«Два дні мозкотраху не зроблять з нас «Барсу». Як Сімен, Парлор і Кіоун хотіли виграти з аматорами Кубок Англії
Історія, яку ви точно не чули.
Ви знаходитесь у блозі Скорбный Арс. Його автор найкращий блогер Tribuna.com 2020-го року, та переможець конкурсу «Євротрибуна». Підтримайте його творчість плюсами та коментарями на сайті.
***
Дев'ята ліга Англії - це, доповім я вам, таке днище. А назва, назва яка! Червона Вишнева Об'єднана футбольна ліга графств. І як вам!? Пафос зашкалює. Око біжить за переліком доблесних аматорських дружин - і нема за що тому оку зачепитися. «Ейлсбері Вейл Динамо», «Бігглсвейл Юнайтед», «Харпенден Таун». Села, селища, хутори. Ноунейм на ноунеймі, ноунеймом поганяє.
Єдиний шанс відштовхнутися від цього дна і здійнятися над - це Кубок Англії. Але щоб пробитися до першого раунду Кубка, хлопці з вишневої ліги мають зіграти – і виграти – шість матчів поспіль. І це не рахуючи перегравань. Шанс пробитися (чи хоча б вляпатися) в історію - один на мільйон.
Так і грають – щосуботи. То «Айнсбері Роверс» проти «Трінг Атлетікс». То «Арлесен Таун» проти «Ріверсток Грін». І називають Лігу ту в народі «Ліга пабів». Ні дати, ні взяти - оце вам і назва. Як приємне навантаження між пінтами пінного.
І серед усього це різнотрав'я – раптом бац! ФК «Вемблі». Просто і зі смаком. Команда, на секундочку, із сімдесятирічною історією! Із власним автобусом та фан-клубом на тридцять уболівальників.
Свій шанс пробитися/вляпатися ФК «Вемблі» отримав та успішно профукав 11 років тому. І шанс той був не рівня іншим. На чергове тренування команди раптом прийшов президент клубу Брайан Гам у спецівці з написом «Бос» на грудях та дві знімальні групи. Столичні. Наворочені. Гравці споважніли. 150-кілограмовий воротар навіть втягнув пузо. Але перші слова президента насторожили:
– Ми ніколи не забудемо ваш внесок в історію клубу.
«Розпускають, трясця його матері», - забуркотілося в перших рядах. Погляди опустилися, похмурніли.
– З сьогоднішнього дня у нас новий спонсор – пиво «Будвайзер». А тренуватиме вас ось цей пан.
Футболісти примружилися. Камери взяли фокус. Із напіврозваленого підтрибунного приміщення бадьорим трусцем вибіг сивий джентльмен. До болю схожий на…
- Срав пес, та це ж Террі Венейблс, - видихнув 150-кілограмовий воротар Лі Пірс. Таксист за фахом.
Початок. Тренування на базі збірної Англії. Особистий психолог. Сімен - тренер воротарів
Террі Венейблс – легенда, 1996-го виводив збірну Англії на справжній «Вемблі». Відтренував домашній Євро, керував гаскойнами та ширерами. Вигравав із «Барсою» Ла Лігу.
Його спадщина експертами та гравцями оцінювалася по-різному. Хтось бачив його у трійці найкращих тренерів в історії англійської збірної (після, певна річ, Альфа Рамсі і – ну куди вже без нього – Боббі Робсона). Були й ті, хто вважав його вкрай переоціненим фізруком із жахливою зарозумілістю, який не досягнув і дещиці того, на що міг претендувати. Та для таксистів Венейблс однозначно був небожителем.
Перш ніж взятись до обов'язків, небожитель штовхнув промову. Багато пафосу та резюме: «Я не можу пообіцяти, що тепер ми виграємо три кубки. Наше завдання інше. Стати найкращою версією себе».
