10 найкращих «десяток» в історії футболу. Триб'ют легендарній позиції, що вимерла
Але через неї ми полюбили футбол.
Декілька тижнів тому під час інтерв'ю, яке Зінедін Зідан взяв у Лео Мессі, вони зачепили тему класичних десяток, які зникли у сучасному футболі. Навіть Лео Мессі, яким міг би стати ідеальним десятим номером, більшість своєї кар’єри провів або на позиції хибної дев’ятки, або таким собі 10,5 футболістом, котрий забиває під сто голів за календарний рік – така результативність ніколи не була притаманна гравцям цього амплуа. Чистою десяткою аргентинець став лише під кінець кар'єри.
Лео: Я не думаю, що сьогодні взагалі є номер десять.
Зізу: Згоден, зараз ця позиція не така важлива, як раніше...
Лео: ... вона майже зникла!
Зізу: При системах 4-3-3 чи 4-4-2 номер 10 втрачено, розумієш?
Лео: Так. Зараз у них немає ролі, яка була раніше для цієї позиції. Раніше це був лідер, що зв'язує ланку. Сьогодні повно команд, що грають 4-3-3, і в них більше значення мають гравці на інших позиціях. У схему 4-4-2 номер 10 теж дедалі рідше вписується. Правда полягає в тому, що залишилося всього кілька тих самих «десяток».
Зізу: Дякувати Богу, що ти все ще граєш, і ця «десятка» все ще існує.
Достеменно невідомо, коли у світовому футболі зародилися класичні «десятки». Хтось вказує пальцем на 1920-ті, тоді Герберт Чепмен розпочав революцію, визначивши систему W-M. Хтось киває на Аргентину 40-50-х, де у «Рівер Плейті» грав геніальний Адольфо Перденера, що діяв між лініями та зачаровував своєю грою самого Альфредо Ді Стефано. Першими ж «десятками» в класичному розумінні стали Сандро Маццола з «Інтера» та Джанні Рівера з «Мілана». Обидва діяли глибше за форвардів команди, але саме вони творили магію та контролювали гру. Магія – слово яке найчастіше вживають, коли оцінюють гру «десяток».
Якщо коротко охарактеризувати їхню роль, то можна пригадати українське прислів’я: «Дай Боже все вміти, та не все робити». «Десятки» вміли на полі майже все, але звільнялися від багатьох функцій на користь свободи та творчості – це дозволяло їм робити різницю.
Із появою більш інтенсивного футболу «десятки» почали зникати. Рінус Міхелс та Йоган Кройфф бачили футбол по-своєму. Але справжнім вбивцею «десяток» став Арріго Саккі, який змушував працювати у пресингу всіх.
У сучасному футболі є чимало прикладів, коли «десятки» знаходять і перепридумують нові амплуа: Пірло, Давід Сілва, Родрі, Кевін Де Брюйне та навіть Неймар винаходили свої інтерпретації цієї ролі в сучасному футболі. Хтось, як Тіаго Алькантара, Філіппе Коутінью та Хамес Родрігес, так і не змогли повністю розкритись, бо, можливо, народились не в той час.
10. Хуан Роман Рікельме
Серед усіх аргентинських «десяток» початку 2000-х лише Рікельме залишався вірним своїй ідеї до кінця. Хуан Себастьян Верон із переходом в АПЛ перестав бути відьмаком, Пабло Аймара замучили травми, але Рікельме не зраджував принципам. Його довго чекали у Європі, а коли він прийшов, то не зрозуміли. Луї ван Галу були потрібні інші гравці, а Хуан не бажав змінюватися.
«Рікельме повинен змінити ті принципи гри, які він сповідував у «Бока Хуніорс». Сьогодні, наприклад, він мав грати на десять метрів лівіше. Він не виконав цю установку, тому команда програла», – нідерландець не щадив свою зірку, а Ромі вважав, що той нічого не розуміє у футболі.
Аргентинець не ставив собі рамок, грав так, як відчував, чим зумів розізлити навіть спокійного Мануеля Пеллегріні у «Вільярреалі». В тому ж році він став найкращим легіонером Ла Ліги, обійшовши Зізу та Роналдінью. За свою кар’єру він зумів віддати понад 200 асистів, багато з яких прийшлося на чудового партнера і ворога поза полем Мартіна Палермо.
9. Зіко
У Європі досі велич Зіко сприймається із деякою усмішкою, адже він тут лише забігав в «Удінезе», який ніколи не вважався претендентом на що-небудь серйозне. Але саме Зіко із «Удінезе» кинув виклик «Юве» із Мішелем Платіні. Його команда зайняла лише 9-те місце, але Зіко забив 19 голів, на гол менше за француза.
