Життя очима сільського вболівальника

Смуток, туга, печаль… Слова якими можна описати настрій українських вболівальників після закінчення першої частини УПЛ . Але важко уявити , що на душі в шанувальників районного футболу, коли сезон оголосили закритим. Замість недільної мандрівки на сільський стадіон, вони сумно спостерігали з вікна, як опадало останнє листя з дерев. Місцями досі перед очима стоять флешбеки. Бажання повернутися на «Село Арену» зашкалює.

Але яке ж життя фанів у селі в розпалі сезону?

Недільний ранок кожного вболівальника сільської команди починається практично однаково. Вони прокидаються самі у ліжку, тому що, дружини пішли до церкви. Коли жінки повертаються, в хід йдуть вареники зі сметаною. І саме після смачного сніданку планується футбольний день.

Спочатку всі телефонують сусідам, в першу чергу тим, в котрих є машина, щоб після футболу їх привезли під хату. Тому що стадіон не завжди близько. Коли вдається зібрати цілий «фан-сектор» потрібно відпроситися в коханої на дві години, але часто під фразою «я тільки на дві години» переховується ще Н-а кількість «додаткового часу». Якщо вона проявляє бажання теж відвідати футбольний матч, одразу ж згадується 1-ше правило сільського вболівальника: «ніяких жінок на стадіоні», тому тут потрібно її відмовляти. Чому? А де ж ще, як не на футболі можна перевернути чарочку прозорої таємно від дружини? Холостякам в цьому плані набагато легше.

“У футболі ти зазвичай ні чорта не розумієш, що відбувається, але все одно турбуєшся про це” – Нік Салліван. Саме тому, щоб розуміти , що відбувається - сільські «ультрас» починають свій «марш» з місцевого магазину. Бо як вони самі пояснюють: «футбол на суху – не піде». І через це матч в них починається не з першої хвилини, а приблизно з 30-ї .

Закінчення ресурсів на їх столі означає одне – зараз буде жарко. І попри палку підтримку улюбленої команди, вболівальники чинять сильний тиск на арбітрів. Через що судді у селі не престижні особи, а люди в яких, приїжджаючи на поле, вже трусяться ноги. Найпоширенішою погрозою до арбітрів серед фанів є – «Ви сьогодні з села не виїдете!». Саме через такі викрики вболівальників, арбітри після матчу спускають всіх собак на тренера, так би мовити – дозволяє на стадіоні робити все, що заманеться.

«Щоб стати хорошим тренером , необов’язково бути футболістом» - Арріго Саккі. В селі, щоб стати тренером, потрібно вміти голосно кричати. З чим в місцевих ультрас немає проблем. Тільки в селі можна побачити картину на якій зображено 20 тренерів на бровці з різними завданнями та тактиками на другий тайм. Але кожен як один каже: «Частіше бийте по воротах, зараз будем за вітром грати».

Якщо тактика «За вітром» спрацьовує і забиває «Василя малий» вболівальники в екстазі йдуть пити ще по сто грам , а якщо команда пропускає, йде миттєвий розбір польотів та поради тренеру , кого потрібно замінити.

«Неважливо хто помилився перший чи другий – важливо хто помилився останній» - кредо сільських фанів. І справді, ніхто не замітить помилки ,які передували голу, крім останньої, яка може і не бути помилкою, просто потрібно знаходитись найближче до своїх воріт, ось тоді точно дістанеться на горіхи.

Після матчу всі повертаються на початок маршруту – у магазин. Там відбувається справжнє возз’єднання вболівальників та футболістів. Настрій бесіди залежить від результату зустрічі. Якщо команда забрала 3 очка – всі задоволені , все проходить спокійно. Обирають «Лева матчу». Але є інший бік медалі – поразка. Після якої не всі футболісти наважуються йти в магазин. Ті, які грали погано – йдуть одразу додому, інші ризикують і йдуть вислуховувати думки «експертів». Нічийних результатів практично немає. Після відвертих розмов кожен гравець команди знає , кому потрібно кожного вечора влаштовувати вечірню пробіжку, а кому більше жонглювати м’ячем.

Закінчення неділі означає , що вболівальникам , щоб не думати ні про що та жити тільки футболом потрібно чекати сім довгих днів. Ось таке воно – життя сільського футбольного фана.