Життя та смерть Івана Правілова: історія засновника ХК "Дружба-78"
10 лютого 2012 року з-за океану прийшла новина, яка шокувала український хокей. У камері федеральної тюрми міста Філадельфії штату Пенсильванія був знайдений мертвим Іван Миколайович Правілов - засновник, президент, головний тренер харківського хокейного клубу-школи "Дружба-78". Судово-медична експертиза постановила, що смерть настала внаслідок самогубства. Протягом останніх п'яти років свого життя Іван Правілов мешкав у США, де заснував власну хокейну школу. Та головним залишалась його робота в Україні, в якій він здобув визнання як хокейний тренер харківської "Дружби-78".
Початок кар'єри
Народився майбутній наставник 22 січня 1963 р. у Харкові. Ще з дитинства цікавився командними видами спорта. Як він сам розповідав в інтерв'ю:"влітку був футбол, взимку - хокей". Бігати по полю з м'ячем виходило непогано, в підлітковому віці виступав за дубль "Металіста". Далі відбувся класичний сюжет: травма, лікування, поступова концентрація на тренерській діяльності, але вже у грі з клюшкою і шайбою. Набирався досвіду очолюючі ЖЕКовські колективи. Клуб з яким повністю пов'язалось подальше життя Івана Правілова - "Дружба-78", він заснував 1 жовтня 1982 року. Тренування команда проводила на стадіоні "ХТЗ" у школі "КЗ КДЮСШ". В 1986 році Іван Миколайович застосував свій неординарний підхід до справи, який в майбутньому буде його візитною карточкою. Обійшовши 166 початкових шкіл Харкова, відібрав групу дітей 1978 року народження, що виділялись своїми фізічними даними. З них і почалося становлення команди, яку в Північній Америці будуть називати "Українськими чарівниками" та "Командою мрії".
Навчаючи хокею використовував власні напрацювання, які в підсумку отримали назву "методика Правілова". Сам він ділився своїми таємницями в різноманітних інтерв'ю неохоче, відповідаючи дуже розмито: "Загальні принципи: знати зсередини предмет, а не поверхово. Кожну вправу треба пропускати через себе і потім її запам'ятовуєш навіть не мозком, а внутрішнім станом. А розповісти, як навчати, я коротко не можу. Не можна ж швидко навчити математики, фізики. Є методика. Знаєте, як букву можна поділити на палички і кожен елемент відпрацьовується окремо, а потім легко з'єднується. Ти пануєш у результаті над тим, що тобі не піддавалося у нерозділеному вигляді. Ми хочемо стіл. Що легше вирізати його із цільного шматка дерева або зробити окремо деталі по кресленнях, а потім зібрати? Із цього, приблизно, складається і методика".
"Насамперед бути чесним - до себе та інших. Сам я не кидаю слів на вітер, не терплю підлості та ударів нишком. Сподіваюся, мій приклад послужить хлопцям добрим уроком у житті. А на тренуваннях ставлю перед ними такі завдання, які ставив би перед собою з метою розвитку індивідуальних здібностей, розкриття творчого потенціалу. Загалом я шкодую, що не довелося самому пограти досхочу".
Проте іноді фахівець ділився своїми думками більш детально: "Навчати гравця потрібно поетапно. Близько семи років необхідно шліфувати катання, потім хокеїст зобов'язаний осягнути ази обіграшу суперника віч-на-віч, потім точні передачі на швидкості. І лише у старшому віці варто визначати гравця на позицію, виходячи з його індивідуальних здібностей".
Брайан Бакстер
В кінці 90-х вже бувши відомим дитячим тренером приймав на стажування цілі групи американських хокеїстів, які приїздили на 2-3 тижні. Цікавим є приклад мексиканського хокеїста Брайана Бакстера, який на змаганнях у Мехіко перетнувся з "Дружбою-78" та перебуваючи під враженням від гри з ними вирішив навчатись хокею в Україні. Приїхав у 16-ому віці до Харкова і з 2001 по 2004 рр. виступав за харківську команду. Надалі пограв на батьківщині, спробував сили у естонському чемпіонаті, завітав до Фінляндії, з 2010-2011 захищав кольори київського "Компаньйон-Нафтогаз". Гравець збірної Мексики у складі якої неодноразово приймав участь у чемпіонатак світу в ІІ дивізіоні, а в 2013 році був визнаний найкращим нападником турніру.