Бразилець феноменально відчував гру, шалено багато забивав зі штрафних (понад 100 голів за кар'єру) та показував результативність на рівні праймового Мессі (лише в Бразилії) – і все це на позиції «десятки». Якщо колись вам захочеться подивитися на чистий, нічим не розбавлений бразильський футбол, то матчі збірної Теле Сантани із Зіко та Сократесом – найкраще, що може статися. Багато кого називали «новими Пеле», за Зіко закріпилось прізвисько «білий Пеле», але сам Король любив називати його найближчим за рівнем гри до себе.
8. Денніс Бергкамп
«Якщо мені скажуть «гітарист» – я думаю про Кіта Річардса, «художник» – про Ян Вермеєра. Коли мені кажуть «футболіст», я думаю про Денніса Бергкампа», – саме так охарактеризував свого земляка Йоган Кройфф. Денніс був виключним генієм, але цьому генію був потрібен тренер, який розуміє футбол не гірше за нього.
В Італії у Бергкампа не вийшло, хоча там дуже цінують гравців саме його амплуа, зате в Англії Денніс став справжньою іконою футболу. В сезоні 1997/98 велич нідерландця розкрилась на всю, він пасував і забивав так, наче хакнув футбол. В серпні 1997-го на BBC обирали найкращий гол місяця в АПЛ – усі три на рахунку Бергкампа. І це ще без того самого голу у ворота «Ньюкасла», його він заб’є через п’ять років.
7. Лотар Маттеус
Німецький футбол подарував чимало геніальних «десяток»: Гюнтер Нетцер, Бернд Шустер, Андреас Мюллер, але серед них виділяється саме Маттеус. За свою довжелезну кар’єру він змінив декілька амплуа, що відображалося на його номерах: 6-й у «Гладбасі», 8-й у «Баварії», 10-й в «Інтері». У свої найкращі роки німець став ідеальною «десяткою» в чемпіонській команді Трапатонні, змусивши своїми передачами абсолютного прохідного форварда Альдо Серену стати найкращим бомбардиром Серії А. Сам теж не забував забивати, у 1991-му Лотар став другим бомбардиром чемпіонату після Віаллі.
На ЧС-1990 Маттеус просто літав над полем, став найкращим бомбардиром чемпіонів світу і заслужено отримав «Золотий м'яч». Закінчував кар’єру на позиції ліберо, але із звичною «десяткою» на спині.
6. Джанні Рівера
Говорити про позицію вільного художника і не додати в рейтинг Джанні Ріверу – це все одно, що розповідати про хард-рок і не згадати «Лед Зеппелін». Тим більше, що їхній розквіт почався майже в один час.
Нерео Рокко зумів побудувати гру «Мілана» навколо цього художника, а він відплатив команді титулами. Навіть одвічний суперник і конкурент Сандро Маццола (на ЧС-1970 вони грали по тайму) визнавав велич Джанні: «Дербі. Аут на нашій половині поля. Я отримую м'яч, зупиняю його, обводжу суперника та тікаю в атаку. Рівера біжить пліч-о-пліч зі мною. Ми пробігли 25 метрів поряд. Потім у якийсь момент переглянулися і подумали: що за фігня, чого це ми гасаємо один за одним через м'ячик? І розсміялися».
Сандро Маццола зіграв майже весь фінал ЧС проти Бразилії, зате Рівера першим з італійців отримав «Золотий мяч».
5. Роналдінью
Бразилець став останньою великою «десяткою» у світовому футболі. Навіть земляк Кака був інкорпорований у знамениту тактичну «ялинку» Карло Анчелотті. Ронні часто звинувачують в тому, що його прайм тривав не надто довго, але ще однією проблемою було те, що позиція відмирала. Уявити його в системі Гвардіоли було неможливо, та й в «Мілані» Роналдінью сяяв куди рідше, хоча й іноді все ще вражав не лише фінтами, але й ефективністю.
Гра Роналдінью між 2003 та 2006 роками стала лебединою піснею «десяток». Саме в цей період у «Вільярреалі» намагався довести всім свою профпридатність загноблений ван Галом Рікельме. Після них усі генії з десятим номером на спині мали усвідомити істину: «адаптуйся або помри».
4. Роберто Баджо
«Я розумію, що тренери дуже важливі, але зрештою футбол залежить від гравців. Якщо ви зіткнетеся з тренером, який ставить свою систему вище за гравців, ви ведете програшну битву, і гравець, який не відповідає цим параметрам, вважатиметься подразником», – саме так «хвостик» говорив про Арріго Саккі, який терпіти не міг його самодіяльності.
