Найкращі перфоманси АПЛ: #40 – Ніл Редферн проти «Ліверпуля» в сезоні 1997-98
На честь 30-річчя створення Англійської прем’єр-ліги, автори сайту The Athletic проголосували за топ-50 найкращих індивідуальних перфомансів гравців.
Переклад та адаптація статті «Best Premier League performances: No 40, Neil Redfearn for Barnsley v Liverpool»
Один з колишніх партнерів Редферна розповідав, що ви завжди могли відрізнити футболку Ніла серед купи інших, коли футболісти скидали їх на прання після тренувань.
Саме його була просто наскрізь мокра від поту.
Таким півзахисником він був – впертим та невпинним, який бігав від одного карного майданчика до другого. Завжди готовий стикнутися з непереборними труднощами заради своєї команди, ніколи не уникаючи ніяких викликів.
Перші 15 років своєї професійної кар'єри він провів поза межами Англійської прем'єр ліги – «Болтон», «Лінкольн», «Донкастер», «Крістал Пелес», «Вотфорд», «Олдхем». Коли Ніл нарешті потрапив до клубу АПЛ, на його рахунку було майже 700 ігор на професійному рівні в 32 роки, тому в «Барнслі» він відчайдушно намагався надолужити згаяний час.
Сам «Барнслі» списали з рахунків та вважали претендентом на виліт ще з того моменту, як клуб взагалі встиг піднятися до вищої ліги. Граючи у відкритий, атакуючий футбол під керівництвом Денні Вілсона, команда програвала 6:0 «Челсі», 5:0 «Арсеналу», 7:0 «Манчестер Юнайтед» та 6:0 «Вест Гему». Через це майже весь сезон «Барнслі» плавав біля останніх місць.
Але ніколи не падав духом.
І ніколи не втрачав віри у свій футбол. Допоки Редферн проривався вперед, щоб забивати голи з півзахисту, команда зберігала надію.
«Вілсон заохочував нас ризикувати, казав гравцям бігти вперед, щоб мати чисельну перевагу над захисниками суперника. Фанати співали: «Немов дивимося гру Бразилії». В моїй кар'єрі не було нічого подібного. «Олдхем» був чимось схожим, але не настільки», – каже Редферн.
«Можливо, ми були занадто розкутими у свій перший рік, намагалися переграти такі команди, як «Челсі» та «Арсенал». Були ігри, коли ми отримували по 6 або 7 голів, але протягом сезону з'явилася надійність, при цьому ми не відмовлялися від власного стилю».
Коли команда знайшла баланс у грі, то справи почали налагоджуватися – три перемоги підряд над «Вімблдоном», «Астон Віллою» та «Саутгемптоном». За дев'ять турів до кінця чемпіонату команда знаходилася у зоні вильоту лише через гіршу різницю м'ячів порівняно з «Тоттенгемом». «Евертон» та «Ньюкасл» мали всього на два бали більше, проте занепокоєння все одно зростало.
Ситуація підводить нас до березневої суботи 1998 року, і матчу, який неохоче згадують у Оуквеллі вже протягом майже чверті століття – поразки від «Ліверпуля» з рахунком 2:3.
Ця гра виділяється із загально списку текстів цієї серії. Перша причина – вона закінчилася поразкою героя тексту, друга – шпальти газет писали про зовсім іншу людину, але про це пізніше.
Це був день, коли гравці «Барнслі» зробили все, що тільки могли, під орудою свого невблаганного капітана. Варто відзначити, що в матчі першого кола «Барнслі» переміг на «Енфілді», але за словами Редферна того дня вони тільки захищалися. В Оуквеллі все було інакше, на очах у власних вболівальників команда Вілсона грала у свій футбол.
На 37-й хвилині матчу півзахисник господарів Мартін Баллок отримав передачу на лівому фланзі атаки. Недовго вагаючись він вирішив зміститися ближче до штрафного майданчику та прострілити в район 11-метрової позначки, де як раз шукав нагоду отримати пас Редферн. Першим дотиком, стоячи спиною до воріт, він обробив м'яч, а другим з развороту наніс удар в правий кут воріт Бреда Фріделя.