Успіх
В підсумку кропітка праця дала результат. "Україна - це супердержава в юнацьому хокеї"- говорив Іван Правілов. Ці гучні заяви не розбігались з ділом. В 1992 році "Дружба-78" приїхала до Канади на Pee-Wee Hockey Tournament.
Це найпрестижніший дитячий турнір у світі, який проходить в Квебеку. Заснований в 1960 році для виявлення сильнішої команди серед дітей до 12 років. В 1986 році правила були оновлені та почали допускали 13 річних хокеїстів проте через деякий час повернулись до старого формату. Через ці змагання пройшло багато зірок гри на льоду особливо виділяються Уейн Гретцкі, Маріо Лем'є, Майк Модано. Фінальний матч в 1990 році зібрав близько 8.000 глядачів, а на 35-річчя турніру в 1994 році були запрошені 115 команд з 12 країн, а загальна кількість людей, які споглядали ці змагання сягала 200.000. Та повернемось на два роки раніше.
Харківський колектив тріумфував, виявившись найсильнішим серед близько сотні учасників. В поєдинку за золоті нагороди харків'яни переграли хокеїстів із москви. Голова оргкомітету турніру Алекс Леджер підсумував виступ "Дружби-78": "Це була найкраща команда серед тих, що приймали в ньому участь за 33 роки його проведення". Станом на 1995 рік українскі спортсмени зіграли за океаном 249 матчів, зі статистикою 226 перемог 8 нічиїх та 15 поразок. А телебачення Ньюфаундленд розповіло про шлях молодих хокеїстів та взяло інтерв'ю у найкращих вихованців - Дайнюса Зубруса та Геннадія Разіна.
У різні періоди з 2002 по 2006 рік Іван Миколайович очолював юнацьку та молодіжну збірні України (U-18, U-20). В клубі Правілов майже всю роботу виконував сам. Крім того, що був президентом, тренером, працював іноді водієм - коли відправлявся в турне з командою сідав за кермо автобуса проїхавши так понад 60.000 кілометрів. Також був іноді адміністратором та навіть точильником ковзанів. Це дозволяло економити кошти і розвивати школу.
Загалом Іван Правілов разом з "Дружбою-78" був призером чемпіонатів Української РСР в період 1989-1991 рр., багаторазовий чемпіон України, переможець перших юнацьких ігор України у 1995 році. Займав перші місця на п'єдесталі на понад 30 міжнародних юнацьких змагань у росії, Чехії, Німеччини, США, Канаді та Мексиці. З 2002-2005 роки "Дружба-78" брала участь в чемпіонаті України, де він знову продемонстрував свій нестандартний підхід до справи. Під час сезону 2002/2003 керівництво харківського клуба звернулось з офіційним листом в лондонську редакцію Книги рекордів Гіннесса з пропозицією внести новий рекорд в історії світового хокею - капітан чоловічої команди, 15-річна Єлизавета Рябкіна, закинула шайбу у матчі проти ХК "Київ". В тому ж сезоні відбулась ще одна непересічна подія - 15 грудня 2002 року у протистоянні з харківським «Барвінком» на лід у складі "Дружби-78" виходила 13-річна вихованка клубу Вікторія Миколенко (народилася 9 травня 1989 року).
Єлизавета Рябкіна
Ідею поєднувати хлопців і дівчаток в одній команді український тренер запозичив під час стажування в американських хокейних школах. "Там подібне не диво: батьки часто на заняття приводили дівчаток, і, маю сказати, на тренуваннях вони, як правило, були стараннішими, ніж хлопчики. Я подумав, чому б таке не організувати в Україні. І, набираючи команду, запросив до неї чотирьох дівчат. З трьома згодом довелося розпрощатися, а ось Ліза Рябкіна, як найперспективніша, залишилася" - згадував фахівець.
За час своєї кар'єри навчив багатьох хокеїстів, які в подальшому стали професійними, але своїм особливим досягненням вважав виховання Дайнюса Зубруса. Литовський нападник, який зіграв 1399 матчів в НХЛ погравши за такі команди, як: "Філадельфія Флаєрс", "Монреаль Канадієнс", "Вашингтон Кепіталс", "Баффало Сейбрс", "Нью-Джерсі Девілс" та "Сан-Хосе Шаркс".
