Зміна майданчиків. Дюжина кращих волейболістів Росії українського походження

На початку 90-х масова міграція українських футболістів до збірної Росії затьмарила інші «переходи». Наприклад, свій вибір на користь нашого східного сусіда зробили одні з найкращих волейболістів світу Дмитро Фомін і Андрій Кузнецов. З часом, футбольна міграція з України до Росії майже припинилася. Натомість, український волейбол продовжує втрачати кращі кадри.

Костянтин Бакун

Народився: Донецьк, 1985 рік.

Кар’єра в Україні: В 16 років дебютував в складі «Зарева» з Макіївки. Дворазовий чемпіон України у складі черкаського «Азоту» і київського «Локмотиву», MVP чемпіонату 2007/2008. Гравець збірної України.

Вербування: Транзитом через турецький «Бешикташ» в 2009 році опинився у краснодарському «Динамо». Там він ще мав статус легіонера, але переїхавши в 2010 році до Нового Уренгоя, без вагань його позбувся:

– …второе значимое для меня событие – это получение спортивного российского гражданства. Это открывает для меня новые горизонты профессионального роста и дает возможность «Факелу» пригласить в состав еще одного опытного иностранного волейболиста».

Профіт: Діагональний вже зацікавив тренерський штаб російської збірної – на початку 2013 року екс-українець потрапив до розширеного списку національної команди.

Національне питання: «Лично я ощущаю себя украинцем, хотя язык знаю неважнецки, говорю и думаю на русском». (2011)

Сергій Баранов

Народився: Горловка, 1981 рік.

Кар’єра в Україні: До 16 років жив в одному з сіл Чернігівського району і вперше побачив волейбольний м’яч лише після вступу на факультет фізвиховання:

- Пришел поступать в Черниговский пединститут, нужно было выбрать специализацию. С моим ростом только волейбол или баскетбол. Волейбольная команда в Чернигове есть, баскетбольной – нет.

Фізичні дані і гени (батько і брат – веслувальники, мама – плавчиня, сестра – воротар національної збірної України з футболу) взяли своє. За півроку тренувань в Чернігові, хлопець доріс до молодіжної збірної області, а ще за півроку вже виграв срібло перших Всесвітніх юнацьких ігор у складі збірної України (1998).

Вербування: Під час молодіжного чемпіонату України, який проходив у Харкові, Баранова помітили представники білгородського «Локомотива». До Росії чернігівець перебрався за півроку – після виступу на Всесвітніх юнацьких іграх, що пройшли у Москві.

За юнацькі і молодіжні збірні Росії Сержант (під таким ніком його знають на форумі білгородського клубу) не виступав, а в 2003 році вже готувався до Світової ліги у складі національної збірної Росії.

Профіт:

• бронзовий призер Олімпійських ігор;

• бронзовий призер Світової ліги;

• переможець Євроліги;

• срібний та бронзовий призер чемпіонату Європи;

• триразовий чемпіон Росії;

• дворазовий переможець Ліги чемпіонів;

• кращий нападаючий Ліги чемпіонів (2004).

Національне питання: «Все слилось как-то... Похоже, становлюсь космополитом». (2005)

Олександр Косарев

Народився: Рівне, 1977 рік.

Кар’єра в Україні: Єдиним українським клубом в кар’єрі Косарева стало тернопільське «Надзбруччя», в якому гравець провів чотири роки (1994-1997). Найвище досягнення – 7 місце в чемпіонаті з 12 команд.

Вербування: В 1997 році з Тернополя до Білгорода Косарева переманив легендарний Юрій Венгеровський (теж, до речі, українець). Наступного року у спортсмена вже був російський паспорт, а ще за рік він дебютував у складі збірної Росії.

Профіт:

• двічі бронзовий призер Олімпійських ігор;

• переможець Світової ліги;

• срібний та двічі бронзовий призер Світової ліги;

• срібний призер чемпіонату світу;

• срібний та бронзовий призер чемпіонату Європи;

• триразовий переможець Ліги чемпіонів;

• восьмиразовий чемпіон Росії.

Національне питання: Олександр – надзвичайно закрита від журналістів людина. Інтерв’ю він не дає, а питання від вболівальників: «Александр, к чему относишься трепетнее? Родина, она дала тебе физиологическую жизнь или Белгород, он поставил твою спортивную жизнь на большие рельсы?» так і залишилося без відповіді.

Павло Мороз

Народився: Червоноград, Львівської області, 1987 рік.

Кар’єра в Україні: випускник Червоноградської ДЮСШ, чемпіон України серед юнаків. Член юнацької збірної України.

