Американське турне «Карпат» в 90-х: синьо-жовтий прапор, майки з тризубом та п'яний КДБ-шник
Історія якою має пишатись український спорт.
***
У 90-х роках крига скресла між США і СРСР. Холодна війна поступово відходила на задній план, а між країнами починались теплі спортивні стосунки. Так свої шанси позмагатись отримали спочатку хокеїсти, а вже потім і футболісти.
«Дніпро» та «Динамо» були першими хто представив недоімеперію на футбольних полях в Америці. На початку 90-го до них приєднались «Карпати». Про них далі піде більш розгорнута розповідь.
Перед Великоднем львів'янам випала нагода пограти в юнацьому турнірі, який проводився в Далласі. Разом з ними туди поїхало 151 команда. Нападник «Карпат» Руслан Забранський (на фото) пригадує, як в ту поїздку з собою взяв синьо-жовтий стяг:
«Спеціально для цієї поїздки приготував синьо-жовтий прапор. Звичайно, перевозити його було ризиковано, тож довелося йти на хитрощі. Уклав полотнище на самісіньке дно сумки, а зверху поклав нестирану, зі стійким неприємним запахом, форму. Це якщо радянські митники почнуть перевіряти вміст сумки».
Пощастило, бо радянські митники настільки недолугі, що речі навіть не перевіряли. Вже в аеропорту наших хлопців впізнала українська діаспора завдяки синьо-жовтому стягу. В Далласі гравці жили не в готелях, а в сім'ях, які погодились їх прийняти на час турніру. Пригоди з прапором продовжились безпосередньо вже на футбольному полі: «Ми зі Львова і гратимемо лише під синьо-жовтими кольорами» - категорично сказав Забранський. Американцям нікуди було діватись, вони сховали приготований радянський прапор і дозволили вийти на поле не тільки з українським, але й увімкнули мало відомий, на той час, гімн нашої держави.
В захваті був журналіст газети «Свобода» Твардовський, який в своєму репортажі згадує: «Як радісно і зворушливо було почути з вуст юних футболістів привітання «Христос Воскрес!» і майже хором відповісти «Воістину Воскресі» Ще більше задоволення принесла можливість почути від цих чудових юнаків чисту українську мову, їхню цікавість до нашого спортивного та суспільного життя. Таких приємностей під час випадкових зустрічей зі спортсменами з України українські любителі спорту досі не мали». Варто зауважити, що український клуб навіть грав у патріотичній формі – жовті шорти і сині футболки з гетрами.
Головний тренер Едуард Козінкевич на тому турнірі вивів юнацьку команду до 1/4 фіналу. «Карпати» в першому матчі розбили «Даллас Хорнетс» з рахунком 3:5, а потім зіграли суху нічию з мексиканською «Гвадалахарою». Шлях львів'ян зупинили майстерні болівійці – «Тагуічі» перемогли з рахунком 3:2.
Козінкевич – справжній патріот України. Про це свідчить слова його дружини в книзі «Гра продовжується»: «З Америки він повернувся в футболках, де зображено тризуб. Сам у цих майках ходив. Едуард одним із перших у нашому будинку вивісив синьо-жовтий прапор на балконі і дзвонив мені, що зі школи наш прапор добре видно». Віце-чемпіон Європи-1972 Козінкевич мав багатьох родичів в Америці. Вони пропонували йому залишитись, але той не погодився. Взагалі багато хлопців з команди були задоволені поїздкою, бо могли побачити близьких та рідних.
Але випустити футбольний клуб закордон просто так в той час було неможливим. Звичайно радянська влада приставила до делегації українського колективу представника КДБ. Забранський згадував, що його вмовили взяти гроші і той собі пішов десятою дорогою гуляти та пити. Головне щоб відізвався перед польотом на батьківщину.
Ось, що згадує Володимир Шаран про цю поїздку: «Побували в п'яти містах: Вашингтоні, Чикаго, Клівленді, Філадельфії. Жили в приватних будинках, забирали нас до себе українські родини. Правда, коли поверталися додому, то не дорахувалися Славіка Лендєла, який вирішив залишитися там назавжди. Найсильніший гравець «Карпат», якого запрошували «Динамо» Київ і Тбілісі і багато інших команд. Збиралися в аеропорт, і тут приходить Рафальчук без Лендєла, а вони жили разом, і каже: «Не чекайте Славіка, його не буде». Ми всі були в шоці, включаючи нашого супроводжуючого «вчителя з університету», він же КДБ-ешник. Галас вийшов великий».
Після турніру юнаків на «Карпат» чекали матчі вже з дорослими командами. В аеропорту Руслана Забранського, при перевірці документів, навіть запитали чому він за два місяці вже вдруге приїзджає в США і додали: «Кей-Джі-Бі?». «Ні, в мене тато комірник на складі» -- відповідав Руслан і американський митник тільки посміхнувся.
А з вже кумом Володимиром Шараном Руслан згадував на які гроші і що купував в США: « З кожного міста ми виїжджали з набитими доларами кишенями та сумками речей – відеомагнітофонами, джинсами, куртками, кросівками тощо. Господарі тих приміщень, у яких ми жили, вважали за потрібне всунути нам «непомітно» трохи грошей – у кишеню, сумку чи ще кудись. Ми з нинішнім кумом Володею Шараном жили разом, тож коли приходили ввечері, то викладали все чесно на стіл і ділили навпіл. А не спали ми за всі дні перебування в США жодної ночі. Вдень – футбол, екскурсії, зустрічі. Вночі емігранти водили нас магазинами. Люди хотіли нас добре вдягнути». Окрім того, колишній нападник львів'ян згадував, як його і Шарана хотіли одружити. У тих сім'ях, де жили українські футболісти матері прагнули віддати свою доньку заміж за футболіста. Серед наших мігрантів було спеціальне правило, щоб українка одружилась на українцеві.
Делегати «Карпат» в США говорили тільки українською, але тільки не Раймонд Лайзанс. Воротар на ці закиди відповідав: «Я з Прибалтики, я не москаль».
Основний склад «Карпат» влітку 90-го провели п'ять матчів. Як вже згадував Шаран ці матчі були з не дуже майстерними суперниками, але бажання перемогти у них завжди на висоті. Всі матчі проти: «Тризуба» з Філадельфії, збірної «Українських клубів Філадельфії», чикагських «Левів», клівлендського «Львову» та канадського «Віндзор Вілс» стали переможними. Американське турне запам'яталось 22 забитими голами. Серед найкращих бомбардирів першої команди: Забранський – 6 голів, Лендєл – 6 голів, Шаран – 5 голів.
Цікаво, що львіський клуб зміг провернути трансфер американця. До «Карпат» приєднався Богдан Недільский з чигакських «Львів». У березні 1991 року Недильський застав СРСР, який ніколи не забуде. Черги за всім і всюди, періодичне зникнення продуктів та товарів із продажу, постійні дефіцити та нерви, нерви, нерви. Як неодружений гравець Богдан був поселений у гуртожиток, де ділив кімнату з воротарем Валерієм Паламарчуком.
Витримати таке життя етнічний українець не зміг. Тому пізно восени 1991 року Богдан повернувся до США, де, за тамтешньою традицією, почав поєднувати виступи з тренерською та науковою роботою. За «Карпати» йому вдалось дебютувати і навіть забити гол.
***
Зрештою американський вояж це світла пляма в історії українських львівських«Карпат». Саме такого патріотизму в наш час повинно бути більше, адже зараз багато українців перебувають закордоном і мають честь прославляти Україну всьому світу. Ця історія тому підтвердження.