Президент клубу впіймав похмурий погляд кудлатого кокні у в'язаному джемпері. Чоловік тримався трохи осторонь захопленого збіговиська одноклубників, але, безсумнівно, був його частиною:
- Іан, синку, не хвилюйся. Ти залишаєшся на своєму місці. Містер Венейблс буде при тобі творчим консультантом. Кращого консультанта і придумати складно, еге ж?
Сорокарічний Іан Бейтс грав за ФК «Вемблі» все життя. На той момент він уже був граючим тренером, косив траву на стадіоні, а після футболу офіційно спав з донькою президента клубу.
- Ну-ну, — мугикнув Іан Бейтс собі під ніс.
На тренуванні, яке відбулося одразу ж, Террі Венейблс побачив дно у всій його красі. Ось короткий перелік рекомендацій, які він дав своїм підопічним.
- Перестаньте, @#ять, бігати за м'ячем.
- Розмовляйте один з одним. Підказуйте. Ви не глухонімі.
- Аут потрібно вводити руками, не відриваючи ноги від лінії поля.
- Якщо ми граємо у два форварди, вони повинні розбігатися один від одного і відкриватись за спини захисників.
Вже тоді стало зрозуміло: «Будвайзеру» варто розщедритися не лише на перефарбування пивного ятка на стадіоні та заміну рекламних щитів.
Деякі рекламні щити на «Вейл Фарм» висіли, лежали, валялися тридцять років. Спонсори давно збанкрутували, а щити просто забули прибрати
На друге тренування Венейблс прийшов не один. У хвацькому чоловічкові, чия курточка коштувала щонайменше два ФК «Вемблі», гравці не без зусиль впізнали Девіда Сімена.
Легендарний кіпер «Арсенала» та збірної зав'язав із футболом 8 років тому, зголив легендарні вуса, розплів хвіст та подався на ТБ. Вільний час присвячував рибалці - воно і не дивно, з таким-то прізвищем.
Спочатку Венейблс мав більш амбітний план - повернути Сімену місце у воротах, хоча б на кілька матчів. Сімен заперечував.
«У жодному разі! Я тут нещодавно відіграв тайм у благодійному матчі. То мало не ґиґнув. Тому пошукай когось іншого».
Але тут прийшли представники «Будвайзера» з двома валізками - і легенда здобрі́ла:
- Грати не буду, але готовий потренувати
Представники доброзичливо переглянулись. Сімен поспішив додати:
- Але це теж буде коштувати дві валізки
Команда втрамбувалась в автобус і переїхала тренуватися на колишню базу збірної Англії у Бішем Аббі.
Сімен взяв в обороти сто двадцяти кілограмового таксиста. Той вирішив хай там як «стати кращою версією себе». Робив це так заповзято, що на одній із перших передсезонних ігор усіма своїми салопузами сів на одноклубника, порвавши йому пахові м'язи на обох ногах.
Венейблс вирішив не розмінюватися на дрібниці і взявся поставити цьому дну амбітні 4-3-3, навчивши слюсарів, таксистів і агрономів грати між лініями і використовувати вільний простір.
Ідеї сприймались пролетаріатом з ентузіазмом. Але в багнети. Точнісінько, як сімома роками раніше, коли між змазаною футбольною кар'єрою та алкогольною комою тренувати ФК «Кеттерінг», команду шостого дивізіону, приїхав сам Пол Гаскойн.
Автор книги «39 днів Газзи» Стів Піттс згадує: «Шостий дивізіон – це царство лонгболів, літрів поту та бійки до кривавих зайчиків у власних очах. А Газза включив команді відео зі збірною Франції на ЧС-98 і сказав: «Ось як, хлопці, ми тепер гратимемо». Хлопці б і раді грати, як Зідан та Дешам, але тренувалися вони лише двічі на тиждень – у вільний від основної роботи час. Розмови Газзи про те, що їм варто сісти на full-time contract і заробляти виключно футболом, вселяли у них хтонічний жах».