Але яка різниця, що там собі думає Саккі, якщо сам Гвардіола називає Роберто найсильнішим футболістом, з яким йому доводилося грати: «Якби Баджо грав до цього дня, він би забивав 50 голів за сезон у моєму «Манчестер Сіті». У цьому немає жодних сумнівів. Але це стосується не лише мене чи мого клубу. Він робив би це в будь-якій команді за будь-якого тренера. Роберто був феноменом».
Якщо скласти усі думки воєдино, то Баджо ненавиділи тренери нової школи в Італії, він так і не знайшов спільної мови із Саккі, Капелло, Ліппі та навіть Трапатонні не взяв його на ЧС-2002, коли того благала вся Італія. Натомість він сяяв та забивав у таких досвідчених чоловіків як Ренцо Улів'єрі з «Болоньї» та Карлетто Маццоне у «Брешиї». Пізніше Дель Пьєро та Тотті змінять роль «десятки», стануть значно системнішими гравцями, але Баджо залишився собою.
3. Зінедін Зідан
«Я випереджав всіх на одну секунду, а ти – на три!», – сказав Зізу Ліонелю Мессі. Насправді Зінедін об’єднав у собі швидкість мислення, шалену техніку і пристрасть вуличних поєдинків Марселя. Навіть будучи вже солідним чоловіком у фіналі ЧС, задиристий хлопчина із вулиці нікуди не зникав.
«Він був елегантним, як танцюрист – ефективно використав навіть підошви своїх бутс. Йому все давалося легко, він робив такі рухи, що якби я спробував повторити їх, то зламав би ноги», – говорив про нього Франко Барезі.
«Коли Зідан виходив на поле, десять інших хлопців раптово ставали краще. Це так просто. Це було диво. Він був унікальним гравцем», – це вже Златан Ібрагімович.
Найчастіше про Зізу говорили, що він створював простір там, де його немає. Навіть у 35 років, вже списаний зі збірної, він повернувся на ЧС-2006 та ледь не виграв його.
2. Мішель Платіні
Якщо обирати саме серед «десяток», то Мішель буде вище Зізу, адже в «Реалі» Зінедін вже ділив простір та функції з іншими. «Ювентус» Мішеля належав повністю йому, навіть блискуча Франція-1984, що стала чемпіоном Європи, маючи півзахист мушкетерів, все одно підкорялась Платіні. Володар трьох «Золотих м’ячів».
Забудемо на секунду про його політичні історії, а залишимо лише футбол. Перед нами ідеальна класична «десятка» свого часу. Він однаково багато забивав та асистував, для нього не було проблемою самотужки виграти поєдинок, у всіх фіналах із «Юве» та збірною він залишався лідером. Ніколи такого не було, що Платіні розчинився на полі у великому матчі.
Про Мішеля говорили, що він холодний та грає по розрахунку, без пристрасті, але Платіні просто бачив футбол на пару кроків наперед. «Я король останнього пасу, все завдяки своєму баченню гри, я об'єднав швидкість виконання з легкістю обробки м'яча. Темп гри зростає, тому в майбутньому найкращими стануть ті, хто зможе швидко обробляти м'яч і при цьому тримати голову піднятою, щоб бачити партнерів по команді», – писав він в автобіографії.
1. Дієго Марадона
Можна в тисячний раз розповідати про феноменальний матч з англійцями на ЧС-1986, можна ще раз згадати, чому Дієго в Неаполі вважається святим, можна ще багато чого згадати, але якщо гра «десятки» – це магія, то Марадоні тут не було рівних. «Те що Зідан робить із м'ячем, Марадона робив з апельсином», – сказав колись Мішель Платіні.
Дієго йшов в обіграш понад 10 разів за матч, і це в той час, коли захисники відривали ноги не фігурально. В найконкурентнішій лізі світу він зумів із середняка зробити чемпіона (двічі).
«Граючи проти нього, ви змагалися з часом, бо знали – рано чи пізно він або заб'є, або віддасть гольову», – згадував Арріго Саккі, який саме на прикладі Марадони вигадував протидії «десяткам». Але італієць все одно програв йому Скудетто-1990, коли Дієго перетворився на чистого розпасовщика.
«Десятки» вимерли, а значить нового Марадони вже точно не буде ніколи.
***
Фото: Global Look Press/via www.imago-images, Maurizio Borsari/Global Look Press