Вербування: Тато спортсмена – колишній волейболіст – працював в Москві в системі клубу «МГТУ-Лужники». За словами Павла, батьку так і сказали: «слышали, что у вас есть такой перспективный парень Павел Мороз – привозите, показывайте». Оглядини пройшли вдало – спортсмен отримав російське громадянство і шість років відіграв за московську команду.

Профіт: В минулому році Мороз потрапив до розширеного складу збірної, яка готувалася до Олімпійських ігор і зіграв три матчі на одному з етапів Світової ліги. Спеціалісти саме Павла Мороза називають головним конкурентом для неперевершеного Максима Михайлова на позиції діагонального.

• найрезультативніший гравець чемпіонату (2012).

Національне питання: «Ну, ни для кого не секрет, что я парень из Украины. Я сыграл пару товарищеских игр за юниорскую сборную Украины. Даже не уверен, что это юниорская сборная была... Так что самый что ни на есть настоящий российский игрок!». (2012)

Дмитро Мусерський

Народився: Макіївка, 1988 рік.

Кар’єра в Україні: У волейбол почав грати в 8-річному віці під керівництвом тренера Бориса Оснача. Після закінчення дев’ятого класу школи, вступив до Харківського обласного вищого училища фізичної культури і спорту.

В 2006 Мусерський, граючи вже в Білгороді, захищав кольори юніорської збірної України, а в складі молодіжки брав участь в чемпіонаті Європи..

Вербування: Переїзд по маршруту Харків-Білгород відбувся в 2005 році. Більше року спортсмен ще залишався українцем, але після того, як він непогано зарекомендував себе в матчах Ліги чемпіонів, йому було запропоновано змінити громадянство. Новий 2007 рік Мусерський зустрічав вже росіянином.

Профіт:

• чемпіон Олімпійських ігор;

• дворазовий переможець та срібний призер Світової ліги

• переможець Кубку світу;

• чемпіон Росії;

• дворазовий кращий блокуючий Світової ліги (2010, 2013);

• кращий гравець чемпіонату Росії (2013).

Національне питання: «Сомнений никаких не возникало. Понятно, что Россия как волейбольная страна гораздо сильнее. Да и, если смотреть правде в глаза, дала она мне с точки зрения развития моего таланта гораздо больше, чем Украина». (2012)

Микола Павлов

Народився: Полтава, 1982 рік

Кар’єра в Україні: Починав займатися волейболом в рідному місті у тренерів Владислава Агасьянца та Тетяни Бужинської. Сім сезонів відіграв у складі «Юракадемії», з якою виграв два Кубки України та чотири рази ставав призером чемпіонату (двічі срібним і стільки ж разів – бронзовим).

Успішно виступав за юнацьку і молодіжну збірні України. В 1999 році збірна віком до 19 років, лідером якої був Павлов, виборола рекордні для чоловічого українського волейболу п’яті місця на чемпіонатах Європи і світу. В складі національної збірної виступав на чемпіонаті Європи-2005.

Вербування: Юногоспортсмена намагалися забрати в Білгород ще в 1996 році, але 14-річний Микола, який вдало пройшов оглядини, не ризикнув залишитися за кордоном. Друга спроба росіян була більш вдалою – влітку 2007 року гравцю видали російський паспорт.

- Это было нужно для клубной карьеры. В Новосибирске появились два иностранца, и несмотря на понятное недовольство Украинской федерации волейбола, я был вынужден пойти на такой шаг.

За правилами, два роки після зміни громадянства Павлов не міг захищати кольори іншої збірної. Перший виклик він отримав в 2011 році і навіть дебютував в товариському матчі проти Польщі, але на Олімпіаду не поїхав.

Профіт:

• срібний призер чемпіонату Росії;

• переможець Світової ліги;

• MVP Світової ліги (2013).

Національне питання: «Оглядываясь назад, ни о чем не жалею… Я должен был отдать долг родине, которая сделала из меня волейболиста. За Украину всегда играл с огромным удовольствием… Сборная России – одна из сильнейших в мире. Попасть туда – мечта любого выходца с постсоветского пространства». (2008)

Максим Пантелеймоненко

Народився: Полтава, 1981 рік

Кар’єра в Україні: Перший тренер – легендарний полтавчанин Владислав Агасьянц. У віці 15 років Пантелеймоненко переїхав до Харкова, де й дебютував в дорослому волейболі за місцеву «Юракадемію». Шість сезонів у складі «юристів» і два – в Маріуполі принесли три Кубки України (2003,2004, 2006) і два звання кращого гравця чемпіонату України (2006, 2007).