Скандал
В Івана Правілова склалися дуже складні відносини з керівництвом СДЮСШОР в якій тренувалась команда. Тодішній директор школи Сергій Брижа побудував приміщення для прокату ковзанів і організовував нічні катання. Як казали тренери команди, гроші не поступали в бухгалтерію. В серпні 2006 року під час чергового конфлікту Сергій Брижа застосовував газовий пістолет влучивши в одного з батьків. Мотивував він свій постріл тим, що таким чином хотів захистити свого працівника Віктора Дуду, якого почав бити Іван Правілов. Також в цій справі фігурували ще два тренера "Дружби-78" - Володимир Єрьомін та Олег Чекришев. На усіх трьох відкрили кримінальну справу, їх було звільнено зі своїх посад. Це призвело до того що батьки юних хокеїстів влаштували пікет та перекрили трасу Харків-Білгород та навіть просили США дати їхнім дітям притулок. Маючи підписку про невиїзд Іван Миколайович виїхав до Америки.
Жах
Переїхавши за океан, заснував в Філадельфії власну школу «Unique Hockey School» та почав знову працювати тренером. Як він сам казав в інтерв'ю: "В хокей в чистом виді грають тільки діти". В січні 2012 року два гравця 14 років з команди "Дружба-78" заявили, що 3 січня вони разом із тренером перебували в квартирі у передмісті Філадельфії Елкінс Парк (Elkins Park). У ході спілкування Правилов начебто поклав руку на геніталії одного з них. Коли тренер дізнався про те, що хлопець поскаржився на домагання, він, згідно з матеріалами справи, пригрозив підлітку і вдарив його. Згодом з показань українського тренера з’ясувалося, що в квартирі разом з ним перебували не 2, а 7 підлітків. Решта хлопців були здивовані і характеризували ситуацію не інакше, як «маячнею».
Його заарештували 19 січня 2012 року по звинуваченню в розбещенні дітей і помістили у в'язницю Філадельфії.
Зранку 10 лютого в камері тюрми Івана Правілова було знайдено повішеним. Наприкінці 2011 року в США вийшла книга Максима Старченка – колишнього вихованця «Дружби-78», що проживає в Америці, під назвою «За залізною завісою: "Сльози в ідеальному Хокей’ ГУЛАГу". В ній автор книги розповідав про своє дитинство у хокеї та стверджує, що вихованці Правилова боялися. Український дипломат, який допомагав у цій справі розповідав, що виявив в інтернеті сайт з назвою «Дружба» (Druzhba). На цьому сайті було багато негативу про особистість Івана Правилова, зокрема й щось на кшалт: нарешті монстра розчавлено.
У США підлітки поїхали на тренування до Івана Миколайовича. Там вони жили у сім'ях американців. Віра Денисова, бабуся одного з вихованців клубу, в інтерв'ю харківській медіа-групі "Об'єктив" згадувала: «Діти жили по сім'ях, і діти обікрали сім'ю ту, що жили, ось ці діти, які написали на нього. Це, звичайно, неприємність, неприємність на всіх цих дітей. Він, звісно, посварив і, звісно, може, навіть, ударив. Це наговори - такого не було, щоб якесь домагання, або що. Ні».
Тренер Олександр Баранковський, колишній воротар - вихованець Правилова, так охарактеризовував керівника клубу: «Жорсткий, вимогливий, але справедливий. Всім допомагав, нікому не відомляв. Характер мав важкуватий, багатьом не подобався. Йому завидували, бо клуб мав результати. Не йшов ні на які поступки, був принциповим. Йому закидали, що "виховує і продає хокеїстів" - але це нісенітниця. Правилов – був сильною особистістю. Я не вірю ні в які плітки".
У своїх листах із в'язниці Правилов звертався до тих, для кого «Дружба-78» є життям. Він закликав зберегти клуб, його дух і атмосферу, чого б це не коштувало. Всім бажав удачі та обіцяв: "Я завжди буду з вами". В одній з останніх телефонних розмов з колегою Єрьоміним Іван Миколайович Правилов сказав: "Я втомився нести свій хрест".