З ФК «Вемблі» все вийшло за образом і подобою. Після пари тренувань Іан Бейтс вже не соромився називати методи Террі «сраними фокусами». Йому підтакував центральний захисник Кріс Кортен: «Нам виділили особистого психолога, який на кожному сеансі загадково підкліпував, мовляв, «готуйтеся стати знаменитими!» Ми такі - «про що ти взагалі говориш, чувак?!» Все, що містер Венейблс показував нам на тренуваннях, - це було грою на камеру. Два дні мозкотраху не перетворять нас на «Барселону».
Початок кінця. Старпери поспішають на допомогу. Любителі ображаються. «Будвайзер» розводить руками
Ви пам'ятаєте про групу столичних телевізійників, які приїхали на напіврозвалений стадіон разом з Террі? Так ось - вони нікуди не поділися. Їх також найняв «Будвайзер», щоб вони стежили за кожним кроком. Знімаючи якийсь симбіоз шоу «За склом» та найбезглуздіший сіквел до будь-якого з фільмів про «Сандерленд», «Арсенал» або «Ман Сіті». Майбутній фільм мав і назву «У гонитві за мрією».
«Нас переслідували», - згадує Вебб, захисник із розірваним пахом, - «Повноцінна знімальна ватага на двох бусах постійно була з нами, з купою персоналу, якимось їдлом, своїми незрозумілими дотепами. На нас вішали мікрофон і говорили поводитися як завжди. Та яке там!»
Як завжди не виходило. Хтось сумлінно намагався стати зіркою, комусь вся ця метушня швидко допекла до печінок. Через тиждень Іан Бейтс, граючий тренер команди, прийшов до президента клубу та майбутнього свекра на ланч.
Копирсаючи якусь дичину в тарілці, тренер плутано доповів босу про свої сумніви. Мовляв, команда відчуває тиск, тренується як на мінному полі, а всі вказівки високолобих тренерів застряють десь між другою та третьою звивиною. Коротше кажучи, чи не можна якось простіше, тобто взагалі без цього всього.
На що президент, якого в цей момент знімало дві камери, відповів, що треба потерпіти, якщо перед командою тепер стоять такі високі цілі, до того ж перший матч кубка покажуть на національному телебаченні.
- Ти ж хочеш досягти поставленої мети, еге ж, синку?
- Ну-ну, — мугикнув на це Іан Бейтс.
Мета, так туманно озвучена Венейблсом в інавгураційній промові, насправді була. І цілком конкретна. Щоб «Будвайзер» залишився задоволеним, ФК «Вемблі» мав пробитися до першого раунду Кубка Англії. А значить виграти ті самі горезвісні шість матчів - не рахуючи перегравань.
Після двох тижнів безплідних тренувань мета ця здавалася пивзаводом посеред Сахари. І Венейблс під тиском спонсорів та телевізійників зважується на кадрову революцію.
До клубного бару на стадіоні, нашвидкуруч відремонтованого голлівудською художницею-постановником, увійшли шестеро супергероїв.
Сімен одягнув під куртку сорочку - і тепер коштував як три з половиною ФК «Вемблі». Але не він був винуватцем урочистостей. Запрошений британський телеведучий Марк Чепмен по черзі представив тих, хто не потребував представлення.
Зараз буде абзац тексту, який чутливим до ейджистських принижень краще пропустити.
Отже, їх було шестеро. Легендам «Арсеналу» Мартіну Кіоуну та Рею Парлору назбиралося 84 на двох. Колишній захисник «Челсі» Грем Ле Со молодився, але все одно виглядав приблизно на 43.
Спонсор наполягав на американській присутності - так у барі намалювався Брайан Макбрайд, форвард «Фулхема» та автор тридцяти голів за зірково-смугасту збірну. Найдивовижнішим персонажем у цій раптовій компанії був віце-чемпіон світу, 45-річний аргентинець Клаудіо Каніджа. В Англії він ніколи не грав, та й англійською розмовляв з жахливим акцентом. Якщо скласти всі роки, які ці легіні провели, не торкаючись м'яча, вийде Ромелу Лукаку (якщо йому, звичайно, дійсно тридцять років).