В складі юнацької збірної України виграв срібну медаль Всесвітніх юнацьких ігор (1998), брав участь в юнацьких та молодіжних чемпіонатах Європи та світу (1997-2000). Учасник чемпіонату Європи-2005.

Вербування: Після сезону в Японії, Пантелеймоненко працевлаштувався у Нижньовартовську. В 2009 році «Югра-Самотлор» відмовилася виступати в чемпіонаті, а в казанському «Зеніті», куди мав перейти Максим, легіонерські місця були зайняті. Вихід був знайдений швидко.

- Попасть в Россию волейболисту очень не просто. Посмотрите уровень легионеров, которые заявлены за российские клубы. Это звезды первой величины – лучшие волейболисты планеты, олимпийские чемпионы, как минимум игроки национальных сборных разных стран. Так что конкуренция очень серьезная! Я очень рад, что мне удалось получить гражданство, и я могу выступать за российские клубы в качестве обычного игрока.

Профіт: За збірну Росії Пантелеймоненко поки не грав, хоча в 2011 році потрапив до розширеного списку національної команди, яка готувалася до Світової ліги.

• дворазовий чемпіон Росії;

• фіналіст Ліги чемпіонів;

• бронзовий призер клубного чемпіонату світу.

Національне питання: «Я вообще, родился в государстве, которого больше не существует. Поэтому не считаю важным, какое гражданство стоит в паспорте» (2011).

«Для меня большой разницы нет: русский, украинец, белорус. Я считаю, это один народ с одной историей». (2013)

Семен Полтавський

Народився: Одеса, 1981 рік.

Кар’єра в Україні: Син гравця збірної СРСР почав займатися волейболом в одеській ДЮСШ у тренера Вадима Унгурса.

Вербування: В 1997 році отримав запрошення від команди «Пітер-Лада» з Санкт-Петербургу, за яку відіграв сезон в першій лізі чемпіонату Росії. Далі все відбулося за перевіреним сценарієм: запрошення до пітерського «Автомобіліста» і пропозиція змінити тризуб на триколор – місця легіонерів були вже зайняті. Завдяки цьому в 17 років Полтавський зміг дебютувати в юніорській збірній Росії

Профіт:

• бронзовий призер Олімпійських ігор;

• двічі срібний та тричі бронзовий призер Світоіої ліги;

• переможець Євроліги;

• срібний призер Кубку світу;

• чемпіон світу та Європи серед юніорів;

• чемпіон світу та Європи серед молоді;

• двічі срібний та бронзовий призер чемпіонату Європи;

• MVP чемпіонату Європи (2007);

• найрезультативніший гравець Світової ліги (2007);

• дворазовий чемпіон Росії;

• кращий гравець чемпіонату Росії (2011).

Національне питання: «Одессу я считаю лучшим городом в мире! Когда я там бываю, душа поет. Другое дело, что жить в Украине было тяжело. И когда я в 17 лет вслед за братом переезжал, и сейчас, когда мой отец тренирует за копейки тамошнюю команду». (2003)

Максим Проскурня

Народився: Одеса, 1979 рік.

Кар’єра в Україні: Одеська ДЮСШ, де волейбольним азам Максима навчав тренер Павло Рибко.

Вербування: В 1994 році після міжнародного дитячого турніру «Весняні ластівки», що проходив у Санкт-Петербурзі, тренер відділення місцевого УОР-1 Василь Орлов і керманич пітерського «Автомобіліста» Зиновій Чорний зуміли переконати спортсмена змінити Південну Пальміру на Північну. Паралельно Проскурня грав за «Пітер-Ладу» в першій лізі чемпіонату Росії.

- Я приехал в Питер, когда только исполнилось 15 лет. Позже мне сделали паспорт. Тем не менее, вопрос о гражданстве висел в воздухе. Где-то в 17 лет мне удалось получить прописку в Петербурге, а вскоре и гражданство.

Профіт: За національну збірну Росії не грав, але доріс до другої команди, в складі якої провів кілька товариських матчів.

• чемпіон світу серед молоді;

• бронзовий призер чемпіонату світу серед молоді.

Національне питання: «Я не жалею, что стал играть за юношескую, молодёжную сборные России. На этом уровне мне удалось добиться значительных успехов». (2003)

Тарас Хтей

Народився: село Забужжя Сокальського району Львівської області, 1982 рік.

Кар’єра в Україні: Запорізька СДЮШОР, де Тарас займався у тренера Віктора Брехена.

Вербування: У складі запорізької команди 14-річний галичанин вдало виступив на одному з юнацьких турнірів у Москві. Після цього знаменитий тренер Ольга Вербова (символічне в даному випадку прізвище) вмовила батьків Тараса відпустити сина до Білокам’яної на постійній основі.

