Сашко, дай вогню! Чому Олександр Гладкий так і не став зіркою

Пристрасть. Пристрасть - це те почуття, що нерідко відрізняє якісного футболіста від гравця екстра-класу. Вона здатна змусити людину досягати висот, які раніше здавалися неможливими. Людина, яка грає в футбол без пристрасті, створює дивне враження. Саме такою людиною і є Олександр Гладкий. 

Коли 19-річний нападник ФК "Харків" переходив до донецького "Шахтаря", вже в стані найкращого бомбардира чемпіонату України, то на нього покладались величезні сподівання. Дійсно, стати найкращим голеадором турніру у складі аутсайдера - це не аби яке досягнення. Але, незважаючи на дуже непоганий перший сезон, не все сталося, як гадалося. Олександр ще деякий час продовжував грати в основі, але та пристрасть, яка була у нападника раніше, кудись зникла. Можливо, в цьому винен Мірча Луческу, можливо - сам гравець. А можливо, як завжди, правда десь посередині. Тому, врешті-решт, йому довелось піти.

Головне, що зараз не можна побачити в грі Гладкого - це бажання. Складається враження, що він не любить саму гру і відноситься до неї лише як до можливості заробляти на життя. Це можна помітити в багатьох епізодах гри за участю Гладкого. Дуже добре запам`ятався епізод в одному з матчів, коли Гладкого збили у штрафній (здається, що фол дійсно був), а він лише іронічно посміхнувся, піднявся і побіг далі. Я не прихільник суперечок з арбітрами, але вони дуже добре показують, хто справді хоче перемогти, а хто просто працює на зарплатню. Доречі, те, що він погодився повернутися до "Шахтаря". знаючи, що, скоріш за все, все одно буде сидіти на лавці, також говорить про бажання просто заробити.

Ми звикли звинувачувати Луческу в тому, що він марнує таланти українських гравців (я сам неодноразово це робив), але зараз здається, що тренер також бачить в грі свого нападника відсутність пристрасті та бажання. Ми продовжуємо хаяти тренера за те, що він не випускає Гладкого на поле, навіть на заміну, але, можливо, ми не зовсім праві? Ті декілька разів, коли останнім часом нападник виходив на поле, примусили мене замислитися над його ментальністю. Небажання боротись до останнього, догравати кожен епізод, відсутність пристрасті переможця - ось що я бачу, коли Олександр виходить на поле. Він навіть забиті голи святкує без пристрасті, з легким відтінком байдужості. І, якщо замислитися глибше, можливо саме це зупинило перетворення молодого та талановитого нападника на зірку українського футболу. В нього були можливості, був талант, але, здається, було недостатньо бажання бути найкращім. 

Через декілька годин Олександр Гладкий, можливо, вийде в основі "Шахтаря" на матч з ужгородською "Говерлою". Вперше за довгий проміжок часу. Також в його розпорядженні буде останній матч групового етапу Ліги Чемпіонів проти "Порту". Сподіваюсь, що сьогодні йому вдасться довести мені, що я неправий, заткнути, так би мовити, мені рота, і запалити іскру пристрасті на полі в цю холодну погоду. Хоча, здається, що мої сподівання марні і ми вже втратили чергову можливу зірку українського футболу. 

Але, все одно, я благаю: Сашко, дай вогню!