«Це золото для нашої армії, для всієї України». Ярослава Магучих – про перемогу на ЧС та війну

Від редакції: це новий пост блогу Sport Racing – цього разу важливе інтерв’ю з чемпіонкою світу у стрибках в висоту в приміщенні та бронзовою олімпійською призеркою Ярославою Магучіх. Підтримайте плюсами та коментарями.

***

Наразі кожен український спортсмен, який відстоює спортивну мужність України, до певної міри сучасний Джессі Оуенс. Спринтер, котрий на очах у Гітлера в Німеччині в 1936 році забрав 4 олімпійських золота, тим самим принизивши нацистську пропаганду. Звичайно, обставини та мотиви у наших спортсменів та Джессі були зовсім різні. Але ситуація, хоч і у новому обліку — та ж сама.

Через майже 80 років Гітлером став путлер, фашистами — російські військові, загарбницькою Німеччиною — Росія. А дух Джессі, який навіть при небезпечних для себе умовах вирішив боротися з фашизмом на спортивній арені, знайшов кожен український спортсмен. 

16 березня 2022 року в Сербському місті Белград пройшов зимовий чемпіонат світу з легкої атлетики у приміщенні. Захищати честь нашої держави під час бойових дій в Україні поїхало 7 відомих легкоатлеток: Ірина Геращенко, Ярослава Магучих, Марина Бех-Романчук, Марія Гаврилова, Яна Гладійчук, Юлія Лобан, Анна Плотіцина.

Марина Бех-Романчук дебютувала у потрійному стрибку, одразу зайняв друге місце. А Ярослава Магучих виборола золото і присвятила його нашим військовим та всьому українському народу. Саме про цю велику перемогу ми і поговорили в інтерв’ю, торкнувшись одного важливого політичного питання. 

***

— Ярослава, коли почалась війна ти перервала підготовку чи розуміла важливість цього старту та продовжувала готуватися? 

— Звичайно, коли все почалося ніхто не думав ні про тренування, ні навіть про змагання. Але вже після 5-го дня війни ми з тренеркою вирішили, що повинні продовжувати підготовку до чемпіонату світу, як би складно нам не було. Потрібно було тримати себе у формі і знов набувати змагальної готовності. І вже 6 березня виїхали до Белграда. 

— Наскільки важко зібратися, коли ти розумієш, що у твоїй країні війна і рідні знаходяться в небезпеці?

— Так, це дуже складно, бо майже весь час всі мої думки були в Україні. Збивало і те що перед змаганнями я багато читала новини та хвилювалася. Але тренер мене налаштувала, що я маю змагатися і захищати Україну на доріжці, як би важко це не було у таких умовах — це треба зробити. 

— Знаю, що дорога до Белграда була важкою. Як зберігала форму та дух, щоб після 3 днів їзди вийти та забрати золото? 

— Так, напевно, це була одна з найскладніших моїх подорожей. Я би навіть назвала її пригодою, але все ж таки я встигла трішки відпочити. Ми приїхали раніше, ніж почався чемпіонат світу, тому в мене була можливість і потренуватися, і спробувати доріжку.

Можу сказати, що фізично відновитися вдалося, але психологічно було трохи складно знаходиться в Сербії та при цьому слідкувати за новинами, читати про жахливі події в Україні.  

— Розкажи, як тобі далися ці стрибки, перемога була легкою з фізичної сторони?

— Перше, що я зрозуміла та відчула, що моє тіло все ж таки запам’ятало все, що я робила у підготовці та як стрибала. Тому я усвідомила, що фізично я готова. Налаштуватися морально для мене стало найскладнішою задачею, але зібралася та зробила все що в моїх силах.

Взагалі, стрибками я задоволена, хоч і були деякі помилки, але все ж таки я маю свій SB (найкращий результат в сезоні — прим. авт.) — 2,02 і дуже радію тому що такий результат показала саме на Чемпіонаті світу. 

— А як в тебе з цілями на стартах? Ставиш якусь висоту, яку зобов’язуєш себе взяти чи все виходить інтуїтивно? 

— Я ніколи не ставлю собі якусь планку, якийсь результат. Але кожного разу хочеться покращувати, стрибати вище чи утримувати стабільно високий рівень. Це виходить не завжди, але завжди дуже хочеться цього. На цей старт я була дуже замотивована. Хотілось вибороти золоту медаль для України і показати результат краще, ніж був на попередніх змаганнях у зимовому сезоні.

