кордоном і коли їм буде 10 у них уже буде дещо інша ментальність. І я думаю, що ми уже багатьох втратили та ще втратимо. Поки не закінчиться війна та футбол знову не стане масовим – будуть проблеми.

– Єдина вертикаль збірних. Чи впливає на неї те, що гравці молодіжних команд виступають у різних країнах?

– Там грають хлопці з 15 до 21 року. Це вже виконавці які більш-менш сформовані у тактичній підготовці, особливо на заході, де цьому аспекту приділяють дуже багато уваги.

У нас розвиток швидше за все усе буде за іспанською схемою 4-3-3, адже помічники тренера та віцепрезидента УАФ – іспанці. На мою думку, їхня модель є найкращою для розвитку юніорів. Головне аби у тренера на підготовку було більше часу ніж один день. У часи моєї роботи з U19 більша частина уваги приділялась тому аби гравець відпочив, а часу донести до нього свої ідеї не було взагалі.

***

Текст завершуємо все ж на позитивній ноті. Попри усі виклики Сергій Нагорняк наводить приклад того як український футбол прогресує навіть у воєнний час:

- Зараз усі захоплюються півзахисником «Шахтаря» Георгієм Судаковим. Але давайте пригадаємо ситуацію до війни, коли донеччан очолював італієць Роберто Де Дзербі. В той час у стартовому складі команди грали переважно іноземці. Після їх від’їзду з’явився ряд вітчизняних талантів. В «Шахтарі» окрім Судакова це Артем Бондаренко, Михайло Мудрик. У «Динамо» – Владислав Ванат та Володимир Бражко. У нас багато талантів. Просто їх потрібно шукати та розвивати.

Фото: УАФ; Якуб Зємянін; ФК «Десна»; фейсбук Юлії Кревсун; інстаграм Микити Васіна; ФК «Епіцентр»; ФК «Шахтар».