«Я розгорнувся та просто відправив його в кут», — каже Редферн. «Я завжди був півзахисником, який полюбляв забивати голи, але коли мені виповнилося 30, то гра набула для мене нового сенсу. Дорослішаєш як гравець. Починаєш розуміти гру, для мене цей момент настав саме тоді, коли у розквіті сил я потрапив до АПЛ».
«Ліверпуль» в тій грі навпаки не нагадував команду в розквіті своїх сил, але все ще мав у своєму складі півзахисників Пола Інса, Джеймі Реднаппа та Стіва Макманамана, а також Карла-Гайнца Рідле та молодого Майкла Оуена в нападі.
«Барнслі» значно переважав цих гравців, але ризикував на полі занадто сильно. Це призвело до голу Рідле перед перервою, на який мерсисайдці не дуже заслуговували.
Через сім хвилин після початку другого тайму стан команди Вілсона значно погіршився. Макманаман віддав чудовий пас з глибини поля на Оуена, тому залишалося тільки вийти віч на віч з воротам та забити гол, проте його збили ще на підступах до штрафного майданчику.
Арбітр Гері Віллард був впевнений, шо захисник Дарран Барнард позбавив Оуена очевидної гольової можливості, тому показав тому червону картку — першу з трьох для «Барнслі» у другому таймі.
Єдиний наявний ракурс по телевізору стверджував, що дотик був, але Редферн вважає, що якщо дотик і був, то випадковий. Гравці та вболівальники «Барнслі» скаженіли. Настрій зіпсувався ще більше, коли Рідле вивів «Ліверпуль» уперед вражаючим ударом з 30 ярдів.
Те що станеться далі обурює Редферна і досі. На 64-й хвилині Оуен промчав крізь Кріса Моргана у бік кутового прапорця, коли захиснику таки вдалося наздогнати нападника майже впритул — Майкл впав. Віллард знову дістав червону картку та продемонстрував її Моргану.
Кріс не був янголом за відгуками багатьох нападників, але цього разу контакт здавався мінімальним. Фол? Можливо. Пряма червона? Звичайно ні.
«Оуен відразу впав, це виглядало так, немов суддя не міг дочекатися моменту, щоб вилучити Моргана», — каже Редферн.
Один з невдоволених фанатів навіть вибіг на поле, рухаючись прямо на Вілларда. Хто знає, щоб сталося, якби Ян Оге Фйортофт не втрутився і не повалив вболівальника не землю. Гнів трибун був достатнім для того, щоб стюарди поєдинку супроводили Вілларда в підтрибунне приміщення заради його ж безпеки.
Протягом наступних 4 хвилин футболісти не розуміли, що відбувається. Напруга на стадіоні знову зросла, коли Віллард повернувся із роздягальні. Рой Еванс, тодішній головний тренер «Ліверпуля», сказав, що відсутність арбітра тільки погіршила, а не заспокоїла ситуацію.
«І все це зробив Гері Віллард. У нього був абсолютний шок. Ось чому все пішло шкереберть», — каже Редферн.
Замість того, щоб поникнути від гніву та несправедливості, Редферн та компанія відчули піднесення. У «Барнслі» залишилося тільки дев’ять гравців — гравців, чий статус або досягнення у футболі не могли зрівнятися з гравцями «Ліверпуля», але які продовжували боротися та грати в футбол, у який вірили.
Інс, Реднапп та Макманаман добре розігрували м'яч своїм трикутником в середині поля, але Редферн просто не пускав їх далі. Він та Даррен Шерідан продовжували раз за разом відбирати м'яч назад. Це виглядало неможливим. «Барнслі» продовжував погрожувати своєму противнику зрівняти рахунок, відмовляючись змиритися зі своєю долею.
«Ми звикли грати відкрито та залишати вільний простір позаду себе. Ми грали добре і публіка відчула наш настрій. Ми все ще несли загрозу воротам «Ліверпуля», особливо після того, як Джорджі Христов вийшов на заміну», — каже Редферн.
За п'ять хвилин до кінця гри Христов був збитий у штрафному майданчику мерсисайдців Філом Беббом, а коли Віллард вказав на одинадцятиметровий — святкування було таким, ніби «Барнслі» забив переможний гол на останній хвилині.