Ще за два роки російські спортивні функціонери спробували вмовити батьків спортсмена відмовитися від дитини, щоб оформити йому опіку з боку тренера. Коли мама запротестувала, Тараса одружили на студентці, яку він бачив лише два рази. Так замість того, щоб в 16 років отримати перший український паспорт, Хтей отримав громадянство Росії і пропуск до молодіжної збірної для участі в чемпіонаті Європи.

Профіт:

• чемпіон та бронзовий призер Олімпійських ігор;

• дворазовий переможець Світової ліги;

• переможець Кубку світу;

• срібний призер чемпіонату світу;

• чемпіон світу та Європи серед юніорів;

• чемпіон Європи серед молоді;

• дворазовий чемпіон Росії;

• кращий гравець чемпіонату Росії (2010).

Національне питання: «Да, я хохол, украинец, если правильно выражаться. Родился в Западной Украине. Теперь живу в Москве и играю за Россию. Так бывает иногда. Россия дала мне дорогу в жизнь». (2002)

Денис Чаус

Народився: Тернопіль, 1983 рік.

Кар’єра в Україні: Два сезони за тернопільське «Надзбруччя», три – у складі київського «Динамо-Академії», чотири – в черкаському «Азоті». З останнім став чемпіоном України. Брав участь в молодіжному чемпіонаті Європи (6 місце). Грав за національну збірну.

Вербування: В 2007 році Денис перейшов до клубу «Югра-Самотлор» (Нижньовартовськ). Там Чаус грав ще у статусі легіонера. Але коли з’явився шанс перейти до сильнішого клубу, випускнику Київської академії внутрішніх справ довелося змінити громадянство, щоб не займати зайве легіонерське місце в «Динамо».

– Головною причиною був саме ліміт… Для мене не було виходу, оскільки виступ у чемпіонаті Росії безпосередньо пов’язаний з моїм кар’єрним ростом.

Профіт:

• четверте місце в чемпіонаті Росії;

• учасник матчу всіх зірок Суперліги (2008).

Національне питання: «Для укомплектування гарної збірної потрібно, щоб були створені всі умови. Насамперед, щоб українські гравці виступали за збірну, їм потрібно банально платити гроші. Оскільки фінансова складова для професійного спортсмена має велике значення, тому люди й змінюють громадянство». (2011)

Роман Яковлев

Народився: Харків, 1976 рік.

Кар’єра в Україні: Волейболом почав займатися в харківській спортивній школі у тренера Любові Коренко. В 1992 році дебютував в місцевому «Локомотиві» в чемпіонаті України. Паралельно грав за харківську «Юракадемію» в першій лізі. В 1994 році став чемпіоном України. Встиг пограти за українську молодіжку.

Вербування: Полегшив процес переїзду в Росію конфлікт з тренером «Юракадемії» Миколою Благодарним. Коли встало питання: або тренер, або гравець, клуб відрахував Яковлева. На руках у нього вже було запрошення з Білгорода, куди спортсмен і переїхав. В тому ж 1995 отримав російське громадянство. Причому важелі впливу були не лише спортивними – забравши документи  з Харківської юридичної академії, Роман отримав можливість відразу вступити на 3-й курс юридичного факультету Білгородського університету.

Профіт:

• срібний призер Олімпійських ігор;

• переможець Світової ліги;

• сдвічі срібний та бронзовий призер Світової ліги;

• дворазовий переможець Кубку світу;

• срібний призер чемпіонату світу;

• срібний та двічі бронзовий призер чемпіонату Європи;

• MVP Кубку світу (2009);

• дворазовий чемпіон Росії;

• чемпіон Італії;

• кращий гравець чемпіонату Італії (2000).

Національне питання: «В 19 лет, уезжать в другую страну… Хотя какая там другая страна!». (2000)

«Белгород дал мне имя и путевку в жизнь… Сборная России дала мне имя, которое теперь работает на меня Хочется сделать что-то для страны, вырастившей нас, поднять российский волейбол на тот уровень, на котором он находился в Советском Союзе». (2001)

P.S. В новому сезоні за російські клуби Суперліги гратиме немало вихованців українського волейболу з російським паспортом: Володимир Мельник, Ілля Пархомчук, Артем Смоляр, Костянтин Лесик, Олег Сичов, Олексій Плужніков, Ігор Тисевич (двоє останніх – чемпіони світу у складі російської молодіжки)…

Поки що українцями лишаються Сергій Шульга, Олександр Кривець, Сергій Тютлін, Вадим Ліхошерстов, Олег Крикун, Олександр Стаценко, Сергій Середа. Проте, чи надовго?