Каніджа за влучним спостереженням репортерів, виглядав так само жалюгідно, як підстаркувата зірка глем-металу, чия група вирушила в перше за 17 років турне, а він отримав виклик до суду за несплату податків.
Інші виглядали не краще. Здається, ніхто до ладу не розумів, у що вплутався.
Спочатку планувалося, що колишні профі не гратимуть, а допоможуть Венейблсу та Сімену у тренерському штабі.
Але представники «Будвайзера» цього разу були без валізок і поводилися значно менш поступливо.
«Я був у непоганій формі, тільки повісив бутси на цвях, - виправдовується Брайан Макбрайд», - тому і вважав пропозицію цікавою».
До п'ятірки ветеранів хотіли додати ще й Джиммі Булларда, але його відмовив агент. Формально Джиммі розпочинав сезон вільним агентом і міг розраховувати на якийсь жирний контракт перед пенсією. Зігравши за дно, навіть на першому попередньому раунді Кубка, він втрачав для потенційного роботодавця половину принадності.
Хто зна, чи залишився задоволений Джиммі своїм рішенням. Він провів ще два матчі за «МК Донс» (тоді - третій за рахунком англійський дивізіон), після чого став, ймовірно, найекстравагантнішим підстаркуватим шоуменом в історії футбольного британського ТБ.
Якщо вже говорити про те, кого точно обділили, то це десь половину складу ФК «Вемблі» .
Кінець. Втеча головного тренера, меланхолія Каніджі й сумовитий заповіт Кіоуна
Ідея «Будвайзера» була проста як світ. Як світ, де правлять гроші, а англійський пивний ринок продовжує залишатися для американського гіганта незайманщиною.
На той момент «Будвайзер» вже рік як був спонсором Кубку Англії, але продовжував шукати варіанти - щоб стати ще ближче до глибинної острівної автентики. А що може бути автентичнішим для пивного спонсора, ніж команда з народної Ліги пабів?!
«Вемблі» причепурили, одягли, перевзули, дали їм модного тренера, підсилили зірковими ветеранами. Все це, подібно для реаліті-шоу, знімали на камеру 24/7. А дебютний матч у першому відбірному раунді Кубка Англії, як і обіцяв президент клубу Іану Бейтсу, вперше в історії показали у прямому ефірі.
Суперник був підходящий - «Ленгфорд» з десятої Ліги. Обігрувати дно, яке на папері було ще більшим дном, ніж «Вемблі», вийшли усі зіркові ветерани-новачки. Усі безвісні місцеві старигани, яких активно (але безуспішно) тренував Террі Венейблс, були відправлені в запас заради спільного блага.
«Один біс, Каніджа грав би замість мене у всіх паралельних всесвітах, якби йому було хоч 100 років, - скаржиться на долю нападаючий Пол МакКомб, - але ж це була моя віддушина, мій «матч всього життя». І складно було дивитися на цю ситуацію філософськи».
Ще однією жертвою зіркової ротації став найкращий бомбардир «Вемблі» Пол Шелтон, який наближався до позначки 150 голів за клуб. Його замінив американець Макбрайд.
Тим же місцевим, кому пощастило побачити своє ім'я у стартовому протоколі, теж сподобалося геть не все.
«Усі команди, з якими ми грали, ненавиділи нас. Ми здавались їм вискочнями, пияками з пабу у модних червоних футболках та на новому автобусі. Тому для них кожен матч з нами був схожий на фінал цього самого Кубка. Нас духопелили з усіх ніг».
Діставалося і зіркам. І якщо Каніджа з МакБрайдом мирно подзьобували траву біля чужого штрафного майданчика в очікуванні лонгболів, то в центрі поля, де панувала справжня кривава рубка, зіркове м'ясо несподівано виявилося вразливим.