Я це зробила, залишившись дуже задоволеною. І медаль, і результат принесли мені багато позитивних емоцій. Як і казала раніше — це золото для нашої армії, для всієї України. 

— Ти кажеш про часте хвилювання, але на більшості стартах виглядаєш дуже спокійною на відміну від багатьох. Значить твій спокій — це ілюзія? 

- Насправді, під час змагань я дуже сильно нервую, просто намагаюсь цього не показувати на людях. Гадаю, саме через хвилювання на цьому чемпіонаті я і зробила помилку на висоті 192 і взяла її тільки з другої спроби. Зате дуже гарно стрибнула 188 і планувала і надалі все брати з першої спроби, а вже вийшло, як вийшло.

Згладити хвилювання вдається завдяки моїй тренерці — Тетяні Володимирівні Степановій, яка мене завжди налаштовує та допомагає боротися з нервами. Тому завжди дякую саме їй за її слова «‎Давай, ти можеш, уперед!»‎, «‎Ти все робиш правильно!»‎, а також за звичайну підтримку.

— Раз заговорили про емоційну складову, поділися — ти з тих спортсменів, хто відкрито спілкується з суперниками чи ти «спортивний інтроверт»‎, який під час змагань уходить в себе? 

— Я люблю спілкуватися. Наприклад, я люблю практикувати свою англійську, а це вдається робити на змаганнях при спілкуванні зі спортсменами з інших країн. Тому так, спілкуюся, але перед самим стартом обмежусь тільки привітанням, бо вже починаю налаштовувати себе на старт. Але за декілька днів, за день до змагань — з радістю говорю з усіма спортсменами. А ось налаштовуюсь та ухожу в себе вже на розминці. 

— Сербія засудила дії Росії, але не ввела жодної санкції. Більш того, крім мітингів у підтримку України, вона проводить проросійські марші. Скажи, була підтримка від глядачів чи як вони ставились до українок? 

— Нас підтримували навіть більше ніж зазвичай. І можу сказати, що уваги від спортсменів і глядачів до українських дівчат також було багато. Особисто приємна атмосфера панувала у секторі. Всі дівчата-суперниці підтримували нас з Ірою і казали, що сподіваються, що скоро війна в Україні закінчиться. А Елеанор Паттерсон — австралійка, яка стала другою на цьому чемпіонаті, навіть зробила манікюр у кольорах українського прапора і це було надзвичайно приємно. 

Також мене підтримували всі мої знайомі, вся родина. Звичайно, тренерка і хлопець. Всі дуже активно писали та казали, що в мене все вийде. Це надає сили та мотивації стрибати ще вище. А після перемоги надійшло багато повідомлень, що мій виступ подарував людям посмішки — рада, що навіть у такі важкі часи для України люди посміхаються. 

— Які плани надалі? Будеш залишатися у Європі та готуватися до літа? 

— Після чемпіонату світу я відправилася до Німеччини. Тут головний офіс Puma, вони нас прийняли. Тут є багато людей з українського офісу Puma. Тому поки що у Німеччині, але збираємося на тренувальний збір, щоб готуватися до літнього сезону. Перший старт буде в Америці 21 травня, але чесно кажучи, дуже хочеться додому, до родини. І я сподіваюся, що війна закінчиться якомога швидше і можна буде повернутися до свого звичайного життя в Україні. 

— Як ти вважаєш, відсторонення російських спортсменів від участі у міжнародних змагань — це чесне рішення? 

— Особисто я згодна з цим рішенням. Російські спортсмени повинні розуміти, що Росія почала війну проти України і через це на нашій землі гинуть люди, діти і це жахливо. 

****

Підтримуючи думку, що перемога прийде швидше, якщо кожен у цій війні буде займатися тим, що вміє найкраще — ми дякуємо нашим дівчатам за участь і медалі на цьому чемпіонаті світу. Все буде Україно, людство! 

«Отправила папе инструкцию, как сдаваться, если его заберут». Медалистка Олимпиады о войне и родителях в Донецке

Нашим топ спортсменам треба дозволяти виїзд за кордон. Вони мають приносити максимум користі Україні

Фото: Twitter