Майже сім років тому Редферн реалізував пенальті в компенсований час граючи за «Олдхем» проти «Шеффілду Венсдей», завдяки тому голу команді вдалося підвищитися у класі, зараз тиск був не менший.
«Зазвичай я бив правою ногою в лівий від себе кут, але цього разу я зробив навпаки», — розповів Редферн. Бред Фрідель пірнув не туди і в наступну мить сітка його воріт задренчала. Натовп жадав крові — але тепер «Ліверпуля», не Вілларда. Фанати гнали свою команду вперед до перемоги. Редферн каже, що на той момент намір полягав в тому, щоб вирвати бодай одне очко, бо це було б нічим іншим, як дивом.
Однак хлопцям Денні Вілсона не вдалося протриматися, на останній хвилині Макманаман таки вирвав перемогу для гостей. Джон Шерідан встиг заробити третю червону картку за те, що тицьнув пальцем в обличчя Інса. Це спровокувало ще одну спробу вболівальників господарів вибігти на поле.
Після фінального свистка Віллард запросив для себе поліцейський супровід, щоб покинути поле. Те, що Редферн допоміг рефері дістатися до роздягальні, багато про що говорить.
«Гра завершилася, ми вже не могли нічого змінити. Не хотілось отримати більш серйозне покарання або допустити втручання поліції. Для мене, як для капітана, було важливо переконатися, що ситуація не погіршиться.
Це була шокуюча гра від арбітра. Все виглядало жахливо, чесно кажучи, але йому, як і всім іншим, потрібно дати безпечно покинути поле.
Натовп чекав Вілларда під стадіоном. Майже через дві години він вийшов на вулицю у супроводі поліції. Того дня було заарештовано шістнадцять вболівальників «Барнслі». Вілсон в той день сказав, що «один чи два ідіоти, які намагалися дістатися до арбітра, заслуговують на довічну дискваліфікацію, тому що це абсолютна дурість». Але додав: «Проте ви можете зрозуміти їхнє розчарування».
Гравці «Барнслі» були збентежені. Багато з них, як і Редферн, витратили роки кар'єри, намагаючись потрапити до АПЛ. І опинившись в такому становищі їм здавалося, ніби щось змовилося проти них.
Справа була не тільки в тому, що вони програли. Це була втрата трьох гравців через дискваліфікацію та втрата імпульсу після трьох перемог поспіль. З останніх дев’яти ігор вони виграли одну, одного разу зіграли внічию і сім разів програли. В підсумку команда вилетіла разом з «Болтоном» і «Крістал Пелесом». Той травматичний та бурхливий матч проти «Ліверпуля», здавалося, забрав у них занадто багато.
Це не світлий та водночас гіркий спогад про Редферна. Просто гіркий. На відміну від багатьох своїх товаришів по команді Ніл ще пограв у АПЛ за «Чарльтон» та «Бредфорд», але понад усе він хотів не вилетіти з «Барнслі», і він досі відчуває, що вони цього заслуговували.
Навіть сьогодні він стверджує, що якби не ті перші два видалення, то вони б виграли той матч та в підсумку залишилися в АПЛ.
Він був, як сам казав, у розквіті сил. Того сезону він забив 14 голів, 10 з них в чемпіонаті, і він припускає, що будь-хто, хто грав би так за «Ліверпуль» чи «Манчестер Юнайтед», потрапив би у склад збірної Англії.
«Без сумніву, — каже він. «Не думаю, що того сезону в лізі був інший півзахисник, який робив те, що робив я у тому «Барнслі».
Це єдиний раз у нашій розмові, коли Редферн говорить сам. Неохоче сприймає компліменти за одну гру, бо просто виконував свою роботу. 15 років він намагався потрапити в АПЛ, тому не збирається просто так відпускати цю ситуацію.
Та гра проти «Ліверпуля» продемонструвала хто такий Ніл Редферн. Він ніколи не здавався, і в той сонячний день у Південному Йоркширі, коли здавалося, що для його команди все пішло не так, він видав перфоманс всього свого життя.