«Якщо чесно, – згадує Вебб, захисник із розірваним пахом, який спостерігав за матчем із трибуни, – усі ці зоряні ветерани нічим на загальному тлі не виділялися. Їхня кар'єра давно перетворилася у спомин. Найгірше довелося Парлору. Його споминів вистачило хвилин на 25, після чого він почав хапати повітря посинілим від натуги обличчям. На нашому рівні технічна перевага – справа десята. Головне - фізика, а щодо витривалості всі наші зірки вже давно були клієнтами будинку для людей елегантного віку».
Так чи інакше «Вемблі» з посильною допомогою немолодого Каніджі (гол + пас) переміг «Ленгфорд» - 3:2. Після чого історія фактично зайшла в екзистенційну безвихідь. Скушкірившись, як пап'є-маше під струменем Єнса Леманна.
Каніджа виявився єдиним, хто дожив до наступного матчу Кубку проти «Аксбріджа» (восьмий дивізіон). Ле Со та Парлор злягли з м'язовими травмами, Кіоун добив своє підколінне сухожилля. Новина про те, що завтра – матч, застала Макбрайда в аеропорту. «У мене контракт із Fox News», - розвів руками відповідальний Брайан, - «Терміново лечу до Америки по роботі. Тож вибачєйте, хлоп’ята, цього разу без мене».
Сімен та Венейблс сіли на телефони. Дірки у складі потрібно було терміново зашпакльовувати. Підходили будь-які вільні агенти, будь-які ветерани не на милицях і при здоровому глузді, готові струснути старовиною за ящик пива від спонсора. Валізки з готівкою на той час вже були у дефіциті.
Так у роздягальні перед матчем з «Аксбріджем» з'явився 40-річний Уго Ехіогу. Колишній центральний захисник «Астон Вілли» і «Мідлсбро» і під час своєї кар’єри профі відрізнявся особливою маскулінністю і підвищеним вмістом м'язів в організмі. Тепер це був кхал Дрого, який з'їв Адама Траоре.
«Він взагалі з нами не тренувався. Його висмикнули буквально в останній момент, і він заповнив м'язами весь простір навколо», - мало не скиглив Кріс Кортен, якому знову не вистачило місця у стартовому складі.
Тепер команда, яка намагалася впоратися з наслідками м'язових травм, мала дві новини. Хороша - щоб завдати такому чудовиську м'язової травми, його треба було вбити. І погана - Уго Ехіогу витрачав хвилину, щоб добігти з одного кута штрафного майданчика до іншого.
Вигравши перший тайм 2:0, «Вемблі» швидко пустив двійко після перерви, ледве дотягнувши до перегравання.
Відео матчу-відповіді на полі «Аксбріджем» ви ніде не знайдете. На той час знімальна група поринула у свій мінівен і розтанула, а SkySports посварилася з «Будвайзером» через низькі рейтинги першого матчу. Валізки з готівкою закінчилися.
Венейблс зателефонував президентові з якогось галасливого місця і сказав, що сьогодні не прийде, попросіть Кіоуна – він теж хороший тренер. Ехіогу застряг у дверях тренажерного залу і з горя вимкнув телефон. Заміни йому не знайшли, і Кріс Кортен нарешті зіграв у центрі оборони.
У складі із заслужених пенсіонерів залишився лише Каніджа, який більшу частину матчу меланхолійно зав'язував шнурки на бутсах. Граючий тренер попросив зірку спуститися з небес на землю і допомогти пацанам у центрі поля. На що Клаудіо зметнув пасмо з пригніченого чола і промовив: «Я тобі що, плеймейкер?!»
«Аксбрідж» забив 150-кілограмовому Лі Пірсу п’ять голів без відповіді. «Гонитва за мрією» скінчилась.
Кіоун, перш ніж стрибнути у свою круту тачку, кинув на прощання: «Удачі, пацани».
«Угу», - відповів йому Іан Бейтс.
***
Український переклад - Renarde
